Наукові проекти

Карпіловська Євгенія. АКТИВНІ РЕСУРСИ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СЛОВОТВОРЕННЯ

Опубліковано в: Творба речи и њени ресурси у словенским jезицима: Зборник радова са четрнаесте међунар. науч. конф. Комисjе за творбу речи при Међ. комитету слависта (Београд, 28-30 маjа 2012) / Главни уредник Раjна Драгиħевиħ. – Београд: Филолошки факултет, Универзитет у Београду, 2012. – С.97-107.

Євгенія А. Карпіловська

(Інститут української мови НАН України, Київ)

 

АКТИВНІ РЕСУРСИ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СЛОВОТВОРЕННЯ

Об’єкт розгляду в статті становлять активні словотворчі ресурси сучасної української номінації. Аналіз новотворів дає змогу визначити функціональний потенціал засобів вираження певних категорійних і розрядних словотвірних значень, їх градацію, спектри дії та продуктивність. У такий спосіб окреслено ядро і периферію окремих категорій, розрядів похідних і словотвірної підсистеми сучасної української мови, вияви динаміки її словотвірної норми.

Особливу увагу приділено умовам формування нових ресурсів українського словотворення, причинам пасивізації/активізації уже наявних засобів, а також конкуруванню ресурсів, зокрема питомих і запозичених (засвоєних і засвоюваних). Вирізнено різні типи активності словотворчих ресурсів: 1) стабільну: 2) набуту (активізацію): 3) втрачувану (пасивізацію) і 4) втрачену. Для аналізу мовного матеріалу використано дослідницьку систему «МОРФОЛОГ», створену для роботи з комп’ютерним морфемно-словотвірним фондом української мови Інституту української мови НАН України.

Ключові слова: словотворчі ресурси мови, новотвір, функціональний потенціал новотвору, динаміка словотвірної норми

Тема, яку сербські колеги запропонували для обговорення на черговій конференції Комісії зі слов’янського словотворення при Міжнародному комітеті славістів, – «Словотворення та його ресурси в сучасних слов’янських мовах» –відображає переконання славістів у тому, що інтенсивний розвиток слов’янських мов у кінці ХХ-на початку ХХІ століття спричинює потребу ретельного вивчення арсеналу засобів їх номінації, передусім словотворення як провідного в їх лексиконах. Те, що ми, завдяки активній роботі нашої Комісії, маємо змогу оглянути ситуацію в словотворенні своєї рідної мови на тлі словотворення інших слов’янських мов, дає потужний імпульс і надійне підґрунтя для висновків про типове й відмінне, національно самобутнє в тенденціях розвитку сучасного слов’янського словотворення. З описів окремого постає загальна картина сучасної слов’янської словотвірної номінації в стабільності й динаміці властивих їй засобів, способів і моделей побудови слів. Вивчення ресурсів, власне, і дає нам відповідь на питання, яке свого часу сформулював Л.В.Щерба, «як роблять слова». Водночас, аналізуючи нові слова, які поповнюють корпус мови, ми дістаємо відповідь і на інше щербівське питання, – що з того, з чого вже «зроблено слова», зберігає свою активність, чи то залишаючись незмінним, чи змінюючи форму й набуваючи нових значень, функціональних властивостей, відповідаючи на нові запити мовців, як перебігає конкурування словотворчих ресурсів, якою мірою активні ресурси підтримують типологічні риси національномовної номінації, захищають її самобутність у сучасних обставинах глобалізації. Відповіді на ці питання дають нам розуміння соціальних, когнітивних і комунікативних чинників, які регулюють реалізацію словотворчих ресурсів слов’янських мов, спричинюють їх активність чи пасивність в оновленні їх словникового складу.

