Наукові проекти

Наукові проекти

Карпіловська Євгенія. СОЦІАЛЬНІ ЧИННИКИ ДИНАМІКИ НОРМ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ.: система та узус

 

Надруковано в: Języki słowiańskie w ujęciu sociolingwistycznym / pod red. Haliny Kurek. – Kraków:Księgarnia Akademicka, 2012 (s. 47-58) – Biblioteka “LingVariów”, t.15

Євгенія А. Карпіловська

(Інститут української мови

Національної академії наук України,

Київ)

 

СОЦІАЛЬНІ ЧИННИКИ ДИНАМІКИ НОРМ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ.: система та узус

Нинішній етап в історії української мови дає досліднику широкий спектр чинників для вивчення впливу змін у житті суспільства (соціодинаміки) на мову, тенденції її функціонування та розвитку, її літературний стандарт і функціонально-стильові підстандарти. Серед цих чинників наявні 1) загальні, властиві всім живим мовам, 2) загальнослов’янські, властиві слов’янським мовам на посттоталітарному,  пострадянському просторі, і 3) власне українські, спричинені суспільно-політичними обставинами життя сучасної України. Українська мова нині функціонує в статусі державної мови незалежної України, проголошеної 24 серпня 1991 р. Проте статус мови держави вона здобула ще в межах Радянського Союзу за «Законом про мови в Українській РСР» 1989 р. Утім, реальністю він став лише після розпаду СРСР. У 1996 р. його закріплено в новій Конституції України (стаття 10).

Мова як, з одного боку, знаряддя і виразник пізнавальної діяльності людини, спільноти в цілому, а з іншого, – засіб обміну інформацією, засіб комунікації – живе і розвивається доти, доки не пориває зв’язку із суспільною практикою і виконує ці основні свої функції. Сучасна суспільно-політична історія слов’янських країн, України зокрема, розвивається з такою стрімкістю, що стиснений час дає змогу простежити в його коротких проміжках вплив певних соціальних перетворень на стан як системи мови, так і мовної практики – узуальної та індивідуальної (окремих видань чи відомих авторитетних осіб (громадських діячів, письменників, журналістів). Завдяки інтенсивним темпам соціодинаміки істотно зменшується відстань між реальним станом мови і фазою її еволюції, які Ф. де Сосюр окреслив як дві осі вивчення мови (Сосюр 1998, 105). Крім загальної ситуації побутування мови у зміненому, відкритому, посттоталітарному українському суспільстві, дедалі інтенсивніше втягуваному в процеси євроінтеграції і глобалізації, новий – державний – статус виступає основним соціальним чинником, що спричинює обшир та інтенсивність змін у корпусі сучасної української мови. Попри всі складнощі нинішньої (вже третьої упродовж останнього століття) українізації нашого суспільства, законодавче оформлення її як мови держави в усій повноті функцій, властивих державній мові, становить потужне підґрунтя для роботи над оновленням, поповненням, унормуванням і кодифікацією корпусу мови, відповідного новим потребам суспільства. Важливість цього завдання українських мовознавців важко переоцінити і небезпечно недооцінювати, оскільки створення образу української мови, корпусу її засобів, які відповідають новим потребам і смакам українського суспільства, привабливих для різних його шарів і прошарків – надійна запорука піднесення суспільного престижу української мови, її утвердження в суспільній практиці, а отже, й її збереження як мови національної спільноти. Корпус української мови на новому етапі її функціонування закономірно має складатися з джерел, що кодифікують загальноприйнятий стандарт, літературний взірець мови: різнотипних, передусім тлумачних та орфографічних, словників нового покоління, теоретичних і практичних граматик (як власне українських, призначених для носіїв мови, так і зіставних, контрастивних, адресованих іншомовній аудиторії), підручників, посібників, як загальномовного, так і фахового спрямування, нової редакції українського правопису. Участь у роботі нової Комісії з соціолінгвістики при Міжнародному комітеті славістів дає мені прекрасну можливість осмислити такі здобутки в широкому загальнослов’янському контексті. Завдяки йому виразніше окреслюються типологія та характерологія процесів розвитку сучасної української мови.

