Наукові проекти

Наукові проекти

Карпіловська Є.А. КОНКУРУВАННЯ РЕСУРСІВ У СУЧАСНІЙ СЛОВ’ЯНСЬКІЙ НОМІНАЦІЇ: своє – засвоєне – засвоюване

Надруковано в: Слов’янські обрії, вип.6, ч.1, К., 2013 (Доповіді XV Міжнародного з’їзду славістів (Мінськ, 2013), с.245-258.

 

Є.А.Карпіловська

КОНКУРУВАННЯ РЕСУРСІВ У СУЧАСНІЙ СЛОВ’ЯНСЬКІЙ НОМІНАЦІЇ:

своєзасвоєнезасвоюване


У статті проаналізовано явище конкурування питомих і запозичених ресурсів номінації в сучасній українській мові у зіставленні з аналогічними явищами в інших слов’янських мовах, обговорено роль цього процесу в оновленні їх лексиконів. Встановлено передумови й чинники формування різних типів груп конкурентних номінацій та перспективи їхнього побутування в мовах. Виділено різновиди конкурування: 1) вибір з конкурентів оптимального й витіснення інших; 2) співіснування конкурентів з різними ознаками того самого об’єкта або різним стилістичним потенціалом і 3) функціонально-семантична і комунікативно-прагматична диференціація конкурентів. До аналізу тенденцій усталення в мові конкурентних номінацій застосовано методику визначення їхнього функціонального потенціалу.

Ключові слова: лексикон, номінація, ресурси номінації, конкурування, словотворення, інновація


В статье анализируется явление конкуренции собственных и заимствованных ресурсов номинации в современном украинском языке в сопоставлении с аналогичными явлениями в других славянских языках, обсуждаются роль этого процесса в обновлении их лексиконов. Устанавливаются предпосылки и факторы формирования различных типов групп конкурентных номинаций и перспективы их бытования в славянских языках. Выделены разновидности конкуренции: 1) выбор из конкурентов оптимального и вытеснение других; 2) сосуществование конкурентов с разными признаками одного и того же объекта или с разным стилистическим потенциалом и 3) функционально-семантическая и коммуникативно-прагматическая дифференциация конкурентов. Для анализа тенденций закрепления в языке конкурентных номинаций использована методика определения их функционального потенциала.

Ключевые слова: лексикон, номинация, ресурсы номинации, конкуренция, словообразование, инновация

 

In article the phenomenon of the competition of own and borrowed resources of nomination in Modern Ukrainian language in comparison to the similar phenomena in other Slavic languages is analyzed, are discussed the role of this process in updating of their lexicons. Preconditions and factors of formation of various types of groups of competitive nominations and prospect of their existing in Slavic languages are determined. Competition versions are described: 1) the choice from competitors optimum and extruding of others; 2) coexistence of competitors with different feathers of the same object or with different stylistic potential and 3) functional-semantic and communicative-pragmatical differentiation of competitors. For the analysis of tendencies of stabilization in language of competitive nominations the technique of definition of their functional potential is used.

Keywords: lexicon, nomination, nomination resources, competition, word-formation, innovation

 

У розвитку лексиконів слов’янських мов незмінно беруть участь їх власні, внутрішні, ресурси й ресурси, засвоєні раніше або засвоювані нині з інших мов разом з різного роду запозиченнями (явними і прихованими, повторними, кальками і напівкальками). Ці два потужні струми нових номінацій – новотвори (морфологічні й семантичні, або неосемантизми) і новозапозичення, слова та словосполуки – і нині, в умовах глобалізації, становлять провідні способи оновлення й поповнення лексиконів слов’янських мов. Нові номінації, утворені в системі самої національної мови або адаптовані до неї з інших мов, ставлять перед мовознавцями завдання виявити чинники, які сприяють збереженню в ній рівноваги між питомою та іншомовною лексикою, між власними й запозиченими ресурсами номінації. Таке підтримання рівноваги в мові потребує і вивчення засобів її самоорганізації та саморегулювання, які й сприяють переорганізації системи мови під впливом нових її одиниць. Це завдання є складником ширшої проблеми вироблення способів і засобів підтримки рівноваги в певній мові між різноспрямованими тенденціями її розвитку, виявленими найвиразніше в оновленні її номінаційного корпусу: націоналізацією, тобто захистом її «національного обличчя», та інтернаціоналізацією, яка забезпечує відкритість мови до нових реалій і явищ в житті інших слов’янських народів, світової спільноти, її здатність відповідати на нові когнітивні й комунікативні потреби мовців у нових суспільно-політичних обставинах функціонування [2]. За дедалі активніших контактів слов’янських мов з англійською як провідною мовою сучасної глобалізації з’ясування характеру взаємодії питомих і запозичених ресурсів їх номінації, їхньої конкурентоздатності набуває не лише суто наукового, а й суспільного значення для дальшого функціонування слов’янських мов у повноті властивих їм функцій, убезпечення їх від перетворення на національні варіанти globish.

Аналіз нової української лексики, засвідченої текстами та словниками періоду незалежності України (після 1991 р.), переконливо доводить, що в ній наявне активне конкурування питомих та іншомовних ресурсів номінації. Ресурсами номінації вважаємо сукупність способів, формальних засобів і зразків, які беруть участь як у створенні позначення в межах самої національної мови, так і в адаптуванні позначення, запозиченого з іншої мови, до системи мови-реципієнта. Таке розуміння ресурсів номінації, зокрема словотвірної як провідної для слов’янських мов, у своїй праці «Вчення про словотвір: словотворчі частини слова» (1958) запропонував і обґрунтував І.І.Ковалик. Він розглядав словотворчі ресурси як «весь мовний будівельний матеріал, з якого вже утворились або ще утворюються нові слова різними словотворчими способами» [9: 92]. До складу таких ресурсів, крім засобів словотворення, входять також моделі регулярних семантичних переходів у межах того самого слова, метафоризації або спеціалізації його значень, лексикалізації та фразеологізації словосполук-суджень про певний об’єкт дійсності. Щодо засобів адаптування запозичень, то залежно від характеру мовних контактів (безпосередніх і опосередкованих) та міри входження позначуваних понять до мовної свідомості носіїв мови-реципієнта це можуть бути різні способи транскрибування або транслітерування форми іншомовного зразка або різні способи калькування його семантики (явні або приховані запозичення). Конкурування ресурсів і, як його наслідок, конкурування самих номінацій спричинює не лише інтенсивна сучасна українська соціодинаміка, зміна суспільно-політичного статусу української мови як мови держави, розширення її функцій і сфер вживання, а й динаміка системи мови, лінгводинаміка, передусім пов’язана зі змінами мовних смаків спільноти, оцінок певних мовних явищ, суспільних і мовних стереотипів і впливом цих змін і оцінок на чинні мовні норми. Аналіз конкурентних позначень увиразнює взаємодію системи мови й мовної практики як відповідь на певне соціальне замовлення й уможливлює оцінку здатності певної номінації забезпечувати нові когнітивні та комунікативні потреби українських мовців.

Завдання пропонованого дослідження полягає у з’ясуванні: 1) причин появи в сучасній українській мові номінацій, в яких виявлено конкурування питомих і запозичених ресурсів; 2) чинників, які сприяють вибору певного конкурента як найкращого для позначення певного об’єкта номінації, внормуванню його форми та семантики й кодифікації його в новому корпусі української літературної мови і блокують або обмежують вживання інших конкурентів. Унаслідок зіставлення конкурентних груп української лексики з аналогічними явищами в інших слов’янських мовах прагнемо виявити спільні (типові) й відмінні (характерні) риси та тенденції перебігу в них конкурування між своїми, засвоєними та засвоюваними, уже відомими і новими, ресурсами номінації.

Для розв’язання поставлених завдань бачимо потребу визначити критерії виділення номінацій-конкурентів і формування їх груп, окреслити склад таких груп за ознаками форми і семантики номінацій, а також за їх функціями в системі мови і в тексті. Підставу твердити, що певні номінації конкурують між собою, а отже, конкурують і ресурси їх створення, становить спільний для них об’єкт номінації. В українській мовознавчій традиції побутують і інші терміни для кваліфікації цього явища: лексичний паралелізм, варіювання, лексична еквівалентність [3; 13]. Проте, на нашу думку, саме термін конкурування найбільш узагальнено позначає явище одночасного функціонування в мовній діяльності спільноти різних назв того самого об’єкта (реалії, особи, дії, ознаки) або поняття незалежно від їхньої форми, змісту або походження, тоді як вищеподані терміни кваліфікують уже певні наслідки й форми вияву цього процесу. Слушною видається нам думка М.А.Жовтобрюха, який, аналізуючи причини появи одиниць-конкурентів в українській пресі кінця ХІХ-початку ХХ ст., вказав на те, що слова, які співіснують у мовній практиці, змагаються між собою «за закріплення їх у літературному вжитку, за їх літературну апробацію» і перспективи такого усталення не мають конкуренти з обмеженим простором уживання (діалектні або локальні), яким не властиві семантичні або стилістичні відмінності від конкурента з ширшою сферою вжитку [3: 156]. Таке змагання різних позначень посилюється в періоди значних соціальних зрушень та активного розвитку мови. Саме з цієї причини його не оминали своєю увагою дослідники історії формування літературного лексикону української мови на межі ХІХ-ХХ ст. [3; 16], а також в період бурхливого розвитку науково-технічної революції другої половини ХХ ст. [19-20]. Залежності спектру дії своїх і засвоєних засобів словотворення від сфери їх функціонування, загальномовної чи професійної, на прикладі композитів з основами водо-/гідро-/аква-/ватер-, аеро-/повітро-, астро-/зоре-, біо-/живо-/життє- та іншими окрему розвідку присвятила Н.Ф.Клименко [8: 101-103]. Зауважимо, що новотвори-конкуренти засвідчують розхитування правил української дериваційної граматики, за якими в їх формальній структурі мають сполучатися твірні основи та форманти спільного походження або стильової належності. Поява композитів-гібридів на кшталт біомолоко – екомолоко, біоовочі – екоовочі засвідчує усталення основ грецького походження біо- та еко- у функції словотворчих конкретизаторів поняття. Водночас синонімічні їм питомі конкретизатори через метафоричний характер своєї семантики, часто на письмі підкреслений лапками, утворюють інший тип номінацій – стійкі словосполуки, пор.: екоприбирання – «зелене» прибирання, біохарчування – органік-їжа – здорове харчування – зелена їжа.

Конкурування композитів з кінцевими основами -bus і -wόz в польській мові, а також співіснування в ній номінацій на взір hotelbus, hotel na łkach, czerwoniak, globotel привернуло окрему увагу Б.Креї [25]. Новий час дає в українській мові й нові конкурентні об’єднання, нові семантичні опозиції найменувань, які формують нову картину розподілу питомих і запозичених ресурсів їх побудови в певних концептуальних полях. У славістиці, зокрема в україністиці, протягом останнього десятиріччя з’явилися спеціальні праці, присвячені ролі конкурування в стабілізації нової лексики, відображенню в цих процесах націоналізації та інтернаціоналізації як загальних тенденцій розвитку слов’янських мов [5-7; 11-12; 17-18; 22; 24; 28].

Далі у викладі зосередимося на українських інноваціях, які є наслідком позначення нових реалій і понять з особливою увагою до тих, які постали у взаємодії з новими запозиченнями, хоча конкурування виявлено і в тих нових позначеннях, які прийшли до українського лексикону на заміну номінацій, форма яких блокована сучасною, зокрема словотвірною, нормою мови, на зразок мітингувальник / мітингар замість мітингуючий або в парах своїх-чужих слів, які виявляють зміну мовних смаків спільноти на зразок відсоток – процент, наклад – тираж, ансамбль – гурт, примірник – екземпляр, відкласти– відтермінувати (розгляд питання).

Джерельну базу нашого дослідження становить комп’ютерний фонд інновацій в українській мові періоду незалежності [КФІ], який колектив відділу структурно-математичної лінгвістики Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України (з 2011 р. – Інституту української мови НАН України) формує від 2006 р. за матеріалами українських засобів масової інформації, мовою державного управління, освіти та науки, художньою літературою й різноманітними ресурсами Укрнету. У КФІ зібрано новотвори, нові запозичення, неосемантизми (нові слова-значення) та неографізми (орфографічні новації), не зафіксовані в нормативних словниках української мови, виданих до 1991 р. На сьогодні цей фонд містить текстово-ілюстративну базу діагностичних контекстів інновацій та їх параметризовану базу, в якій такі інновації описано за ознаками походження, формально-семантичної будови та їх функціональними властивостями. Текстово-ілюстративна база налічує нині близько 20 тис. контекстів уживання понад 6 тис. номінацій.

Така джерельна база дає підстави виділити три основні типи співіснування питомих (своїх) та запозичених (засвоєних і засвоюваних) ресурсів номінації у сучасній українській мовній практиці. Український та іншомовний ресурси творення номінацій можуть перебувати в стані: 1) боротьби, наслідком якої стає перевага одного з них у певних поняттєвих групах і полях і зникнення інших; 2) мирного співіснування в одному полі з різним семантико-прагматичним статусом у ньому і 3) паралельного існування в мові завдяки розподілу за різними сферами її функціонування, різними зонами певного концептуального поля, а то й за різними полями. Вивчення таких типів взаємодії власних та іншомовних ресурсів уможливлює з’ясування причин вибору кожного з них, їх доцільності й відповідності чинним нормам української мови. Між собою члени таких конкурентних лексичних угруповань можуть перебувати у відношеннях: 1) графічної варіантності; 2) словотвірної і 3) лексичної синонімії [6; 22: 36-42].

Конкурування певних номінацій унаявнюють спільні контексти їх уживання, їх здатність до взаємозаміни в тексті. Наявність словосполук цифрові ЗМІ (засоби масової інформації) і цифрові медії, електронні ЗМІ і електронні мас-медіа або словосполуки паркувальний автомат, яка стає базою для створення композита паркомат дає підстави для надання їм статусу номінацій-конкурентів у сучасній українській мовній практиці. Такі підстави дають і різні способи адаптування до системи української мови нових запозичень або використання різних засобів творення нових похідних слів. Зв’язок з тим самим об’єктом уможливлює виділення таких графічних варіантів-конкурентів адаптування нового запозичення, як SMS/sms, СМС/смс, есемес/еСеМеС. Наявність у новотворів мережник – мережевик спільного кореня мереж- у складі основ твірних для них прикметників мережний і мережевий, а також спільного значення ‘особа’ у суфікса -ик також дає підстави розглядати ці нові іменники як конкуренти. Проте для встановлення обсягу таких конкурентних груп в сучасній українській мові необхідно для їх формування ввести часові та просторові обмеження побутування їхніх складників.

За часом, тривалістю побутування в мові конкурентні групи можна поділити на стабільні, довготривалі, підтримані системою мови і комунікацією в суспільстві, та короткотривалі, сформовані в певний часовий проміжок, які великою мірою залежать від мовної моди [23] або мовних смаків доби [10]. До такого типу конкурентів у сучасній українській мові можна віднести низку варіантів адаптування англізму піар, долю яких українські мовці, за свідченнями словників, вирішили практично за 4 роки. Першою це запозичення у вигляді транскрибованої вихідної англійської словосполуки паблік рилейшнз у своєму перекладному «Російсько-українському словнику іншомовних слів» в 1999 р. зафіксувала Т.П.Мартиняк [РУСІС: 210]. Виданий 3 роки потому словник-довідник Д.Мазурик «Нове в українській лексиці» паралельно з такою номінацією подав інший її транскрибований варіант паблік-рілейшин (з транскрипцією англійського relation ‘зв’язок, відношення’ у формі однини, а не множини). абревіатуру піар як транскрибований варіант зразка – англійської абревіатури PR, а також умістив цю абревіатуру як окрему одиницю реєстру у функції активної основи складних слів зі значенням ‘який стосується зв’язків із громадськістю, цілеспрямовано формує такі стосунки’. Це підтверджують такі новотвори-композити в цьому словнику, як піар-фахівці, піар-технології, піар-компанія. Тенденцію до усталення в сучасному мовному вжитку саме звукової абревіатури піар доводив і вміщений тут іменник піарівець [СМ: 88]. Інші засвідчувані в текстах і словниках на початку ХХІ ст. графічні варіанти англійської абревіатури PR ПР, пі-ар, Пі-Ар – не закріпилися в українській мовній практиці. Усталенню графічного варіанта піар посприяла не лише зручність такої номінації для словотворення, а й її активне вживання як самостійної номінації, формування таких стійких словосполук з нею, як чорний піар, жовтий піар, політичний піар, корпоративний піар та ін. Академічний однотомний тлумачний «Словник української мови» за редакцією В.В.Жайворонка, який побачив світ 2012 року, подав як нормативну саме транскрибовану абревіатуру піар разом із суфіксальними похідними від неї піарівський, піарник, піарниця і піарити [СУМ-2012: 762]. Згаданий вище КФІ засвідчує значно вищу активність цієї нової одиниці як ресурсу створення нових композитів і простих афіксальних похідних, здебільшого експресивно-оцінних, що й утримує укладачів нормативних словників від їх кодифікації: піаритися, попіарити, пропіарити, розпіарений, антипіар, самопіар, держпіар, чорнопіарівець, високопіарний, піар-простір, піар-хід, піар-хитрощі тощо.