Від часу появи перших граматик української мови (див. наприклад, «Грамматику малороссийского наречия» О.П.Павловського (Санкт-Петербург, 1818) словотворчі ресурси більшою чи меншою мірою, але незмінно перебувають у полі зору її дослідників. Однак термін і його визначення в українській лінгвістичній традиції, а саме: трактування словотворчих ресурсів як складника системи мови, окреслення їх складу й місця у ній знаходимо лише в праці «Вчення про словотвір: словотворчі частини слова» (1958) фундатора школи української дериватології І.І.Ковалика. Утім, свою дефініцію І.І.Ковалик сформулював, спираючись на міркування І.О.Бодуена де Куртене, Л.А.Булаховського та інших учених, що доводить тяглість традиції вивчення словотворчих ресурсів у славістиці: «У процесі творення слів використовуються різні мовні величини – від морфем, кореневих і афіксальних (префіксальних, суфіксальних), через похідні основи аж до словосполучень і цілих речень» [Ковалик 2007: 92]. Крім самих засобів творення слова, І.І.Ковалик залучив до ресурсів також способи словотворення, з якими вони пов’язані і за допомогою яких виконують своє призначення – будувати нове слово. На думку І.І.Ковалика, до словотворчих ресурсів входить «весь мовний будівельний матеріал, з якого вже утворились або ще утворюються нові слова різними словотворчими способами» [Там же]. У цій своїй програмній праці І.І.Ковалик подав докладну схему взаємозв’язків словотворчих ресурсів і способів словотворення, що їх використовують. Важливим для наших дальших міркувань є і висновок І.І.Ковалика про різну міру активності словотворчих ресурсів у збагаченні лексичного складу мови. Він, зокрема, наголошував на тому, що увагу дослідника мають привертати як причини й наслідки активізації ресурсів у певний період розвитку мови, так і передумови згасання їхньої активності або й повної її втрати. До тих координат дослідження активності словотворчих ресурсів мови, які визначив І.І.Ковалик, додамо лише одне уточнення. Між ресурсами та способами їх реалізації для творення нового слова пролягає розмаїта зона конкретних зразків, моделей словотворення, які й слугують інструментом втілення словотворчих ресурсів у новій похідній одиниці номінації. Таке трактування поняття «словотворчі ресурси», на нашу думку, цілком відповідає значенню етимона слова ресурси – латинського дієслова resurgere «знову виникати, з’являтися», адже для того, щоб створити нове, потрібні і сировина, і інструмент, і зразок того, як це нове побудувати.

Вивчення активності ресурсів передбачає передусім введення чинника часу. У розпорядженні українських дослідників на сьогодні є фактографічні джерела, які дають змогу вивчати склад, спектри функціонування та активність словотворчих ресурсів на різних часових зрізах і в різних суспільних обставинах побутування української мови. Це: комп’ютерний морфемно-словотвірний фонд української мови (далі – МСФ), формування якого розпочалося під керівництвом Н.Ф.Клименко в 1988 р. у відділі структурно-математичної лінгвістики Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України (з 2011 р. цей колектив працює в Інституті української мови НАН України). Цей фонд дає картину словотворчих ресурсів української мови, засвідчену авторитетними й показовими за своїми реєстрами словниками, виданими протягом 1970-1989 рр. Зокрема, серед джерел формування МСФ – 2-томний «Частотний словник сучасної української художньої прози» за редакцією В.С.Перебийніс (К., 1981), в основі якого півмільйонна вибірка текстів, показових для стану українського лексикону середини ХХ століття. Реєстр слів МСФ, який налічує понад 177 тис. одиниць, дає змогу судити про словотворчі ресурси нової української мови від І.П.Котляревського (кінець XVIII ст.) до кінця 1980-х років, враховуючи нові слова, вміщені в таких джерелах формування фонду, як додаток на літери А-П до ХІ тому академічного тлумачного «Словника української мови» (К., 1980; далі – СУМ) та орфографічна частина «Словника-довідника з правопису та слововживання» С.І.Головащука (К., 1989). Для роботи з реєстром ми разом з математиком-програмістом В.С.Карпіловським створили спеціальну інформаційно-пошукову дослідницьку систему «МОРФОЛОГ» [Карпіловська 2006: 94-106].

