Наукові проекти

Наукові проекти

Карпіловська Є.А. ОБРАЗ ДЕРЖАВИ У МОВІ ВІДКРИТОГО СУСПІЛЬСТВА: новомова чи мова нового мислення?

Надруковано в: Мови та культури у новій Європі: контакти і самобутність: Зб. наук. доповідей на Міжнар. наук. читаннях, присвяч. 70-річчю від дня народження чл.-кор. НАН України, проф. Н.Ф.Клименко. – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2009, с.127-138.

 

Є.А.Карпіловська

(Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України, Київ)

 

ОБРАЗ ДЕРЖАВИ У МОВІ ВІДКРИТОГО СУСПІЛЬСТВА:

новомова чи мова нового мислення?

 

     24 серпня 1991 р. Акт незалежності України проголосив появу на політичній карті світу нової демократичної держави. Згодом, 28 червня 1996 р., принципи побудови нового державного устрою України – унітарної парламентсько-президентської республіки – детально обґрунтувала нова Конституція України. Зокрема, в преамбулі до неї підкреслено, що вищий законодавчий орган держави – Верховна Рада України – діє від імені Українського народу – громадян України всіх національностей, дбає про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклується про зміцнення громадянської злагоди на землі України та прагне розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу. У цих програмних документах було окреслено ті принципово важливі ознаки нової незалежної української держави, завдяки яким вона уможливлює створення нового відкритого громадянського суспільства. Така законодавча база політики нової держави неминуче потребувала нової мови для свого означення та функціонування, передусім для вербалізації нових, значущих для змінюваної суспільної свідомості понять. Вивчення тенденцій оновлення суспільно-політичного лексикону мови, його ресурсів з урахуванням строкатості не лише ідеологічної палітри сучасного українського суспільства, а й його мовних смаків дає змогу встановити ті поняття, які, за влучним висловом О.А.Земської, перебувають протягом певного часу у фокусі соціальної уваги [7: 92]. Безперечно, для молодої незалежної України поняття держави та влади (законодавчої, виконавчої і судової) як її апарату, є ключовими і, більше того, засадничими для формування нового суспільного мислення. Попри непросту впродовж усіх років незалежності внутрішню і зовнішню політичну та економічну ситуацію України, гостру боротьбу в ній різних політичних сил жодна з них не ставить під сумнів необхідність дальшого демократичного розвитку країни для її самостійного існування. Імпульс для такого розвитку має дати позитивний, привабливий для всього суспільства образ нової держави як ідея його єднання. Яскраво і точно суть цього завдання гуманітарної еліти України виразила О.Забужко в праці «Психологічна Америка» і азіатський ренесанс», опублікованій 1994 р. у журналі «Сучасність»: …адміністративне врядування, кордони, митниці і т.д. надають державному утворенню т і л о, котре, проте, без «живої води» спільної ідеї, об’єднавчого духовно-культурного змісту («скажіть-нам-яку-Україні-ми-будуємо!») ніколи не зіпнеться на ноги [4: 215]. У пізнішій своїй праці, продовжуючи міркувати над засадами і способами витворення нового образу України-держави як «незмінної духовної вітчизни, дому, «отчого порога», себто місця-куди-можна-повернутися», вона складний перехідний стан від образу держави, заданого ідеологією радянської доби, до її нового образу, що відповідає устремлінням нової доби і нового українського суспільства з новим мисленням, назвала комплексом Ітаки, тобто кризою тожсамості омріяного образу та реальності [4: 90]. Деякі українські масові видання, наприклад, київський журнал «Новинар», протиставляючи стан українських держави та суспільства після Помаранчевої революції 10-річному правлінню президента Л.Д.Кучми, вживають новотвір хаотична протодемократія. Вони вбачають її у рудиментарному розмаїтті ознак демократичної держави в керуванні суспільно-політичними процесами, яке «віддалено можна порівняти із системою круглих столів, що під час зміни режимів у країнах Центрально-Східної Європи допомогла подолати фазу анархії між падінням старого ладу і встановленням нового» (www.novynar.com.ua, 30.10.2008).