Найбільше на сьогодні в україністиці зроблено для оновлення, внормування та кодифікації українського лексикону. За ці роки світ побачила низка нових загальномовних тлумачних (Великий… 2007), перекладних словників (Російсько-український… 2003), словників іншомовних слів (Скопненко/Цимбалюк 2006), понад 300 нових одномовних і перекладних термінологічних словників, серед яких такі фундаментальні праці, як тритомний академічний «Російсько-український словник наукової термінології» (Київ, 1994-1998) або двотомний «Англійсько-українськo-англійський словник наукової мови (фізика та споріднені науки)» О.Кочерги та Є.Мейнаровича (Київ, 2010) з реєстрами понад 600 тис. слів та словосполук. Триває й активне вивчення стану граматичного ладу української мови, тенденцій його розвитку, усунення деформацій, спричинених десятиліттями планомірної русифікації української мови, витіснення її на периферію суспільного життя. Вийшли теоретичні граматики української мови І.Р.Вихованця, К.Г.Городенської (Вихованець/Городенська 2004), А.П.Загнітка (Загнітко 1996, Загнітко 2001), М.С.Скаба (Скаб 2002), праці, присвячені тенденціям розвитку лексикону та граматичного ладу української мови Г.М.Яворської (Яворська 2000), О.А.Стишова (Стишов 2003), Л.В.Струганець (Струганець 2003), Н.Ф.Клименко, Є.А.Карпіловської, Л.П.Кислюк (Клименко/Карпіловська/Кислюк 2008), С.Г.Чемеркіна (Чемеркін 2009), А.А.Таран (Таран 2011). Невпинно іде робота і над удосконаленням українського правопису, хоча прийняття остаточного варіанта його нової редакції ще далеке від здійснення через цілком закономірну політизацію цієї справи (Український… 1997, Український… 1999). І слово тут передусім за мовознавцями, оскільки лише вони можуть внести ясність у палкі дискусії щодо відповідності правил чинного правопису реальному стану мови і її образу, привабливому для освіченої, культурної, національно свідомої верстви українського суспільства. Пильну увагу українських дослідників привертає взаємодія мови і суспільної практики, дедалі глибша соціальна диференціація української мови, формування нових її функціонально-стильових і комунікативно-прагматичних різновидів. Лише протягом останнього десятиліття з’явилася низка нових ґрунтовних теоретичних досліджень українських мовознавців із соціолінгвістики, збірники важливих документів із соціальної історії української мови у ХХ ст. (Кубайчук 2004, Українська… 2005), а також нові підручники й посібники з цієї дисципліни для циклу університетської філологічної освіти, підготовки нового покоління гуманітарїів (Шумарова 2000, Брага 2002, Тараненко 2002, Мінчак 2003, Тараненко 2003, Ставицька 2005, Мацюк 2009, Масенко 2010). Як вивершення наполегливої праці українських учених на різних ділянках дослідження мови уперше було підготовлено й видано вже трьома виданнями протягом останнього десятиліття, щоразу доповнюваними і виправленими, енциклопедію «Українська мова» (Київ, 2000, 2004, 2007). До кінця цього року світ має побачити 4-е її видання, також істотно доповнене й виправлене.

Інтенсивний розвиток мови неминуче з особливою гостротою ставить питання мовної норми як суспільної угоди про її загальноприйнятий взірець, обов’язковий для всіх її носіїв і користувачів. Саме такий суспільний договір забезпечує єдність національної мови та її здатність виконувати функції мови держави. Українське суспільство нині є свідком дедалі глибшої соціальної диференціації української мови, а отже, й диференціації її норм. Співвідношення системної (прескриптивної) та практичної, узуальної та індивідуальної, (дескриптивної) норми потребує вдумливого й виваженого вивчення для вироблення надійних критеріїв унормування та кодифікації змін у новому корпусі мови.

Мовна норма, зокрема лексична як найбільш чутлива до суспільних зрушень, не може не реагувати на динаміку суспільного життя. Завдання мовознавців – з’ясувати, які саме суспільні процеси найбільше на нинішньому етапі життя українського суспільства відбилися в його мові, вплинули на її лексичні, словотвірні, граматичні, стилістичні, правописні норми. Обшир, питома вага і стійкість таких змін і слугують орієнтирами для кодифікації нового корпусу літературної української мови.

