Навчально-методична діяльність

Навчально-методична діяльність

Лекція А.П.Загнітка з теми "МЕТОДИ АНАЛІЗУ ДИСКУРСУ І ТЕКСТУ" для 4 курсу

Дисципліна: Дискурсологія

Викладач: А.П.Загнітко

Спеціальність: Прикладна лінгвістика

Курс: 4


V. МЕТОДИ АНАЛІЗУ ДИСКУРСУ І ТЕКСТУ: НАРАТИВНА СЕМІОТИКА (СТРУКТУРНА СЕМАНТИКА)

V.1. Поняття наратива.

 V.2. Теоретична основа.

 V.3. Теоретичні передумови.

V.4. Мета методу. 

V.5. Опис методу.

V.5.1. Наративна структура.

V.5.2. Глибинна структура.

V.5.3. Процедура аналізу.

V.6. Критерії якості.

ЛІТЕРАТУРА

1) основна

Загнітко А. Основи дискурсологі : науково-навчальне видання / А.Загнітко. – Донецьк: ДонНУ, 2008. – С. 62-73.

Инишев И.Н. Чтение и дискурс : трансформация герменевтики / И.Н.Инишев. – Вильнюс: ЕГУ, 2007. – С. 104-128.

Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика : напрями та проблеми : підручник / О.О.Селіванова. – Полтава: Довкілля-К, 2008. – С. 517-525.

Чернявская В.Е. Дискурс власти и власть дискурса : проблемы речового воздействия : учебное пособие / В.Е. Чернявская. – М.: «Флинта» – «Наука», 2008. – С.23-44.

2) додаткова

Беляевская Е.Г. Концептуальный анализ: модифицированная версия ме­тодов структурной лингвистики? // Концептуальный анализ языка: современ­ные направления исследования: Сб. науч. тр. / Под ред. Е.С. Кубряковой и др. – М.: Эйдос, 2007. – С. 60-69.

Жайворонок В.В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. – К.: Довіра, 2006. – 703 с.

Карасик В.И. Этноспецифические концепты // Введение в когнитивную лингвистику / Отв. ред. М.В. Пименова. – Кемерово: Кузбассвузиздат, 2005. – С.61-105.

Краснобаєва-Чорна Ж.В. Сучасна концептологія : концепт життяв українській фраземіці : монографія / Ж.В. Краснобаєва-Чорна. – Донецьк: ДонНУ, 2009. – 201 с.

Никитин М.В. Основания когнитивной семантики. – СПб.: Изд-во РГПУ им. А.И.Герцена, 2003. – 277 с.

Пименова М.В. Этногерменевтика языковой наивной картины внутреннего мира человека. – Кемерово: Кузбассвузиздат; Landau: Empirische Pädagogik, 1999. – 262 c.

Пименова М.В. Душа и дух: особенности концептуализации. – Кемерово: Графика, 2004. – 386 с.

Пименова М.В. Предисловие // Введение в когнитивную лингвистику. – Кемерово: Кузбассвузиздат, 2005. – С. 3-11.

Пименов Е.А., Пименова М.В. ВЛАСТЬ в зеркале метафоры: особенности публицисти­ческого дискурса // Одиниці та категорії сучасної лінгвістики. Зб. н. пр., присвячених ювілею В.Д. Каліущенка. – Донецьк: Юго-Восток Лтд, 2007. – С. 463-470.

Приходько А.М. Концепти і концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмі лінг­вістики. – Запоріжжя: Прем'єр, 2008. – 332 с.

РКП: Русское культурное пространство: Лингвокультурологический словарь / И.С. Брилева и др. – М.: Гнозис, 2004. – 318 с.

Седов К.Ф. Дискурс и личность : эволюция коммункативной компетенции / К.Ф.Седов. – М.: Лабиринт, 2004. – 317 с.

Сусов А.А., Сусов И.П. Размышления о концептах // Вісник Харківськ. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна, 2006. – №726. – С. 14-20.

Степанов Ю.С. Константы. Словарь русской культуры. Опыт исследования. – М.: Школа “ЯРК”, 1997. – 824 с.