Наскільки важить чинник часу у виділенні реальних конкурентних груп номінацій підтверджує питома абревіатура ЕОМ (електронна обчислювальна машина), яку ще 1991 року і загальномовні, і термінологічні українські словники подавали як конкурентну до англізму комп’ютер. Нині вона зникла з активного мовного вжитку як незручна для словотворення, хоча й побутує як термін в юридичних документах. Отже, чітке окреслення часових меж аналізу конкурентів уможливлює формування груп конкурентних номінацій, які відповідають реальному стану їх функціонування в мові.

Для формування конкурентних груп не менш важливими є й просторові обмеження, тобто обмеження того мовного простору, у якому здійснюємо пошук конкурентних номінацій. Встановлення таких обмежень передбачає відбір тих функціонально-стильових різновидів мови, її територіальних і соціальних варіантів, у яких засвідчено вживання різних позначень того самого об’єкта. Наприклад, виділяючи групу номінацій, що нині в українській мові називають новий засіб зв’язку – мобільний телефон, залежно від установки на залучення чи незалучення до неї розмовної, жаргонної лексики, продуктів мовної гри дослідник візьме чи не візьме до уваги, крім уже засвідчених у нормативних словниках номінацій мобільний телефон, мобільник [СМ: 74], утворених на базі нового значення іншомовного прикметника мобільний ‘який не має стаціонарного блоку живлення’, розмовні похідні від нього мобілка (мобілочка), мобіла, мобіл, мобільчик, неосемантизм трубка, а також номінації стільник, стільничка, особовий, особовик, утворені на питомій основі.

Крім часових і просторових критеріїв формування груп номінацій-конкурентів, слід взяти до уваги й формально-структурні критерії. Причиною появи конкурентних номінацій стають різні способи й засоби номінації об’єкта. За їх допомогою утворюються конкуренти різного походження й різної формальної будови: описові конструкції, стійкі словосполуки і слова, морфологічні новотвори (прості й складні) або неосемантизми, адаптовані запозичення. За даними словників і текстів, на позначення глобального об’єднання регіональних і локальних комп’ютерних мереж сьогодні в українській мові конкурують такі номінації, як світова мережа, Всесвітня мережа, глобальна мережа, всесвітня електронна мережа, всесвітня сітка, мережа Інтернет, інтернетна мережа, інтернет/Інтернет, інтернет-мережа, мережа/Мережа, Міжмережжя/міжмережжя/МіжМережжя, Всемережжя, мереживо/Мереживо.

О.С.Мельничук, аналізуючи наслідки еволюції в мові як реальній системі, тобто системі, втіленій в конкретних продуктах мовної практики, виділив три різновиди наслідків процесів зіткнення нового в мові з уже наявним: 1) становлення і розвиток нових компонентів структури; 2) заміна одних компонентів у відповідних функціях на інші і 3) некомпенсована втрата компонентів структури [14: 173; 15].

Поява нових найменувань-«інноваторів» неминуче призводить до істотних зрушень в системній організації лексикону мови. Проте як у будь-якій живій матерії, і в мові діє закон збереження енергії, наслідком якого завжди стає новий «порядок із хаосу», нова організація системи мови або певних її динамічних ділянок, напружених унаслідок конкурування одиниць, що їх складають. Як слушно зауважували стосовно механізмів дії самоорганізації й саморегулювання динамічних систем І.Пригожин й І.Стенгерс, «нова мережа реакцій починає конкурувати зі старим способом функціонування системи» і, «якщо структурні флуктуації успішно «приживаються»…, то вся система перебудовується на новий режим функціонування, її активність підпорядковується новому «синтаксису» [21: 251].

Стосовно новотворів не можна не погодитися й з думкою Б.Креї, що «розвиток словотворення полягає не тільки у поповненні системи, в її постійному збагаченні, але також в її постійному впорядкуванні. Коли в одному місці цієї системи виникає певне порушення рівноваги, наприклад, функціональної, то починають діяти сили, завданням яких є відновлення такої рівноваги» [26: 305]. Кінцеву мету аналізу конкурентних номінацій і становить з’ясування перспектив їхнього функціонування в мові, ступеня їх підтримки системою мови й мовною практикою. Для такого аналізу ми запропонували процедуру встановлення функціонального потенціалу номінацій-конкурентів [5-7]. Визначаємо його як сумарний показник відношень певної номінації в системі мови і в тексті: 1) парадигматичних, 2) синтагматичних і 3) епідигматичних (дериваційних і асоціативних). Обсяг і характер функціонального потенціалу і доводить ступінь усталення в мові того чи того конкурента. Таким чином, структуру конкурентної групи можна змоделювати як тривимірний простір, у якому реалізовано сполучувальні властивості номінацій, їхню здатність в системі мови і в тексті вступати в гіперо-гіпонімічні, синонімічні, антонімічні, омонімічні й паронімічні відношення з наявними і новими номінаціями та їхній словотвірний потенціал. Зіставлення таких моделей реалізації конкурентів в системі мови і в тексті закладає надійне підґрунтя для визначення їхнього пріоритету в дальшому профілюванні певних понять, участі у мовній категоризації світу. Моделі функціонального  потенціалу конкурентних номінацій можуть слугувати еталоном для їх зіставлення з іншими слов’янськими мовами.

Щодо вибору груп номінацій для такого зіставлення, нам видається важливою думка О.В.Ісаченка про перспективність зіставлення спеціальної лексики, яка активно побутує у загальній слов’янській мовній практиці. Аналізуючи джерела розвитку сучасних слов’янських мов, він твердив, що найпоказовішими для них можуть бути «саме ті лексичні елементи, які безпосередньо відображають найбільш активні прояви сучасного життя. Такими елементами є ті слова, які, доволі умовно, можна назвати «термінологічними» [4: 336], а не побутова лексика з її виразним «субстратом» чи «адстратом».

Для апробації запропонованої методики ми й обрали групи номінацій-конкурентів, які засвідчують входження до життя слов’янської спільноти нових технічних пристроїв, а отже, й наявність спільної основи для їх номінації. Яскравий приклад стрімкого входження до українського лексикону й усталення в ньому нових номінацій, що демонструють взаємодію власних і запозичених ресурсів, становлять найменування нового різновиду поштового зв’язку – обміну повідомленнями за допомогою комп’ютера. Уже за самою своєю функцією в мові такі інновації є гіпонімами до давно засвоєного слова пошта і співгіпонімами до засвідчених нормативними словниками, передусім академічним тлумачним «Словником української мови» в 11 томах (СУМ), одно- і кількаслівних номінацій на взір авіапошта, аеропошта, пневмопошта, польова пошта, дипломатична пошта. Українські словники на початку ХХІ ст. зафіксували відповідники як до англійської словосполуки electronic mail, так і до абревіатури на її ґрунті – e-mail (подаємо їх за часом фіксації): имейл [СЖ: 347], емейл, мейл [ССІС: 264, 444], і-мейл/імейл [СУМ-2012: 399], також номінації, уміщені в термінологічних словниках або в словниках українського жаргону і розмовної словотворчості: електронна пошта, ЕП [АУТС: 190], мило, мейлик [КСЖЛ: ], емейлик [СНУ: 153].

За матеріалами КФІ, найменування поштових пересилань у комп’ютерних мережах активно функціонують у різних сферах життя українського суспільства, а отже, деякі з них уже „випрацювали” показовий функціональний потенціал. Передусім упадає в око стильова, комунікативно-прагматична стратифікація форми вербалізаторів цього нового поняття. Паралельно в загальній і професійній нейтральній мовній практиці вживають слово пошта, словосполуку електронна пошта, композит е-пошта й адаптовані (транскрибовані й транслітеровані) українські відповідники емейл, мейл до англійської абревіатури e-mail. Наші матеріали не засвідчили жодного вживання в текстах графічного варіанта имейл і вживання варіанта імейл лише в розмовному мовленні. Хоч нормативні словники кодифікують абревіатуру емейл з малою початковою буквою і без дефіса, у текстах натрапляємо на її написання з великої букви і з дефісом: Емейл, е-мейл. Однак у професійній практиці широко вживано й неадаптовану англійську абревіатуру-вкраплення e-mail як елемент певного інтерлекту, назву, знайому всім, хто послугується цим типом поштового зв’язку в різних країнах. В інтернет-комунікації, діловому листуванні (зокрема, банківському), в розмовній практиці поширений також універбат електронка. Ось кілька прикладів його вживання з ресурсів Укрнету за останні роки: я відповідаю на листа електронкою, але відповідь повертається (uk.wikipedia.org, 27.05.2009), нардепам розсилатимуть законопроекти електронкою (vgolos.com.ua, 11.12.2011), Компанія отримує пропозицію (поштою, електронкою або факсом) (ukinukraine.fco.gov.uk, 24.07.2012). Отже, номінації електронна пошта, електронка, имейл, імейл, емейл, мейл, мейло, мейлик, e-mail у сучасному українському лексиконі є абсолютними денотатними синонімами з різним експресивно-стилістичним забарвленням. Водночас ускладнення сучасної комп’ютерної комунікації зумовило й появу таких співгіпонімів до номінації емейл/мейл, як нетмейл (= мережна пошта, інтернет-пошта, синоніми – особиста пошта, особисте листування (в комп’ютерній мережі) та вебмейл – поштовий зв’язок у Всесвітньому Павутинні, інформаційній системі в Інтернеті (WWW). Антонімами до найменувань пошти в комп’ютерному середовищі є такі складені номінації, як традиційна пошта, звичайна пошта, паперова пошта, оскільки слово пошта стосовно них виконує роль гіпероніма. Розглядувані номінації поштового зв’язку в комп’ютерних мережах, крім того, вступають у гіпонімічні відношення з найменуваннями інших нових різновидів зв’язку, наприклад радіозв’язку, телефонного зв’язку. Прикладом може слугувати така інновація, як мобільна пошта – обмін повідомленнями в мережах мобільного зв’язку.

Синтагматичні відношення найменувань електронної пошти виявлено у формуванні складених номінацій корпоративний e-mail, укрнетівський мейл, а також стійких словосполук на зразок відправити емейл (електронну пошту, мейл, і-мейл, e-mail) чи емейлом (мейлом, електронною поштою, електронкою), надіслати мейлом (електронкою), звязатися електронною поштою (електронкою, мейлом, і-мейлом). Наявні також жаргонізми кинути мейл, скинути на мейл. У мережній комунікації нові позначення електронної пошти часто замінює гіперонім пошта, пор. такий контекст його уживання: Зберіть листи та адреси знайомих з усіх ваших поштових скриньок у Яндекс. Пошті – вам більше не потрібно перевіряти кожну пошту окремо (help.yandex.ua, 24.12.2012). Збереженню словосполуки електронна пошта як базової унормованої номінації в цій конкурентній групі сприяє непрозорість форми адаптованих запозичень або багатозначність і розмовний характер таких її «партнерів», як універб електронка. Завдяки прихованню основи-категоризатора пошта він навіть у межах одного контекста здатний корелювати зі словосполуками електронний сервіс, електронна форма подання звітності, електронна форма виконання податкових процедур («Електронка» дедалі більше подобається чернівчанам – mtk-kalinka.com, 31.01.2013).

Виявляє ця сукупність інновацій і активний словотвірний потенціал. Уже засвідчені похідні передусім реалізують статичні й динамічні ознаки цього нового об’єкта діяльності українського суспільства. У текстах натрапляємо на низку прикметників і дієслів, утворених від різних варіантів адаптування англійської абревіатури e-mail: емейловий (домен), е-мейловий (тандем, тероризм) з такими експресивно-зарядженими похідними на його основі, як „робочо-емейловий (рівень знання англійської мови) або есемесно-дзвінково-емейлові шляхи (поширення застуди), мейловий (контакт, сервіс, ланцюг пам’яті, зв’язок, режим, спам, клієнт, кур’єр, реклама, флеш-моб, рахунок), і-мейловий (адреса); емейлувати (мейлувати, імейлувати), мейлити (імейлити), імельнути. Збереження в професійному спілкуванні неадаптованої англійської абревіатури e-mail чи вживання її українських відповідників з дефісом всередині призводить до окремого написання складників найменувань об’єктів, що входять до сфери електронного зв’язку, напр.: е-мейл користувач, власник e-mail, e-mail реклама, відправник/одержувач e(E)-mail. Натомість використання адаптованого українського відповідника без дефіса дає змогу утворити композити на кшталт емейл-система. З огляду на непрозорість основи (еі)мейл- та широту семантики основи електрон-, а також закріплення іменника електронник у значенні ‘фахівець з електроніки, електронної техніки’, нас не дивує відсутність найменувань особи пов’язаної з електронною поштою, похідних від них, таких, як іменники поштар, поштовик, похідні від слів пошта, поштовий, або композит листоноша. Маємо на сьогодні лише складені номінації, подібні до поданих вище відправник/одержувач e(E)-mail, е-мейл користувач, власник e-mail, мейловий клієнт, мейловий курєр.

Зіставлення конкурентної групи українських номінацій електронної пошти з матеріалом інших слов’янських мовах дає чимало збігів. Усі вони засвідчують паралельне функціонування базової словосполуки-перекладу англійського electronic mail та різних варіантів адаптування абревіатури e-mail, пор.: білорус. электронная пошта, э-пошта, эмейл, мейл, рос. электронная почта, эмейл, мейл, электронка, э-почта, мыло, емеля, эля (элька), пол. poczta elektroniczna, e-poczta, email/e-mail/eMail/emejl, mail/mejl, imejl, македон. електронска пошта, е-пошта. Словотворчу активність, як свідчать інтернет-ресурси, тексти національних корпусів російської і польської мов, а також нові словники словацької і чеської мов, виявляють варіанти, відповідні українським мейл і емейл, пор.: рос. мейлить, е-мейлить, емелить, мейловый, е-мейловый, мейловик, пол. e-mailować / emailować, imejlować, mailować/mejlować, emailowy/eMailowy/emejlowy/mejlowy, emailowanie, mailowanie, emailowicz, а також словац. emailový [SKMS: 125], чес. e-mailoman, e-mailovací, mejlik [NSČ: 106, 252]. Тексти виявляють різні пріоритети деяких варіантів в окремих мовах, зокрема, їх різну здатність утворювати словосполуки для потреб різних сфер комунікації. Наприклад, за даними Національного корпусу польської мови Польської Академії наук (NKJP PAN), з прикметником mejlowy зафіксовано 11 прикладів (Informacje wysyłane przez klienta są szyfrowane, a potwierdzenia przesyłane do klienta na jego adres mejlowy są zabezpieczone certyfikatem elektronicznym – Dziennik Internautów, 18.05.2009), emailowy/eMailowy – 9 (Na stronie oferujemy darmowy 5-dniowy kurs eMailowy – Dziennik Internautów, 21.12.2004, Jeśli tak – a mimo to program zgłasza błędy – to formularz trzeba wysłać do ZUS, a zastrzeżenia zgłosić na adres emailowy – Gazeta Wyborcza, 01.02.1999), а з прикметником emejlowy – жодного (результати пошуків на лютий 2013 р.). У цій групі номінацій-конкурентів в інших слов’янських мовах спостерігаємо й формування гіперо-гіпонімічних відношень між новим (засвоюваним) і старим (засвоєним) іншомовним ресурсом, тобто з відповідниками українського пошта, що й сприяє збереженню таких конкурентів у новому «синтаксисі» цієї мобільної ділянки слов’янських лексиконів.