Динаміка норми виявлена у двох взаємопов’язаних процесах зміни кількісного та якісного складу корпусу мови: 1) появі нових одиниць і 2) зникненні або витісненні у пасив мови наявних одиниць. Самі зміни можуть торкатися форми та/або семантики чи спектру функціонування одиниць різних рівнів мовної системи, зокрема лексичної, яка далі й становитиме об’єкт нашого аналізу. Адже у слові як стрижневій одиниці української номінації зосереджені інновації нижчих рівнів мовної системи і закладене підґрунтя для появи інновацій на її вищих рівнях, синтаксичному і семантичному. Отже, появу динамічних (=змінюваних, оновлюваних) ділянок кодифікованого до сьогодні корпусу мови можуть спричинювати абсолютні інновації – слова і взагалі номінації, нові за формою, значенням і, відповідно, умовами функціонування у суспільній практиці, або часткові інновації – номінації, в яких нове виявлено лише в одному типі ознак: формі, значенні або функціональному потенціалі одиниці системи мови. Співвідношення динамічних і стабільних ділянок утворює в просторі української, як і інших слов’янських мов, плинну, нестійку рівновагу, властиву будь-якій мові у певний часовий проміжок її функціонування (Динаміка… 2008). У цьому закономірному процесі мовної еволюції виявлено дві взаємопов’язані функції мовної норми і культурномовної діяльності науковців у цілому. Польські дослідниці Д.Буттлер, Х.Курковська і Х.Саткевич у своїй відомій праці «Культура польської мови» визначили їх як функцію стабілізаційну і функцію модифікаційну (Buttler/Kurkowska/Satkiewicz 1973, 60). Взаємодія цих функцій і дає мові змогу реагувати на розвиток суспільного життя і забезпечувати мовців засобами номінації, предикації та оцінки, необхідними для їх когнітивних і комунікативних потреб.

Завдяки статусу державної мови українська мова прийшла в ті сфери суспільного життя, де до 1991 р. панувала російська мова. Унаслідок цього в корпусі мови не лише з’явилися, як і в інших слов’янських мовах, нові функціонально-стильові різновиди мови, мова Інтернет-комунікації, наприклад, а й українськомовні аналоги терміносистем і підстандартів у цілому для уже наявних сфер суспільного життя, наприклад, для мови реклами або дипломатії. Розширення сфери функціонування української мови супроводила істотна зміна того, що В.Г.Костомаров влучно назвав мовним смаком доби (рос. языковой вкус эпохи). Змінилося уявлення про той образ мови, який у мовній свідомості українців нині становить її взірець. Це передусім виявлено сьогодні у послідовній і свідомій тенденції націоналізації корпусу української мови, його дерусифікації, відновленні самобутніх ресурсів мовної діяльності в усіх її визначальних складниках: номінації, предикації та оцінці.

Свої дальші спостереження та висновки про соціальні чинники динаміки норм сучасної української літературної мови, співвідношення системних (прескриптивних) і узуальних (дескриптивних) мовних норм, передусім лексичної і словотвірної, ґрунтуємо на матеріалах комп’ютерної бази інновацій, створеної у відділі структурно-математичної лінгвістики Інституту української мови НАН України. Вона вміщує матеріали українських засобів масової інформації, опубліковані після 1991 р., тексти інтернет-видань, сайтів, форумів та інших українськомовних інтернет-ресурсів, а також тексти сучасної української публіцистики, есеїстики та наукової періодики. На сьогодні цей фонд налічує близько 20 тис. номінацій (новотворів, нових запозичень, неосемантизмів і неографізмів), не засвідчених українськими словниками радянської доби. До уваги взято також матеріали нових українських словників та праць дослідників української лінгводинаміки.

