Наукові проекти

Наукові проекти

Карпіловська Є.А. Семантико-прагматична диференціація словотворчих ресурсів мови: своє і засвоєне

Карпіловська Є.А. Семантико-прагматична диференціація словотворчих ресурсів мови: своє і засвоєне // Новые явления в славянском словообразовании: Система и функционирование / Доклады ХІ Международной научной конференции Комиссии по славянскому словообразованию при Международном комитете славистов / Под ред. проф. Е.В.Петрухиной. – Москва: Изд-во Московского университета, 2010. – С.228-244.

 

Є.А.Карпіловська

 

(Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України, Київ)

 

Семантико-прагматична диференціація словотворчих ресурсів мови:

своє і засвоєне

 

 

Сучасна українська мовна практика подає строкату картину тенденцій, способів, засобів поповнення й оновлення лексикону, яка істотно змінює саме уявлення про національне «обличчя» української мови. Її відзначає пошук гармонії в розвитку мови, або такого співвідношення питомих і іншомовних ресурсів, яке забезпечувало б збереження національної специфіки української номінації, зокрема словотвірної, її типологічних рис, але водночас і відкривало мові шлях до процесів євроінтеграції та глобалізації в різних сферах суспільного життя. Словотворчі ресурси української мови, або ж сукупність усіх засобів, які беруть участь у словотворенні [Ковалик 2007: 92], за даними новітніх українських текстів і словників, переконливо демонструють не лише поповнення, а й розширення сфери дії вже наявних основ і формантів, їх дальшу семантико-прагматичну й функціонально-стилістичну диференціацію. У потоці нової лексики, засвідченої словниками останнього часу, на 1 непохідне слово припадають в середньому 2-3 деривати. Підвищену активність у творенні нових найменувань виявляють як уже наявні питомі та запозичені основи-категоризатори держ- (держмито, держпіар, ДержТБ, держчиновник,), політ- (політбомонд, політпапараці, політреформа, політсила), кіно- (кінобізнес, кінодовідник, кіноконцерт, кінопам’ять), теле- (телебіржа, телебум, теледоступ, телемило), арт- у пре- і постпозиції (арт-бізнес, арт-галерея, арт-простір, боді-арт), так і нові VIP-/vip-/ВІП-/віп- (VIP-сектор, vip-костюмчик, ВІП-ложа, віп-хворі і VIPар, віпівський), SMS-/sms-/смс- (SMS-/смс-повідомлення, SMS-довідка, sms-голосування і SMS’ка, смс-ка, есемеска, есемесочка), фешн- (фешн-вечірка, фешн-глянець, фешн-критик, фешн-простір), фітнес- (фітнес-клуб, фітнес-послуги, фітнес-тренер і фітнесовий), спа- (спа-догляд, спа-манікюр, спа-салон, спа-центр) префікси супер- (супергравець, супернизький, суперпартія, суперстислість) і над- (надвлада, надпатріот, надподаток, надшвидкий), де- (деінтелектуалізація, депровінціалізувати, дерегулювання, детінізація) і роз- (розбюрократизувати, роздержавлення, розколгоспнення, розмитнення), суфікси -іад(а) (виборіада, коаліціада, комітетіада, прем’єріада), ість- (безгромадянськість, голлівудськість, зірковість, українськість), -нн(я) (акціонування, зомбування, лобіювання), -івець (банківець, бютівець, податківець, соборівець). Переважання у потоці нової лексики похідних доводить висновок учених про збереження провідної ролі словотворення у слов’янській номінації в цілому [Земская 2000, Nominacja/Słowotwόrstwo 2003, Аврамова 2003, Клименко/Карпіловська/Кислюк 2008].

Корпус інновацій в українській мові періоду незалежності (лексико-словотвірних, семантичних, граматичних, стилістичних, правописних), який колектив відділу структурно-математичної лінгвістики Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України формує за матеріалами українських засобів масової інформації, офіційно-діловим і професійним мовленням, мовою освіти і науки, художньою літературою і різноманітними ресурсами Укрнету [докладніше про нього див.: Карпіловська 2004], дає підстави виділити три основні типи співіснування своїх (українських) і засвоєних (іншомовних) словотворчих ресурсів у сучасній українській мовній практиці. Причому, як доводить матеріал, є сенс останні щодо їх активності поділити на засвоєні, тобто ті, які ввійшли до українського лексикону давно і виявили у ньому життєстійкість, та засвоювані, або ті, що входять до лексикону на наших очах, виявляють певну мовну моду, а отже, їх життєстійкість можна лише з певною ймовірністю прогнозувати. Суть і мету вивчення живого слова як знаряддя «соціального спілкування і впливу» точно сформулював свого часу Г.О.Винокур: «Для кожної мети, – писав він, – свої засоби, таким має бути гасло лінгвістично-культурного суспільства» [Винокур 2006: 114]. На цьому шляху і слід шукати мовної гармонії. Український та іншомовний ресурси можуть перебувати в стані: 1) конкурування, наслідком якого стає перевага одного з них у певних концептуальних полях; 2) мирного співіснування в одному полі з різним водночас семантико-прагматичним статусом у ньому і 3) паралельного існування в мові завдяки розподілу за різними сферами її функціонування, різними зонами певного концептуального поля, а то й за різними полями. Вивчення таких типів взаємодії власних та іншомовних словотворчих ресурсів уможливлює з’ясування причин вибору кожного з них, їх доцільності й відповідності чинним нормам української мови. Якщо конкурування і перевага того чи іншого ресурсу виявляють тиск мовної системи на засвоєння питомих і запозичених інновацій, вплив на їх життєстійкість мовної моди, мовних смаків, то їх паралельне співіснування і взаємодія засвідчують перспективний і гармонійний шлях розвитку українського лексикону за рахунок розширення бази деривації, способів і засобів словотворення.