Пропонована розвідка має відповісти на питання, як ознаки нової держави, задані її новою Конституцією, втілено в тому її мовному образі, що його формують сьогодні українські мас-медіа та видання, розраховані на широку аудиторію, а також окреслити ресурси та тенденції творення цього нового образу держави. В аналізі сучасної мовної практики спираємося на матеріали комп’ютерного фонду інновацій в українській мові (далі – КФІ), який від 2006 р. за матеріалами українських ЗМІ, ресурсами Укрнету, публіцистикою, есеїстикою та науково-популярною літературою формують співробітники відділу структурно-математичної лінгвістики Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України [10]. Вагомий внесок до теоретичного осмислення тенденцій оновлення української мови, зокрема її суспільно-політичного лексикону, в період незалежності, у своїх працях останнього десятиріччя зробила наша шановна Ювілярка [13-14, 16-17]. Однак не менш важливими для вироблення як концептуального, так і методико-процедурного апарату вивчення інновацій, з’ясування ступеня їхньої нормативності, а отже, доцільності й життєстійкості у мові є раніші праці Н.Ф.Клименко, оприлюднені протягом 1970-1990-х рр. і присвячені проблемам реалізації словотвірного потенціалу української мови, мовної синергетики, типології і характерології розвитку мов європейського ареалу [12, 15-16].

У назві статті запропоновано протиставлення нової мови як вираження нового мислення суспільства терміну новомова (з англ. newspeak). В українській мові вживано й інші відповідники цього орвеллівського означення мовного офіціозу держави, мови – виразника її панівної ідеології, своєрідної офіційної езопівської мови, зокрема Радянського Союзу: ньюспік, мова тоталітарного суспільства, тоталітарна мова, дубль-новомова, радянський політичний жаргон, мова радянської бюрократії (номенклатури), радянізми як складник радянщини. Для яскравішої оцінності і підкреслення належності цього суспільного феномена передусім до радянського російськомовного офіціозу у сучасній українській мовній практиці вживають також російське вкраплення новояз, напр., номенклатурний новояз. Всі ці означення негативно заряджені, оскільки підкреслюють належність такої мови державному апарату примусу, обмеження свободи суспільного життя, суспільної думки. Такий заряд терміна новомова як засобу обслуговування ангсоцу (англійського соціалізму) у вигаданій Океанії задало першоджерело його функціонування – роман Дж.Орвелла «1984». Це виявляють такі його дефініції в цьому творі, як «Новомова мала не лише забезпечити знаковими засобами світогляд та мисленнєву діяльність прибічників ангсоцу, а й зробити неможливими будь-які інші течії думки…» або «Новомова була покликана не розширити, а звузити обрії думки…» (Цит. за: 22]. О.Забужко в дослідженні «Мова і влада» лінгвістичний феномен української дубль-новомови цілком аргументовано трактує як результат витравлення з української мови на рівнях як лексики і фразеології, так і граматики всього, що позначене національною специфікою, а отже, відрізняється від новомови російської як зразка радянського офіціозу [4: 118-124]. Дубль-новомову як зукраїнізований зліпок з російської характеризує свідоме, цілеспрямоване нехтування власними ресурсами номінації, диктат над мовою замість забезпечення її вільного розвитку. На відміну від новомови далі словосполуку мова нового мислення вживатиму як позначення нового складника сучасного українського суспільно-політичного лексикону, корпусу найменувань нових понять, явищ, реалій суспільно-політичної сфери життя сучасної України. Оцінний ореол семантики певних номінацій неминуче виявлений у певних підмовах такої нової мови, що спричинює ідеологічна та культурна строкатість сучасного українського політикуму. Вивчення суспільно-політичного дискурсу саме в такому широкому спектрі його часових, просторових, державно-політичних, етнокультурних і етноментальних проявів уже здійснили як українські [1, 3, 5-6, 19-20, 26-28], так і зарубіжні дослідники [2, 8-9, 21, 23, 25, 29]. Отже, на моє переконання, для продуктивності дальших наукових пошуків у цьому напрямку необхідні терміни-гіпероніми широкого обсягу. Як такі пропоную для обговорення терміни мова нового мислення або мова нової суспільної думки на противагу терміну новомова з його вже сформованим негативно-оцінним поняттєвим потенціалом.