Наслідки дерусифікації простежуємо у лексиці, словотворенні, граматиці, правописі. У словотворенні як провідному способі української номінації це виявлено нині в заміні словотвірних моделей, скалькованих з російських зразків, на моделі, виформовані на внутрішніх ресурсах української мови впродовж історії функціонування її літературного стандарту. Такий процес відродження самобутності української словотвірної номінації спирається на мовну практику українського національно-культурного відродження 1920-1930-х років, періоду «коренізації». У ставленні до цих повернених напрацювань українських мовознавців, передусім лексикографів, першої чверті ХХ ст. наявний широкий спектр підходів, до свідомої архаїзації українського лексикону і жорсткого пуризму включно. Проте у своїй виважених виявах тенденція націоналізації українського лексикону призводить до усунення свідомих деформацій в його складі, зокрема до вилучення моделей, не властивих українській мові, таких, які не відбивають її типологічні риси, а отже, й не ввійшли органічно до ресурсів її номінації. Наприклад, модель творення віддієслівних іменників-назв опредметненої дії із суфіксом -нн(я) послідовно замінює нині нав’язувану українській мові відповідними бюлетенями та видавничими інструкціями модель із суфіксом -к(а), активну в російській мові. Утворення із суфіксом -к(а), натомість, не залишають корпус української мови: вони продовжують функціонувати зі значеннями наслідку дії або її знаряддя, властивому українській мові. Таке усунення синкретизму значень у номінаціях увиразнює іншу тенденцію оновлення сучасного корпусу української мови – деталізацію номінацій, поглиблення профілювання понять і, як наслідок, розширення спектру його вербалізаторів, їх спеціалізацію. Унаслідок цього одновимірні, «пласкі» номінації розширюються, набувають багатоаспектності, градуальності. Наприклад, оцінювання (дія) – оцінка (наслідок дії), викручування-викручення (дія недоконана й доконана) – викрутка (знаряддя дії), роздрукування-роздруковування (дія доконана й недоконана) – роздрук і роздруківка (наслідок дії – предмет).

Жорсткішою стала словотвірна норма і до форм активних дієприкметників теперішнього часу із суфіксами -уч(ий)/-юч(ий), -ач(ий)/-яч(ий). Якщо академічний «Словник української мови» в 11 тт. (Київ, 1970-1980, далі – СУМ) умістив їх понад 5000, то в сучасних українських нормативних словниках їх намагаються звести до мінімуму, послідовно замінюють віддієслівними прикметниками із суфіксами -н(ий)/-льн(ий), пор.: породжувальний замість породжуючий, зникний замість зникаючий. Ця тенденція поширилася і на субстантивовані активні дієприкметники, теж у радянський час широко засвідчені нормативними словниками, передусім СУМом. Нині з’явилися мітингувальник, мітингар замість мітингуючий, пікетувальник замість пікетуючий, виступальник, виступник, виступовець замість виступаючий. У такий спосіб відновлено рівновагу в українському лексиконі, властиву йому на початку 1930-х років, до планомірного командного його зросійщення. У повернених нині до активного наукового й загального вжитку словниках, виданих в 1920-1930-х роках, активні дієприкметники, якщо і вживано, то лише в означальній, а не предметній функції. Так, в «Російсько-українському словнику» за редакцією А.Кримського і С.Єфремова, виданому Українською академією наук (Київ, 1924-1932, світ побачили 3 томи на літери А-П з підготовлених 4-ох томів; 4-ий том досі не вдалося знайти), як відповідники до рос. начинающий подані активний дієприкметник початкуючий у функції прикметника (ремарка у словнику прлг. – рос. прилагательное) і віддієслівний іменник початківець у функції іменника (ремарка сщ. – рос. существительное) (Російсько-український.., 1470). Натомість у вже згаданому СУМі наприкінці 1970-х років разом з іменником початківець як нормативний у предметній функції поданий і дієприкметник початкуючий, пор.: початкуючий – Те саме, що початківець (СУМ VII, 465). Усунення деформацій у цих і інших категоріях і розрядах слів, охоплених тенденцією дерусифікації, призводить і в системі мови, кодифікованій сучасними українськими словниками, і особливо в узуальній і індивідуальній мовній практиці до співіснування різних номінацій того самого об’єкта, до їх конкурування (Таран 2011). Вивчення причин і наслідків конкурування і дає змогу якнайповніше з’ясувати обшир, тенденції і перспективи динаміки норм сучасної української мови.