Запропонований інтерфейс (див. рис. 1-3) дає змогу вивчати склад ресурсів українського морфологічного словотворення за широким спектром їх формальних, семантичних і функціональних характеристик (позиційних, комбінаторних, частотних), у межах типів і класів морфем, а також у словотвірних рядах і гніздах. Ресурси сучасного українського семантичного (внутрішнього) словотворення – окрема важлива тема, що потребує відповідних процедур аналізу тенденцій розвитку семантики слів. Вкажемо тут лише на необхідність розрізнення процесів, що відбуваються в межах системи української мови, і наслідки прихованого запозичування, які часом з огляду на спільність семантичних змін у мовах важко буває розрізнити, пор.: прозорий в новому значенні «законний, чесний» (прозорий тендер, прозора економіка) або артикулювати в значенні «чітко виявляти, формулювати» (артикулювати думку (ставлення до чогось, інтереси).

 

 

Рис. 1. Головне меню системи «МОРФОЛОГ».

 

 

Рис.2. Меню вікна «Афіксальні моделі».

 

 

Рис.3. Фрагмент гнізда слів з коренем біл1-.

 

Зауважимо також, що сучасні українські електронні ресурси уможливлюють вивчення функціонування словотворчих ресурсів в історичній перспективі. Наприклад, корпус словників ХІХ-першої половини ХХ ст., який підготувало і безкоштовно удоступнило в Інтернеті (див. сайт www.r2u.org.ua) київське видавництво «К.І.С. («Київ-Інформ-Сервіс»), дає змогу вивчати словотворчі ресурси української мови цього часу в зіставленні з їх долею в українському лексиконі другої половини ХХ ст., яку унаочнив уже згадуваний МСФ. Водночас комп’ютерний фонд інновацій в українській мові (далі – КФІ), який колектив відділу структурно-математичної лінгвістики Інституту української мови НАН України формує від 2006 р. за матеріалами українських ЗМІ, художньої і наукової літератури, публіцистики, українськомовної інтернет-комунікації, подає тенденції використання наявних словотворчих ресурсів та їх оновлення в сучасній мовній практиці.

МСФ з його детальним описом словотворчих ресурсів української мови на кінець ХХ ст. слугує нам еталоном для зіставлення з їх станом у першій половині ХХ ст. і на початку ХХІ ст., за вже понад 20 років функціонування української мови в статусі мови держави. Унаслідок такого зіставлення словотворчі ресурси української мови на початку ХХІ ст. поділяємо на наявні в попередньому стані мови, тобто засвідчені МСФ, нові та відновлені, або не засвідчені у МСФ, але наявні в корпусі «К.І.С». МСФ зафіксував для створення понад 177 тис. слів (простих і складних) 21363 корені (йдеться про морфи), 145 префіксів, 2426 суфіксів, 42 флексії та 9 міжкореневих прокладок (формативів). Для з’ясування характеру реалізації окремих морфем у структурі слова було визначено спектри властивої їм омографії (варіювання змісту в межах однієї форми) та варіантності (варіювання форми в рамах того ж змісту). Спектри формального й семантичного варіювання словотворчих ресурсів цікавлять нас не лише в аспекті параметрів їх системної організації, упорядкування, а й з погляду збереження в сучасній словотвірній номінації типологічних рис української мови, виявлених у словотвірній морфотактиці та морфонології. Наприклад, для коренів встановлено, що спектр їх омографів може містити від 2 до 14 одиниць (корінь пол- у словах поле, полиця, пола, ватерполіст, космополіт, монополія, білополя та ін.), а ряд варіантів – від 2 до 21 одиниці (аломорфи кореня вод- у словах водити, вести, провідник, вождь, проводжати, вожатий, віжки, поводдя тощо).