Для формування нового образу держави, влади як її апарату управління суспільством у свідомості носіїв української мови, громадян України в цілому незалежно від їх етнічної належності, як засвідчують лексичні та словотвірні інновації, визначальним є протиставлення радянській державі, радянській владі з усіма властивими їм ознаками, часове дистанціювання від них. Його виражають новотвори з префіксоїдами-конкурентами пост- і після-, напр., постсоюз-післясоюз, пострадянський-післярадянський, постсовітський, постсовковий, посттоталітарний, постбільшовицький, посткомуністичний, пострадянщина. М.Осипова зрослу активність цих основ у сучасному слов’янському словотворенні і, відповідно, сенс їхньої участі в національномовній категоризації сучасної реальності, покликаючись на спостереження соціологів, пояснює необхідністю окреслення «ще не сформованої ситуації, яка потребує визначення специфічного типу: через заперечення – притому, неповне, незавершене – попередньої фази» [23: 197]. Протиставлення нових процесів суспільного розвитку тим, які були властиві радянській добі, виражають і абстрактні іменники-конкуренти, активно утворювані нині за допомогою префіксів де-/дез- і роз-: дерадянізація, деленінізація, декомунізація, деколективізація і розколгоспнення, роздержавлення та ін. Загальним є і спосіб категоризації у зміненій суспільній свідомості явищ, що в новій формі виражають ознаки, властиві старому суспільно-політичному ладу. Його реалізує ряд новотворів з грецькою основою нео- на кшталт необільшовизм (з похідними необільшовик, необільшовицький), неоімперія і неоімперський, неокомунізм і неокомуніст, неосоціалізм, неосталінізм, неототалітарний і неототалітаризм. Водночас низка сполук з прикметниками новий, новостворений, новопосталий, новочасний, новоздобутий не містить оцінки нових об’єктів таких складених номінацій, пор.: нова (новопостала, новостворена) держава, нова незалежна держава (на території колишнього Радянського Союзу)[1], новоздобуті кордони, новий (новостворений) уряд, нове мислення, нова ідеологія, нова влада (нова структура влади, нова архітектура виконавчої влади), новий статус України – сусіда ЄС, нові політичні умови (новий політмеханізм), відновити атлантичну солідарність тощо.

Для витворення образу нової держави як апарату управління країною важливим залишається і визначення того простору, в якому вона існує та діє. Його окреслює опозиція ознак, виявлена прикметниками та займенниками внутрішній (свій, наш, вітчизняний, український (всеукраїнський, державний і регіональний) – зовнішній (чужий, інший, інакший, ненаш, чужо(іншо)мовний і іншомов’я, інокультурний (пор. зовнішній інокультурний світ), іно(чужо)вірний, іно(чужо)земний (пор. модна чужоземщина стосовно мовлення), зарубіжний, закордонний, міжнародний). До категоризації на основі такої опозиції когнітивних ознак втягуються нові об’єкти і поняття сучасної реальності: внутрішні і зовнішні ризики держави (пор. з англ. country risk, sovereign risk) з появою у слова ризик в цьому новому спеціальному значенні форми множини, донині не фіксованої українськими словниками, зовнішня аудіовізуальна політика, внутрішня спікеріада (у парламенті). Нове структурування простору діяльності української держави напряму пов’язане з уявленням про відкрите суспільство, суспільство, в якому забезпечені умови для вільного волевиявлення його суб’єктів, фізичних і юридичних, державних і недержавних, приватних, комерційних, їх більші мобільність, відкритість до співробітництва, партнерства як у межах кордонів української держави, так і поза ними. Нагадаємо, що самий термін відкрите суспільство (англ. open society) запропонував філософ Карл Поппер у праці “Відкрите суспільство та його вороги» (“The Open Society and Its Enemies”), виданій у 1945 р., а в українському перекладі видрукуваній у 1994 р. Згідно з визначенням К.Поппера, відкрите суспільство – це суспільство, основними рисами якого є верховенство права, демократично обрана влада, інститути громадянської взаємодії, захист прав меншин [24]. Свободу, індивідуалізм, гуманізм, демократичні процедури діяльності відкритого суспільства К.Поппер протиставляв тоталітаризму, колективізму, антидемократизму суспільства закритого.