Конкурування номінацій виявлено у трьох різновидах: 1) їх боротьбі з неминучим витісненням певних типів слів, блокованих сучасною мовною нормою, на периферію мови, а то й з їх остаточним вилученням з кодифікованого корпусу мови; 2) їх «мирному співіснуванні», побутуванні часом навіть у межах одного тексту як наслідку розширення шкали позначення певного об’єкта, профілювання суспільно значущого поняття й урізноманітнення його вербалізації, поповнення або й формування стильових і смакових регістрів літературної мови і 3) семантико-прагматичній та функціонально-стильовій диференціації номінацій-конкурентів, їх закріпленні за різними сферами вживання української мови. Приклади першого різновиду конкурування ми подали вище. Додамо до них також усунення інтерфіксів -ир-/-ір- у дієсловах іншомовного походження (активізація номінацій на зразок масажувати, маршувати, компостувати і пасивізація масажирувати, марширувати, компостирувати, словниками радянської доби визнаваних як припустимі й уживані паралельно), усунення в дієсловах префіксів о-/обез- і відновлення префіксів з-/зне- (зневоднити, знебарвити, знесилити замість обезводнити, обезбарвити, обезсилити), творення прикметників зі значенням ознаки за дією безпосередньо від основ дієслів, а не (під впливом російської мови) від основ віддієслівних іменників із суфіксом -к(а) (оцінний замість оціночний, заявний замість заявочний, розливний замість розливочний), заміна іменників-назв особи із суфіксами -чик/-щик іменниками із суфіксами -ик/-ник/-льник, -ець/-івець (комп’ютерник замість комп’ютерщик, інтернетник/інтернетівець замість інтернетчик) та ін. Цей тип конкурування щільно пов’язаний з тенденцією до націоналізації, збереження самобутності української номінації. Такий різновид динаміки мовних норм набуває системно-структурного характеру, оскільки охоплює цілі категорії й розряди номінацій, а також посилює словотвірний потенціал оновлених номінацій. Наприклад, субстантивовані активні дієприкметники на кшталт мітингуючий не виявляли здатності до словотворення. Натомість їх замінники – відіменникові та віддієслівні іменники на зразок мітингувальник, мітингар формують нові словотвірні ланцюжки й парадигми, сприяючи в такий спосіб дальшій аспектуалізації таких понять і, зрештою, поповненню номінаційних і комунікаційних ресурсів української мови. Наприклад, від назви особи чоловічої статі мітингувальник утворено моцію мітингувальниця і закладено можливості в разі потреби створити прикметник мітингувальницький (крім уже наявного у цьому словотвірному гнізді суто відносного прикметника мітинговий), збірний іменник мітингувальництво, прислівники мітингувальницьки, по-митингувальницькому, по-мітингувальницьки. Такі ж перспективи для поповнення ресурсів номінації відкриває й рівноправний іменник-конкурент деривата мітингувальник іменник мітингар, утворений безпосередньо від англіцизму мітинг.

Другий різновид конкурування – співіснування відповідних нормі номінацій на взір коаліціант/коаліціянт, коаліціонер, коаліціоніст, коаліційник або діаспорник, діаспорець, діаспорянин, діаспорит, діаспорівець широко представлений в сучасній мовній практиці, як загальній, так і професійній. «Мирному співіснуванню» таких слів сприяє властива їх семантиці різноаспектність позначення спільного поняття, що дає змогу мовцеві виконувати різні когнітивні та комунікативні завдання. У таких конкурентних групах реалізовано як питомі, так і запозичені ресурси номінації, різні способи номінування. Наприклад, поруч зі складеними номінаціями засоби масової інформації чи засоби масової інформації та комунікації активно функціонують абревіатури ЗМІ і ЗМІК, доводячи потужну тенденцію до мовної економії, скорочення номінацій як вияв підтримки типологічних рис української номінації з перевагою у ній синтетизму, однослівних позначень. Проте дедалі активніше в останні два десятиліття функціонує і повторно запозичена з англійської мови номінація мас-медіа/медіа з різними варіантами її адаптування до граматичної системи української мови: медія, медії. На відміну від абревіатур ЗМІ/ЗМІК англіцизм мас-медіа/медіа виявився зручною основою для словотворення, а отже, для дальшої аспектуалізації означеного ним поняття. Водночас рівновагу між цими двома типами номінаційних ресурсів засвідчує, зокрема, паралельне функціонування словосполук-гіпонімів як з абревіатурою ЗМІ, так із запозиченнями мас-медіа/медіа/медії, наприклад: новинні медії і новинні ЗМІ, традиційні медії і традиційні ЗМІ, а також цифрові медії, але електронні, мережні ЗМІ. Проте через обмежену придатність абревіатур до словотворення у цьому способі номінації перевагу мають складна основа масмедіа- та її редукований варіант медіа-/медія-, пор.: масмедійник/медійник, мас-медіїст, масмедійний/медійний, медіапростір, медіа-видання, медіа-підтримка. На недавню появу в українському лексиконі таких номінацій вказує не тільки неусталеність варіантів адаптування англійської основи з відкритою фіналлю і зяянням на стику основи і форманта, а й хитання у написанні композитів: окремо, разом чи через дефіс, напр.: медіапростір і медіа-простір, медіа група, медіавласник, але медія-кілер. Активне функціонування таких новотворів сприяє їх закріпленню в написаннях, відповідних нормам сучасної української мови, передусім вимозі милозвучності слова. Отже, можна з великою мірою певності прогнозувати і дальше збереження в українському лексиконі обох таких груп номінацій, кожної зі своїм власним потенціалом функціонування, спектром можливих експресивно-оцінних конотацій. Про це свідчить широка палітра як нейтральних новотворів, так і новотворів експресивно-оцінних, що виражають лібералізацію словотвірних норм у мовній, зокрема професійній, журналістській практиці: медіа-директор і медіа-бос, медіавласник і медіамагнат, медіа-диктатор, медіабомонд, медіа-пастирі.