Конкурування спостерігаємо не лише в ресурсах профілювання нових понять, а й у ресурсах категоризації номінацій, стосовних об’єктів зі спільними ознаками. Аброоснова -мат-, утворена в німецькій мові на базі давнього грецизма автомат (пор. нім. Bankomat), демонструє тенденції формування нових словотвірних рядів в українській та інших слов’янських мовах. Українські словники радянського часу вже засвідчили юкстапозити зі словом автомат в ролі категоризатора. Вони дають також можливість спостерегти зростання активності цього слова в ролі маркера мовної категоризації. Якщо СУМ до 1980 р. зареєстрував в українському лексиконі лише складні слова завод-автомат і телефон-автомат, то «Словник-довідник з правопису та слововживання» С.І.Головащука на 1989 р. подав уже цілий ряд таких юкстапозитів: магазин-автомат, магнітофон-автомат, машина-автомат, пральня-автомат, хлібозавод-автомат, цех-автомат. Перетворення слова автомат на аброоснову -мат і заміну юкстапозиції на композицію можна вважати виявом дії механізму деривації, що підтримує типологічну рису української номінації – перевагу в ній синтетизму, проте в аброоснові -мат приховано можливе розрізнення ступеня автоматизації об’єкта, виражене повними основами, пор.: каса-напівавтомат [СГ: 173]. Уперше в українській мові слово банкомат в 1999 р. зареєструвала в своєму «Російсько-українському словнику іншомовних слів» Т.П.Мартиняк [РУСІС: 43]. Новий однотомний академічний «Словник української мови» 2012 р. у своєму реєстрі подав композит банкомат з похідним від нього прикметником банкоматний і композит паркомат [СУМ-2012: 43, 720]. Проте в текстах натрапляємо на значно ширший спектр композитів з кінцевою аброосновою -мат: вітромат, інфомат, кавомат, музомат/музикомат. Функціонують такі слова і в інших слов’янських мовах у поєднанні як з іншомовними, так і з питомими основами: рос. банкомат [ТСРЯ: 74], витромат, игромат, инфомат, кофемат; пол. infomat, kawomat, kondomat, mammomat, napojomat, numerkomat, parkomat, relaxomat, tempomat [27: 174-180], чес. bankomat [NSČ1: 39], хорват. igromat, болг. банкомат. Наявні й відмінності в найменуваннях. Наприклад, у чеській мові на позначення автомату для оплати паркування вже згаданий словник «Нові слова в чеській мові» фіксує інновацію parkovník [NSČ1: 202], а на позначення довідкового автомату (укр. інфомат, рос. инфомат, пол. infomat) – композит infokancelář та номінацію-словосполуку informační kancelář ‘інформаційний секретар’ [NSČ2: 174]. Російські джерела для деяких інновацій з кінцевою аброосновою -мат подають гіпоніми-власні назви на зразок Евромат як найменування мережі мобільних новин, пор. з ресурсів Google останнього часу – Мобильные новости страны, мира. ЕвроМАТ от ЕвроСеть. Натомість у російськомовних текстах натрапляємо й на ряд омографів-композитів, де основа -мат співвідносна не з лексемою автомат, а з лексемою мат в значенні матрац, покривало, підстилка. Наприклад, Евромат може становити найменування різновиду теплоізоляційних матів або програми створення нових захисних матеріалів. Очевидно, з цієї причини назва Евромат зникла з кола російських ергонімів. Її замінив онім Евроматрас/ЕвроМатрас. У болгарських текстах нам вдалося засвідчити вживання лексеми Евромат як оніма, пор. з болгарських ресурсів Google (пошук початку серпня 2011 р.): Редовната годишна среща на Евромат (Европейската федерация на игралната и развлекателна индустрия) «Чергова річна зустріч Євромат (Європейської федерації гральної та розважальної індустрії)». В українській мові, попри активне вживання композитів з аброосновою -мат, наприклад, у професійній комунікації, загальній розмовній практиці, спостерігаємо чітку функціонально-стилістичну диференціацію таких новотворів і співвідносних з ними словосполук. Наприклад, в офіційно-діловому мовленні, урядових документах натрапляємо не на композит паркомат, а лише на словосполуки паркувальний автомат або паркувальний термінал (пристрій), пор.: Паркувальний автомат технічний пристрій, призначений для сплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування за допомогою спеціальних платіжних карток та готівкою (з постанови № 1342 Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів» від 3 грудня 2009 р.). Паралельно з композитом інфомат вживано словосполуку довідковий автомат: Злякав її довідковий автомат «Правила поведінки в критичній ситуації», що стоїть на вул. Тверській (tyzhden.ua, 18.07.2008), а паралельно з композитами-варіантами музикомат і музомат функціонує словосполука музичний автомат, на базі якої їх утворено, пор. з пошуків у Google початку серпня 2011 р.: Музичні та гральні автомати (для кав'ярень, барів, ресторанів, гральних залів) від підприємства-виробника, …музомат для замовлення не тільки музики, а також кліпів або …зарядив у музикомат аж 50 гривень і замовив цілу купу музики. А останні наші пошуки в інтернет-ресурсах засвідчили переважне вживання саме словосполуки музичний автомат, пор.: В одному з ресторанів Сан-Дієго двоє зловмисників викрали музичний автомат, сплутавши його з банкоматом (Високий замок, 04.03.2013). Таке співіснування композитів і словосполук властиве й іншим слов’янським мовам, пор. рос. инфомат и многофункциональный информационный терминал, электронный терминал самообслуживания, инфокиоск и информационный киоск, пол. infomat і terminal informacyjny, infoKiosk і kiosk informacyjny. Цікаво, що англійська мова для позначення таких пристроїв використовує не композитну модель з основою -mat, а словосполуки або композити іншої будови, наприклад, укр. банкомат – англ. electronic cash terminal ‘електронний термінал для видачі готівки’ або automatic cash terminal, ATM ‘автоматичний термінал для видачі готівки’, поширена у британському варіанті англійської мови сполука cash dispenser ‘буквально – розподільник готівки’ та американізм automatic teller machine ‘буквально – автоматична машина-касир’, укр. музомат/музикомат, музичний автомат – англ. juke-box ‘буквально – коробка в дешевому ресторані або дансингу’ (з англ. juke – дешевий ресторан, дансинг і boxкоробка), пор. також рос. игромат, хорват. igromat – англ. game-playing machine, game-machine, playing machine ‘гральна машина, машина для ігор’ [LINGVO’12].

Аналіз співвідношення своїх, засвоєних і засвоюваних ресурсів у сучасній слов’янській номінації виявляє тиск на них усталеної системи мови, яка спричинює вибір того з них, який найбільше відповідає когнітивним і комунікативним потребам мовців або їх семантико-прагматичну й функціонально-стилістичну диференціацію. Такі ресурси за нормальних обставин розвитку національної мови не витісняють один одного з арсеналу мовця, а, навпаки, взаємодіють, доповнюючи, посилюючи й уточнюючи втілення певного поняття, формуючи широкі й різноманітні поля вербалізаторів певних активних у сучасній мовній свідомості слов’ян спільних об’єктів номінації. Г.О.Винокур у своїй праці 1925 р. «Культура мови» так визначив перспективу конкурування в мові різних ресурсів номінації: «Для кожної мети, – писав він, – свої засоби, таким має бути гасло лінгвістично-культурного суспільства» [1: 114]. Завдання мовознавців – оцінити такі ресурси і на основі всебічного обстеження їх функціонального потенціалу подати мовцям надійні рекомендації щодо їх використання в різних сферах сучасної мовної практики, забезпечуючи в такий спосіб самобутність слов’янської номінації та її відкритість до нових реалій життя світової спільноти.

 

Умовні скорочення джерел

 

АУТС – Пройдаков Е. М., Теплицький Л. А. Англо-український тлумачний словник з обчислювальної техніки, Інтернету і програмування. – К.: СофтПрес, 2006. – 824 с. – Вид. 2-е, доп. і доопрац.

КСЖЛ – Ставицька Л. Короткий словник жарґонної лексики української мови. – К.: Критика, 2003. – 336 с.

КФІ – Комп’ютерний фонд інновацій в сучасній українській мові Інституту української мови НАН України

НКРЯ – Национальный корпус русского языка: електронний ресурс – www.ruscorpora.ru

РУСІС – Російсько-український словник іншомовних слів / Укл. Т.П.Мартиняк. – Х.: Прапор, 1999. – 392 с.

СГ – Головащук С.І. Словник-довідник з правопису та слововживання / Головащук С.І.; за ред. В.М.Русанівського. – К.: Наук. думка, 1989. – 832 с.

СЖ – Російсько-український словник / За ред. В.В.Жайворонка. – К.: Абрис, 2003. – 1424 с.

СМ – Мазурик Д. Нове в українській лексиці: Словник довідник. – Л.: Світ, 2002. – 130 с.

СНУ – Словотворчість незалежної України (1991-2011) / Укладач А.Нелюба. – Х.: Харків. іст.-філол. тов-во, 2012. – 608 с.

ССІС – Сучасний словник іншомовних слів / Укл. О.І.Скопненко, Т.В.Цимбалюк. – К.: Довіра, 2006. – 789 с.

СУМ – Словник української мови: в 11 т. – К.: Науклва думка, 1970-1980.

СУМ-2012 – Словник української мови / Кер. В.В.Німчук та ін. / Відп. ред. В.В.Жайворонок. – К.: ВЦ «Просвіта», 2012. – 1320 с.

ТСРЯ – Толковый словарь русского языка конца ХХ в.: Языковые изменения / Глав. ред. Г. Н. Скляревская. – СПб.: Фолио-Пресс, 2000. – 700 с.

LINGVO’12 – багатомовний електронний словник фірми ABBYY LINGVO 12.

NKJP – Narodowy Korpus Języka Polskiego: електронний ресурс – www.nkjp.pl

NSČNová slova v češtině: Slovník neologizmů / Pod ved. O. Martincové. – Praha: Academia, 2004. – Vyd. 2. – 568 s.

SKMS – Slovník koreňových morfém slovenčiny / Hlav.red. M.Sokolová, M.Ološtiak, M.Ivanová. – Prešov: Filozof. fak. Prešov. univ. v Prešove, 2005. -584 s.

 

Література

 

  1. Винокур Г.О. Язык «нэпа» // Культура языка. – М.: КомКнига, 2006. – Изд. 3-е, доп. – С.115–139.
  2. Глобализация – этнизация: этнокультурные и этноязыковые процессы: в 2-х кн. / [отв. ред. Г.П.Нещименко]. – М.: Наука, 2006.
  3. Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси (кінець ХІХ – поч. ХХ ст.) / М.А.Жовтобрюх. – К.: Наукова думка, 1970. – 301 с.
  4. Исаченко А.В. К вопросу о структурной типологии словарного состава славянских литературных языков // Slavia. – Praha: ČSAV, 1958. – Roč. XXVII. – Seš.3. – S. 334-352.
  5. Карпіловська Є.А. Конкурування варіантних номінацій як вияв тенденцій розвитку лексикону: регулятори рівноваги // Функціонально-комунікативні аспекти граматики і тексту. – Донецьк: ДонНУ, 2004. – С.122–132.
  6. Карпіловська Є.А. Семантико-прагматична диференціація словотворчих ресурсів мови: своє та засвоєне // Новые явления в славянском словообразовании: система и функционирование: Докл. ХІ Междунар. науч. конф. Комиссии по славян. словообразованию при Междунар. комитете славистов / Под ред. Е.В.Петрухиной. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 2009. – С.228-244.
  7. Карпіловська Є.А. Функціональний потенціал конкурентних моделей словотворення: параметри стабільності похідних // Функцыянальныя аспекты словаўтварэння: Дакл. IX Міжнар. навук. канф. Камісіі па славян. словаўтварэнню пры Міжнар. камітэце славістаў / Навук. ред. А.А.Лукашанец. – Мінск: ВТАА «Права і эканоміка», 2006. – С.92-101.
  8. Клименко Н.Ф. Аглютинативність в українському словотворенні // Українське мовознавство. – К.: Либідь, 1990. – Вип. 17. – С.96–104.
  9. Ковалик І.І. Вчення про словотвір: словотворчі частини слова / Ковалик І.І. // Вчення про словотвір: Вибрані праці / [упорядник та автор передмови Василь Ґрещук]. – Івано-Франківськ-Л.: Місто НВ, 2007ю – С. 21-169.
  10. Костомаров В.Г. Языковой вкус эпохи. Из наблюдений над речевой практикой масс-медиа / Костомаров В.Г.. – СПб.: «Златоуст», 1999. – Изд.3-е. – 326 с.
  11. Лукашанец А. Працесы інтэрнацыяналізацыі ў рускай, беларускай і ўкраінскай мовах // Słowotwórstwo/Nominacja / [red. nauk. I.Ohnheiser]. –Innsbruck: Univer. Innsbruck; Opole: Uniwer. Opolski, 2003. – С. 59–77.
  12. Лукашанец А. Тэндэнцыя да нацыяналізацыі ў рускай, беларускай і ўкраінскай мовах // Słowotwórstwo/Nominacja / [red. nauk. I.Ohnheiser]. –Innsbruck: Univer. Innsbruck; Opole: Uniwer. Opolski, 2003. – С. 137–151.
  13. Лучик А. Словник еквівалентів слова української мови / Лучик А. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 174 с.
  14. Мельничук О.С. Еволюція мови // Українська мова: Енциклопедія. – К.: Вид. «Українська енциклопедія» ім. М.П.Бажана, 2007. – 3-є вид. – С.172–173.
  15. Мельничук О.С. Розвиток мови як реальної системи // Мовознавство. – 1981. - № 2. – С.22–34.
  16. Муромцева О.Г. Розвиток лексики української літературної мови в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. / О.Г.Муромцева. – К.: Вища школа, 1985. – 152 с.
  17. Нещименко Г.П. Проявление тенденции экономии в номинации славянских языков. Восточно- и западнославянские языки. Языковая экономия как импульс динамики номинационной системы // Słowotwórstwo/Nominacja / [red. nauk. I.Ohnheiser]. –Innsbruck: Univer. Innsbruck; Opole: Uniwer. Opolski, 2003. – С. 288–306.
  18. Остапчук О.А. Языковое варьирование как фактор внутренней динамики в современном украинском языке: уровни и способы манифестации / О.А.Остапчук // Глобализация – этнизация: этнокультурные и этноязыковые процессы: в 2-х кн. / [отв. ред. Г.П.Нещименко]. – М.: Наука, 2006. – Кн.1. – С. 210-238.
  19. Паламарчук Л.С. Про принципи добору лексичного інвентаря для загальномовного словника // Мовознавство. – 1973. – № 3. – С. 3-11.
  20. Пилинський М.М. Мовна норма і стиль / М.М.Пилинський. – К.: Наукова думка, 1976. – 287 с.
  21. Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса: Новый диалог человека с природой. – М.: Прогресс, 1986. – 432 с.
  22. Таран А.А. Конкурування номінацій у сучасній українській літературній мові: тенденції стабілізації нової лексики. – Черкаси: Видавець Ю. Чабаненко, 2011. – 232 с.
  23. Тараненко О.О. Мода в мові // Українська мова: Енциклопедія. – К.: Вид. «Українська енциклопедія» ім. М.П.Бажана, 2007. – 3-є вид. – С.384.
  24. Buzássyová K. Tendencia k nacionalizacii v ceskom a slovenskom tvoreni slov // Słowotwórstwo/Nominacja / [red. nauk. I.Ohnheiser]. –Innsbruck: Univer. Innsbruck; Opole: Uniwer. Opolski, 2003. – S. 152–159.
  25. Kreja B. Autobus i inne formacje na -bus (też -wόz) // Bogusław Kreja. Studia z polskiego słowotwόrstwa. – Gdańsk: Wyd. Uniwer. Gdańskiego, 1996. – S. 220–227.
  26. Kreja B. Ewolucja systemu słowotwórczego i jej przyczyny (na materiale polskim) // Slavische Wortbildung: Semantik und Kombinatorik / [Swetlana Mengel (Hrsg.)]. – Münster-London-Hamburg, 2002. – S.305–317.
  27. Ochmann D. Nowe wyrazy złożone o podstawie zdezintegrowanej w języku polskim / Ochmann D. – Krakόw, 2004. – 250 s.
  28. Waszakowa K. Przejawy tendencji do internacjonalizacji w systemach słowotwórczych języków zachodniosłowiańskich // Słowotwórstwo/Nominacja / [red. nauk. I.Ohnheiser]. –Innsbruck: Univer. Innsbruck; Opole: Uniwer. Opolski, 2003. – S. 78–102.

Карпіловська Євгенія. РЕАКЦІЯ МОВИ НА ЗМІНУ СУСПІЛЬНИХ СТЕРЕОТИПІВ

Надруковано в: Наукові записки НаУКМА. Філологічні науки, 2012. – Т.137. – С.88-91.