Відкритість нової української держави та її діяльності у мовній свідомості сучасного українця асоційовані також з уявленням про входження України до життєвого простору, спільного з іншими державами (колишнього СРСР, соціалістичного табору, Європи), і в цілому до світового політичного, економічного та культурного простору. Водночас таке входження аж ніяк не означає втрати своєї незалежності, самодостатності, самобутності як державного і суспільно-політичного утворення. Образи залізної завіси, кордону на замку, стіни змінюють поняття, реалізовані прикметником прозорий в його новому суспільно-політичному значенні «відкритий, демократичний», пор.: прозорі кордони (з оцінною градацією такої ознаки: напівпрозорі кордони, до речі, в нових українських та російських словниках ще не зафіксовано такого значення прикметника прозорий та його похідних) та його синонімом – новим запозиченим з англійської мови прикметником транспарентний (від англ. transparentпрозорий, відкритий зору»), пор. транспарентний процес, відкритий для співробітництва з іншими державами; транспарентний механізм фінансування, транспарентний та незаангажований процес формування нормативної бази тощо. Показовою є синонімізація цього прикметника з означеннями відкритий, вільний, незаангажований, безперешкодний у спільних контекстах вживання. У групі таких означень зі спільною семою «відкритість, демократичність, антитоталітарність» перебуває і новостворений прикметник транскордонний. Як наслідок нової політики української держави, що передбачає надання громадянам свободи переміщення і можливостей для діяльності за її межами у сучасній мовній практиці (загальній і науковій) з’явилися також і набирають активності в номінації прикметники транснаціональний (кроснаціональний), трансдержавний, транскультурний (кроскультурний), трансполітичний, крос-етнічний. Ці означення беруть участь у вербалізації таких нових для свідомості українців понять, як транскордонний бізнес, транскордонне ділове співробітництво, транскордонний туризм, транскордонний вплив, транскордонний природний (ландшафтний) парк, транскордонний екологічний коридор (екокоридор); транснаціональна корпорація; крос-національний (кроснаціональний) підхід, крос-національне дослідження; трансдержавне самовизначення, транскультурний феномен (дискурс, зміст і навіть бандурист); трансполітична реальність, «трансполітична» гвардія; крос-етнічний підхід, кроскультурний аналіз (феномен, підхід, менеджмент), трансісторичний феномен та ін. У словотвірній будові таких нових прикметників виявлено й нові властивості формантів, уже відомих українській мові. Наприклад, з префіксом транс- (з лат. trans «через, крізь, по той бік, за») в українському лексиконі радянського часу, за даними комп’ютерного морфемно-словотвірного фонду української мови Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні, наявні прикметники, твірні основи яких називали певні географічні об’єкти, а отже, позначали процес переміщення в такому просторі або засоби, що його уможливлюють, пор.: трансарктична повітряна лінія, трансатлантичний переліт (корабель), трансєвропейський експрес (нафтопровід) або трансокеанський пароплав, трансконтинентальний нафтопровід, трансморський похід. Синонімічна латинізму транс- англійська за походженням основа крос- у ролі префіксоїда почала функціонувати в українській мові лише в останнє десятиліття. «Словник іншомовних слів» за редакцією О.С.Мельничука в своєму 1-му виданні 1974 р. зафіксував іменник крос як технічний і спортивний термін, а також неподільні англіцизми з цим компонентом на зразок кросворд, кросинговер, кросинг, кросбридинг. Семантика всіх цих слів зберігає лише метафоризований зв’язок з етимоном – англійським іменником cross “хрест». На новизну такого форманта в українському лексиконі вказує неусталеність його написання в сполученні з прикметниками: разом, окремо чи через дефіс. Такі похідні прикметники доповнюють спектр уже наявних означень, пор.: нове транскордонний з наявними в українському лексиконі до 1991 р. прикордонний і закордонний, транснаціональний з міжнаціональний, трансдержавний з міждержавний. Появу таких опозицій ознак уможливлює, в свою чергу, уявлення носіїв української мови про багатство і розмаїття реальності, про присутність у ній різних держав, націй, культур, політичних сил, яке і дає імпульс для створення відповідних префіксальних прикметників. Таким чином, ознаки простору внутрішнього і зовнішнього, здатності суб’єктів долати їх межі координують із вказівкою на кількість суб’єктів, що здатні в ньому діяти. Нові поняття розмаїтого й строкатого українського сьогодення вербалізовані за допомогою новотворів з основами-конкурентами багато- і полі-, пор.: полікультурний і полікультурність, полікультуральний – багатокультурний, поліетнічний і поліетнічність, поліконфесійний, поліментальність, також багатовекторна політика, багатопартійність і навіть оказіональне дієслово багатопартійнити, багатопрофільний, багатоекономічний і багаторелігійний (Львів), багаторівневий (культурний простір) тощо.