Найбільш перспективним для розвитку сучасного українського лексикону є третій тип конкурування, оскільки саме він засвідчує не лише поповнення його ресурсів, а й формування нових норм номінації та предикації, забезпечення мовної діяльності української спільноти в усьому розмаїтті її виявів. Диференціація номінацій засвідчує передусім відмінності між нефаховим (загальним) і фаховим (спеціалізованим) лексиконом. Прикладом може слугувати підхід до адаптування й функціонування у них нових запозичень. Поява нового виду зв’язку – мобільного, на відміну від дротового, без стаціонарного блоку живлення – покликала до життя й нове запозичення з англійської мови в українському лексиконі – абревіатуру SMS на позначення коротких повідомлень у мережі мобільного зв’язку. Нагадаємо, що абревіатура-вкраплення SMS (англ. Short Message Serviceслужба коротких повідомлень) в українській мові стала найменуванням коротких повідомлень з мобільного телефону. Про це свідчать такі словосполуки з нею, як відправити (надіслати) SMS. Значущість нової реалії для української суспільної практики зумовила активне освоєння цього запозичення, адаптування його форми до норм української мови і творення від нього цілої низки похідних. Похідні ще відбивають конкурування способів адаптування цієї назви: її транслітерування як ініціальної абревіатури СМС/смс чи транскрибування у формі звукової абревіатури есемес, а також появу мішаної абревіатури еСеМеС, що засвідчує обидва цих способи адаптування запозичень. Аналіз текстів не дає поки що підстав стверджувати безперечну перемогу якогось із цих варіантів. Мовна практика нині засвідчує скоріше розподіл новотворів з різними варіантами адаптування абревіатури SMS за різними сферами функціонування української мови. Однак у професійному лексиконі спостерігаємо тенденцію до збереження цієї абревіатури як вкраплення і творення номінацій-гібридів на зразок SMS-довідка, sms-голосування, SMS’ка/sms-ка.