Отже, засоби словотворення розглядаємо в опозиціях: 1) варіабельні-неваріабельні (за формою та/або змістом), 2) одно-багатофункціональні, 3) складні-прості, 4) питомі-запозичені, 5) продуктивні-непродуктивні, 6) активні-неактивні. При цьому спираємося вже на досить давню традицію розрізнення продуктивності й активності засобів словотворення. У термінах М.Докуліла це опозиція системної продуктивності як кількісної переваги певного словотворчого засобу в рамах системи мови, як вимір його словотвірного потенціалу та емпіричної продуктивності як реалізації цього потенціалу у сьогочасній мовній практиці, кількісний вимір його продуктивності в межах тексту. Взаємозалежність системи мови й мовної практики (тексту), з одного боку, виявляє тиск системи на вибір мовцем ресурсу для створення нового слова, а з іншого, – тиск завдань мовної практики, мовних смаків спільноти на систему словотворчих засобів, її склад і пріоритети в номінуванні. Перебіг цих процесів відбувається в рамах загальних тенденцій розвитку як української, так і інших слов’янських мов: інтернаціоналізації-націоналізації, інтелектуалізації-демократизації, генералізації-диференціації мовних засобів, динаміки мовних норм [Ohnheiser 2003; Клименко/Карпіловська/Кислюк 2008].

Як «здатність морфеми (кореня, афіксів) брати участь у творенні нових слів або граматичних форм» трактує її активність Н.Ф.Клименко [Клименко 2007: 392]. Такого ж погляду на активність словотвірного типу як на «здатність поповнюватися новими похідними словами» [Активность словообразовательного…2008: 504] й словотвірної моделі як її здатності «слугувати зразком для створення нових слів» [Активность словообразовательной…2008: 505] дотримуються й автори одного з останніх енциклопедичних словників-довідників з лінгвістичної термінології за редакцією О.М.Тихонова й Р.І.Хашимова.

Аналіз новотворів дає підстави виділити кілька типів активності наявних, нових і відновлених словотворчих ресурсів і з’ясувати їх причини:

1. Стабільна активність. Саме такий тип активності свідчить про належність певного словотворчого ресурсу до стабільного ядра словотвірної системи мови і водночас про його провідну роль у підтриманні типологічних рис української словотвірної номінації. Як засвідчують українські словники ХІХ-ХХІ ст., стабільну активність у творенні нових якісних і відносних прикметників виявляють суфікси -н(ий)/-льн(ий), -ов(ий)/-ев(ий)/-єв(ий), -ськ(ий)/-івськ(ий), однак характер вияву такої активності в них різний. Це дає змогу встановити саме їх аналіз у межах певних семантико-функціональних рядів. У переважній більшості спільнокореневих пар вони виступають як дублети і в загальній мовній практиці такі прикметники вживають як взаємозамінні конкуренти [Таран 2011]. У цьому переконують такі новотвори, як мережевий – мережний, есемесовий – есемесний, дайджестовий – дайджестний, бізнесовий – бізнесний, інтернетний – інтернетовий – інтернетівський та ін. у ролі означень тих самих слів, пор.: мережева – мережна пошта (етикет, адреса, сервіс). Між тим на активність цих суфіксів можуть впливати як внутрішньо-, так і позамовні чинники, зокрема, закони української словотвірної морфонології та морфотактики або нормативні настанови певного часу чи навіть мовна мода. Наприклад, відсутність прикметників із суфіксом -н(ий) від іменників з основами на приголосні, зокрема задньоязикове г, спричинює дія закону милозвучності, який блокує творення прикметників з цим суфіксом з метою уникнути скупчення приголосних на стику основи й суфікса. Крім того, більшу активність суфікса -ов(ий) в творенні прикметників від іменників такої форми підтримує також тенденція зберігати без морфонологічних змін іншомовну основу, пор. наявність прикметників емейловий, бодибілдинговий, рейтинговий та інших і відсутність прикметників на кшталт *емейльний, *бодибілдинжний, *рейтинжний. Водночас втрата активності суфікса -н(ий) у творенні прикметників від іменників (віддієслівних і відіменникових) із суфіксом -к- у фіналі основи і зростання активності суфікса -ов(ий) зумовлене зміною в нормі сучасного українського словотворення, її відходом від калькування російських зразків. Крайнім виявом усунення таких кальок стає заміна словотворчого ресурсу. Щодо обговорюваних прикметників, то їх у сучасній нормі утворюють від іменникових основ зі збереженим суфіксом -к- у фіналі основи. Завдяки цьому відновлено й активізовано питомі моделі їх творення. Нині в кодифікованому корпусі української мови прикметники виставковий, посадковий і подібні до них замінили виставочний і посадочний. Заміну словотворчого ресурсу під тиском зміни норми спостерігаємо й у прикметниках розливний, перев’язувальний, знімальний, утворених безпосередньо від дієслів, а не від віддієслівних іменників, як прикметники розливочний, перев’язочний, зйомочний, не блоковані раніше нормою. Більшість прикметників, що прийшли на заміну блокованим сучасною нормою, вже були в українському лексиконі, отже, цей ресурс словотворення можна вважати відновленим, активізованим. Ці групи слів невипадково стали нині об’єктом пильної уваги українських мовознавців, бо на початку 1930-х років вони серед інших розрядів лексики потрапили «під обстріл» борців «з націоналістичним шкідництвом на мовному фронті» [див. відповідні документи партійного керівництва тогочасної України, так звані «репресивні бюлетені» в: Кубайчук 2004: 139-168], а отже, нині передусім зазнають аналізу в нових обставинах функціонування мови й відновлення як вияв органіки й самобутності українського словотворення.