Ткачук О. Наратологічний словник / О. Ткачук. – Тернопіль: Астон, 2002. – 173с.

3) для самостійної роботи

Краснобаєва-Чорна Ж.В. Дискурсивна практика : навчальний посібник / Ж.В.Краснобаєва-Чорна. – Донецьк: ДонНУ, 2008. – С. 76-81.

Загнітко А. Методи аналізу дискусу і тексту: наративна семантика (структурна семантика // Донецький лінгвістичний портал: www.mova.dn.ua 

 Сучасні програми аналізу дискурсу і тексту // Донецький лінгвістичний портал: www.mova.dn.ua 

 

Основна проблема: наративний тип тексту, його співвідношення з дискурсом та основні методи наративного аналізу.

Мета: 1) розкрити поняття наративного тексту з послідовним з’ясуванням особливостей наративного аналізу

2) навчити встановлювати диференційні ознаки наративного тексту;

3) сформувати уміння самостійно застосувати основні прийоми наративного аналізу.

Обладнання: проектор, ноутбук, екран. 

Технології: презентація основного матеріалу у вигляді діаграм, схем, рисунків, основних положень.

 

V.1. Поняття наратива. Наративи – це історії з початком, серединою і кінцівкою, що містять висновок або певний досвід оповідача. Оповідь історії зазвичай пов’язана з певною подією або складністю, що постала під час події. Наративний жанр залежить від темпоральних принципів упорядкування.

 Наративний аналіз існує в різних методологічних варіантах, з-поміж них диференціюють дедуктивні й індуктивні. Перші мають опертям набір правил і принципів, використовуваних для пояснення значення тексту. Індуктивний варіант своїм джерелом має етнографічний підхід (матеріал розглянуто в другій лекції, де аналізовано обґрунтовану теорію) і спрямований на ідентифікацію контекстно-залежних одиниць тексту і реконструкцію самої історії. Більшість наративних методів і методик мають низький рівень формалізації, переважно інтуїтивні, у них використовують терміни, визначувані дослідником-аналітиком, крім наративної семіотики французького семіотика і структураліста Альгірдаса Жюльєна Греймаса.

 V.2. Теоретична основа. Теоретичною основою наративної семіотики постають праці Чарльза С. Пірса, Чарльза Морріса, структурна лінгвістика Фердінанда де Соссюра. Для семіотиків мова – одна із множинностей можливих систем знаків. У лінгвістиці Фердінанда де Соссюра наголошено аспект відношень у мові: відношення у мові – це джерело значення; введено розмежування мови (lanque) і мовлення (parole), тобто між визначальними правилами і конвенціями (мовою) й актуалізованим конкретним мовленнєвим актом (мовленням).

Наративний метод Альгірдаса Жюльєна Греймаса значною мірою спирається на праці російських формалістів (Романа Якобсона, Віктора Шкловського, Володимира Проппа). Володимир Пропп обґрунтував, що казки прогнозують наративні структури, що постають стрижневими для усіх історій. Проаналізувавши більше 100 казок, Володимир Пропп вирізнив 31 функцію (наприклад, нещасливий випадок, перешкода), які можуть виконувати різні дійові особи. Ці функції певним чином пов’язані, утворюючи таким чином сім сфер дії (наприклад, злодій, прихильник, справжній герой, псевдогерой), наявність або відсутність якого дає певний результат – 4 казкових сюжети. Альгірдас Жюльєн Греймас скорочує загальну кількість можливих функцій і сфер дії. До конструкції своїх актантів, які втілюють ролі або сили, що рухають наратив, учений також уводить психоаналітичний і психодраматичний концепти.