Вивчення сукупності питомих і запозичених словотворчих засобів, технік їх використання, що діють у полі вербалізації певного концепта, на новому етапі розвитку української мови повертає нас до проблеми виділення системних одиниць, найпридатніших для вивчення процесів словотворення. І.І.Ковалик у своїй статті 1976 р. «Про основну мовну одиницю словотвірного рівня», а згодом і у своєму вступі до академічного «Словотвору сучасної української літературної мови» (К., 1979) запропонував розглядати як таку об’ємну системну одиницю словотвірного рівня мови дериватему. Доцільність і перспективність вивчення похідної лексики у межах дериватем І.І.Ковалик убачав у тому, що в такій «узагальненій абстрактній словотвірній мовній одиниці…повинні бути закладені всі спільні властивості дериватів, утворених різними способами словотворення» [Цит. за: Ковалик 2007: 318]. Отже, збирання питомих і запозичених словотворчих засобів «під дахом» дериватеми дає змогу з’ясувати роль кожного з них у мовному втіленні того чи іншого концепта. При цьому І.І.Ковалик співвідношення дериватеми і словотвірної категорії трактував як залежність між емічною та етичною одиницями. Залучення нового словотворчого ресурсу або розширення семантичного, прагматичного потенціалу чи сфери дії ресурсу, вже наявного, може спричинювати потреба мовців у поглибленні семантизації певного поняття, унаявненні певних його ознак. Дослідники слов’янських мов неодноразово звертали увагу на роль комунікативно-прагматичних чинників у вербалізації певних концептів і відповідний розподіл номінаційних, у тім числі, й словотворчих, ресурсів. Згадаймо хоча б опозиції лексем товарищ – гражданин – господин – мусью, про які в контексті мовного побуту непу писав Г.О.Винокур у своїй вже згаданій праці 1925 р. «Культура мови». Основним для витворення таких градуальних опозицій він уважав тип комунікативної ситуації, що актуалізує вибір із семантичної опозиції того чи іншого найменування (подаємо думку Г.О.Винокура мовою оригіналу для збереження змістового потенціалу російських вербалізаторів): «Гражданином» «чижик» (пояснення Г.О.Винокура у виносці – «Представители чрезвычайной жилищной комиссии, функционировавшей в свое время для проверки жилищных норм» – ЄК), обозревающий квартиру, назовет «нэпмана». Если же вы служите, то будете поименованы тем же «чижиком» – «товарищ»… Помимо гражданина, воскрес также «господин». Так говорят в ресторане, в крупном гастрономическом магазине. Но в «Казино» – игорном зале – и в кондитерской на Кузнецком говорят только «мусью» [Винокур 2006: 125-126]. Яких істотних змін зазнали комунікативно-прагматичні установки сучасних російських мовців щодо подібних означень показала О.П.Єрмакова на прикладі семантичних опозицій человек – мужик – мужчина, человек – товарищ, человек – хозяин та інших [Ермакова 2003: 52-58]. Розмірковуючи над необхідністю мовця вибирати, здійснювати «стилістичні зусилля в рамках «нормальної», побутової, розмовної мови», спричинені «природним для революційної доби підвищеним емоційним ставленням до мовленнєвих варіантів», Г.О.Винокур робить важливий для нашої розвідки висновок, що «без свідомого зусилля, об’єднавчого імпульсу – з боку мовця – традиційна диференціація ця не могла б набути такого стійкого характеру, як це спостерігаємо в сучасному російському побутовому мовному спілкуванні. І вже повне право говорити про таке стилістичне усвідомлення дає ініціатива преси, яка осмислює і ретельно стилізує вказану мовну схему» [Там же]. Для вироблення нового стандарту і субстандартів української літературної мови медії як «тигель», полігон для роботи зі словом, колективізована і динамічна модель мовної свідомості сучасного українця мають неоціненне значення. Складний процес переорганізації українського мовного ресурсу в сфері апеляції на прикладі опозиції товариш – пан – добродій – колега – чоловік – хлопець – брат – юнак у своїй монографії «Граматика апеляції в українській мові» показав М.С.Скаб [Скаб 2002]. Залежності спектру дії своїх і засвоєних засобів словотворення від сфери їх функціонування, загальномовної чи професійної, на прикладі композитів з основами водо-/гідро-/аква-/ватер-, аеро-/повітро-, астро-/зоре-, біо-/живо-/життє- та іншими окрему розвідку присвятила Н.Ф.Клименко [Клименко 1990: 101-103]. Конкурування композитів з кінцевими основами -bus і -wόz в польській мові, а також співіснування в ній номінацій на взір hotelbus, hotel na łkach, czerwoniak, globotel привернуло окрему увагу Б.Креї [Kreja 1996]. Новий час дає в українській мові й нові конкурентні об’єднання, нові семантичні опозиції найменувань, які формують і нову картину розподілу питомих і запозичених ресурсів словотвірної номінації у певних концептуальних полях.{mospagebreak}