Якщо засвоєння абревіатури SMS дає змогу простежити тенденції входження до системи української мови нових твірних основ і формування нових словотвірних гнізд, то аброоснова -мат-, утворена на базі давнього запозичення – грецизма автомат, демонструє можливості нових формантів в українській номінації, а отже, тенденції формування нових словотвірних рядів. Українські словники радянського часу вже засвідчили юкстапозити зі словом автомат в ролі категоризатора. Вони дають також можливість спостерегти зростання активності цього слова в ролі словотворчого маркера. Якщо СУМ до 1980 р. засвідчив в українському лексиконі лише складні слова завод-автомат і телефон-автомат, то «Словник-довідник з правопису та слововживання» С.І.Головащука (Київ, 1989, далі – СГ) зафіксував уже цілий ряд таких юкстапозитів: магазин-автомат, магнітофон-автомат, машина-автомат, пральня-автомат, хлібозавод-автомат, цех-автомат. Перетворення слова автомат на аброоснову -мат і заміна юкстапозиції на композицію становлять наслідок дії тенденції до синтетизму в українській номінації, проте в аброоснові -мат приховано можливе розрізнення ступеня автоматизації об’єкта, виражене повними основами, пор.: каса-напівавтомат (СГ, 173). Уперше в українській мові новотвір з аброосновою -мат – слово банкомат – зареєструвала в своєму «Російсько-українському словнику іншомовних слів» Т.П.Мартиняк (РУСІС, 43). В «Українському орфографічному словнику» 2007 р. знаходимо вже, крім цього композита, похідний від нього прикметник банкоматний та новотвір паркомат (УОС, 40, 537). Проте в текстах натрапляємо на значно ширший спектр композитів з кінцевою аброосновою -мат: вітромат, інфомат, кавомат, музомат/музикомат. В українській мові, попри активне вживання композитів з аброосновою -мат, наприклад, у професійній комунікації, загальній розмовній практиці, спостерігаємо чітку функціонально-стилістичну диференціацію таких новотворів і співвідносних з ними словосполук. Наприклад, в офіційно-діловому мовленні, урядових документах натрапляємо лише на словосполуки паркувальний автомат або паркувальний термінал (пристрій), пор.: Паркувальний автомат технічний пристрій, призначений для сплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування за допомогою спеціальних платіжних карток та готівкою (з постанови № 1342 Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів» від 3 грудня 2009 р.). Паралельно з композитом інфомат вживано словосполуку довідковий автомат: Злякав її довідковий автомат «Правила поведінки в критичній ситуації», що стоїть на вул. Тверській (tyzhden.ua, 18.07.2008), а паралельно з композитами-варіантами музикомат і музомат функціонує словосполука музичний автомат, на базі якої їх утворено, пор. з пошуків у Google початку серпня 2011 р.: Музичні та гральні автомати (для кав'ярень, барів, ресторанів, гральних залів) від підприємства-виробника, …музомат для замовлення не тільки музики, а також кліпів або …зарядив у музикомат аж 50 гривень і замовив цілу купу музики. Цікаво, що англійська мова для позначення таких пристроїв використовує не композитну модель з основою -mat, а словосполуки або композити іншої будови, наприклад, укр. банкомат – англ. electronic cash terminal «електронний термінал для готівки», укр. музомат/музикомат, музичний автомат – англ. juke-box «буквально – коробка у дешевому ресторані або дансингу» (з англ. juke – дешевий ресторан, дансинг і boxкоробка), пор. також рос. игромат, хорват. igromat – англ. game-playing machine, game-machine, playing machine «гральна машина, машина для ігор».

Розмаїта картина взаємодії сучасної української соціо- і лінгводинаміки потребує вдумливого вивчення на всіх рівнях системи мови в її складних відношеннях з продуктами реалізації у мовній практиці. Виконання таких досліджень потребує підготовки відповідної фактичної бази і створення методико-процедурного апарату аналізу та пояснення мовних змін. Лише наявність такого теоретичного й практичного підґрунтя, над створенням яких сьогодні наполегливо працюють українські соціолінгвісти, дасть змогу розробити надійні критерії для нових норм української літературної мови, кодифікації нового корпусу її літературного взірця, відповідного потребам нового українського суспільства.

 

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ ДЖЕРЕЛ

РУСІС Російсько-український словник іншомовних слів, 1999, укл. Т.П.Мартиняк, Харків.

СГ – С.І.Головащук, 1989, Словник-довідник з правопису та слововживання, Київ.

СУМ Словник української мови, 1970-1980, Київ, т.І-ХІ.

УОС Український орфографічний словник, 2007, за ред. В.Г.Скляренка, Київ, вид.7.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

Брага І.І., 2002, Мовна репрезентація образу держави у пресі України (кінець 1970-х-початок 2000-х років), Київ.

Великий тлумачний словник сучасної української мови, 2007, за ред. В.Т.Бусела, Київ.

Вихованець І., Городенська К., 2004, Теоретична морфологія української мови, Київ.

Динаміка та стабільність лексичних і словотвірних систем слов’янських мов (Тематичний блок на XIV Міжнародному з’їзді славістів (Охрид, Македонія, 10.09-16.09.2008), 2008, за ред. Є.А.Карпіловської, Київ.