 V.3. Теоретичні передумови. Методика Альгірдаса Жюльєна Греймаса ґрунтується на семіотичному розумінні комунікації, за яким комунікація складається із семіотичних процесів, що пов’язують знаки й означуване через значення: 1) за Ч. Пірсом, семіозис – це дія, вплив як єдність трьох суб’єктів – знака, його об’єкта та його інтерпретанта; 2) знаки – це не автономні сутності, вони набувають значення тільки завдяки своїй позиції в семіотичній системі і внаслідок відмінностей від інших знаків. У лінгвістиці Ф. де Соссюра знаки взаємопов’язані один з одним по-різному. З одного боку, вони можуть комбінуватися, тобто упорядковуватися в ту чи іншу з певним смислом множинність, наприклад, ланцюжок. Такі зв’язки називають синтагматичними, а з іншого, вони можуть взаємовиключати один одного; у цьому разі вони постають різними виявами однієї категорії і можуть бути упорядкованими, наприклад, як парна опозиція (так / ні). Такий зв’язок називають парадигматичним.

У семіотиці тексти – це системи знаків, що завжди складаються з двох компонентів: поверхневої структури на рівні синтаксису і слів та значення, що становить основу. Для наративної семіотики ця модель завжди може бути відтворена як: поверхнева структура – безпосередньо, миттєво упізнавані і легко приступні форми тексту. Це структура, яку традиційно досліджують у традиційному текстовому і контент-аналізі; глибинна структура – фундаментальна система цінностей, умонтована в текст. Вона складається з норм, цінностей та настанов, що універсальні в тому, що відбивають у тексті ціннісні і нормативні структури особливих соціальних систем. 

Наративна семіотика як зв’язок між цими двома рівнями створює третій рівеньструктуру подання / представлення, що пов’язана з наративними структурами. Генерація значення спочатку не має форми продукування висловлень та їхньої комбінації в дискурсі; вона набуває її, рухаючись траєкторією від наративних структур – вони саме і продукують осмислений дискурс, артикульований у висловленнях (за А. Греймасом). Наративні структури використовують для продукування й організації значень поверхневої структури. Ці значення можна отримати  завдяки серії вибирання, основних умов та ролей, наявних у тексті.

V.4. Мета методу. Наративна семіотика пов’язана з реконструкцією наративної структури і глибинною структурою текстів, що зберігають значення. За Альгірдасом Жюльєном Греймасом, слід зібрати разом ті формальні моделі, за допомогою яких можна маніпулювати змістом та упорядковувати його так, аби формальні моделі контролювали продукування і сегментацію дискурсу та організовували вияв наративності. Наративна семіотика спрямована (на першому етапі) на ідентифікацію наративних структур тексту, що формують зв’язок між поверхневою та глибинною структурою тексту. Тільки розуміння цих проміжних структур робить можливим розуміння глибинної структури.

V.5. Опис методу. У наративній семіотиці категорії застосовують як інструменти для аналізу і наративної, і глибинної структур, а процедура підпорядкована передбачуваним крокам та вказівкам.

V.5.1. Наративна структура. Наративну структуру тексту можна охарактеризувати шістьма ролями, які  А. Греймас називає актантами. Власне, вони і спрямовують історію: 1) дестинатор – певна сила, що встановлює правила і цінності в дії і подає ідеологію тексту; 2) отримувач – несе цінності (1), тому має відношення до об’єкта, на який (1) поширює цінність; 3) суб’єкт – виконує головну роль у повіствуванні; 4) об’єкт – те, до чого прагне суб’єкт повіствування. Це мета, на яку спрямоване зацікавлення суб’єкта; 5) помічник – підтримувальна сила, що допомагає суб’єкту в його прагненнях, спрямованих на об’єкт; 6) зрадник  перешкоджувальна сила, яка уособлює все, що стримує суб’єкта від досягнення мети.

Ці актанти не обов’язково постають акторами. Між заявленими різними силами можливі ті чи ті відповідні зв’язки. Суб’єкт спрямовує себе на об’єкт і в цьому його підтримує помічник та стримує зрадник. Все це відбувається всередині ціннісної структури долі, яку має отримувач. Ідеологію долі часто виявляє оповідач.

Два інших різновиди впливу, що визначають сюжет, – це місце і час. А. Греймас характеризує ці види впливу як ізотопи:

- Ізотоп місця характеризує зовнішнє середовище, де розгортається історія. Внутрішщній простір, у якому діє суб’єкт, називається утопічним, а неозначене і неточно означене оточення номінують гетеротиповим.

- Ізотоп часу характеризує переміщення за віссю часу, що означає орієнтацію повіствування щодо минулого, теперішнього і майбутнього.  