 

УДК 808.3-083-55

Євгенія Карпіловська

(Інститут української мови НАН України)

 

Статтю присвячено змінам у сучасній українській мові, спричиненим зрушеннями в свідомості українського суспільства, зокрема в його суспільних стереотипах. За об’єкт аналізу правлять радянізми як показники різних тенденцій функціонування в сучасній українській мові відомих ідеологічно заряджених одиниць, а також активізована лексика з новими оцінними конотаціями, значущими для мовної свідомості українського суспільства. Формування нових мовних стереотипів засвідчує зміни в концептуалізації та категоризації світу в свідомості сучасних українців.

Ключові слова: динаміка мови, стереотип, радянізм, інновація, неосемантизація

 

РЕАКЦІЯ МОВИ НА ЗМІНУ СУСПІЛЬНИХ СТЕРЕОТИПІВ

Суспільство не може існувати без законів, приписів, настанов, норм, писаних і неписаних, без усього того, що, з одного боку, регламентує й впорядковує його життя, а з іншого, – засвідчує його моральні основи, суспільну свідомість його членів у певну добу, формує загальноприйняті моделі поведінки, світосприйняття, або суспільні стереотипи. Стереотипізація, як підкреслюють дослідники, є необхідним складником творення національної картини світу, разом із концептуалізацією, категоризацією та профілюванням понять, а стереотипи становлять для певного етапу розвитку суспільства і його мови їх ядро, фокусують у собі ті поняття та засоби їх вираження, що є найбільш значущими для суспільної свідомості.

Тлумачний «Словник української мови» в 11-ти томах (далі – СУМ) подає семантичну парадигму слова стереотип, у якій на базі його вихідного значення друкарського терміна сформувалося узагальнене переносне значення «Те, що часто повторюється, стало звичайним, загальноприйнятим і чого дотримуються, що наслідують у своїй діяльності» [СУМ IX: 689]. У когнітивній лінгвістиці стереотип потрактовано як «стандартну думку про соціальні групи або про окремих осіб – представників цих груп» [2: 177]. Стереотипи як уявлення, зразки, типові для всієї національної спільноти або для окремих її груп, виявлено у мові, а отже, у мовних стереотипах, або ж в «значеннях слів, метафор, фразеологічних словосполуках та прислів’ях», що становлять національномовну ідентифікацію суспільного стереотипу» [10: 374]. Цілком слушно польські дослідники Є.Бартмінський і Й.Панасюк підкреслюють належність мовних стереотипів до національного менталітету, наявність у них етноконотацій, закорінених в історії та культурі народу. Завдяки мовним стереотипам як виразникам типових ознак певних понять, що виявляють саме особливості сприйняття носіями окремої мови об’єктів (а не їх сутнісні ознаки!), вдається реконструювати стан свідомості певної національної спільноти в певний час, встановити, в який спосіб вона «інтерпретує реальність, які ознаки речей та осіб бере до уваги, увиразнює, ставить перед іншими, яке місце визначає для людини» [Там же: 373].

Л.Т.Масенко, розмірковуючи в монографії «Мова і суспільство: Постколоніальний вимір» над причинами та наслідками деформації мовної свідомості українців у радянську добу, чільне місце відводить суспільним і мовним стереотипам радянської ідеології, підкреслюючи їх роль у вихованні члена нової історичної спільноти людей – радянського народу з нівелюванням у його свідомості передусім національних суспільних і мовних стереотипів [7: 137-140]. Вельмишановна Ювілярка аналізує в цій своїй праці результати опитування київської молоді, яке в 2003 р. здійснив Центр «Громадська думка» Науково-дослідного інституту соціально-економічних проблем м.Києва під керівництвом Ганни Залізняк. Головною метою цього опитування було виявлення національно-патріотичної орієнтації молоді Києва віком від 16 до 35 років. Типовість відповідей, відбиті у мові стереотипи, ціннісні настанови й орієнтири не можуть нас не тривожити. Вони переконливо доводять, що справу вироблення стереотипів як світоглядних і ціннісних норм нового українського суспільства не можна пустити на самоплив, зважаючи на їхню роль чинника об’єднання суспільства, витворення нової системи громадянських цінностей, виявлених у національній мові, і, що найважливіше, – чинника формування національно свідомого громадянина нової України. Втрату свого інформаційно-культурного простору Лариса Терентіївна цілком слушно вважає найбільшою поразкою української демократії за роки незалежності [7: 141-142]. І, розвиваючи цю думку, підкреслює, що саме через засоби масової інформації, науку, освіту, літературу й мистецтво має здійснюватися пропагування системи цінностей нового українського суспільства, виявленої у державній мові. Вивчення, зокрема, долі стереотипів радянської новомови і становлення нових стереотипів відкриває шлях до розуміння суспільних механізмів формування мовної свідомості сучасного українця, усунення з неї деформацій, спричинених тиском радянської ідеології. Без такого вивчення неможливо виробити мовні стереотипи-противаги нав’язуваним стереотипам інших культур та ідеологій, зразки, які б підтримували тяглість національного менталітету, національної культурної традиції, їх самобутність.

Стереотипи залежно від ступеня їх закорінення в культурі народу, сили зв’язку з його менталітетом, характером мають різну стійкість у національній свідомості, тривалість життя у ній. Так звані слова-свідки доби, за влучним визначенням І.Б.Левонтіної, як правило, відходять з цією добою. Проте, безперечно, у них «як у краплі води видно історико-культурну ситуацію» і, вдивляючися в такі слова, можна багато розповісти про добу» [6: 94]. Наскільки значуща для поняття «стереотип» сема усталення, відтворюваності, типовості, доводить те його мовознавче трактування, яке в статті «Стереотип» для енциклопедії «Українська мова» подала Н.М.Сологуб: «Стереотип – слово, мовний зворот, що повторюються без змін, автоматично, як усталена формула, мовний шаблон; трафарет» [9: 671-672]. У різних функціональних стилях мови, передусім в офіційно-діловому і канцелярському, авторка виділила слова-кліше та слова-штампи на зразок розвідники земних надр або трудівники полів. Ці приклади, утім, доводять, що такі мовні стереотипи властиві скоріше мові пропаганди, засобів масової інформації, є виразниками певних ідеологем і саме через активність у ролі ідеологічно заряджених одиниць втрачають виразність свого лексичного значення, набувають у свідомості мовців негативної оцінки. Українські дослідники вже відзначили інтенсивні процеси ідеологізації, деідеологізації та реідеологізації, що відбуваються в сучасному українському лексиконі [1; 5; 8]. Така лексика становить найвразливіший шар у корпусі мови під час соціальних перетворень: вона переважно закінчує свій вік, коли ідеологія, яку такі типові номінації обслуговують, втрачає свої позиції у суспільстві. Так сталося із стереотипами-складниками радянської новомови в її зукраїнізованому варіанті, який О.Забужко в дослідженні «Мова і влада» влучно назвала дубль-новомовою. Не можна не погодитися з авторкою, що негативний ореол цієї лексики в свідомості сучасного українського мовця посилює свідоме, цілеспрямоване нехтування власними ресурсами номінації, примусовим копіюванням її російського прототипу [4: 118-124]. Доля радянізмів у сучасному українському лексиконі яскраво виявляє причини й наслідки певних реакцій мови на зміну суспільних стереотипів, а отже, заслуговує на увагу дослідників, на всебічний соціолінгвістичний аналіз.

Українські словники і тексти періоду незалежності демонструють різну долю так званих радянізмів, серед яких окрему групу становлять ідеологічно заряджені мовні стереотипи. Одні з таких одиниць остаточно зникають із сучасної мовної практики, як-от: переможець соцзмагання, ударна вахта, висуванець, неповерненець, позбавленець, народний контроль, будівник комунізму, комсомолець, дошка пошани, передовик виробництва, родимі плями капіталізму, пережитки минулого, світле майбутнє (пов’язане, звичайно, з побудовою комунізму) та інші і з’являються лише в контекстах, пов’язаних з радянською добою. Зміну їх статусу в суспільній свідомості найвиразніше засвідчують експресивно-оцінні контексти їх сучасного вживання на зразок Роздвоєння іміджу, або Один долар за світле майбутнє (Українська правда, 23.04.2012). У цій публікації йдеться про огляд стану економіки України в спеціальному додатку за один долар до газети «The Washington Post». Зміну в ставленні сучасних українців до цього мовного стереотипу, що відображає радянську ідеологему, засвідчує його перенесення на інший суспільний і національно-культурний ґрунт. Уживання цієї номінації далі в цитованому тексті в лапках підкреслює його, з одного боку, блокування в мовній свідомості сучасного українця, а з іншого, – інорідність у системі стереотипів сучасного американця: А й справді, якщо вірити додатку – наша держава тепер, через два десятки років після здобуття незалежності, «знову переживає значне економічне зростання», а розвиток і реформи, які мають у ній місце, неодмінно призведуть до «світлого майбутнього».

Радянізм стахановець також виявляє набуття іронічно-оцінних конотацій, унаявнених у тексті завдяки його вживанню в лапках у контекстах, стосовних іншого суспільства, інших національно-культурних традицій, пор.: Ще раз про «стахановців» на ринку (про стан американського фондового ринку – www.finance.ua, 20.01.2012). Такі радянізми перетворюються на одиниці, які О.П.Єрмакова назвала іронічними стереотипами, або іронізмами [3: 156]. Вони можуть зберігати в своїй семантиці те саме поняття, проте стосується воно вже інших реалій, іншої суспільної ситуації. Їх свідомо уживають з опорою на первісне значення, що провокує мовну експресію, оцінку. Про це в текстах часто сигналізують графічні засоби виділення: лапки, інший шрифт, велика літера. Так сталося зі словом більшовик. Якщо в свідомості радянських людей воно поєднувалося з поняттям більшості соціал-демократів, які на II з’їзді РСДРП в 1903 році підтримали В.І.Леніна і створили нову політичну партію, то нині його вживають стосовно депутатів, які належать до більшості у Верховній Раді, а отже, воно становить словотвірний омонім до відомого радянізму, пор.: опоненти-«більшовики», можливий компаньйон екс-«більшовиків», поважний і авторитетний «більшовик», «більшовицька» трійка тощо.

Інші радянізми, залишаючись в сучасній мовній практиці, змінюють не лише свій стилістичний ореол, а й обсяг та характер свого лексичного значення. Яскравим прикладом такої реакції мови на сучасні суспільні процеси є слово партія. Воно розширило й нейтралізувало своє значення. Сьогодні лексема партія побутує в загальному значенні «організація однодумців, політична сила з певною ідеологією та програмою дій». Нинішній строкатий український політикум доводить нівеляцію в семантиці слова партія радянської ідеологічної семи «Комуністична партія СРСР». Її усунення, зняття з цього слова-складника радянської новомови «недоторканності» уможливило появу в його семантиці різних експресивно-оцінних конотацій, втягнення його до мовної гри. У широкій шкалі оцінних конотацій слова партія яскраво відбито реакцію мовців на зміну вираженого ним суспільного стереотипу, сформованого радянською ідеологією, а також реальну картину політичного життя сучасної України, в якому дедалі активніше стереотип партії як передового загону пролетаріату, союзу свідомих, передових борців за визволення робітничого класу, авангарду будівників комунізму, нашого рульового заступає стереотип партії як політичного проекту, складника сучасних політтехнологій. На амбівалентність лексичної семантики слова партія в свідомості сучасного українця вказують нові контексти його вживання як з позитивним, так і з негативним оцінним зарядом, а також численні новотвори, пор. такі опозиції найменувань, як-от: партії – учасниці парламентської опозиції, пропрезидентська «партія влади», блок правих партій, політична партія лівого спрямування, велика «прохідна» партія-лідер і партія пенсіонерів, провідна партія посткомуняк, «запустили» на парламентських виборах у березні 2006 року низку партій, торгівля фіктивними партіями або мікропартія, мегапартія, партії-аутсайдери, ерзац-партія, квазіпартія. На можливість стереотипу в сучасній мовній практиці протягом короткого періоду діаметрально змінити свій оцінний потенціал вказує доля новотвору партія Майдану. Нинішня номінація майданна партія (партії) стосується вже платних майданів, що й увиразнює написання означуваного слова з малої літери.

Радянські мовні стереотипи нині демонструють не лише відхід у пасив мови або набуття негативних, іронічних оцінних конотацій. Спостерігаємо в них і протилежний процес – нейтралізацію негативної оцінки. Наприклад, англізм бізнес впевнено стає активним ресурсом сучасної української мовотворчості. У 1970 р. СУМ подав його з такою дефініцією: бізнес – Комерційна, біржова або підприємницька діяльність як джерело наживи в капіталістичному світі [СУМ І: 179]. Показовий щодо стереотипу сприйняття цього поняття, нав’язуваного радянською ідеологією, є й приклад з поезії М.Т.Рильського, поданий у цьому словнику до слова бізнесмен: Не спиться вам, нью-йоркські бізнесмени, Чікагські (подаю так, як у цьому джерелі – ЄК) м’ясники і різники, Вам, що хотіли б світ увесь зелений Залить огнем смертельної ріки?. Натомість у 2002 р. в словнику-довіднику «Нове в українській лексиці» Д.В.Мазурик зафіксувала це слово з цілком нейтральним значенням «підприємництво, діяльність, яка дає прибуток» [CМ: 16]. Відзначено в цьому джерелі й активне вживання полонізма бізнесовець, ближчого до словотворчих моделей української мови, на заміну англізма бізнесмен. Якщо СУМ зареєстрував лише слова бізнес і бізнесмен, то сучасні українські словники та тексти подають уже розгалужене лексико-семантичне гніздо нових запозичень і новотворів з коренем бізнес- і навіть його жаргонним варіантом біз- (шоу-біз). Нейтралізація значення слова бізнес передусім посприяла аспектуалізації вираженого ним поняття, творенню гіпонімів – найменувань нових різновидів підприємницької діяльності. Такі інновації демонструють різні моделі, способи й техніки номінування, напрямки стереотипізації цього оновленого поняття в свідомості сучасного українського суспільства. Нові номінації виявляють не лише характер профілювання поняття «бізнес», а і його оцінювання. Якщо словосполуки гральний (інтелектуальний, інформаційний, комп’ютерний, модельний, стоковий) бізнес, опозиція великий – середній – малий бізнес стилістично нейтральні, то номінації чорний (нелегальний, тіньовий, підпільний) бізнес виявляють у своїй семантиці негативний оцінний компонент. Ширший спектр нейтральних і негативно заряджених номінацій засвідчують композити, які переконливо доводять стійкість типологічних рис української номінації, перевагу в ній синтетизму над аналітизмом. У складі композитів основа -бізнес виявляє здатність виступати в ролі категоризатора як у початковій, так і в кінцевій позиції. На дедалі впевненіше входження цього англізму в свідомість українських мовців, його перетворення на новий суспільний стереотип вказують не лише нові адаптовані запозичення, а й творення композитів-гібридів з питомими українськими лексемами, використання питомої лексики для творення кальок, пор.: бізнес-аналіз, бізнесвумен, бізнес-група, бізнес-клас, бізнес-клуб, бізнес-леді, бізнес-план, бізнес-партнер і бізнес-гравець, бізнес-зустріч (англ. business meeting), бізнес-інтереси (англ. business motives), бізнес-навички (англ. business capacity), бізнес-новини і навіть бізнес-нюх або автобізнес, відеобізнес, інвестбізнес (і паралельно вживана вихідна словосполука інвестиційний бізнес), інтернет-бізнес, кінобізнес, медіабізнес, телебізнес, фітнес-бізнес, шоу-бізнес і наркобізнес, порнобізнес. Прикметно, що завдяки активному профілюванню поняття «бізнес» в сучасній мовній практиці засвідчено і його вживання у формах множини: операції з об’єднання бізнесів, сайт сприяє власникам малих бізнесів, малі бізнеси банкрутують, створення продуктів та бізнесів тощо.