У зв’язку з конкуруванням словотворчих ресурсів у сучасній мовній практиці постає проблема аналізу різного характеру його перебігу і, відповідно, різних його наслідків, а саме: 1) блокування одного із ресурсів з наступним його вилученням; 2) їх рівноправного співіснування і 3) використання ресурсів із семантичними та стилістичними конотаціями, які стимулюють їх семантико-функціональну та комунікативно-прагматичну диференціацію. Групи спільнокореневих і спільнофункційних лексем ставлять і завдання з’ясування міри активності способів словотворення для забезпечення нових потреб номінації. Це доводить нині співіснування в українському лексиконі композитів, простих афіксальних похідних і словосполук, утворених на спільній поняттєвій основі з можливим розмаїттям їх графічного оформлення, напр.: інтернетне радіо і інтернет-радіо; емейл, мейл – електронна пошта – електронка – ЕП і е-пошта; SMS/sms/СМС/смс/есемес/еСеМеС – есемеска/еСеМеСка/SMS’ка/смс-ка і SMS-повідомлення/смс-повідомлення або есемесне повідомлення, повідомлення есемескою. З приводу більшої відповідності таких новотворів типологічним рисам української словотвірної номінації, а також з приводу кодифікації їх написання в україністиці точаться гострі дискусії [Клименко 2003; Таран 2011: 218-231]. Беззастережні докази дасть лише всебічний аналіз мовної практики в її зіставленні саме з ресурсами словотворення, що виказують стабільну активність, системна підтримка новотворів.

2. Набута активність (активізація). Прикладом її може бути українська суспільно-політична лексика з її оперативною реакцією на соціальні зміни. Наприклад, короткочасну активність виявляють основи номінацій, пов’язаних з певними реаліями й процесами строкатого нині українського політикуму. Такий тип активності засвідчили як база словотворення слова коаліція (пор. новотвори на зразок коаліціада, коаліцієподібний, коаліціонер/коаліціоніст/коаліційник, ширококоаліційний, коаліціонувати(ся), демкоаліція) або майдан (пор. новотвори майданівець, майданівський, майданити, автомайдан (автомайданник), постмайданний, домайданитися та інші).