Широкий спектр вияву чогось, градуювання його ознак, натомість, спричинюють і появу іншого способу вербалізації понять: не зближення їх з чимось подібним, а віддалення від того, що не має властивих об’єкту номінації ознак, існує паралельно з ним, незалежно від нього. Його вербалізують у сучасній мовній практиці прикметники інший, інакший з іменниками-новотворами від них іншість, інакшість, композитом іншомов’я і навіть створеним за аналогією віддієслівним іменником іншування (..надто очевидні й зрозумілі предмет і тема видаються елементарними для того, хто шукає інтелектуальних викликів: логіка національного історичного наративу вимагатиме застосувати метод іншування…(Критика, 2006, № 100). Для вираження поняття плюралізму як невід’ємної властивості мислення демократичного відкритого суспільства особливо активний останнім часом вже наявний прикметник альтернативний (альтернативний статус, альтернативна історія, альтернативна схема національної культури, альтернативний дискурс), як і самий іменник альтернатива (протистояння як альтернатива постоповому витісненню, створена медіями віртуальна реальність становить альтернативу об’єктивній (Google, пошук 2007-2008 рр.). Залучений до вербалізації цього поняття і давно відомий прикметник паралельний, пор. паралельний світ і прислівник паралельно у сполученні з широким колом нових об’єктів, напр.: …паралельно із держорганами розпочинають діяльність комерційні структури, які беруться оформити дозвільні документи на протязі місяця (Українська столиця, 23.04.2007, № 15, с.9); …паралельно виникла партія «Демократичне відродження України»… (Україна молода, 23.08.2006, № 154, с.6) та ін. Узагальнено неналежність до певного об’єкта, відмінність від нього без будь-якої її оцінки виражають високопродуктивні нині префікси не- і поза- [11], про що свідчить ряд новотворів в українському суспільно-політичному лексиконі з такою диференційною номінаційною функцією, пор.: непарламентський (непарламентські методи протидії), нерезидент (від твірного слова резидент в новому його значенні стосовно громадянина України), некомуніст, негромадянин, недержавний і недержавність, недемократія і недемократ, недемократичність, непатріотизм, неполіткоректний (неполіткоректна персона) або позаблоковий статус держави, позафракційні («вільні») демократи, позаідеологічний вимір, позапарламентські націонал-демократи тощо. Поява новотворів з такими основами, а отже, формування опозицій класів номінацій за ознакою належності/неналежності до означуваного ними явища також засвідчує зміну образу держави та влади в свідомості сучасних українців, передусім, сприйняття їх як складної, багатоаспектної сутності. Для нашого аналізу значущими є не стільки самі моделі номінації, більшість з яких не нові для української мови, як характер нових залучених до їх функціонування твірних одиниць – найменувань реалій і явищ суспільно-політичного життя сучасної України.

Поняття прозорості кордонів, а завдяки цьому входження України та її громадян в ширший життєвий простір пов’язані з цілою низкою як позитивно, так і негативно заряджених нових понять діяльності такого відкритого суспільства. З одного боку, це уявлення про свободу пересування громадян України, вільний вибір місця їх проживання, наприклад, безвізовий режим з цим новим для української мови прикметником, географічна мобільність, а з другого, про нелегальну міграцію та імміграцію (чорна (незаконна, нелегальна) міграція, чорнота (так на Закарпатті нині називають промисел із переправки мігрантів через кордон), незаконний мігрант, новотвори нелегал, мігрантофобія), контрабанду та інші порушення закону. Зв’язок уявлень про вільне пересування громадян, послаблення контролю за їхньою діяльністю з боку держави з порушенням закону, нелегальним бізнесом не новий для української мови. Наприклад, у «Словнику української мови» (К., 1970-1980) засвідчений прикметник безмитний зі значеннями «який не підлягає митному оподаткуванню» і «контрабандний».