Мета аналізу наративної структури – описати ці шість актантів та два ізотопи у розповіді.

V.5.2. Глибинна структура. Аналіз глибинної структури тексту повинен ідентифікувати цінності і норми як основу значущості тексту. Різні наративні структури можуть мати спільну глибинну структуру. Компоненти глибинної структури повинні:

а) бути достатньо складними, логічними і стійкими, щоб формувати адекватну уяву про текст;

б) реалізовувати посередницьку та об’єктивувальну функції між текстом і дослідником;

в) поставати досить точними.

Прийнятна модель для наочного подання глибинної структури – це семіотичний квадрат (див. рис. 2.).

Рис. 2.

СЕМІОТИЧНИЙ КВАДРАТ

 

 

 

Любов

(+)

S1

 

Ненависть

(-)

S2

 

Не ненависть

(+)

S-2

 

Не любов

(-)

S-1

 

 

Концепти, розміщені в семіотичному квадраті, позначені в тексті як позитивні (+) або як негативні (-). Квадрат об’єднує два види логічного взаємозв’язку: зв’язок між S1 та S2 (а також між S-1 та  S-2) – це одна з опозицій, а зв’язок між S1 та S-1, а також між S2 та S-2 – одне з протиріч. З позиції статики, квадрат постає нормативною умовою у відповідний момент оповіді; з позиції динаміки його можна використати для ілюстрації різних змін у сфері цінностей та норм.

Для ідентифікації статичної структури кожної частини оповіді необхідно послідовно редукувати текстовий зміст від поверхневої структури до глибинної шляхом наративної структури. Для реалізації цього існує набір правил.

V.5.3. Процедура аналізу. Перший етап. Цей етап повинен створити загальне враження про три рівні тексту. Тому текст розбивають на тематичні блоки і прослідковують зміну кожної з тем або ж ідентифікують напрями їхнього розвитку. Потім  визначають основні сили, що діють у цій історії, і класифікують їх на актанти. Це уможливлює характеристику просторових і часових ізотопів.

Другий етап. Тут окремі тематичні блоки аналізують точніше. За допомогою формальних правил, які застосовують до кожного блоку, виявляють глибинну структуру:

- Спочатку актанти, час і простір аналізують окремо для кожного тематичного сегмента.

- У кожному сегменті визначають зв’язок і модальність актантів – активні чи пасивні вони, чи пов’язані вони один з одним?

- На третьому кроці аналізують рух актантів. Однією з методик такого аналізу може поставати укладання списку можливих рухів, що охоплює придбання, конфронтацію, пригнічення, пізнання, збільшення та модифікацію. Ці рухи використовують для уточнення зв’язку між актантами.  

- Визначають завдання і мету відповідного сегмента. Встановлюють відмінність між когнітивним втягуванням (тобто набуттям знань і навичок) і прагматичним втягуванням (тобто валідністю або застосуванням знань і навичок).

- На завершальному етапі первинні тематичні сегменти зіставляють з результатами аналізу. На основі результатів тематичні блоки, що були визначені на першому етапі, описують як наративну програму. Чи наявні всередині цих сегментів які-небудь порушення у відношеннях між актантами? Чи змінювана модальність актантів? Якщо це справді наявне, то блоки необхідно ще раз перевірити.

Третій етап. Дослідник повинен переміститися від наративних структур тексту до глибинних. Отже, поверхню тексту «залишають осторонь», щоб забезпечити дистанцію між аналітиком і текстом. Далі робота триває на основі формалізованих наративних програм – тобто напрацювань другого етапу. Третій етап підпорядкований правилам значно меншою мірою, ніж попередні.

На основі наративних програм, у яких визначають простір, час, актанти, розташування актантів, взаємозв’язки між ними та їхні рухи, а також мету програми, повинна постати можливість виявити цінності, що складають основу, і розташувати їх у семіотичних квадратах. У цьому процесі суттєво диференціювати цінності суб’єкта і цінності дестинатора та отримувача; для них складають додатковий семіотичний квадрат – так званий квадрат судження (аналогія до логічного квадрата Аристотеля) (див. рис. 3.).