Цей тип активності найвиразніше виявляє сьогочасні потреби номінації і пріоритети реалізації словотворчих ресурсів для їх задоволення. Щодо деяких з таких активізованих ресурсів можна твердити про їх спеціалізацію у вираженні певного значення. Наприклад, із 113 суфіксів різної складності й походження, наявних в українських словотворчих ресурсах для вираження значення особи, активність, як доводять новотвори, у сучасній мовній практиці виявляють лише 9: -ник/-льник (мережник, мітингувальник), -ець/-івець (податківець, банківець), -ер (коаліціонер), -ар (мітингар, торбар), закріплені, утім, за різними твірними базами. Таку ж семіотичну перевагу – активність, як правило, продуктивних ресурсів, уже наявних у системі мові, спостерігаємо в усіх оновлюваних нині категоріях і розрядах слів різних частин мови. Скажімо, переважну більшість нових дієслів утворено за допомогою суфіксів -ува- (близнюкувати, ветувати) і -и- (майданити, піарити).

Засоби словотворення набувають активності і у зв’язку з необхідністю профілювання відомих і нових понять. У деяких групах бачимо новотвори-внутрішні запозичення, тобто одиниці, що вже були наявні раніше й нині повертаються до активного вжитку з пасивного словникового складу. Наприклад, СУМ на початку 1970-х років умістив до свого реєстру лише прикметник документальний зі значенням ‘який є документом’ з прикладом документальне свідчення і його відтінками-уточненнями ‘який ґрунтується на документах’ з прикладом документальна сторона справи, документальні дані та ‘властивий документам, такий, як у документах’ з прикладом документальна переконливість. Словосполуку документальний фільм у цьому джерелі подано як фразеологізовану і таку, що охоплює всі названі аспекти семантики цього суто відносного прикметника. Прикметник документальний як єдиний, що виражає ознаку за відношенням до документа, подали і деякі академічні словники 1920-1930 років, зокрема «Правописний словник» Г.Голоскевича (1930) і «Словник чужомовних слів» І.Бойкова, О.Ізюмова, Г.Калишевського, М.Трохименка (1932). Останнє джерело вказує на його латинський етимон і виділяє таких два аспекти його значення: 1) що має значення документу і 2) документом уґрунтований.

Натомість низка словників цього ж періоду, зокрема академічний «Російсько-український словник» за редакцією А.Кримського та С.Єфремова (1924-1932) поруч з документальний вміщує й прикметник документовий. Показово, що його послідовно залучають до своїх реєстрів саме фахові словники цього часу, зокрема «Російсько-український словник ділової мови» М.Дорошенка, М.Станиславського і В.Страшкевича (1930) та «Російсько-український словник правничої мови» В.І.Войткевича-Павловича і Г.Д.Вовкушівського за редакцією А.Кримського (1926). Останній подав його в складі словосполуки документові дані та її поясненням дані, що є в документах. У сучасній українській мовній практиці вживано вже три прикметники з основою документ-: документальний, документний і документарний, причому, документний замінив створений раніше документовий. Два останні доводять тенденцію до уточнення характеру ознаки за її відношенням до цього об’єкту, що й виявляють різні суфікси в складі таких спільнокореневих прикметників. Якщо документний нині називає ознаку об’єкта за його відношенням до документів узагальнено (документний потік, документна комунікація (лінгвістика, класифікація, інформаційно-пошукова система), то прикметники документальний і документарний її конкретизують, підкреслюють різні аспекти такої ознаки. Наприклад, останній уживано нині лише в банківсько-фінансовій сфері. Він становить наслідок адаптування за допомогою суфікса -н(ий) до системи української мови англійського прикметника documentary, пор.: documentary letter of credit «документарний (товарний) акредитив», documentary bill «документарний (документований) вексель»). Він називає ознаку об’єкта за мірою його забезпечення належними документами, пор. також документарні/недокументарні розрахунки (платежі). Зауважимо, що це нове запозичення виявляє ще одну стабільну активну функцію суфікса -н(ий) – його участь в адаптуванні запозичених прикметникових основ, пор. вже наявні в українському лексиконі вульгарний, серйозний, лапідарний і нові транспарентний, ф’ючерсний.