Прикладом диференціації номінацій з питомою та запозиченою основою за родо-видовим принципом можуть слугувати найменування вищого законодавчого органу незалежної України та його керівників: Верховна Рада України – Верховна Рада – ВР – ВРУ – парламент, а також перифрази на зразок будинок під куполом (за ознакою архітектури цієї споруди на вул. М.Грушевського в Києві) або й просто під куполом вирішили (проголосували), об’єднати демократичні сили під куполом, печерський пагорб і узагальнено про весь владний комплекс – Верховну Раду, Президента та його Адміністрацію і Кабінет Міністрів – печерські пагорби (де прозирає алюзія з пагорбами, на яких стоїть Рим), Київ або про Адміністрацію Президента – Банкова, про Кабінет Міністрів – Грушевського (від назв вулиць у Києві, на яких розташовані їх приміщення); голова Верховної Ради/парламенту – спікер, заступник голови Верховної Ради/парламенту – віце-спікер. Як еталон для порівняння сучасного стану українського лексикону з його станом на початок і середину ХХ століття використовуємо реєстри українських словників 20-30-х років, зокрема, академічний «Російсько-український словник» за редакцією А.Кримського і С.Єфремова (три його томи на літери А-П побачили світ протягом 1924-1932 рр., далі – РУС) та «Правописний словник» Г.Голоскевича 1930 р., а також генеральний реєстр українських слів, створений колективом співробітників відділу структурно-математичної лінгвістики Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України за матеріалами різнотипних словників радянської доби, зокрема, академічного 11-томного тлумачного «Словника української мови» 1970-1980 рр. (далі – СУМ) [про фонд і виконані на його основі праці див.: Карпіловська 2006: 96-104]. Родове найменування виборного законодавчого органу у двох варіантах написання і наголошування – парлямент/парлáмéнт – засвідчили і РУС, і словник Голоскевича. В останньому подано й ширшу, ніж у РУСі, низку похідних від цього галіцизма: парляментар, парляментаризм, парляментарний, парляментський, антипарляментський. РУС уміщує лише безпрефіксні прикметники-абсолютні синоніми з такою основою (щоправда, перевагу віддає прикметнику парламентарний) й додає до них сталі словосполуки парламентарна (парламентська) республіка, парламентарний (парламентський) устрій. Крім цього, словник Г.Голоскевича, на відміну від РУСу, запропонував диференціювати використання формантів для означення особи, що здійснює різні представницькі функції. Якщо РУС лексеми парламентар і парламентер подає як рівнозначні відповідники рос. парламентёр, то в словнику Г.Голоскевича перше означає особу, обрану до парламенту, а друге – особу, послану з пропозицією про переговори до противної сторони.

Понад 50 років потому, у 1974 р., «Словник іншомовних слів» за редакцією О.С.Мельничука ще подає лексему парламент в значенні найвищого представницького, виборного законодавчого органу країни із застереженнями «у ряді буржуазних держав» та «переносно». СУМ у відповідних своїх томах, що вийшли приблизно в цей же час (1973-1975 рр.), зафіксував такі нові похідні з цією основою, як міжпарламентський, парламентарій (подібно до антикварій, карбонарій, пролетарій), передпарламент, позапарламентський, хоча й не вмістив прикметника антипарламентський, зареєстрованого раніше у словнику Г.Голоскевича. Сучасні словники української мови подають тлумачення цього слова як означення реалії українського сьогодення, пор. в останньому, 3-ому, виданні «Великого тлумачного словника сучасної української мови» за редакцією В.Т.Бусела: 1) Законодавчий орган держави, побудований повністю або частково на виборних засадах; 2) Про найвищий законодавчий представницький орган конституційної держави. На значення зміни контекстів побутування запозичень-інтернаціоналізмів для їх словотворчого й прагматичного потенціалу слушно звернула увагу І.Онхайзер [Онхайзер 2002: 40, виноска 8]. Назва такого найвищого законодавчого виборного органу в Україні – Верховна Рада – у сучасній мовній практиці перебуває з лексемою парламент у гіпонімічних відношеннях, а отже, вони здатні до взаємозамін внаслідок метонімічних переносів. Різна словотворча активність запозиченої загальної і питомої власної назв доводять їх різні семантичні та прагматичні функції у процесах сучасної української комунікації. Визначальним для мовців в опрацюванні концепта «найвищий орган законодавчої влади», як засвідчують контексти вживання його вербалізаторів, стає саме його статус як складника державного управління, нові форми його роботи, ставлення до нього суспільства. Це й доводить ціла низка новотворів з основою парламент- на зразок оцінно заряджених іменників парламентіада, парламентик, квазіпарламент, псевдопарламент, парламентство, поява моції парламентарка, складних прикметників внутрішньопарламентський, парламентсько-президентська (республіка), парламентсько-урядова (влада). У складі лексико-семантичного гнізда від слова парламент з’явилася й ціла низка складених номінацій на зразок маріонетковий парламент, парламентське телебачення, парламентський телеканал, парламентські слухання тощо. Проте активізація основи парламент- аж ніяк не означає витіснення з лексикону складеної питомої номінації – власної назви Верховна Рада, а лише окреслення певного спектру її функціонування. Численні контексти нейтралізують незбіг обсягу семантики найменувань парламент і Верховна Рада, що призводить до можливості їх взаємозаміни, пор.: розпуск Верховної Ради = розпуск парламенту, фракція у Верховній Раді = фракція у парламенті, парламентські вибори = вибори до Верховної Ради. Можливість нейтралізації гіперо-гіпонімічного протиставлення цих лексем доводить їх поява в одному висловленні, пор.: …три місяці, що минули після 26 березня, хіба їх було недостатньо, щоб визначити структуру Верховної Ради, визначити кандидатури голови парламенту?", запитав регіонал (Українська правда, 08.06.2006). Натомість заміна неможлива, коли йдеться про назви керівних посад у цьому законодавчому органі або його найменування в офіційно-ділових документах, пор.: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (хоча паралельно у засобах масової інформації вживається останнім часом запозичене зі шведської через англійську омбудсмен (англ. ombudsman ‘чиновник, який розглядає претензії громадян до урядовців’) або Голова Верховної Ради України, заступник Голови, хоча нині активно вживані й англіцизми спікер, віце-спікер і низка нових похідних від них до експресивно-оцінних включно: спікерка, спікерство, спікерів, спікерувати, спікерування, спікернути, віце-спікерство. Крім контекстів уживання словосполуки Верховна Рада, підтриманих регламентом цього законодавчого органу, на її активну присутність у мовній свідомості і комунікації сучасних українців вказують поява абревіатури ВР (місця у ВР, представництво у ВР, дебати у ВР, регламент ВР), яка може також мирно співіснувати з її базовою словосполукою у межах одного висловлення, пор.: Президент закликав фракції Верховної Ради негайно сісти за стіл переговорів й "розрулити" протистояння у ВР (Україна молода, 01.07.2006). Крім того, з’явилася й абревіатура ВРУ з провокативною формою для всіх, хто володіє російською мовою, а також похідні від неї на зразок ВРУшник і ВРУшний. Активне уживання номінації Верховна Рада в окреслених семантико-прагматичних координатах засвідчують і такі живомовні утворення, як верховнорадівець, верховнорадці і верховнорадівський (промовець, кадровик, талон). Причому, проаналізовані нами контексти вживання таких лексем не засвідчили у похідних від сполуки Верховна Рада таких різко негативних конотацій, які О.А.Земська зафіксувала раніше для похідних від російського Белый дом – ініціальної абревіатури БД та її каламбурно-зниженого звукового варіанта БиДэ, а також у прикметників белодомовский и верховносоветский [Земская 2000: 94]. Здатність виражати певні прагматичні функції, здебільшого негативну оцінку, виявляють нині як онім Верховна Рада, так і апелятив парламент, причому, в наших матеріалах до цього більше надається саме останній, пор. парламентик, парламентіада, псевдопарламент, квазіпарламент, маріонетковий парламент. Це, до речі, виявляє і російський оказіоналізм недопарламент, поданий О.А.Земською в уже згаданій праці [Земская 2000: 116]. Звертає на себе увагу й активне освоєння основ парламент-, спікер-, віце-спікер- за допомогою питомих українських формантів, передусім суфіксів, що також засвідчує вплив національномовної системи словотворення на іншомовні одиниці, пропускання їх для перевірки придатності для виконання нових номінаційних функцій крізь систему фільтрів української дериваційної граматики. Отже, обидві номінації – власна і запозичена – мають свій семантико-прагматичний потенціал і спектр функціонування у мовній діяльності сучасного українського суспільства.{mospagebreak}