 Рис. 3.

 

КВАДРАТ СУДЖЕННЯ

 

 

Правда

 

Таємниця

 

існує

(+)

 

з’являється, щоб існувати

(-)

Омана

 

не з’являється, щоб існувати

(+)

 

не існує

(-)

 

Неправда

 

 

 

Квадрат виявляє розвиток спостережуваних та актуальних цінностей. Конфлікт між спостережуваними й актуальними цінностями пов’язаний з асоціаціями або дисоціаціями між суб’єктом та іншими актантами.

Результат наративного семіотичного аналізу повинен забезпечити, певною мірою, відносне розуміння глибинної структури тексту (подібно до того, як це подано в семіотичному квадраті для усіх наративних програм). Способи, за допомогою яких розвиваються цінності суб’єкта та вирішується конфлікт з актуальними цінностями, забезпечують остаточне розуміння мети, що складає основу оповіді.

V.6. Критерії якості. А. Греймас загалом не експлікує критерії якості. Хоча наративна семіотика суттєво спрямована на формулювання і перевірку гіпотез для подання структури у вигляді моделей.

А. Греймас формулює вимоги до корпусу текстів. На його погляд, це повинен бути набір покликань, утворених за допомогою лінгвістичної моделі. Тому за допомогою саме цього аналізу інтерпретують корпус текстів. Корпуси повинні відповідати певним вимогам: 1) бути репрезентативними; 2) бути вичерпними; 3) бути однорідними. Для реалізації цих критеріїв необхідні відповідні покрокові дії.

 ∙ На першому етапі слід використовувати тільки репрезентативний сегмент корпусу й інтерпретувати модель на його основі.

 Другий етап – це «верифікація змінної моделі», для цього А. Греймас пропонує дві процедури: а) верифікація за допомогою насичення моделі (Володимир Пропп, Клод Леві-Стросс). У цьому разі ще не задіяну частину корпусу систематично порівнюють з моделлю або ж опрацьовують за допомогою моделі. Потім модель збагачують додатковими елементами доти, поки структурні варіації не будуть вичерпані і вона перестає змінюватися; б) верифікація через озвучування (Жан Дюбуа). Здійснюють вибірки із незадіяної частини тексту і використовують їх для перевірки моделі. Це може зумовити відхилення, підтвердження або удосконалення моделі.

В А. Греймаса поняття валідності і достовірності в основному репрезентовані статистичними процедурами.

Наративну семіотику можна застосовувати скрізь, де досліджують історії. Це дозволяє встановити наявні в їхній основі структури і цінності. Отже, передумовою для застосування наративної семіотики постає наявність у текстах наративних компонентів. Так, її можна застосовувати до «типових історій» (особливо щодо казок), але не можна застосовувати до не-наративних текстів. Якщо дослідник прагне використовувати цей метод не лише щодо літературних форм, то найпридатнішими можна вважати наративні й біографічні інтерв’ю.

Сфера аналізу для наративної семіотики обмежена, якщо порівнювати її, наприклад, з герменевтичними методами. Наративна семантика зосереджена на текстових структурах більшою мірою, ніж на мінімальних семантичних одиницях. Доки метод залишається керованим (це зумовлено спрямуванням методу на вияв наративних структур повіствування), доти кроки до глибинної структури вимагають перевірки навичок інтерпретації.

Наративна семіотика – це дедуктивний метод, що ґрунтується на семіотико-наративній теорії тексту і мови. Певною мірою він подібний до SYMLOG та до інших семантичних процедур, використовуванх у контент-аналізі. 

 

Проблемні завдання:

1. Визначити основні диференційні ознаки наративного тексту.

2. У чому особливість наративного аналізу? (назвати основні прийоми і кроки застосування).

3. Проаналізувавши висвітлені програми на Донецькому лінгвістичному порталі (www.mova.dn.ua) (їх підготовлено студентами магістрантами п’ятого курсу спеціальності «прикладна лінгвістика»), встановити, які з аналізованих програм найприйнятніші для наративного аналізу (свою думку аргументувати практичним застосуванням).