Нові ресурси українського словотворення, що набувають активності, відповідають передусім на потребу в аспектуалізації нових і вже відомих понять. Наприклад, нові основи-префіксоїди біля- (білявладний), довкола- (довколанауковий) не лише поповнили групу засобів для означення перебування поблизу когось, чогось, а й посилили оцінний (переважно негативний) заряд таких прикметників. Вони підтримали вже наявну в цій групі ресурсів тенденцію до семантико-функціональної диференціації засобів словотворення, зокрема, закріплення вже наявних грецьких префіксів пери- і пара- за професійним лексиконом і втрату активності префіксоїдів круг-/круж- (у сучасному вжитку залишилися лічені слова на взір кругосвітній, кружґанок) та префікса о- (непродуктивний розряд слів на кшталт окіст, осоння). До таких активних нових ресурсів належать і вже відомі основи у функції суфіксоїдів -структура (держструктура, бізнес-структура, медіа-структура), -простір (інтернет-простір, кінопростір, медіапростір), -залежний (інтернет-залежний, наркозалежний, політзалежний) та ін.

3. Втрачувана активність. Її можна спостерегти на прикладі груп номінацій-конкурентів, де перевагу здобуває одна з похідних одиниць, призводячи водночас до послаблення активності інших спільнофункційних засобів словотворення. Наприклад, нині спостерігаємо активізацію творення назв осіб від дієслів, а отже, активізацію в певних конкурентних групах суфікса -льник і втрату активності, пасивізацію суфіксів -ар , -овець або -ник, за допомогою яких назви утворювано не лише від дієслів, а й від іменників або прикметників, пор. мітингувати-мітингувальникмітинг-мітингар, мітинговець), виступати-виступальниквиступати-виступник, виступовець). Проте зауважимо, що той самий засіб словотворення може в різних розрядах похідних виявляти різні типи активності. Наприклад, суфікс -івець, неактивний у створенні віддієслівних назв осіб, виявляє високу активність у відіменникових назвах (РУХ-рухівець, ДАІ-ДАІвець, Янукович-януковичівець, БЮТ-бютівець, піар-піарівець, інтернет-інтернетівець та ін.).

4. Втрачена активність. Її, як ми вже зазначали вище, спричинюють суспільні зміни й динаміка словотвірної норми. Так, суспільними змінами викликано втрату активності основ радянізмів на зразок рад- (від радянський), колгосп-, комсомол-, ленін-. Натомість зміни в словотвірній нормі спричинюють втрату активності таких засобів словотворення, як суфікси -чик/-щик або основи складних прикметників внутрі-, двох- (трьох-, чотирьох- тощо), префікс обез-. Їх беззастережно витіснили із сучасної мовної практики суфікси -ник (комп’ютерник, а не комп’ютерщик), -ач (давач, а не датчик), основи внутрішньо- (внутрішньовенний, а не внутрівенний), дво- (три-, чотири-) (дво-, три-, чотириповерховий, а не двох-, трьох-, чотирьохповерховий), префікси з-/зне- (знесилити, збезчестити, а не обезсилити, обезчестити).

Проте радянізми як база словотворення демонструють строкату картину побутування в сучасному українському лексиконі: від повної втрати активності до набутої активності завдяки іншому значенню. Досить пригадати хоча б такі приклади, як сучасні укр. більшовик меншовик стосовно більшості чи меншості депутатів Верховної Ради України або слово партія, позбавлене ідеологеми «партія комуністів». Таку лексику можна розглядати як активний ресурс сучасного українського і в цілому слов’янського експресивно-оцінного словотворення, про що свідчать такі українські новотвори на основі хоча б слова комуніст, засвідчені в українських ЗМІ останніх 20 років незалежності, як декомунізація (влади), комуністер (екс-комуністер), комуновождь, екс-комуніст, посткомуніст, посткомуністичний (блок, Європа, еліта, країна, чищення)), суверен-комуніст, неокомуністичний (приманки).