Інше співвідношення в семантичній опозиції родове : видове поняття демонструють лексема інтернет в різних її написаннях (Інтернет, Internet) з її редукованими варіантами – інет (Інет, і-нет), нет та українська лексема мережа (Мережа) з низкою похідних від неї: інтермережа, Міжмережжя (міжмережжя, МіжМережжя), Всемережжя. Номінацію мережа стосовно об’єднання комп’ютерів можна розглядати як певний неосемантизм, принаймні, як наслідок спеціалізації семантики цього слова, вже давно знайомого українській мові у широкому значенні «сукупність яких-небудь шляхів, ліній зв’язку, каналів і т.ін., розташованих на певній території» (СУМ IV 1973: 674). Саме в такому значенні СУМ зафіксував слово мережа в складі словосполук високовольтна мережа, зрошувальна мережа, комунікаційна мережа. Нове спеціалізоване значення «об’єднання комп’ютерів, локальних і регіональних комп’ютерних мереж” розширило лексичну сполучуваність слова мережа і сприяло появі цілої низки нових номінацій з прикметниками, що виражають нові когнітивні ознаки такого об’єкта номінації: Всесвітня мережа, глобальна мережа, комп’ютерна мережа, локальна мережа, міська мережа, обчислювальна мережа (українська мова на відміну від польської або чеської не запозичила англіцизм network на її позначення), регіональна мережа, корпоративна мережа тощо. Неосемантизація питомої української лексеми сприяла її дериваційній активності й утворенню доти відсутніх в українському лексиконі прикметників-конкурентів мережний і мережевий. Переважає у вжитку перший з них, що доводить шерег складених номінацій за його участю – термінів або словосполук професійного розмовного мовлення на взір мережна адреса, мережна безпека, мережний (мережевий) етикет, мережна пошта, мережні новини, мережний сервер, мережний серфінг, мережні служби (послуги), мережна спільнота, мережна телефонія та ін. Крім прикметників, з’явилися й такі іменники, як мережани, мережник, Всемережжя, Міжмережжя (міжмережжя, МіжМережжя), а також прикметники домережний, міжмережевий, внутрішньомережний. Узагальнена семантика базового слова мережа сприяє його функціонуванню в ролі як синоніма-конкурента до запозичених номінацій різних типів комп’ютерних мереж, так і гіпероніма до передусім слова Інтернет (інтернет) як найменування одного з найпоширеніших нині типів мереж. Таке його уживання підкреслює написання з великої літери (мешканець, громадянин Мережі), пор. з рос. Сеть, а також поява словосполук на взір мережа Інтернет та її згортки – композита інтернет-мережа, мережа Живого Журналу, мережа суперкомп’ютерів GRID. Так само іменник мережани об’єднує як гіперонім – родове найменування цілу низку інновацій – видових найменувань користувачів окремих об’єктів, розміщених в Інтернеті, а саме: форумчани, чатяни, інтернет-продавець, інтернет-репортер, інтернет-оператор тощо. У такий спосіб розмовне утворення мережани синонімізується з нейтральними номінаціями користувач, інтернет-користувач, інтернет-аудиторія, інтернет-спільнота, мережевий клієнт, інтернетник, інтернетівець, інетівець, УкрНетівець (укрнетівець), жаргонізмом юзер (англ. user ‘користувач’) та експресивно-оцінними розмовними означеннями інтернет-фан, інтернавт/інтернаут, інтернетоман, інетоман, інтернетоголик, нетоман, нетофоб. Крім того, на базі й старого значення слова мережа з’являються інновації – найменування нових типів некомп’ютерних мереж: екомережа, мережа банкоматів, мережа супермаркетів, мережа мобільного зв’язку. У цьому концептуальному полі паралельне існування двох ресурсів дає мовцю «простір для маневру», можливість нюансувати думку, вказуючи на належність позначуваного об’єкта до мережі як такої чи до певного її різновиду, вибудовуючи градуальні семантичні опозиції, пор.: мережник, спеціаліст-мережник, мережанин – інтернетник, інтернетівець, інтернавт/інтернаут, інтернетоман, інтернетоголик, нетофоб, нетоман, нетизен, інетоман, мережні послуги : інтернет-послуги, мережні новини : інтернет-новини, мережна спільнота : інтернет спільнота, мережна телефонія : інтернет-телефонія. Утім, як переконує аналізований матеріал, у виробленні українських відповідників англійських означень певних типів комп’ютерних мереж суттєву роль відіграє внутрішня форма англійських прототипів і прагнення усунути небажану для спеціалізованої україномовної номінації двозначність. Так, в «Англо-українському тлумачному словнику з обчислювальної техніки, Інтернету і програмування» Е.М.Пройдакова та Л.А.Теплицького 2006 р. в окремому списку подано професіоналізми товстий Ethernet (англ. thick Ethernet) і тонкий Ethernet (англ. thin Ethernet) з назвою мережі – вкрапленням Ethernet. Образні означення тонкий і товстий указують на якість коаксільного кабелю (товстого чи тонкого), використовуваного для обладнання таких локальних обчислювальних мереж (ЛОМ). Відображення українською мовою першої основи цього англійського слова як етер або ефір (англ. ether) і поява номінацій на зразок *етер(ефір)нет, *етер(ефір)мережа чи *етерна (етерова), ефірна (ефірова) мережа тільки ускладнило б порозуміння між користувачами при вживанні цих термінів, оскільки означення з грецизмом ефір на кшталт прямий ефір (у прямому ефірі), телеефір, ефірний канал (блок, відрізок), ефірний час уже функціонують в українській мові стосовно мереж радіо- і телемовлення. З’явився і новотвір інтернет-ефір, але він стосується способу поширення інформації (в Інтернеті), а не обладнання такого каналу зв’язку. Саме цим і спричинене у розмовному мовленні фахівців використання поки що вкраплення Ethernet. Не можна не погодитися у цьому випадку з твердженням В.Г.Гака, що в одиниць, які не мають жодних заздалегідь поданих асоціацій у мові-реципієнті, більше шансів утвердитися в ролі термінів, пор. його приклад з основою -бус [Гак 1966: 43]. Б.Крея щодо усталення одиниць з цим компонентом у польській мові слушно зауважував, що саме завдяки непрозорій внутрішній формі він, на відміну від питомої основи -wόz, сприяє виробленню у мовців загального уявлення про певні об’єкти зі спільною будовою чи функцією [Kreja 1996: 222-223]. Здатність основи інтернет- та її варіантів інет- і нет- виступати в препозиції до інших основ, властива атрибутивам, доводить їх функцію виражати ознаки об’єкта в базових концептуальних структурах на відміну від основи мереж-, що позначає самий такий об’єкт. Різний їх когнітивний статус увиразнюють паралельно уживані в текстах трансформи, пор.: інтернет-опитування і опитування в Інтернеті, інтернет-реклама – реклама в Інтернеті з інтрамережа – внутрішньокорпоративна мережа, екомережа – екологічна мережа. Водночас основа -нет у ряді новотворів і адаптованих запозичень, зокрема, кальок доменних імен в Інтернеті на зразок Укрнет, Рунет, Євронет, Фринет, Хоумнет або образних позначень типу ботнет, набуває в українському словотворенні статусу суфіксоїда з категорійним значенням ‘різновид комп’ютерної мережі’. Подібно у професійному мовленні комп’ютерників виформовується суфіксоїд -вер зі значенням ‘тип забезпечення комп’ютера’, що походить від англ. ware ‘вироби, товари, продукти’, пор. хардвер, софтвер софт), лінгвер, нетвер. В українській мові суфіксоїд такої ж форми, але з категорійним значенням ‘збройні сили’ (від німецького Wehr ‘захист’) можна виокремити зі складу запозичених раніше з німецької мови композитів бундесвер, ландвер, рейхсвер, хеймвер. Отже, елемент -вер у нових англійських запозиченнях утворює з таким же елементом у давніших німецьких запозиченнях омонімічну опозицію. Такі нові англіцизми доводять залежність категорійного значення запозичень у мові-реципієнті від сфери їх функціонування у мові-донорі. Якщо в англійській мові композити з кінцевою основою -ware становлять первісно назви посуду (пор. stoneware «керамічний посуд», tableware «столовий посуд», china-ware/chinaware «порцеляновий (буквально – китайський) посуд», delftware «фаянсовий (буквально – дельфтський) посуд»), то в українську мову прийшли лише композити із суфіксоїдом -вер зі сфери інформатики й обчислювальної техніки. Утім, в англійській мові основа -ware виявляє і в цій сфері значно вищу активність, ніж в українській мові. Наприклад, такі англійські терміни, як firmware і romware, wetware або liveware, в українській мові здобули відповідники мережне програмне забезпечення та людський складник, людський чинник, люди як частина великої комп’ютерної системи [Пройдаков/Теплицький 2006].{mospagebreak}