Аналіз змін в українському лексиконі, спричинених розвитком українського суспільства в нових політичних умовах, дає підстави виділити різні типи реакцій мови на нові явища в суспільній свідомості, стверджувати формування в свідомості сучасних українців нових суспільних і мовних стереотипів. Серед найактивніших реакцій нова українська лексика засвідчує деідеологізацію радянізмів і завдяки цьому розширення, генералізацію їх значень, а також нейтралізацію негативних оцінних сем належності до чужого світу в семантиці вже засвоєних запозичень, їх втягнення в орбіту актуалізованих вербалізаторів нових суспільних стереотипів.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

  1. Брага І.І. Мовна репрезентація образу держави у пресі України (кінець 1970-х-початок 2000-х років). – Автореф. дис. … канд.філол.наук. – К., 2002.
  2. Демьянков В.З. Стереотип // Кубрякова Е.С., Демьянков В.З., Панкрац Ю.Г., Лузина Л.Г. Краткий словарь когнитивных терминов. – М.: Изд-во Москов. гос. ун-та им.М.В.Ломоносова, 1996. – С. 177-179.
  3. Ермакова О.П. Ирония и ее роль в жизни языка. – Калуга: КГПУ им. К.Э.Циолковского, 2005.
  4. Забужко О. Хроніки від Фортінбраса: Вибрана есеїстика 90-х. – К.: Факт, 1999.
  5. Карпіловська Є.А. Тенденції оновлення сучасного українського лексикону // Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А., Кислюк Л.П. Динамічні процеси в сучасному українському лексиконі. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2008. – С.6-133.
  6. Левонтина И.Б. Слова-свидетели // Мова тоталітарного суспільства. – К.: Центр близькосхідних досліджень, 1995. – С.93-99.
  7. Масенко Л.Т. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004.
  8. Мінчак Г.Б. Конотативна семантика сучасних ідеологічно забарвлених номінативних одиниць (на матеріалі української преси 90-х років ХХ століття). – Автореф. дис. … канд.філол.наук. – К., 2003.
  9. Сологуб Н.М. Стереотип // Українська мова: Енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія ім.М.П.Бажана, 2007. – Вид. 3-тє зі змінами і доповненнями. – С.671-672.

10.  Bartmiński J., Panasiuk J. Stereotypy językowe // Encyklopedia Kultury Polskiej XX wieku. Współczesny język polski. – Wrocław: Wiedza a Kultura, 1993. – T. 2. – S.363-387.

 

Ievgeniia Karpilovska

(Institute of Ukrainian Language at the NAS of Ukraine, Kyiv)

 

REACTION OF LANGUAGE TO CHANGE OF PUBLIC STEREOTYPES

Article is devoted changes in the Modern Ukrainian language, caused by displacements in consciousness of the Ukrainian society, in particular in its public stereotypes. As object of the analysis are selected sovietisms as indicators of various tendencies of functioning in Modern Ukrainian language of already known ideologically charged units, as well as actualized lexicon with its new estimating connotations, significant for language consciousness of the Ukrainian society. Formation of new language stereotypes demonstrates changes in conceptualization and categorization the world in consciousness of modern Ukrainians.

Key words: dynamics of language, stereotype, sovietism, innovation, neosemantization

Карпіловська Євгенія. СОЦІАЛЬНІ ЧИННИКИ ДИНАМІКИ НОРМ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ.: система та узус

 

Надруковано в: Języki słowiańskie w ujęciu sociolingwistycznym / pod red. Haliny Kurek. – Kraków:Księgarnia Akademicka, 2012 (s. 47-58) – Biblioteka “LingVariów”, t.15

Євгенія А. Карпіловська

(Інститут української мови

Національної академії наук України,

Київ)

 

СОЦІАЛЬНІ ЧИННИКИ ДИНАМІКИ НОРМ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ.: система та узус

Нинішній етап в історії української мови дає досліднику широкий спектр чинників для вивчення впливу змін у житті суспільства (соціодинаміки) на мову, тенденції її функціонування та розвитку, її літературний стандарт і функціонально-стильові підстандарти. Серед цих чинників наявні 1) загальні, властиві всім живим мовам, 2) загальнослов’янські, властиві слов’янським мовам на посттоталітарному,  пострадянському просторі, і 3) власне українські, спричинені суспільно-політичними обставинами життя сучасної України. Українська мова нині функціонує в статусі державної мови незалежної України, проголошеної 24 серпня 1991 р. Проте статус мови держави вона здобула ще в межах Радянського Союзу за «Законом про мови в Українській РСР» 1989 р. Утім, реальністю він став лише після розпаду СРСР. У 1996 р. його закріплено в новій Конституції України (стаття 10).

Мова як, з одного боку, знаряддя і виразник пізнавальної діяльності людини, спільноти в цілому, а з іншого, – засіб обміну інформацією, засіб комунікації – живе і розвивається доти, доки не пориває зв’язку із суспільною практикою і виконує ці основні свої функції. Сучасна суспільно-політична історія слов’янських країн, України зокрема, розвивається з такою стрімкістю, що стиснений час дає змогу простежити в його коротких проміжках вплив певних соціальних перетворень на стан як системи мови, так і мовної практики – узуальної та індивідуальної (окремих видань чи відомих авторитетних осіб (громадських діячів, письменників, журналістів). Завдяки інтенсивним темпам соціодинаміки істотно зменшується відстань між реальним станом мови і фазою її еволюції, які Ф. де Сосюр окреслив як дві осі вивчення мови (Сосюр 1998, 105). Крім загальної ситуації побутування мови у зміненому, відкритому, посттоталітарному українському суспільстві, дедалі інтенсивніше втягуваному в процеси євроінтеграції і глобалізації, новий – державний – статус виступає основним соціальним чинником, що спричинює обшир та інтенсивність змін у корпусі сучасної української мови. Попри всі складнощі нинішньої (вже третьої упродовж останнього століття) українізації нашого суспільства, законодавче оформлення її як мови держави в усій повноті функцій, властивих державній мові, становить потужне підґрунтя для роботи над оновленням, поповненням, унормуванням і кодифікацією корпусу мови, відповідного новим потребам суспільства. Важливість цього завдання українських мовознавців важко переоцінити і небезпечно недооцінювати, оскільки створення образу української мови, корпусу її засобів, які відповідають новим потребам і смакам українського суспільства, привабливих для різних його шарів і прошарків – надійна запорука піднесення суспільного престижу української мови, її утвердження в суспільній практиці, а отже, й її збереження як мови національної спільноти. Корпус української мови на новому етапі її функціонування закономірно має складатися з джерел, що кодифікують загальноприйнятий стандарт, літературний взірець мови: різнотипних, передусім тлумачних та орфографічних, словників нового покоління, теоретичних і практичних граматик (як власне українських, призначених для носіїв мови, так і зіставних, контрастивних, адресованих іншомовній аудиторії), підручників, посібників, як загальномовного, так і фахового спрямування, нової редакції українського правопису. Участь у роботі нової Комісії з соціолінгвістики при Міжнародному комітеті славістів дає мені прекрасну можливість осмислити такі здобутки в широкому загальнослов’янському контексті. Завдяки йому виразніше окреслюються типологія та характерологія процесів розвитку сучасної української мови.

Найбільше на сьогодні в україністиці зроблено для оновлення, внормування та кодифікації українського лексикону. За ці роки світ побачила низка нових загальномовних тлумачних (Великий… 2007), перекладних словників (Російсько-український… 2003), словників іншомовних слів (Скопненко/Цимбалюк 2006), понад 300 нових одномовних і перекладних термінологічних словників, серед яких такі фундаментальні праці, як тритомний академічний «Російсько-український словник наукової термінології» (Київ, 1994-1998) або двотомний «Англійсько-українськo-англійський словник наукової мови (фізика та споріднені науки)» О.Кочерги та Є.Мейнаровича (Київ, 2010) з реєстрами понад 600 тис. слів та словосполук. Триває й активне вивчення стану граматичного ладу української мови, тенденцій його розвитку, усунення деформацій, спричинених десятиліттями планомірної русифікації української мови, витіснення її на периферію суспільного життя. Вийшли теоретичні граматики української мови І.Р.Вихованця, К.Г.Городенської (Вихованець/Городенська 2004), А.П.Загнітка (Загнітко 1996, Загнітко 2001), М.С.Скаба (Скаб 2002), праці, присвячені тенденціям розвитку лексикону та граматичного ладу української мови Г.М.Яворської (Яворська 2000), О.А.Стишова (Стишов 2003), Л.В.Струганець (Струганець 2003), Н.Ф.Клименко, Є.А.Карпіловської, Л.П.Кислюк (Клименко/Карпіловська/Кислюк 2008), С.Г.Чемеркіна (Чемеркін 2009), А.А.Таран (Таран 2011). Невпинно іде робота і над удосконаленням українського правопису, хоча прийняття остаточного варіанта його нової редакції ще далеке від здійснення через цілком закономірну політизацію цієї справи (Український… 1997, Український… 1999). І слово тут передусім за мовознавцями, оскільки лише вони можуть внести ясність у палкі дискусії щодо відповідності правил чинного правопису реальному стану мови і її образу, привабливому для освіченої, культурної, національно свідомої верстви українського суспільства. Пильну увагу українських дослідників привертає взаємодія мови і суспільної практики, дедалі глибша соціальна диференціація української мови, формування нових її функціонально-стильових і комунікативно-прагматичних різновидів. Лише протягом останнього десятиліття з’явилася низка нових ґрунтовних теоретичних досліджень українських мовознавців із соціолінгвістики, збірники важливих документів із соціальної історії української мови у ХХ ст. (Кубайчук 2004, Українська… 2005), а також нові підручники й посібники з цієї дисципліни для циклу університетської філологічної освіти, підготовки нового покоління гуманітарїів (Шумарова 2000, Брага 2002, Тараненко 2002, Мінчак 2003, Тараненко 2003, Ставицька 2005, Мацюк 2009, Масенко 2010). Як вивершення наполегливої праці українських учених на різних ділянках дослідження мови уперше було підготовлено й видано вже трьома виданнями протягом останнього десятиліття, щоразу доповнюваними і виправленими, енциклопедію «Українська мова» (Київ, 2000, 2004, 2007). До кінця цього року світ має побачити 4-е її видання, також істотно доповнене й виправлене.

Інтенсивний розвиток мови неминуче з особливою гостротою ставить питання мовної норми як суспільної угоди про її загальноприйнятий взірець, обов’язковий для всіх її носіїв і користувачів. Саме такий суспільний договір забезпечує єдність національної мови та її здатність виконувати функції мови держави. Українське суспільство нині є свідком дедалі глибшої соціальної диференціації української мови, а отже, й диференціації її норм. Співвідношення системної (прескриптивної) та практичної, узуальної та індивідуальної, (дескриптивної) норми потребує вдумливого й виваженого вивчення для вироблення надійних критеріїв унормування та кодифікації змін у новому корпусі мови.

Мовна норма, зокрема лексична як найбільш чутлива до суспільних зрушень, не може не реагувати на динаміку суспільного життя. Завдання мовознавців – з’ясувати, які саме суспільні процеси найбільше на нинішньому етапі життя українського суспільства відбилися в його мові, вплинули на її лексичні, словотвірні, граматичні, стилістичні, правописні норми. Обшир, питома вага і стійкість таких змін і слугують орієнтирами для кодифікації нового корпусу літературної української мови.

Динаміка норми виявлена у двох взаємопов’язаних процесах зміни кількісного та якісного складу корпусу мови: 1) появі нових одиниць і 2) зникненні або витісненні у пасив мови наявних одиниць. Самі зміни можуть торкатися форми та/або семантики чи спектру функціонування одиниць різних рівнів мовної системи, зокрема лексичної, яка далі й становитиме об’єкт нашого аналізу. Адже у слові як стрижневій одиниці української номінації зосереджені інновації нижчих рівнів мовної системи і закладене підґрунтя для появи інновацій на її вищих рівнях, синтаксичному і семантичному. Отже, появу динамічних (=змінюваних, оновлюваних) ділянок кодифікованого до сьогодні корпусу мови можуть спричинювати абсолютні інновації – слова і взагалі номінації, нові за формою, значенням і, відповідно, умовами функціонування у суспільній практиці, або часткові інновації – номінації, в яких нове виявлено лише в одному типі ознак: формі, значенні або функціональному потенціалі одиниці системи мови. Співвідношення динамічних і стабільних ділянок утворює в просторі української, як і інших слов’янських мов, плинну, нестійку рівновагу, властиву будь-якій мові у певний часовий проміжок її функціонування (Динаміка… 2008). У цьому закономірному процесі мовної еволюції виявлено дві взаємопов’язані функції мовної норми і культурномовної діяльності науковців у цілому. Польські дослідниці Д.Буттлер, Х.Курковська і Х.Саткевич у своїй відомій праці «Культура польської мови» визначили їх як функцію стабілізаційну і функцію модифікаційну (Buttler/Kurkowska/Satkiewicz 1973, 60). Взаємодія цих функцій і дає мові змогу реагувати на розвиток суспільного життя і забезпечувати мовців засобами номінації, предикації та оцінки, необхідними для їх когнітивних і комунікативних потреб.

Завдяки статусу державної мови українська мова прийшла в ті сфери суспільного життя, де до 1991 р. панувала російська мова. Унаслідок цього в корпусі мови не лише з’явилися, як і в інших слов’янських мовах, нові функціонально-стильові різновиди мови, мова Інтернет-комунікації, наприклад, а й українськомовні аналоги терміносистем і підстандартів у цілому для уже наявних сфер суспільного життя, наприклад, для мови реклами або дипломатії. Розширення сфери функціонування української мови супроводила істотна зміна того, що В.Г.Костомаров влучно назвав мовним смаком доби (рос. языковой вкус эпохи). Змінилося уявлення про той образ мови, який у мовній свідомості українців нині становить її взірець. Це передусім виявлено сьогодні у послідовній і свідомій тенденції націоналізації корпусу української мови, його дерусифікації, відновленні самобутніх ресурсів мовної діяльності в усіх її визначальних складниках: номінації, предикації та оцінці.

Свої дальші спостереження та висновки про соціальні чинники динаміки норм сучасної української літературної мови, співвідношення системних (прескриптивних) і узуальних (дескриптивних) мовних норм, передусім лексичної і словотвірної, ґрунтуємо на матеріалах комп’ютерної бази інновацій, створеної у відділі структурно-математичної лінгвістики Інституту української мови НАН України. Вона вміщує матеріали українських засобів масової інформації, опубліковані після 1991 р., тексти інтернет-видань, сайтів, форумів та інших українськомовних інтернет-ресурсів, а також тексти сучасної української публіцистики, есеїстики та наукової періодики. На сьогодні цей фонд налічує близько 20 тис. номінацій (новотворів, нових запозичень, неосемантизмів і неографізмів), не засвідчених українськими словниками радянської доби. До уваги взято також матеріали нових українських словників та праць дослідників української лінгводинаміки.

Наслідки дерусифікації простежуємо у лексиці, словотворенні, граматиці, правописі. У словотворенні як провідному способі української номінації це виявлено нині в заміні словотвірних моделей, скалькованих з російських зразків, на моделі, виформовані на внутрішніх ресурсах української мови впродовж історії функціонування її літературного стандарту. Такий процес відродження самобутності української словотвірної номінації спирається на мовну практику українського національно-культурного відродження 1920-1930-х років, періоду «коренізації». У ставленні до цих повернених напрацювань українських мовознавців, передусім лексикографів, першої чверті ХХ ст. наявний широкий спектр підходів, до свідомої архаїзації українського лексикону і жорсткого пуризму включно. Проте у своїй виважених виявах тенденція націоналізації українського лексикону призводить до усунення свідомих деформацій в його складі, зокрема до вилучення моделей, не властивих українській мові, таких, які не відбивають її типологічні риси, а отже, й не ввійшли органічно до ресурсів її номінації. Наприклад, модель творення віддієслівних іменників-назв опредметненої дії із суфіксом -нн(я) послідовно замінює нині нав’язувану українській мові відповідними бюлетенями та видавничими інструкціями модель із суфіксом -к(а), активну в російській мові. Утворення із суфіксом -к(а), натомість, не залишають корпус української мови: вони продовжують функціонувати зі значеннями наслідку дії або її знаряддя, властивому українській мові. Таке усунення синкретизму значень у номінаціях увиразнює іншу тенденцію оновлення сучасного корпусу української мови – деталізацію номінацій, поглиблення профілювання понять і, як наслідок, розширення спектру його вербалізаторів, їх спеціалізацію. Унаслідок цього одновимірні, «пласкі» номінації розширюються, набувають багатоаспектності, градуальності. Наприклад, оцінювання (дія) – оцінка (наслідок дії), викручування-викручення (дія недоконана й доконана) – викрутка (знаряддя дії), роздрукування-роздруковування (дія доконана й недоконана) – роздрук і роздруківка (наслідок дії – предмет).