Розширення меж пострадянського життєвого простору незалежної української держави, її інтересів у різних сферах суспільного життя засвідчила свого часу абревіатура СНД (Співдружність Незалежних Держав) на позначення міждержавного утворення нового типу з такими оцінними похідними від неї, як есендівський, анти-СНД, Есендобачення. Хід історії, однак, довів її недовговічність, так само, як і абревіатури ЄЕП (Єдиний Економічний Простір), яка, втім, встигла вже потрапити до нових українських словників (ВТССУМ) і навіть дати яскраві негативно-заряджені похідні-оказіоналізми на зразок єепитися, єепнутися, анти-ЄЕП, а також прикметник єепівський. Проте для окреслення нового, розширеного за межі кордонів української держави, відкритого простору в сучасній українській мовній практиці з’явилися й такі досить стійкі номінації, як цивілізаційний простір з новим відносно-якісним прикметником, євразійський простір, простір європейського сусідства, спільний простір для діалогу, європейський та світовий інформаційний простір та інші. Відкритість України для діалогу, співробітництва та партнерства з Європою і світовою спільнотою виражають і такі нові привабливі для свідомості сучасних українців, а отже, активно розроблювані у мові поняття, як євроінтеграція, глобалізація, геополітика, геоекономіка, СОТ (Світова організація торгівлі), ЄС (Європейський Союз, Євросоюз) з широким спектром пов’язаних з ними понять. Крім композита геополітика, подані номінації є новими для українського суспільно-політичного лексикону. Проте і ця, вже засвідчена в українських словниках лексема переконливо доводить істотні зрушення в когнітивній свідомості українців, зокрема, в зміні оцінного ореолу наявних номінацій, їх деідеологізацію або вторинну ідеологізацію з іншим семантико-прагматичним потенціалом. На це вже звертали увагу українські дослідники [6, 19, 26]. Так, вже згадуваний вище «Словник іншомовних слів» за редакцією О.С.Мельничука в 1974 р. подав лексему геополітика з такою дефініцією – даниною часу: «реакційна течія в буржуазній соціології, яка намагається обґрунтувати загарбницьку політику імперіалістичних держав їхнім географічним середовищем, зокрема недостатністю «життєвого простору». Була офіційною доктриною німецького фашизму». «Великий тлумачний словник сучасної української мови» за редацією В.Т.Бусела (К., Ірпінь, 1-е видання 2001 р.) вмістив його пояснення, вже позбавлене будь-яких ідеологічних нашарувань – «область державної зовнішньої політики, в якій враховуються особливості фізичної, економічної та політичної географії якої-небудь країни». Ці означення нових ділянок простору, до яких має вихід і в яких може діяти нова українська держава, виявляють в сучасній українській мові досить високу номінаційну активність, зокрема словотворчу, даючи як нейтральні, узуальні, так і оцінні, оказіональні новотвори, пор.: євроінтеграційний процес (курс), євроінтеграційні наміри (прагнення) України, євроатлантична інтеграція, євроатлантичне товариство, євроатлантичні устремління (прагнення), євроорієнтована політична еліта; глобалізаційний процес, глобалізатор, глобалістські ігри, антиглобаліст, антиглобалізм; глобальна геополітична гра, геополітичні зрушення, геополітична шахівниця; геоекономічні умови, геоекономічний конфлікт тощо. Новий абстрактний іменник глобалізація з предметно-процесуальною семантикою також виявляє широкий спектр означування, вказуючи на обшир і розмаїття об’єктів, втягнутих у цей процес, напр.: економічна глобалізація, ринкова глобалізація, культурна глобалізація, прогресивна глобалізація бідності та ін.

Особливого значення в аспектуалізації простору, важливого для міжнародної діяльності нової України, набуває основа євро-, реалізована в сполученні зі строкатим колом твірних одиниць, питомих і запозичених. Вона вказує на належність означуваного до того, що вказане твірною базою, або виражає зорієнтування на нього як зразок для наслідування: євростандарт, євродизайн, євроремонт, євроконтейнер, євробанка, євровікно, євродвері. Надмірна активність словотворчого засобу неминуче призводить у мовній практиці до появи негативно забарвлених номінацій. Не уникнула цього й основа євро-, що засвідчують такі оказіональні експресивно-оцінні новотвори, як-от: європотвора, єврозабігайлівка, євроскандал, євролюбов, єврознаменитість, єврозадоволення. Втім, як орієнтир для розвитку суспільства, економічний, політичний, культурно-освітній дороговказ широко вживані нові іменники європейськість, європеїзм і європейство, пор.: З кожним роком фестиваль набуває європейськості, більше – глобальності, щоразу "піднімаючи планку", щороку даючи зразки мистецтва найвищого ґатунку (Україна молода, 16.06.2006, с.19); плекати відчуття "європейства"...(Українська правда, 20.10.2006); Жак Делор нарікає на занедбання культурного й морального аспектів "європеїзму" [4: 213]. Свою лексичну сполучуваність у зв’язку з новими суспільно-політичними настановами розширив і давно усталений в українському лексиконі прикметник європейський, пор.: Європейський Союз (Євросоюз, ЄС), європейський дім (сусіди по європейському дому), європейський парламент (європарламент), європейська конституція (євроконституція), європейська енергетична хартія, європейський вибір України, європейський карт-бланш Кабміну та ін. У сучасній мовній практиці можна спостерегти протиставлення зорієнтування суспільного розвитку на Європу і Америку. Америка на відміну від Європи, Старого світу з його культурними цінностями продовжує сприйматися як суспільство споживання, мас-культури, знеособлення і знівелювання національно-культурної самобутності індивіда і держави в цілому. Ось кілька прикладів: Триває "американізація" суспільства, себто масовість (Україна молода, 09.06.2006, с.19; висловлення з інтерв’ю відомого українського композитора Євгена Станковича) чи …традиційно європоцентричну «форму сучасної історії» в другій половині 20-го століття замінила американоцентрична… [4: 214].