Якщо опозиції номінацій парламент – Верховна Рада, мережа (Мережа) – Інтернет (інтернет) засвідчують взаємодію питомих і засвоєних основ для дальшої семантизації спільних концептів, то основи -мейкер і -роб демонструють семантико-прагматичну й функціонально-стилістичну диференціацію словотворчих засобів оформлення процесуальних ознак таких концептів. Наприклад, в українській мові для позначення особи – виробника якогось продукта останні роки дедалі активніше у мові мас-медіа, реклами, у професійному мовленні використовуються англіцизми з кінцевою основою -мейкер: вебмейкер (але і веб-дизайнер, веб-майстер), іміджмейкер, кліпмейкер, клонмейкер, рекламмейкер (але і рекламник, рекламіст), фотомейкер (утім, тип портативного фотоапарату, а не особа), татумейкер, фестмейкер та інші. Її серійність дає підстави для «розмонтування» основи таких запозичень і надання компоненту -мейкер статусу суфіксоїда, а навіть і спонукає шукати йому заміну в українському словотворчому ресурсі. Про такі пошуки свідчать пари конкурентів на кшталт фільммейкер – фільмовиробник, фільмороб. Наявні й прості суфіксальні похідні з такими основами на зразок рекламіст, рекламник, клонувальник, татуювальник, фільмувальник. За винятком слова рекламіст, такі деривати поки що не потрапили до нормативних словників. З цими англіцизмами паралельно побутують номінації-словосполуки, як, наприклад, виробник кліпів і кліпмейкер, виробник клонів і клонмейкер, організатор фестів, видовищ, корпоративних вечірок і фестмейкер (а останнім часом ще й івентор як представник нового для України бізнесу – event-індустрії). Як легко пересвідчитися, українські відповідники з’являються безперешкодно тоді, коли англійське запозичення має значення виготівника певного фізичного продукту, позначеного першою основою, яка, до того ж, здатна самостійно вживатися в українській мові. Образність, властива запозиченням на зразок іміджмейкер, маркетмейкер або хітмейкер, зв’язаний характер основи, до якої приєднується такий суфіксоїд, як у телемейкер, фотомейкер, вебмейкер, вірмейкер, стає на заваді утворення з цими основами суфіксальних дериватів, подібних до клонувальник, татуювальник чи фільмувальник. Щоправда, в деяких з таких відповідників спостерігаємо специфікацію, уточнення значення. Якщо фільммейкер і фільмовиробник стосуються особи (фізичної чи юридичної, яка продюсує виробництво фільмів або керує цим процесом (пор. зі значенням англ. film-maker), то фільмувальник позначає людину, яка працює з камерою, оператора чи взагалі будь-кого, хто знімає будь-що, не лише фільм. У такому значенні українські фільмувати і фільмувальник близькі до польських filmować і filmowiec. Однак український іменник фільмувальник на відміну від польського filmowiec не стосується знавця кінематографу. Для позначення різноманітного і дедалі більше розширюваного кола виготовлюваних продуктів (товарів і послуг) незамінними виявилися питомі українські засоби номінування – лексеми виробник/розробник/переробник, виготовлювач, виготівник, а також новий дериват продукувальник, що з’явився вже на українському мовному ґрунті й успішно конкурує із запозиченим продуцент. Строката шкала номінацій з цими лексемами переконує у семантичній і функціональній гнучкості українських словотворчих засобів, їх придатності як до узагальненого, так і до деталізованого, уточненого вираження певної концептуальної структури, чого не можна сказати про англіцизми з основою -мейкер, що здатні лише до загального позначення особи-виробника. пор.: автовиробник, агровиробник, виновиробник, книговиробник, телевиробник, фармвиробник і виробник телевізійних програм, телевізійний виробник, фірма-виробник, країна-виробник, кінокомпанія-виробник, а також лише описові номінації на взір виробник рекламних роликів, виробник відеопродукції відеограм і фонограм, виробник аромату, виробник антивірусної програми як уточнення до вже наявного програміст ‘розробник програмного забезпечення’. Українська мова для позначення осіб, що виробляють важливі для життя українців продукти, застосовує опозиції родових найменувань – простих афіксальних похідних, в структурі яких приховано конкретну процесуальну ознаку суб’єкта, названого їх твірною основою, і видових назв-композитів, в яких кінцеві основи виражають таку сему узагальнено чи конкретизовано, вказуючи на спосіб вироблення продукту, певний процес. Таку деталізацію словотвірного номінування певних понять за