Жорсткішою стала словотвірна норма і до форм активних дієприкметників теперішнього часу із суфіксами -уч(ий)/-юч(ий), -ач(ий)/-яч(ий). Якщо академічний «Словник української мови» в 11 тт. (Київ, 1970-1980, далі – СУМ) умістив їх понад 5000, то в сучасних українських нормативних словниках їх намагаються звести до мінімуму, послідовно замінюють віддієслівними прикметниками із суфіксами -н(ий)/-льн(ий), пор.: породжувальний замість породжуючий, зникний замість зникаючий. Ця тенденція поширилася і на субстантивовані активні дієприкметники, теж у радянський час широко засвідчені нормативними словниками, передусім СУМом. Нині з’явилися мітингувальник, мітингар замість мітингуючий, пікетувальник замість пікетуючий, виступальник, виступник, виступовець замість виступаючий. У такий спосіб відновлено рівновагу в українському лексиконі, властиву йому на початку 1930-х років, до планомірного командного його зросійщення. У повернених нині до активного наукового й загального вжитку словниках, виданих в 1920-1930-х роках, активні дієприкметники, якщо і вживано, то лише в означальній, а не предметній функції. Так, в «Російсько-українському словнику» за редакцією А.Кримського і С.Єфремова, виданому Українською академією наук (Київ, 1924-1932, світ побачили 3 томи на літери А-П з підготовлених 4-ох томів; 4-ий том досі не вдалося знайти), як відповідники до рос. начинающий подані активний дієприкметник початкуючий у функції прикметника (ремарка у словнику прлг. – рос. прилагательное) і віддієслівний іменник початківець у функції іменника (ремарка сщ. – рос. существительное) (Російсько-український.., 1470). Натомість у вже згаданому СУМі наприкінці 1970-х років разом з іменником початківець як нормативний у предметній функції поданий і дієприкметник початкуючий, пор.: початкуючий – Те саме, що початківець (СУМ VII, 465). Усунення деформацій у цих і інших категоріях і розрядах слів, охоплених тенденцією дерусифікації, призводить і в системі мови, кодифікованій сучасними українськими словниками, і особливо в узуальній і індивідуальній мовній практиці до співіснування різних номінацій того самого об’єкта, до їх конкурування (Таран 2011). Вивчення причин і наслідків конкурування і дає змогу якнайповніше з’ясувати обшир, тенденції і перспективи динаміки норм сучасної української мови.

Конкурування номінацій виявлено у трьох різновидах: 1) їх боротьбі з неминучим витісненням певних типів слів, блокованих сучасною мовною нормою, на периферію мови, а то й з їх остаточним вилученням з кодифікованого корпусу мови; 2) їх «мирному співіснуванні», побутуванні часом навіть у межах одного тексту як наслідку розширення шкали позначення певного об’єкта, профілювання суспільно значущого поняття й урізноманітнення його вербалізації, поповнення або й формування стильових і смакових регістрів літературної мови і 3) семантико-прагматичній та функціонально-стильовій диференціації номінацій-конкурентів, їх закріпленні за різними сферами вживання української мови. Приклади першого різновиду конкурування ми подали вище. Додамо до них також усунення інтерфіксів -ир-/-ір- у дієсловах іншомовного походження (активізація номінацій на зразок масажувати, маршувати, компостувати і пасивізація масажирувати, марширувати, компостирувати, словниками радянської доби визнаваних як припустимі й уживані паралельно), усунення в дієсловах префіксів о-/обез- і відновлення префіксів з-/зне- (зневоднити, знебарвити, знесилити замість обезводнити, обезбарвити, обезсилити), творення прикметників зі значенням ознаки за дією безпосередньо від основ дієслів, а не (під впливом російської мови) від основ віддієслівних іменників із суфіксом -к(а) (оцінний замість оціночний, заявний замість заявочний, розливний замість розливочний), заміна іменників-назв особи із суфіксами -чик/-щик іменниками із суфіксами -ик/-ник/-льник, -ець/-івець (комп’ютерник замість комп’ютерщик, інтернетник/інтернетівець замість інтернетчик) та ін. Цей тип конкурування щільно пов’язаний з тенденцією до націоналізації, збереження самобутності української номінації. Такий різновид динаміки мовних норм набуває системно-структурного характеру, оскільки охоплює цілі категорії й розряди номінацій, а також посилює словотвірний потенціал оновлених номінацій. Наприклад, субстантивовані активні дієприкметники на кшталт мітингуючий не виявляли здатності до словотворення. Натомість їх замінники – відіменникові та віддієслівні іменники на зразок мітингувальник, мітингар формують нові словотвірні ланцюжки й парадигми, сприяючи в такий спосіб дальшій аспектуалізації таких понять і, зрештою, поповненню номінаційних і комунікаційних ресурсів української мови. Наприклад, від назви особи чоловічої статі мітингувальник утворено моцію мітингувальниця і закладено можливості в разі потреби створити прикметник мітингувальницький (крім уже наявного у цьому словотвірному гнізді суто відносного прикметника мітинговий), збірний іменник мітингувальництво, прислівники мітингувальницьки, по-митингувальницькому, по-мітингувальницьки. Такі ж перспективи для поповнення ресурсів номінації відкриває й рівноправний іменник-конкурент деривата мітингувальник іменник мітингар, утворений безпосередньо від англіцизму мітинг.

Другий різновид конкурування – співіснування відповідних нормі номінацій на взір коаліціант/коаліціянт, коаліціонер, коаліціоніст, коаліційник або діаспорник, діаспорець, діаспорянин, діаспорит, діаспорівець широко представлений в сучасній мовній практиці, як загальній, так і професійній. «Мирному співіснуванню» таких слів сприяє властива їх семантиці різноаспектність позначення спільного поняття, що дає змогу мовцеві виконувати різні когнітивні та комунікативні завдання. У таких конкурентних групах реалізовано як питомі, так і запозичені ресурси номінації, різні способи номінування. Наприклад, поруч зі складеними номінаціями засоби масової інформації чи засоби масової інформації та комунікації активно функціонують абревіатури ЗМІ і ЗМІК, доводячи потужну тенденцію до мовної економії, скорочення номінацій як вияв підтримки типологічних рис української номінації з перевагою у ній синтетизму, однослівних позначень. Проте дедалі активніше в останні два десятиліття функціонує і повторно запозичена з англійської мови номінація мас-медіа/медіа з різними варіантами її адаптування до граматичної системи української мови: медія, медії. На відміну від абревіатур ЗМІ/ЗМІК англіцизм мас-медіа/медіа виявився зручною основою для словотворення, а отже, для дальшої аспектуалізації означеного ним поняття. Водночас рівновагу між цими двома типами номінаційних ресурсів засвідчує, зокрема, паралельне функціонування словосполук-гіпонімів як з абревіатурою ЗМІ, так із запозиченнями мас-медіа/медіа/медії, наприклад: новинні медії і новинні ЗМІ, традиційні медії і традиційні ЗМІ, а також цифрові медії, але електронні, мережні ЗМІ. Проте через обмежену придатність абревіатур до словотворення у цьому способі номінації перевагу мають складна основа масмедіа- та її редукований варіант медіа-/медія-, пор.: масмедійник/медійник, мас-медіїст, масмедійний/медійний, медіапростір, медіа-видання, медіа-підтримка. На недавню появу в українському лексиконі таких номінацій вказує не тільки неусталеність варіантів адаптування англійської основи з відкритою фіналлю і зяянням на стику основи і форманта, а й хитання у написанні композитів: окремо, разом чи через дефіс, напр.: медіапростір і медіа-простір, медіа група, медіавласник, але медія-кілер. Активне функціонування таких новотворів сприяє їх закріпленню в написаннях, відповідних нормам сучасної української мови, передусім вимозі милозвучності слова. Отже, можна з великою мірою певності прогнозувати і дальше збереження в українському лексиконі обох таких груп номінацій, кожної зі своїм власним потенціалом функціонування, спектром можливих експресивно-оцінних конотацій. Про це свідчить широка палітра як нейтральних новотворів, так і новотворів експресивно-оцінних, що виражають лібералізацію словотвірних норм у мовній, зокрема професійній, журналістській практиці: медіа-директор і медіа-бос, медіавласник і медіамагнат, медіа-диктатор, медіабомонд, медіа-пастирі.

Найбільш перспективним для розвитку сучасного українського лексикону є третій тип конкурування, оскільки саме він засвідчує не лише поповнення його ресурсів, а й формування нових норм номінації та предикації, забезпечення мовної діяльності української спільноти в усьому розмаїтті її виявів. Диференціація номінацій засвідчує передусім відмінності між нефаховим (загальним) і фаховим (спеціалізованим) лексиконом. Прикладом може слугувати підхід до адаптування й функціонування у них нових запозичень. Поява нового виду зв’язку – мобільного, на відміну від дротового, без стаціонарного блоку живлення – покликала до життя й нове запозичення з англійської мови в українському лексиконі – абревіатуру SMS на позначення коротких повідомлень у мережі мобільного зв’язку. Нагадаємо, що абревіатура-вкраплення SMS (англ. Short Message Serviceслужба коротких повідомлень) в українській мові стала найменуванням коротких повідомлень з мобільного телефону. Про це свідчать такі словосполуки з нею, як відправити (надіслати) SMS. Значущість нової реалії для української суспільної практики зумовила активне освоєння цього запозичення, адаптування його форми до норм української мови і творення від нього цілої низки похідних. Похідні ще відбивають конкурування способів адаптування цієї назви: її транслітерування як ініціальної абревіатури СМС/смс чи транскрибування у формі звукової абревіатури есемес, а також появу мішаної абревіатури еСеМеС, що засвідчує обидва цих способи адаптування запозичень. Аналіз текстів не дає поки що підстав стверджувати безперечну перемогу якогось із цих варіантів. Мовна практика нині засвідчує скоріше розподіл новотворів з різними варіантами адаптування абревіатури SMS за різними сферами функціонування української мови. Однак у професійному лексиконі спостерігаємо тенденцію до збереження цієї абревіатури як вкраплення і творення номінацій-гібридів на зразок SMS-довідка, sms-голосування, SMS’ка/sms-ка.

Якщо засвоєння абревіатури SMS дає змогу простежити тенденції входження до системи української мови нових твірних основ і формування нових словотвірних гнізд, то аброоснова -мат-, утворена на базі давнього запозичення – грецизма автомат, демонструє можливості нових формантів в українській номінації, а отже, тенденції формування нових словотвірних рядів. Українські словники радянського часу вже засвідчили юкстапозити зі словом автомат в ролі категоризатора. Вони дають також можливість спостерегти зростання активності цього слова в ролі словотворчого маркера. Якщо СУМ до 1980 р. засвідчив в українському лексиконі лише складні слова завод-автомат і телефон-автомат, то «Словник-довідник з правопису та слововживання» С.І.Головащука (Київ, 1989, далі – СГ) зафіксував уже цілий ряд таких юкстапозитів: магазин-автомат, магнітофон-автомат, машина-автомат, пральня-автомат, хлібозавод-автомат, цех-автомат. Перетворення слова автомат на аброоснову -мат і заміна юкстапозиції на композицію становлять наслідок дії тенденції до синтетизму в українській номінації, проте в аброоснові -мат приховано можливе розрізнення ступеня автоматизації об’єкта, виражене повними основами, пор.: каса-напівавтомат (СГ, 173). Уперше в українській мові новотвір з аброосновою -мат – слово банкомат – зареєструвала в своєму «Російсько-українському словнику іншомовних слів» Т.П.Мартиняк (РУСІС, 43). В «Українському орфографічному словнику» 2007 р. знаходимо вже, крім цього композита, похідний від нього прикметник банкоматний та новотвір паркомат (УОС, 40, 537). Проте в текстах натрапляємо на значно ширший спектр композитів з кінцевою аброосновою -мат: вітромат, інфомат, кавомат, музомат/музикомат. В українській мові, попри активне вживання композитів з аброосновою -мат, наприклад, у професійній комунікації, загальній розмовній практиці, спостерігаємо чітку функціонально-стилістичну диференціацію таких новотворів і співвідносних з ними словосполук. Наприклад, в офіційно-діловому мовленні, урядових документах натрапляємо лише на словосполуки паркувальний автомат або паркувальний термінал (пристрій), пор.: Паркувальний автомат технічний пристрій, призначений для сплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування за допомогою спеціальних платіжних карток та готівкою (з постанови № 1342 Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів» від 3 грудня 2009 р.). Паралельно з композитом інфомат вживано словосполуку довідковий автомат: Злякав її довідковий автомат «Правила поведінки в критичній ситуації», що стоїть на вул. Тверській (tyzhden.ua, 18.07.2008), а паралельно з композитами-варіантами музикомат і музомат функціонує словосполука музичний автомат, на базі якої їх утворено, пор. з пошуків у Google початку серпня 2011 р.: Музичні та гральні автомати (для кав'ярень, барів, ресторанів, гральних залів) від підприємства-виробника, …музомат для замовлення не тільки музики, а також кліпів або …зарядив у музикомат аж 50 гривень і замовив цілу купу музики. Цікаво, що англійська мова для позначення таких пристроїв використовує не композитну модель з основою -mat, а словосполуки або композити іншої будови, наприклад, укр. банкомат – англ. electronic cash terminal «електронний термінал для готівки», укр. музомат/музикомат, музичний автомат – англ. juke-box «буквально – коробка у дешевому ресторані або дансингу» (з англ. juke – дешевий ресторан, дансинг і boxкоробка), пор. також рос. игромат, хорват. igromat – англ. game-playing machine, game-machine, playing machine «гральна машина, машина для ігор».

Розмаїта картина взаємодії сучасної української соціо- і лінгводинаміки потребує вдумливого вивчення на всіх рівнях системи мови в її складних відношеннях з продуктами реалізації у мовній практиці. Виконання таких досліджень потребує підготовки відповідної фактичної бази і створення методико-процедурного апарату аналізу та пояснення мовних змін. Лише наявність такого теоретичного й практичного підґрунтя, над створенням яких сьогодні наполегливо працюють українські соціолінгвісти, дасть змогу розробити надійні критерії для нових норм української літературної мови, кодифікації нового корпусу її літературного взірця, відповідного потребам нового українського суспільства.

 

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ ДЖЕРЕЛ

РУСІС Російсько-український словник іншомовних слів, 1999, укл. Т.П.Мартиняк, Харків.

СГ – С.І.Головащук, 1989, Словник-довідник з правопису та слововживання, Київ.

СУМ Словник української мови, 1970-1980, Київ, т.І-ХІ.

УОС Український орфографічний словник, 2007, за ред. В.Г.Скляренка, Київ, вид.7.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

Брага І.І., 2002, Мовна репрезентація образу держави у пресі України (кінець 1970-х-початок 2000-х років), Київ.

Великий тлумачний словник сучасної української мови, 2007, за ред. В.Т.Бусела, Київ.

Вихованець І., Городенська К., 2004, Теоретична морфологія української мови, Київ.

Динаміка та стабільність лексичних і словотвірних систем слов’янських мов (Тематичний блок на XIV Міжнародному з’їзді славістів (Охрид, Македонія, 10.09-16.09.2008), 2008, за ред. Є.А.Карпіловської, Київ.

Загнітко А.П., 1996, Теоретична граматика української мови, Морфологія, Донецьк.

Загнітко А.П., 2001, Теоретична граматика української мови, Синтаксис, Донецьк.

Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А., Кислюк Л.П., 2008, Динамічні процеси в сучасному українському лексиконі, Київ.

Кубайчук В., 2004, Хронологія мовних подій в Україні (Зовнішня історія української мови), Київ.

Масенко Л.Т., 2010, Нариси з соціолінгвістики, Київ.

Мацюк Г.П., 2009, Прикладна соціолінгвістика. Питання мовної політики, Львів.

Мінчак Г.Б., 2003, Конотативна семантика сучасних ідеологічно забарвлених номінативних одиниць (на матеріалі української преси 90-х років ХХ століття), Київ.

Російсько-український словник, 1924-1932, за ред. А.Кримського і С.Єфремова, Київ: Електронний ресурс – r2u.org.ua

Російсько-український словник, 2003, за ред. В.В.Жайворонка, Київ.

Скаб М.С., 2002, Граматика апеляції в українській мові, Чернівці.

Скопненко О.І., Цимбалюк Т.В., 2006, Сучасний словник іншомовних слів, Київ.

Сосюр Ф. де, 1998, Курс загальної лінгвістики, пер. з франц. А.Корнійчук, К.Тищенко, Київ.

Ставицька Л.О., 2005, Арґо, жарґон, сленґ: Соціяльна диференціяція української мови, Київ.

Стишов О.А., 2003, Українська лексика кінця ХХ століття (на матеріалі мови засобів масової інформації), Київ.

Струганець Л.В., 2003, Динаміка лексичних норм української літературної мови ХХ століття, Тернопіль.

Таран А.А., 2011, Конкурування номінацій у сучасній українській мові; тенденції стабілізації нової лексики, Черкаси.

Тараненко О.О., 2002, Колоквіалізація, субстандартизація та вульгаризація як характерні явища стилістики сучасної української мови (з кінця 1980-х рр.), «Мовознавство» № 4–5, s.33–39.