Запропонований категорійно-функціональний підхід до аналізу словотворчих ресурсів української мови з погляду їх активності у мовній діяльності сучасного суспільства використовуємо для опису системи українського словотворення в новій академічній «Граматиці української мови», над якою працює нині колектив співробітників Інституту української мови НАН України та професорів університетів України. Вивчення функціонування активних наявних, нових і відновлених словотворчих ресурсів української номінації доводить необхідність системного підходу до з’ясування причин їх різної активності у мовній практиці, їх ролі в оновленні номінаційного корпусу української мови. Такий аналіз неминуче передбачає зіставлення активних нині ресурсів словотворення з попереднім станом словотворчих ресурсів української мови, який і дає змогу виявити чинники, що сприяють їх активності в сучасній мові або її стримують.

 

Література

  1. Активность словообразовательного типа // Энциклопедический словарь-справочник лингвистических терминов и понятий. Русский язык: в 2 т. / А.Н.Тихонов, Р.И.Хашимов, Г.С.Журавлева и др. / под общ. ред. А.Н.Тихонова, Р.И.Хашимова. – Т.1. – М.: Флинта; Наука, 2008. – С.504.
  2. Активность словообразовательной модели // Там же. – С.504-505.
  3. Карпіловська Є.А. Вступ до прикладної лінгвістики: Комп’ютерна лінгвістика. – Донецьк: Юго-Восток, 2006.
  4. Клименко Н.Ф. Морфеми активність // Українська мова: Енциклопедія. – К.: Вид-во «Українська енциклопедія» ім.М.П.Бажана, 2007. – Вид. 3-е. – С.392.
  5. Клименко Н. Осново- і словоскладання у процесах номінації сучасної української мови // Українська мова. – 2003. – № 3–4. – С.83–105.
  6. Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А., Кислюк Л.П. Динамічні процеси в сучасному українському лексиконі. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2008.
  7. Ковалик І.І. Вчення про словотвір: словотворчі частини слова. – Іван Ковалик. Вибрані праці. – Івано-Франківськ-Львів, 2007. – Ч. І. – Уперше опубліковано в: Львів: Вид-во Львівського університету, 1958.
  8. Кубайчук В. Хронологія мовних подій в Україні (Зовнішня історія української мови). – К.: К.І.С., 2004.
  9. Таран А. Конкурування номінацій у сучасній українській літературній мові: тенденції стабілізації нової лексики. – Черкаси: Вид. Чабаненко Ю., 2011.

10.  Dokulil M. Tvořeni slov v češtine. I. Teorie odvozováni slov. – Praha: ČAV, 1962.

11.  Ohnheiser I. Цель и концепция тома // Słowotwórstwo/Nominacja. – Red. nauk. I.Ohnheiser. – Innsbruck, Opole, 2003. – С.17-26.

Евгения А. Карпиловская

(Институт украинского языка НАН Украины, Киев)

АКТИВНЫЕ РЕСУРСЫ СОВРЕМЕННОГО УКРАИНСКОГО СЛОВООБРАЗОВАНИЯ

Объектом рассмотрения в статье являются активные словообразовательные ресурсы современной украинской номинации. Анализ новообразований дает возможность определить функциональный потенциал средств выражения отдельных категориальных и разрядных словообразовательных значений, их градацию, спектры действия и продуктивность. Таким образом очерчены ядро и периферия отдельных категорий, разрядов производных и словообразовательной подсистемы современного украинского языка, проявления динамики ее словообразовательной нормы. Особое внимание уделяется условиям формирования новых ресурсов украинского словообразования, причинам пассивизации/активизации уже имеющихся средств, а также конкуренции ресурсов, в частности, собственных и заимствованных (освоенных и осваиваемых). Выделены различные типы активности словообразовательных ресурсов: 1) стабильная; 2) приобретенная (активизация); 3) утрачиваемая (пассивизация) и 4) утраченная. Для анализа языкового материала используется исследовательская система «МОРФОЛОГ», созданная для работы с компьютерным морфемно-словообразовательным фондом украинского языка в Институте украинского языка НАН Украины.

Ключевые слова: словообразовательные ресурсы языка, новообразование, функциональный потенциал новообразования, динамика словообразовательной нормы