допомогою питомих формантів (афіксів і основ) подають градуальні опозиції спільнокореневих простих і складних дериватів на кшталт: винар, винник : винороб (а також фіксоване останнім часом виновиробник) : винокур (а за відношенням до вина як об’єкта діяльності також виноторгівець і застаріле виночерпій), скляр/шкляр : склороб : скловар, склодув склоріз, склоливарник), сукнар : сукнороб : сукновал сукномийник), смоляр : смоловар, смологон, смолокур, мідник, мідяр : міделиварник, міднеливарник, колісник : колесопрокатник або нейтральні віршар, віршівник, віршувальник : віршознавець і експресивно-оцінні віршороб, віршомаз (пор. рос. стихоплет, пол. wierszorόb, wierszokleta), іконописець (застаріле образописець) : іконоборець) й негативно-оцінне богомаз, а також грецизм ізограф/зограф, знайомий сьогодні, напевне, лише історикам мови, мистецтвознавцям та любителям старовини. Як родо-видові кореляти здатні виступати й суфіксальні деривати, в яких таку опозицію змісту концептів виражають твірні основи, пор.: зброяр і рушничник, історизми пушкар/гармаш (але і гарматник ‘той, хто обслуговує гармати’); швець, взуттьовик і чоботар, черевичник, застаріле постоляр або кравець і піджачник, рукавичник, свитник, хутровик, кушнір; шапкар з дальшою його семантизацією капелюшник, кашкетник, картузник. У мові преси вже з’явилися не лише прості афіксальні українські відповідники обговорюваних англіцизмів на зразок клонувальник, татуювальник, фільмувальник, а й композити з кінцевою основою -роб типу кліпороб, клонороб, фільмороб. Усі вони мають поки що, через добре усвідомлювану носіями мови гібридність, експресивно-оцінний (переважно негативний) потенціал, вказівку на погану якість продукту. Можливість появи дериватів з українськими формантами від інших запозичень такого типу засвідчують уже створені дієслова іміджувати, маркетувати. За високопродуктивною моделлю творення в сучасній українській мові віддієслівних іменників із суфіксом -льник цілком очікуваними є новотвори на взір *іміджувальник, *маркетувальник. Втягування засвоєних і усталених запозичених основ в процес створення композитів з основою-категоризатором -роб доводить і історія української мови. Прикладом можуть слугувати подані вище композити віршороб, віршомаз з основою вірш-, що походить з латинського versus “лінія, рядок”, бракороб, в якому основа брак- пов’язана з готським brak “вада, недолік”, чи склороб з основою скл-, що своїм прототипом має також готське stikls “келих”. Активне уживання перших основ англіцизмів з категоризатором -мейкер, безперечно, сприятиме їх дальшому входженню в словотвірну систему української мови та взаємодії з питомим словотворчим ресурсом. Цілком імовірно, що вони виявляться скороминущою мовною модою і згодом їх буде витіснено на периферію українського словотворення, як це сталося свого часу з композитами з основами -майстер/-мейстер/-містр/-мистер, запозиченими безпосередньо з німецької мови або через посередництво російської і польської мов. Про це свідчать поодинокі з них, що закріпилися в різних професійних сферах функціонування української мови, на зразок балетмейстер, хормейстер, концертмейстер, шталмейстер і пор. застарілі поштмейстер/поштмайстер (сучасні поштар, поштовик), брандмайстер, єгермайстер, цехмайстер, а також історизми – найменування посад і військових звань на кшталт капельмейстер, герольдмайстер, обер-гофмайстер, бургомістр (бурмістр, бурмистер), вахмістр, ротмістр. У цікавому для нас значенні ‘виробник певного продукту, виготовлювач чогось’ в українській мові зберігся історизм мюнцмайстер (сучасне монетник). У складі композитів основа -майстер може також виражати значення ‘лагодільник, направник чогось’, пор. застарілі дзиґармайстер і його синонім дзиґарник (сучасне годинникар), а також недавній новотвір телемайстер. Зауважимо також, що з нейтральним значенням ‘виробник’ і піднесеним оцінним ‘фахівець високого класу’ в українській мові активно вживане й саме німецьке запозичення майстер. Отже, бурхливий приплив германізмів українська мова переживає не вперше, а тому аналіз історії цих давніших німецьких запозичень переконливо доводить її спроможність, пропустивши нові англійські запозичення крізь фільтри системних відношень уже наявних найменувань, залишити те, що є доцільним для нових потреб номінації, і разом з тим зберегти самобутні риси україномовної категоризації світу і української словотвірної номінації.{mospagebreak}