Тараненко О.О., 2003, Колоквіалізація, субстандартизація та вульгаризація як характерні явища стилістики сучасної української мови (з кінця 1980-х рр.), «Мовознавство» № 1, s.32–41.

Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду: документи і матеріали, 2005, упоряд. Лариса Масенко, Віктор Кубайчук, Орися Демська-Кульчицька, Київ.

Український правопис: проєкт найновішої редакції, 1999, Київ.

Український правопис: так і ні, 1997, за ред. О.О.Тараненка, Київ.

Чемеркін С.Г., 2009, Українська мова в Інтернеті: позамовні та внутрішньоструктурні процеси, Київ.

Шумарова Н.П., 2000, Мовна компетенція особистості в ситуації білінгвізму, Київ.

Яворська Г.М., 2000, Прескриптивна лінгвістика як дискурс: Мова, культура, влада, Київ.

Buttler D., Kurkowska H., Satkiewicz H., 1973, Kultura języka polskiego. Zagadnienia poprawności gramatycznej. Warszawa.

 

Ievgeniia A. Karpilovska

SOCIAL FACTORS OF DYNAMICS OF STANDARD IN THE UKRAINIAN LANGUAGE IN THE END OF ХХ – THE BEGINNING OF XXI-ST CENTURIES: system and usage

 

In article social factors of changes in codified (standard) corpus of the Ukrainian literary language in the end of ХХ – the beginning XXI-st century are considered. A basic social factor is functioning of the Ukrainian language in its new sociopolitical status of a state language of independent Ukraine. Dynamics of standard specifies and in strong influence of the tendency derussification of Ukrainian language corpus, its nationalisation. In it specifies recurring in active language fund of own resources of nomination, replacement of nominations, calked from Russian patterns. At the same time display of the tendency of internationalisation of the language, more and more amplifying influence of English language in its American variant is strong also. Intensity and precipitancy of updating of the corpus of the Ukrainian language leads to distinction increase between system and usual its standards, to the phenomenon of a competition of language units, first of all in general and professional lexicons, and also to their interstyle interaction and to liberalisation of language standards.

Карпіловська Євгенія. АКТИВНІ РЕСУРСИ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СЛОВОТВОРЕННЯ

Опубліковано в: Творба речи и њени ресурси у словенским jезицима: Зборник радова са четрнаесте међунар. науч. конф. Комисjе за творбу речи при Међ. комитету слависта (Београд, 28-30 маjа 2012) / Главни уредник Раjна Драгиħевиħ. – Београд: Филолошки факултет, Универзитет у Београду, 2012. – С.97-107.

Євгенія А. Карпіловська

(Інститут української мови НАН України, Київ)

 

АКТИВНІ РЕСУРСИ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СЛОВОТВОРЕННЯ

Об’єкт розгляду в статті становлять активні словотворчі ресурси сучасної української номінації. Аналіз новотворів дає змогу визначити функціональний потенціал засобів вираження певних категорійних і розрядних словотвірних значень, їх градацію, спектри дії та продуктивність. У такий спосіб окреслено ядро і периферію окремих категорій, розрядів похідних і словотвірної підсистеми сучасної української мови, вияви динаміки її словотвірної норми.

Особливу увагу приділено умовам формування нових ресурсів українського словотворення, причинам пасивізації/активізації уже наявних засобів, а також конкуруванню ресурсів, зокрема питомих і запозичених (засвоєних і засвоюваних). Вирізнено різні типи активності словотворчих ресурсів: 1) стабільну: 2) набуту (активізацію): 3) втрачувану (пасивізацію) і 4) втрачену. Для аналізу мовного матеріалу використано дослідницьку систему «МОРФОЛОГ», створену для роботи з комп’ютерним морфемно-словотвірним фондом української мови Інституту української мови НАН України.

Ключові слова: словотворчі ресурси мови, новотвір, функціональний потенціал новотвору, динаміка словотвірної норми

Тема, яку сербські колеги запропонували для обговорення на черговій конференції Комісії зі слов’янського словотворення при Міжнародному комітеті славістів, – «Словотворення та його ресурси в сучасних слов’янських мовах» –відображає переконання славістів у тому, що інтенсивний розвиток слов’янських мов у кінці ХХ-на початку ХХІ століття спричинює потребу ретельного вивчення арсеналу засобів їх номінації, передусім словотворення як провідного в їх лексиконах. Те, що ми, завдяки активній роботі нашої Комісії, маємо змогу оглянути ситуацію в словотворенні своєї рідної мови на тлі словотворення інших слов’янських мов, дає потужний імпульс і надійне підґрунтя для висновків про типове й відмінне, національно самобутнє в тенденціях розвитку сучасного слов’янського словотворення. З описів окремого постає загальна картина сучасної слов’янської словотвірної номінації в стабільності й динаміці властивих їй засобів, способів і моделей побудови слів. Вивчення ресурсів, власне, і дає нам відповідь на питання, яке свого часу сформулював Л.В.Щерба, «як роблять слова». Водночас, аналізуючи нові слова, які поповнюють корпус мови, ми дістаємо відповідь і на інше щербівське питання, – що з того, з чого вже «зроблено слова», зберігає свою активність, чи то залишаючись незмінним, чи змінюючи форму й набуваючи нових значень, функціональних властивостей, відповідаючи на нові запити мовців, як перебігає конкурування словотворчих ресурсів, якою мірою активні ресурси підтримують типологічні риси національномовної номінації, захищають її самобутність у сучасних обставинах глобалізації. Відповіді на ці питання дають нам розуміння соціальних, когнітивних і комунікативних чинників, які регулюють реалізацію словотворчих ресурсів слов’янських мов, спричинюють їх активність чи пасивність в оновленні їх словникового складу.

Від часу появи перших граматик української мови (див. наприклад, «Грамматику малороссийского наречия» О.П.Павловського (Санкт-Петербург, 1818) словотворчі ресурси більшою чи меншою мірою, але незмінно перебувають у полі зору її дослідників. Однак термін і його визначення в українській лінгвістичній традиції, а саме: трактування словотворчих ресурсів як складника системи мови, окреслення їх складу й місця у ній знаходимо лише в праці «Вчення про словотвір: словотворчі частини слова» (1958) фундатора школи української дериватології І.І.Ковалика. Утім, свою дефініцію І.І.Ковалик сформулював, спираючись на міркування І.О.Бодуена де Куртене, Л.А.Булаховського та інших учених, що доводить тяглість традиції вивчення словотворчих ресурсів у славістиці: «У процесі творення слів використовуються різні мовні величини – від морфем, кореневих і афіксальних (префіксальних, суфіксальних), через похідні основи аж до словосполучень і цілих речень» [Ковалик 2007: 92]. Крім самих засобів творення слова, І.І.Ковалик залучив до ресурсів також способи словотворення, з якими вони пов’язані і за допомогою яких виконують своє призначення – будувати нове слово. На думку І.І.Ковалика, до словотворчих ресурсів входить «весь мовний будівельний матеріал, з якого вже утворились або ще утворюються нові слова різними словотворчими способами» [Там же]. У цій своїй програмній праці І.І.Ковалик подав докладну схему взаємозв’язків словотворчих ресурсів і способів словотворення, що їх використовують. Важливим для наших дальших міркувань є і висновок І.І.Ковалика про різну міру активності словотворчих ресурсів у збагаченні лексичного складу мови. Він, зокрема, наголошував на тому, що увагу дослідника мають привертати як причини й наслідки активізації ресурсів у певний період розвитку мови, так і передумови згасання їхньої активності або й повної її втрати. До тих координат дослідження активності словотворчих ресурсів мови, які визначив І.І.Ковалик, додамо лише одне уточнення. Між ресурсами та способами їх реалізації для творення нового слова пролягає розмаїта зона конкретних зразків, моделей словотворення, які й слугують інструментом втілення словотворчих ресурсів у новій похідній одиниці номінації. Таке трактування поняття «словотворчі ресурси», на нашу думку, цілком відповідає значенню етимона слова ресурси – латинського дієслова resurgere «знову виникати, з’являтися», адже для того, щоб створити нове, потрібні і сировина, і інструмент, і зразок того, як це нове побудувати.

Вивчення активності ресурсів передбачає передусім введення чинника часу. У розпорядженні українських дослідників на сьогодні є фактографічні джерела, які дають змогу вивчати склад, спектри функціонування та активність словотворчих ресурсів на різних часових зрізах і в різних суспільних обставинах побутування української мови. Це: комп’ютерний морфемно-словотвірний фонд української мови (далі – МСФ), формування якого розпочалося під керівництвом Н.Ф.Клименко в 1988 р. у відділі структурно-математичної лінгвістики Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України (з 2011 р. цей колектив працює в Інституті української мови НАН України). Цей фонд дає картину словотворчих ресурсів української мови, засвідчену авторитетними й показовими за своїми реєстрами словниками, виданими протягом 1970-1989 рр. Зокрема, серед джерел формування МСФ – 2-томний «Частотний словник сучасної української художньої прози» за редакцією В.С.Перебийніс (К., 1981), в основі якого півмільйонна вибірка текстів, показових для стану українського лексикону середини ХХ століття. Реєстр слів МСФ, який налічує понад 177 тис. одиниць, дає змогу судити про словотворчі ресурси нової української мови від І.П.Котляревського (кінець XVIII ст.) до кінця 1980-х років, враховуючи нові слова, вміщені в таких джерелах формування фонду, як додаток на літери А-П до ХІ тому академічного тлумачного «Словника української мови» (К., 1980; далі – СУМ) та орфографічна частина «Словника-довідника з правопису та слововживання» С.І.Головащука (К., 1989). Для роботи з реєстром ми разом з математиком-програмістом В.С.Карпіловським створили спеціальну інформаційно-пошукову дослідницьку систему «МОРФОЛОГ» [Карпіловська 2006: 94-106].

Запропонований інтерфейс (див. рис. 1-3) дає змогу вивчати склад ресурсів українського морфологічного словотворення за широким спектром їх формальних, семантичних і функціональних характеристик (позиційних, комбінаторних, частотних), у межах типів і класів морфем, а також у словотвірних рядах і гніздах. Ресурси сучасного українського семантичного (внутрішнього) словотворення – окрема важлива тема, що потребує відповідних процедур аналізу тенденцій розвитку семантики слів. Вкажемо тут лише на необхідність розрізнення процесів, що відбуваються в межах системи української мови, і наслідки прихованого запозичування, які часом з огляду на спільність семантичних змін у мовах важко буває розрізнити, пор.: прозорий в новому значенні «законний, чесний» (прозорий тендер, прозора економіка) або артикулювати в значенні «чітко виявляти, формулювати» (артикулювати думку (ставлення до чогось, інтереси).

 

 

Рис. 1. Головне меню системи «МОРФОЛОГ».

 

 

Рис.2. Меню вікна «Афіксальні моделі».

 

 

Рис.3. Фрагмент гнізда слів з коренем біл1-.

 

Зауважимо також, що сучасні українські електронні ресурси уможливлюють вивчення функціонування словотворчих ресурсів в історичній перспективі. Наприклад, корпус словників ХІХ-першої половини ХХ ст., який підготувало і безкоштовно удоступнило в Інтернеті (див. сайт www.r2u.org.ua) київське видавництво «К.І.С. («Київ-Інформ-Сервіс»), дає змогу вивчати словотворчі ресурси української мови цього часу в зіставленні з їх долею в українському лексиконі другої половини ХХ ст., яку унаочнив уже згадуваний МСФ. Водночас комп’ютерний фонд інновацій в українській мові (далі – КФІ), який колектив відділу структурно-математичної лінгвістики Інституту української мови НАН України формує від 2006 р. за матеріалами українських ЗМІ, художньої і наукової літератури, публіцистики, українськомовної інтернет-комунікації, подає тенденції використання наявних словотворчих ресурсів та їх оновлення в сучасній мовній практиці.

МСФ з його детальним описом словотворчих ресурсів української мови на кінець ХХ ст. слугує нам еталоном для зіставлення з їх станом у першій половині ХХ ст. і на початку ХХІ ст., за вже понад 20 років функціонування української мови в статусі мови держави. Унаслідок такого зіставлення словотворчі ресурси української мови на початку ХХІ ст. поділяємо на наявні в попередньому стані мови, тобто засвідчені МСФ, нові та відновлені, або не засвідчені у МСФ, але наявні в корпусі «К.І.С». МСФ зафіксував для створення понад 177 тис. слів (простих і складних) 21363 корені (йдеться про морфи), 145 префіксів, 2426 суфіксів, 42 флексії та 9 міжкореневих прокладок (формативів). Для з’ясування характеру реалізації окремих морфем у структурі слова було визначено спектри властивої їм омографії (варіювання змісту в межах однієї форми) та варіантності (варіювання форми в рамах того ж змісту). Спектри формального й семантичного варіювання словотворчих ресурсів цікавлять нас не лише в аспекті параметрів їх системної організації, упорядкування, а й з погляду збереження в сучасній словотвірній номінації типологічних рис української мови, виявлених у словотвірній морфотактиці та морфонології. Наприклад, для коренів встановлено, що спектр їх омографів може містити від 2 до 14 одиниць (корінь пол- у словах поле, полиця, пола, ватерполіст, космополіт, монополія, білополя та ін.), а ряд варіантів – від 2 до 21 одиниці (аломорфи кореня вод- у словах водити, вести, провідник, вождь, проводжати, вожатий, віжки, поводдя тощо).

Отже, засоби словотворення розглядаємо в опозиціях: 1) варіабельні-неваріабельні (за формою та/або змістом), 2) одно-багатофункціональні, 3) складні-прості, 4) питомі-запозичені, 5) продуктивні-непродуктивні, 6) активні-неактивні. При цьому спираємося вже на досить давню традицію розрізнення продуктивності й активності засобів словотворення. У термінах М.Докуліла це опозиція системної продуктивності як кількісної переваги певного словотворчого засобу в рамах системи мови, як вимір його словотвірного потенціалу та емпіричної продуктивності як реалізації цього потенціалу у сьогочасній мовній практиці, кількісний вимір його продуктивності в межах тексту. Взаємозалежність системи мови й мовної практики (тексту), з одного боку, виявляє тиск системи на вибір мовцем ресурсу для створення нового слова, а з іншого, – тиск завдань мовної практики, мовних смаків спільноти на систему словотворчих засобів, її склад і пріоритети в номінуванні. Перебіг цих процесів відбувається в рамах загальних тенденцій розвитку як української, так і інших слов’янських мов: інтернаціоналізації-націоналізації, інтелектуалізації-демократизації, генералізації-диференціації мовних засобів, динаміки мовних норм [Ohnheiser 2003; Клименко/Карпіловська/Кислюк 2008].

Як «здатність морфеми (кореня, афіксів) брати участь у творенні нових слів або граматичних форм» трактує її активність Н.Ф.Клименко [Клименко 2007: 392]. Такого ж погляду на активність словотвірного типу як на «здатність поповнюватися новими похідними словами» [Активность словообразовательного…2008: 504] й словотвірної моделі як її здатності «слугувати зразком для створення нових слів» [Активность словообразовательной…2008: 505] дотримуються й автори одного з останніх енциклопедичних словників-довідників з лінгвістичної термінології за редакцією О.М.Тихонова й Р.І.Хашимова.