Сучасна українська мовна практика яскраво виявляє складний і суперечливий перебіг концептуалізації, категоризації та аспектуалізації понять, пов’язаних з будівництвом нової української держави та влади, широка шкала оцінок наслідків цього процесу. Її межі можна окреслити опозицією нейтрального іменника державотворення з каламбурним оцінно зарядженим державоспотворення. У такому дедалі більше ідеологічно, соціально, економічно, політично, культурно структурованому і поляризованому суспільстві, як сьогочасне українське, процес формування образу нової держави в суспільній свідомості й не може бути простим та однозначним. Проте оптимізм попри всі відцентрові явища в нинішньому політичному житті України вселяє активність у її мовній практиці слова свобода. Розмірковуючи над причинами його активізації в сучасному українському мовленні, Л.О.Ставицька в грудні 2004 р. по гарячих слідах подій Помаранчевої революції в інтерв’ю журналістці газети «Дзеркало тижня» Аллі Котляр пояснювала це його зв’язком у мовній свідомості українського суспільства з конституційними свободами: свободою віросповідання, слова, друку та іншими сполуками – вербалізаторами понять конституційної держави. Спостерігаючи мовний дискурс Майдану Незалежності, вона з колегами дійшла висновку, що «його вже можна перейменувати на Майдан Свободи. «Незалежність» – це дуже офіційно, протокольно. За своєю семантикою, звучанням це слово наче передбачає якусь «залежність». Але ми вже пройшли той період, усвідомивши свою волю, свободу. Сьогодні на вулиці вже інше покоління, яке інакше мислить» [18]. Завдання мовознавців сьогодні, на моє глибоке переконання, і полягає в тому, щоб вдумливим і об’єктивним аналізом відбиття у мовній практиці державотворчих і націєтворчих процесів сприяти усталенню й розвитку не лише у свідомості сучасного українського суспільства нового позитивного образу України як відкритої, демократичної, правової держави з відповідними структурами влади, а й зробити цей образ переконливим і привабливим для Європи і світової спільноти в цілому.

 

                                         Література

 

  1. Брага І.І. Мовна репрезентація образу держави у пресі України (кінець 1970-х-початок 2000-х років). – Автореф. дис. … канд.філол.наук. – К., 2002.

  2. Вежбицка А. Антитоталитарный язык в Польше: Механизмы языковой обороны. – Вопр. языкознания. – 1993. – № 4. – С.107-125.

  3. Жила Т. «На майдані коло церкви революція іде!..» / Українська мова. – 2005. – № 4. – С.89–93.

  4. Забужко О. Хроніки від Фортінбраса: Вибрана есеїстика 90-х. – К.: Факт, 1999.

  5. Зарецький О. Офіційний та альтернативний дискурси. 1950-1980-ті роки в УРСР. – К.: Фітоцентр, 2008.

  6. Зарецький О.В. Політичний дискурс помаранчевої революції / Українська мова. – 2007. – № 3. – С.27–43.

7.      Земская Е.А. Активные процессы современного словопроизводства // Русский язык в конце ХХ столетия (1985-1995) / Под ред. Е.А.Земской. – М.: Языки рус. культуры, 2000. – 2-е изд. – С.90141.

8.      Земская Е.А. Клише новояза и цитация в языке постсоветского периода // Е.А.Земская. Язык как деятельность: Морфема. Слово. Речь. – М.: Языки славян. культуры, 2004. – С.533545.