У розглядуваному полі вербалізації в українській мові концепта «виробник, виготовлювач чогось» активно функціонують й інші власні основи. Вони мають різний прагматичний і стилістичний потенціал, а отже, й різну продуктивність у мовній практиці, проте уможливлюють уточнення й урізноманітнення вербалізації такої процесуальної ознаки концептів. Це основа -твόрець (у вільному вжитку таке слово має інший наголос – творéць) у низці книжних лексем з урочисто-піднесеним стилістичним забарвленням на кшталт добротворець, миротворець, міфотворець, мовотворець, піснетворець, світотворець, чудотворець з новим її поповненням гімнотворець, державотворець, непродуктивна основа -дій у словах добродій, злодій, лиходій, лицедій, чародій, чудодій також з піднесеним стилістичним потенціалом, а також активно поповнюваний нині ряд композитів-назв професій з кінцевою основою -будівник: вагонобудівник, верстатобудівник, суднобудівник, танкобудівник тощо. Композити з основою -роб, що виражає узагальнене значення дії, спрямованої на виготовлення чогось, одержання певного продукту, можуть уточнюватися завдяки таким кінцевим основам, як -ливарник: міделиварник, склоливарник, сталеливарник, чавуноливарник, шрифтоливарник або -прокатник: рейкопрокатник, залізопрокатник, колесопрокатник, сталепрокатник, трубопрокатник та інші. Спектр основ, залучених до вираження різних дій, спрямованих на вироблення продукту зі спільного обєкта дії, може бути досить широким, напр.: трубоволочильник, трубозварник, трубопрокатник за наявності загального їх позначення простим суфіксальним дериватом трубник. Навіть продуктивні запозичені суфіксоїди не здатні на відміну від питомих словотворчих засобів до участі в дальшій семантизації певного поняття через свою непрозору для українського мовця внутрішню форму. Доказом може бути активно поповнюваний в українській мові ряд назв любителів чогось з кінцевою основою -ман (від грецького μανία ‘безумство, захоплення’) на зразок автоман автолюбитель), шопоман шопоголик, любитель шопінгу), кіноман (кінофан і кіноаматор, щоправда, з іншим розрядним значенням ‘непрофесіонал, що створює кінофільми’), фольклороман, ігроман (і жаргонне геймер), інтернетоман інтернет-фан), інетоман, нетоман. Питомі словотворчі засоби дають змогу передати широкий спектр способів вияву такого стану суб’єкта, ознак поведінки особи, якій він притаманний. Ось, приміром, який спектр похідних з питомим словотворчим ресурсом, оснόвним і формантним, подає українська мова для найменування чоловіків, які виявляють надмірний інтерес до жіночої статі: женолюб і жінколюб, бабій і баболюб, бабодур, бабич, дуридівчат, дівчачур і дівчур, баламут (баламута), волоцюга, гульвіса, джиґун, залицяльник, зальотник, звідник, плотолюбець, поцілуйко, спідничник, спокусник тощо. Найвиразніше гнучкість питомих словотворчих засобів щодо семантизації певного поняття виявляють композити зі спільною першою основою, що вказує на предмет захоплення, напр.: сонцелюб ‘той, хто любить сонце як явище природи, любить грітися в його променях’ і сонцепоклонник ‘той, хто поклоняється Сонцю як божеству’.