Загнітко А.П., 1996, Теоретична граматика української мови, Морфологія, Донецьк.

Загнітко А.П., 2001, Теоретична граматика української мови, Синтаксис, Донецьк.

Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А., Кислюк Л.П., 2008, Динамічні процеси в сучасному українському лексиконі, Київ.

Кубайчук В., 2004, Хронологія мовних подій в Україні (Зовнішня історія української мови), Київ.

Масенко Л.Т., 2010, Нариси з соціолінгвістики, Київ.

Мацюк Г.П., 2009, Прикладна соціолінгвістика. Питання мовної політики, Львів.

Мінчак Г.Б., 2003, Конотативна семантика сучасних ідеологічно забарвлених номінативних одиниць (на матеріалі української преси 90-х років ХХ століття), Київ.

Російсько-український словник, 1924-1932, за ред. А.Кримського і С.Єфремова, Київ: Електронний ресурс – r2u.org.ua

Російсько-український словник, 2003, за ред. В.В.Жайворонка, Київ.

Скаб М.С., 2002, Граматика апеляції в українській мові, Чернівці.

Скопненко О.І., Цимбалюк Т.В., 2006, Сучасний словник іншомовних слів, Київ.

Сосюр Ф. де, 1998, Курс загальної лінгвістики, пер. з франц. А.Корнійчук, К.Тищенко, Київ.

Ставицька Л.О., 2005, Арґо, жарґон, сленґ: Соціяльна диференціяція української мови, Київ.

Стишов О.А., 2003, Українська лексика кінця ХХ століття (на матеріалі мови засобів масової інформації), Київ.

Струганець Л.В., 2003, Динаміка лексичних норм української літературної мови ХХ століття, Тернопіль.

Таран А.А., 2011, Конкурування номінацій у сучасній українській мові; тенденції стабілізації нової лексики, Черкаси.

Тараненко О.О., 2002, Колоквіалізація, субстандартизація та вульгаризація як характерні явища стилістики сучасної української мови (з кінця 1980-х рр.), «Мовознавство» № 4–5, s.33–39.

Тараненко О.О., 2003, Колоквіалізація, субстандартизація та вульгаризація як характерні явища стилістики сучасної української мови (з кінця 1980-х рр.), «Мовознавство» № 1, s.32–41.

Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду: документи і матеріали, 2005, упоряд. Лариса Масенко, Віктор Кубайчук, Орися Демська-Кульчицька, Київ.

Український правопис: проєкт найновішої редакції, 1999, Київ.

Український правопис: так і ні, 1997, за ред. О.О.Тараненка, Київ.

Чемеркін С.Г., 2009, Українська мова в Інтернеті: позамовні та внутрішньоструктурні процеси, Київ.

Шумарова Н.П., 2000, Мовна компетенція особистості в ситуації білінгвізму, Київ.

Яворська Г.М., 2000, Прескриптивна лінгвістика як дискурс: Мова, культура, влада, Київ.

Buttler D., Kurkowska H., Satkiewicz H., 1973, Kultura języka polskiego. Zagadnienia poprawności gramatycznej. Warszawa.

 

Ievgeniia A. Karpilovska

SOCIAL FACTORS OF DYNAMICS OF STANDARD IN THE UKRAINIAN LANGUAGE IN THE END OF ХХ – THE BEGINNING OF XXI-ST CENTURIES: system and usage

 

In article social factors of changes in codified (standard) corpus of the Ukrainian literary language in the end of ХХ – the beginning XXI-st century are considered. A basic social factor is functioning of the Ukrainian language in its new sociopolitical status of a state language of independent Ukraine. Dynamics of standard specifies and in strong influence of the tendency derussification of Ukrainian language corpus, its nationalisation. In it specifies recurring in active language fund of own resources of nomination, replacement of nominations, calked from Russian patterns. At the same time display of the tendency of internationalisation of the language, more and more amplifying influence of English language in its American variant is strong also. Intensity and precipitancy of updating of the corpus of the Ukrainian language leads to distinction increase between system and usual its standards, to the phenomenon of a competition of language units, first of all in general and professional lexicons, and also to their interstyle interaction and to liberalisation of language standards.