Аналіз новотворів дає підстави виділити кілька типів активності наявних, нових і відновлених словотворчих ресурсів і з’ясувати їх причини:

1. Стабільна активність. Саме такий тип активності свідчить про належність певного словотворчого ресурсу до стабільного ядра словотвірної системи мови і водночас про його провідну роль у підтриманні типологічних рис української словотвірної номінації. Як засвідчують українські словники ХІХ-ХХІ ст., стабільну активність у творенні нових якісних і відносних прикметників виявляють суфікси -н(ий)/-льн(ий), -ов(ий)/-ев(ий)/-єв(ий), -ськ(ий)/-івськ(ий), однак характер вияву такої активності в них різний. Це дає змогу встановити саме їх аналіз у межах певних семантико-функціональних рядів. У переважній більшості спільнокореневих пар вони виступають як дублети і в загальній мовній практиці такі прикметники вживають як взаємозамінні конкуренти [Таран 2011]. У цьому переконують такі новотвори, як мережевий – мережний, есемесовий – есемесний, дайджестовий – дайджестний, бізнесовий – бізнесний, інтернетний – інтернетовий – інтернетівський та ін. у ролі означень тих самих слів, пор.: мережева – мережна пошта (етикет, адреса, сервіс). Між тим на активність цих суфіксів можуть впливати як внутрішньо-, так і позамовні чинники, зокрема, закони української словотвірної морфонології та морфотактики або нормативні настанови певного часу чи навіть мовна мода. Наприклад, відсутність прикметників із суфіксом -н(ий) від іменників з основами на приголосні, зокрема задньоязикове г, спричинює дія закону милозвучності, який блокує творення прикметників з цим суфіксом з метою уникнути скупчення приголосних на стику основи й суфікса. Крім того, більшу активність суфікса -ов(ий) в творенні прикметників від іменників такої форми підтримує також тенденція зберігати без морфонологічних змін іншомовну основу, пор. наявність прикметників емейловий, бодибілдинговий, рейтинговий та інших і відсутність прикметників на кшталт *емейльний, *бодибілдинжний, *рейтинжний. Водночас втрата активності суфікса -н(ий) у творенні прикметників від іменників (віддієслівних і відіменникових) із суфіксом -к- у фіналі основи і зростання активності суфікса -ов(ий) зумовлене зміною в нормі сучасного українського словотворення, її відходом від калькування російських зразків. Крайнім виявом усунення таких кальок стає заміна словотворчого ресурсу. Щодо обговорюваних прикметників, то їх у сучасній нормі утворюють від іменникових основ зі збереженим суфіксом -к- у фіналі основи. Завдяки цьому відновлено й активізовано питомі моделі їх творення. Нині в кодифікованому корпусі української мови прикметники виставковий, посадковий і подібні до них замінили виставочний і посадочний. Заміну словотворчого ресурсу під тиском зміни норми спостерігаємо й у прикметниках розливний, перев’язувальний, знімальний, утворених безпосередньо від дієслів, а не від віддієслівних іменників, як прикметники розливочний, перев’язочний, зйомочний, не блоковані раніше нормою. Більшість прикметників, що прийшли на заміну блокованим сучасною нормою, вже були в українському лексиконі, отже, цей ресурс словотворення можна вважати відновленим, активізованим. Ці групи слів невипадково стали нині об’єктом пильної уваги українських мовознавців, бо на початку 1930-х років вони серед інших розрядів лексики потрапили «під обстріл» борців «з націоналістичним шкідництвом на мовному фронті» [див. відповідні документи партійного керівництва тогочасної України, так звані «репресивні бюлетені» в: Кубайчук 2004: 139-168], а отже, нині передусім зазнають аналізу в нових обставинах функціонування мови й відновлення як вияв органіки й самобутності українського словотворення.

У зв’язку з конкуруванням словотворчих ресурсів у сучасній мовній практиці постає проблема аналізу різного характеру його перебігу і, відповідно, різних його наслідків, а саме: 1) блокування одного із ресурсів з наступним його вилученням; 2) їх рівноправного співіснування і 3) використання ресурсів із семантичними та стилістичними конотаціями, які стимулюють їх семантико-функціональну та комунікативно-прагматичну диференціацію. Групи спільнокореневих і спільнофункційних лексем ставлять і завдання з’ясування міри активності способів словотворення для забезпечення нових потреб номінації. Це доводить нині співіснування в українському лексиконі композитів, простих афіксальних похідних і словосполук, утворених на спільній поняттєвій основі з можливим розмаїттям їх графічного оформлення, напр.: інтернетне радіо і інтернет-радіо; емейл, мейл – електронна пошта – електронка – ЕП і е-пошта; SMS/sms/СМС/смс/есемес/еСеМеС – есемеска/еСеМеСка/SMS’ка/смс-ка і SMS-повідомлення/смс-повідомлення або есемесне повідомлення, повідомлення есемескою. З приводу більшої відповідності таких новотворів типологічним рисам української словотвірної номінації, а також з приводу кодифікації їх написання в україністиці точаться гострі дискусії [Клименко 2003; Таран 2011: 218-231]. Беззастережні докази дасть лише всебічний аналіз мовної практики в її зіставленні саме з ресурсами словотворення, що виказують стабільну активність, системна підтримка новотворів.

2. Набута активність (активізація). Прикладом її може бути українська суспільно-політична лексика з її оперативною реакцією на соціальні зміни. Наприклад, короткочасну активність виявляють основи номінацій, пов’язаних з певними реаліями й процесами строкатого нині українського політикуму. Такий тип активності засвідчили як база словотворення слова коаліція (пор. новотвори на зразок коаліціада, коаліцієподібний, коаліціонер/коаліціоніст/коаліційник, ширококоаліційний, коаліціонувати(ся), демкоаліція) або майдан (пор. новотвори майданівець, майданівський, майданити, автомайдан (автомайданник), постмайданний, домайданитися та інші).

Цей тип активності найвиразніше виявляє сьогочасні потреби номінації і пріоритети реалізації словотворчих ресурсів для їх задоволення. Щодо деяких з таких активізованих ресурсів можна твердити про їх спеціалізацію у вираженні певного значення. Наприклад, із 113 суфіксів різної складності й походження, наявних в українських словотворчих ресурсах для вираження значення особи, активність, як доводять новотвори, у сучасній мовній практиці виявляють лише 9: -ник/-льник (мережник, мітингувальник), -ець/-івець (податківець, банківець), -ер (коаліціонер), -ар (мітингар, торбар), закріплені, утім, за різними твірними базами. Таку ж семіотичну перевагу – активність, як правило, продуктивних ресурсів, уже наявних у системі мові, спостерігаємо в усіх оновлюваних нині категоріях і розрядах слів різних частин мови. Скажімо, переважну більшість нових дієслів утворено за допомогою суфіксів -ува- (близнюкувати, ветувати) і -и- (майданити, піарити).

Засоби словотворення набувають активності і у зв’язку з необхідністю профілювання відомих і нових понять. У деяких групах бачимо новотвори-внутрішні запозичення, тобто одиниці, що вже були наявні раніше й нині повертаються до активного вжитку з пасивного словникового складу. Наприклад, СУМ на початку 1970-х років умістив до свого реєстру лише прикметник документальний зі значенням ‘який є документом’ з прикладом документальне свідчення і його відтінками-уточненнями ‘який ґрунтується на документах’ з прикладом документальна сторона справи, документальні дані та ‘властивий документам, такий, як у документах’ з прикладом документальна переконливість. Словосполуку документальний фільм у цьому джерелі подано як фразеологізовану і таку, що охоплює всі названі аспекти семантики цього суто відносного прикметника. Прикметник документальний як єдиний, що виражає ознаку за відношенням до документа, подали і деякі академічні словники 1920-1930 років, зокрема «Правописний словник» Г.Голоскевича (1930) і «Словник чужомовних слів» І.Бойкова, О.Ізюмова, Г.Калишевського, М.Трохименка (1932). Останнє джерело вказує на його латинський етимон і виділяє таких два аспекти його значення: 1) що має значення документу і 2) документом уґрунтований.

Натомість низка словників цього ж періоду, зокрема академічний «Російсько-український словник» за редакцією А.Кримського та С.Єфремова (1924-1932) поруч з документальний вміщує й прикметник документовий. Показово, що його послідовно залучають до своїх реєстрів саме фахові словники цього часу, зокрема «Російсько-український словник ділової мови» М.Дорошенка, М.Станиславського і В.Страшкевича (1930) та «Російсько-український словник правничої мови» В.І.Войткевича-Павловича і Г.Д.Вовкушівського за редакцією А.Кримського (1926). Останній подав його в складі словосполуки документові дані та її поясненням дані, що є в документах. У сучасній українській мовній практиці вживано вже три прикметники з основою документ-: документальний, документний і документарний, причому, документний замінив створений раніше документовий. Два останні доводять тенденцію до уточнення характеру ознаки за її відношенням до цього об’єкту, що й виявляють різні суфікси в складі таких спільнокореневих прикметників. Якщо документний нині називає ознаку об’єкта за його відношенням до документів узагальнено (документний потік, документна комунікація (лінгвістика, класифікація, інформаційно-пошукова система), то прикметники документальний і документарний її конкретизують, підкреслюють різні аспекти такої ознаки. Наприклад, останній уживано нині лише в банківсько-фінансовій сфері. Він становить наслідок адаптування за допомогою суфікса -н(ий) до системи української мови англійського прикметника documentary, пор.: documentary letter of credit «документарний (товарний) акредитив», documentary bill «документарний (документований) вексель»). Він називає ознаку об’єкта за мірою його забезпечення належними документами, пор. також документарні/недокументарні розрахунки (платежі). Зауважимо, що це нове запозичення виявляє ще одну стабільну активну функцію суфікса -н(ий) – його участь в адаптуванні запозичених прикметникових основ, пор. вже наявні в українському лексиконі вульгарний, серйозний, лапідарний і нові транспарентний, ф’ючерсний.

Нові ресурси українського словотворення, що набувають активності, відповідають передусім на потребу в аспектуалізації нових і вже відомих понять. Наприклад, нові основи-префіксоїди біля- (білявладний), довкола- (довколанауковий) не лише поповнили групу засобів для означення перебування поблизу когось, чогось, а й посилили оцінний (переважно негативний) заряд таких прикметників. Вони підтримали вже наявну в цій групі ресурсів тенденцію до семантико-функціональної диференціації засобів словотворення, зокрема, закріплення вже наявних грецьких префіксів пери- і пара- за професійним лексиконом і втрату активності префіксоїдів круг-/круж- (у сучасному вжитку залишилися лічені слова на взір кругосвітній, кружґанок) та префікса о- (непродуктивний розряд слів на кшталт окіст, осоння). До таких активних нових ресурсів належать і вже відомі основи у функції суфіксоїдів -структура (держструктура, бізнес-структура, медіа-структура), -простір (інтернет-простір, кінопростір, медіапростір), -залежний (інтернет-залежний, наркозалежний, політзалежний) та ін.

3. Втрачувана активність. Її можна спостерегти на прикладі груп номінацій-конкурентів, де перевагу здобуває одна з похідних одиниць, призводячи водночас до послаблення активності інших спільнофункційних засобів словотворення. Наприклад, нині спостерігаємо активізацію творення назв осіб від дієслів, а отже, активізацію в певних конкурентних групах суфікса -льник і втрату активності, пасивізацію суфіксів -ар , -овець або -ник, за допомогою яких назви утворювано не лише від дієслів, а й від іменників або прикметників, пор. мітингувати-мітингувальникмітинг-мітингар, мітинговець), виступати-виступальниквиступати-виступник, виступовець). Проте зауважимо, що той самий засіб словотворення може в різних розрядах похідних виявляти різні типи активності. Наприклад, суфікс -івець, неактивний у створенні віддієслівних назв осіб, виявляє високу активність у відіменникових назвах (РУХ-рухівець, ДАІ-ДАІвець, Янукович-януковичівець, БЮТ-бютівець, піар-піарівець, інтернет-інтернетівець та ін.).

4. Втрачена активність. Її, як ми вже зазначали вище, спричинюють суспільні зміни й динаміка словотвірної норми. Так, суспільними змінами викликано втрату активності основ радянізмів на зразок рад- (від радянський), колгосп-, комсомол-, ленін-. Натомість зміни в словотвірній нормі спричинюють втрату активності таких засобів словотворення, як суфікси -чик/-щик або основи складних прикметників внутрі-, двох- (трьох-, чотирьох- тощо), префікс обез-. Їх беззастережно витіснили із сучасної мовної практики суфікси -ник (комп’ютерник, а не комп’ютерщик), -ач (давач, а не датчик), основи внутрішньо- (внутрішньовенний, а не внутрівенний), дво- (три-, чотири-) (дво-, три-, чотириповерховий, а не двох-, трьох-, чотирьохповерховий), префікси з-/зне- (знесилити, збезчестити, а не обезсилити, обезчестити).

Проте радянізми як база словотворення демонструють строкату картину побутування в сучасному українському лексиконі: від повної втрати активності до набутої активності завдяки іншому значенню. Досить пригадати хоча б такі приклади, як сучасні укр. більшовик меншовик стосовно більшості чи меншості депутатів Верховної Ради України або слово партія, позбавлене ідеологеми «партія комуністів». Таку лексику можна розглядати як активний ресурс сучасного українського і в цілому слов’янського експресивно-оцінного словотворення, про що свідчать такі українські новотвори на основі хоча б слова комуніст, засвідчені в українських ЗМІ останніх 20 років незалежності, як декомунізація (влади), комуністер (екс-комуністер), комуновождь, екс-комуніст, посткомуніст, посткомуністичний (блок, Європа, еліта, країна, чищення)), суверен-комуніст, неокомуністичний (приманки).

Запропонований категорійно-функціональний підхід до аналізу словотворчих ресурсів української мови з погляду їх активності у мовній діяльності сучасного суспільства використовуємо для опису системи українського словотворення в новій академічній «Граматиці української мови», над якою працює нині колектив співробітників Інституту української мови НАН України та професорів університетів України. Вивчення функціонування активних наявних, нових і відновлених словотворчих ресурсів української номінації доводить необхідність системного підходу до з’ясування причин їх різної активності у мовній практиці, їх ролі в оновленні номінаційного корпусу української мови. Такий аналіз неминуче передбачає зіставлення активних нині ресурсів словотворення з попереднім станом словотворчих ресурсів української мови, який і дає змогу виявити чинники, що сприяють їх активності в сучасній мові або її стримують.

 

Література

  1. Активность словообразовательного типа // Энциклопедический словарь-справочник лингвистических терминов и понятий. Русский язык: в 2 т. / А.Н.Тихонов, Р.И.Хашимов, Г.С.Журавлева и др. / под общ. ред. А.Н.Тихонова, Р.И.Хашимова. – Т.1. – М.: Флинта; Наука, 2008. – С.504.
  2. Активность словообразовательной модели // Там же. – С.504-505.
  3. Карпіловська Є.А. Вступ до прикладної лінгвістики: Комп’ютерна лінгвістика. – Донецьк: Юго-Восток, 2006.
  4. Клименко Н.Ф. Морфеми активність // Українська мова: Енциклопедія. – К.: Вид-во «Українська енциклопедія» ім.М.П.Бажана, 2007. – Вид. 3-е. – С.392.
  5. Клименко Н. Осново- і словоскладання у процесах номінації сучасної української мови // Українська мова. – 2003. – № 3–4. – С.83–105.
  6. Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А., Кислюк Л.П. Динамічні процеси в сучасному українському лексиконі. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2008.
  7. Ковалик І.І. Вчення про словотвір: словотворчі частини слова. – Іван Ковалик. Вибрані праці. – Івано-Франківськ-Львів, 2007. – Ч. І. – Уперше опубліковано в: Львів: Вид-во Львівського університету, 1958.
  8. Кубайчук В. Хронологія мовних подій в Україні (Зовнішня історія української мови). – К.: К.І.С., 2004.
  9. Таран А. Конкурування номінацій у сучасній українській літературній мові: тенденції стабілізації нової лексики. – Черкаси: Вид. Чабаненко Ю., 2011.

10.  Dokulil M. Tvořeni slov v češtine. I. Teorie odvozováni slov. – Praha: ČAV, 1962.

11.  Ohnheiser I. Цель и концепция тома // Słowotwórstwo/Nominacja. – Red. nauk. I.Ohnheiser. – Innsbruck, Opole, 2003. – С.17-26.

Евгения А. Карпиловская

(Институт украинского языка НАН Украины, Киев)

АКТИВНЫЕ РЕСУРСЫ СОВРЕМЕННОГО УКРАИНСКОГО СЛОВООБРАЗОВАНИЯ

Объектом рассмотрения в статье являются активные словообразовательные ресурсы современной украинской номинации. Анализ новообразований дает возможность определить функциональный потенциал средств выражения отдельных категориальных и разрядных словообразовательных значений, их градацию, спектры действия и продуктивность. Таким образом очерчены ядро и периферия отдельных категорий, разрядов производных и словообразовательной подсистемы современного украинского языка, проявления динамики ее словообразовательной нормы. Особое внимание уделяется условиям формирования новых ресурсов украинского словообразования, причинам пассивизации/активизации уже имеющихся средств, а также конкуренции ресурсов, в частности, собственных и заимствованных (освоенных и осваиваемых). Выделены различные типы активности словообразовательных ресурсов: 1) стабильная; 2) приобретенная (активизация); 3) утрачиваемая (пассивизация) и 4) утраченная. Для анализа языкового материала используется исследовательская система «МОРФОЛОГ», созданная для работы с компьютерным морфемно-словообразовательным фондом украинского языка в Институте украинского языка НАН Украины.

Ключевые слова: словообразовательные ресурсы языка, новообразование, функциональный потенциал новообразования, динамика словообразовательной нормы

З комп'ютером - до глибини мови. З нагоди 80-річчя Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні...

   З комп'ютером - до глибини мови. З нагоди 80-річчя Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України // Світогляд. - 2010. - № 4. - С.74-80.

   Скачати у форматі .pdf (4.56 MB)

Детальніше...