  1. Какорина Е.В. Стилистический облик оппозиционной прессы / Русский язык в конце ХХ столетия (1985-1995) / Под ред. Е.А.Земской. – М.: Языки рус. культуры, 2000. – 2-е изд. – С.409–426.

10.  Карпіловська Є.А. Динаміка сучасної української мови в словниках нового покоління (проект серії словників нової української лексики) // Українська мова. – 2004. – № 3. – С.3–29.

11.  Карпіловська Є.А. Приховані (згорнуті) та відкриті вибірні лексемні категорії: динаміка словотвірних маркерів // Sprachliche Kategorien und die slawische Wortbildung. – HildesheimZürichNew York: Georg Olms Verlag, 2007. – С. 45-59.

12.  Клименко Н.Ф. Морфемна структура слова як одиниця типологічного опису мов // Мови європейського культурного ареалу: Розвиток і взаємодія. – К.: Довіра,1995. – С.199-215.

13.  Клименко Н.Ф. Неологізування в українській мові в часи глобалізації // Мовознавство: Доповіді V Міжнародного конгресу Міжнародної асоціації україністів. – Чернівці: Рута, 2003. – С.38–44.

  1. Клименко Н.Ф. Роль словотворення в сучасній українській номінації / Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А., Кислюк Л.П. Динамічні процеси в сучасному українському лексиконі. – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2008. – С.134—227.

  2. Клименко Н.Ф. Система афіксального словотворення сучасної української мови. К.: Наук. думка, 1973.

  3. Клименко Н.Ф. Українська мова в стані оновлення / Ореra slavica. Slavistické rozhledy. Брно. – 1998. – Roč.VIII. № 2. С.2129.

  4. Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А., Даниленко Л.І. Динаміка словникового складу сучасної української мови на тлі міжслов’янських паралелей // Мовознавство. – 2003. № 2-3. – С.96-111. – XIII Міжнародний з’їзд славістів: Доповіді української делегації (Любляна, Словенія, серпень 2003 р.).

  5. Котляр А. Пінг-понг по-українському, або Творчість активності // Дзеркало тижня. – 2004. - № 50 (525) 11-17 грудня.

  6. Мінчак Г.Б. Конотативна семантика сучасних ідеологічно забарвлених номінативних одиниць (на матеріалі української преси 90-х років ХХ століття). – Автореф. дис. … канд.філол.наук. – К., 2003.

  7. Мова тоталітарного суспільства. – К.: НАН України, Ін-т мовознавства ім.О.О.Потебні, Ін-т української мови, 1995.

  8. Мокиенко В.М., Никитина Т.Г. Толковый словарь языка Совдепии. – СПб.: Фолио-Пресс, 1998.

  9. Оруэлл Дж. 1984. – Новый мир. – 1989. – № 2–4.

  10. Осипова М.А. Трудности категоризации: общественно-политический лексикон // Wspόłczesna komunikacja językowa: Najnowsze zmiany w keksyce i słowotwόrstwie językόw słowiańskich. – Warszawa: Slawistyczny ośrodek wydawniczy, 2008. – S.195-212.

  11. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги: Т.І. У полоні Платонових чарів / Пер. з англ. О.Коваленко; Т.ІІ. Спалах пророцтва: Гегель, Маркс та послідовники / Пер. з англ. О.Буценко. – К.: Основи, 1994.

  12. Сарнов Б. Наш советский новояз: Маленькая энциклопедия реального социализма. – М.: Материк, 2002.

  13. Ставицька Л. Дискурс помаранчевої пристрасти (Лексика та стилістика Майдану) / Критика. – 2005. – № 3. – С.3–16.

  14. Тищенко О. Мова Помаранчевої революції / Українська мова. – 2005. – № 4. – С.77–87.

  15. Яворська Г.М. Прескриптивна лінгвістика як дискурс: Мова. Культура. Влада. – К.: Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України, 2000.

  16. Bralczyk J. O używaniu języka w polskiej polityce w latach dziewięćdziesiątych // Polszczyzna2000 / Orędzie o stanie języka na przełomie tysiącleci. – Kraków: Uniw. Jagelloński, 1999. – S.201–215.



[1] Це позначення (New Independent States (NIS) of the former Soviet Union) було широко вживаним як термін в документах ООН, зокрема фонду сприяння науковим дослідженням в країнах на території колишнього Радянського Союзу (INTAS) при ЮНЕСКО, в 1990-і роки.