Аналіз співвідношення власних, українських, і запозичених, іншомовних ресурсів словотворення виявляє їх дедалі виразнішу семантико-прагматичну й функціонально-стилістичну диференціацію. Такі ресурси, набуваючи стійкості, не витісняють один одного з мовного арсеналу, а, навпаки, взаємодіють, доповнюючи, посилюючи й уточнюючи втілення певного поняття, формуючи широкі й різноманітні поля вербалізаторів певних активних у сучасній мовній свідомості концептів та їх ознак. Зрештою, наявність у мовця такого урізноманітненого інструментарію номінування дає змогу для поглиблення, нюансування думки, що забезпечує повноту і гнучкість ресурсів національної мови для комунікації в певних сферах суспільного життя. Завдання мовознавців – оцінити такі ресурси і подати мовцям надійні рекомендації щодо їх використання, сприяти формуванню в них належної мовної компетенції і чуття до слова, того, що український письменник і теоретик літератури Ігор Качуровський так влучно назвав мовомисленням, а російський мовознавець Г.О.Винокур вважав основним завданням лінгвістичного виховання суспільства.

 

Джерела ілюстративного матеріалу

 

 

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К., Ірпінь, 2007. – 3-є вид. – 1736 с.

2. Голоскевич Г. Правописний словник. – Харків, 1930. – 7-е вид.

3. Пройдаков Е. М., Теплицький Л. А. Англо-український тлумачний словник з обчислювальної техніки, Інтернету і програмування. – К.: СофтПрес, 2006. – 824 с. – Вид. 2-е, доп. і доопрац.

4. РУС – Російсько-український словник за ред.А.Ю.Кримського та С.Єфремова. – К.: Українська Академія наук, 1924-1932. – Т.1-3.

5. СУМ – Словник  української мови. – К.: Наук. думка, 1970–1980. – Т. І–ХІ.

 

Література

 

1. Аврамова Ц. Словообразувателни тенденции при съществителните имена в българския и чешкия език в края на ХХ век. – Sofia: Heron press, 2003.

2. Винокур Г.О. Язык «нэпа» // Культура языка. – М.: КомКнига, 2006. – Изд. 3-е, доп. – С.115–139.

3. Гак В.Г. Беседы о французском слове. – М.: Международ.отношения, 1966.

4. Ермакова О.П. Семантические оппозиции как отражение жизни российского общества в последние десятилетия ХХ века // Procesy innowacyjne w językach słowiańskich. – Warszawa // Slawistyczny ośrodek wydawniczy, 2003. – S.51–62.

5. Земская Е.А. Активные процессы современного словопроизводства // Русский язык в конце ХХ столетия (1985-1995) / Под ред. Е.А.Земской. – М.: Языки рус. культуры, 2000. – 2-е изд. – С.90141.

6. Карпіловська Є.А. Динаміка сучасної української мови в словниках нового покоління (проект серії словників нової української лексики) // Українська мова. – 2004. – № 3. – С.3–29.

7. Карпіловська Є.А. Вплив інновацій на стабільність мовної системи: регулятори системної рівноваги // Динаміка та стабільність лексичних і словотвірних систем слов’янських мов: Зб. темат. блоку на XIV Міжнар. з’їзді славістів (Охрид, Македонія). – К.: Наук.-видавн. центр Нац. б-ки України імені В.І.Вернадського, 2008. – С.3–22.

8. Карпіловська Є. А. Вступ до прикладної лінгвістики: Комп’ютерна лінгвістика. – Донецьк: Юго-Восток, 2006.

9. Карпіловська Є. А. Тенденції розвитку сучасного українського лексикону: чинники стабілізації інновацій // Українська мова. – 2007. – № 4. – С.3–15; 2008. – № 1. – С.24–35.

10. Карпіловська Є.А. Функціональний потенціал конкурентних моделей словотворення: параметри стабільності похідних // Функцыянальныя аспекты словаўтварэння: Даклады IX Міжнарод. навук. канф. Камісіі па славянскаму словаўтварэнню пры Міжнарод. камітэце славістаў. – Мінск, 2006. – С.92–101.

11. Клименко Н.Ф. Аглютинативність в українському словотворенні // Українське мовознавство. – К.: Либідь, 1990. – Вип. 17. – С.96–104.

12. Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А., Кислюк Л.П. Динамічні процеси в сучасному українському лексиконі. – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2008.

13. Ковалик І.І. Вчення про словотвір // Іван Ковалик. Вчення про словотвір: Вибрані праці. Івано-Франківськ – Львів, 2007. – Ч.1. – С.21–169.

14. Ковалик І.І. Про основну мовну одиницю словотвірного рівня // Іван Ковалик. Вчення про словотвір: Вибрані праці. Івано-Франківськ – Львів, 2007. – Ч.1. – С. 314–319.

15. Онхайзер І. Влияние языковых контактов на комбинаторику или Дети сорока VIP-персон кричали: «Вода кульно теплая!» // Slavische Wortbildung^ Semantik und Kombinatorik: Swetlana Mengel (Hrsg.). – Münster: LIT, 2002. – S.35–53.

16. Скаб М.С. Граматика апеляції в українській мові. – Чернівці: Місто, 2002.

17. Kreja B. Autobus i inne formacje na -bus (też -wόz) // Bogusław Kreja. Studia z polskiego słowotwόrstwa. – Gdańsk: Wyd. Uniwer. Gdańskiego, 1996. – S. 220227.

18. Nominacja / Słowotwórstwo. – Red. nauk. I.Ohnheiser. – Innsbruck: Univer. Innsbruck; Opole: Uniwer. Opolski, 2003.

 

Р Е З Ю М Е

 

В статье на материале новой украинской лексики обсуждаются проблемы гармонического развития лексикона национального языка, взаимодействие в его пополнении и обновлении собственных и заимствованных из других языков словообразовательных ресурсов. Особое внимание уделено семантико-прагматической и функционально-стилистической дифференциации украинских и иноязычных основ и формантов.