Наукові проекти

Наукові проекти

Ситар Ганна. Біномінативні речення з предикатами партитивного відношення в українській мові

Ситар Ганна. Біномінативні речення з предикатами партитивного відношення в українській мові // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Випуск 11. У 2 частинах / Укл.: Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. – Част. І. – Донецьк: ДонНУ, 2003. – С. 227-236.

 

 

 

Ганна Ситар

ББК Ш 12 = 411*22

УДК 81’367

БІНОМІНАТИВНІ РЕЧЕННЯ З ПРЕДИКАТАМИ

ПАРТИТИВНОГО ВІДНОШЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Стаття присвячена розгляду біномінативних речень із предикатами партитивного відношення. Встановлюються структурні та семантичні особливості п’яти основних моделей цих речень, виявляються умови, за яких партитивне значення може ускладнюватися іншими значеннями.

Ключові слова: біномінативне речення, предикат партитивного відношення.

Речення із партитивними предикатами окреслюють одну із характерних ознак мислення людини: розчленування предметів або явищ на складові частини. На позначення цієї ситуації в українській мові використовується кілька синтаксичних засобів, при цьому кожна синтаксична конструкція наголошує на одному із можливих аспектів позамовної ситуації, передає певний ракурс її бачення мовцем.

Однією із найбільш частотних конструкцій із семантикою відношення частини і цілого є біномінативні речення – “двоскладні речення, утворені двома іменниками – і взагалі двома іменними групами – у називному відмінку, із зв’язкою і без зв’язки (або з нульовою зв’язкою)” [Падучева, Успенский 1979, с. 349]. Дослідники біномінативних речень вказують на деяку розмитість їх семантики і можливість нашарування кількох значень, що ускладнює розмежування, зокрема, семантики ідентифікації і характеризації, ідентифікації і включення, характеризації і включення і под. у силу відсутності їх формальних показників у конкретному висловленні [Боркун, Тхор 1991; Брицын 1983, с. 112; Падучева 1987 та ін.]. Відштовхуючись від того, що семантика речення значною мірою залежить від лексичного наповнення позиції предиката як організаційного центру речення і враховуючи взаємодію предиката з іншими реченнєвими компонентами, спробуємо встановити основні моделі біномінативних речень із партитивними предикатами в українській мові і виявити умови, за яких значення відношення частини і цілого може ускладнюватися іншими значеннями.

 Пропоноване дослідження виконано на матеріалі українських біномінативних речень із партитивними предикатами без формально виражених зв’язок. Конструкції із зв’язками не залучені до аналізу у силу трьох причин: 1) зв’язка бути у минулому або майбутньому часі у реченнях досліджуваного типу, як правило, не використовується, що випливає із універсального характеру холо-партитивних1 висловлень і відсутності у них чітких просторових і часових параметрів; 2) у реченнях із зв’язками типу становити іменники на позначення частини вживаються, як правило, у знахідному відмінку; 3) конструкції із зв’язками мають набагато ширші – порівняно із реченнями без зв’язок – можливості щодо лексичного наповнення позицій суб’єкта і об’єкта і здатні передавати більший спектр відношень частини і цілого (на матеріалі російської мови про речення із дієсловом складатися та ін. див.: [Персиянова 1999]). Отже, біномінативні речення із зв’язками і без зв’язок вимагають окремого розгляду.

Речення, які задають напрям відношення “частина → ціле”, відображають таку ситуацію об’єктивної дійсності, за якої певна реалія характеризується як частина / частини щодо певного цілого. До обов’язкових компонентів ситуації належать:
1) партитив [Никитин 1988, с.88]  – денотативна роль на позначення частини цілого;
2) партитивний предикат [Всеволодова 2000, с. 138; Никитин 1988, с.93] – показник відношення частини і цілого; 3) холонім [Никитин 1988, с.94], або комплексив [Всеволодова 2000, с. 143], який відображає ідею цілого і звужує широке значення партитивного предиката до поняття певної сфери дійсності.

Факультативними для типової ситуації є такі компоненти: 1) квалітативний, що позначає якісну характеристику частини; 2) квантитативний – із значенням кількісних параметрів співвідношення частини  і цілого. При цьому відзначимо, що розмежування компонентів на обов’язкові і факультативні суттєве тільки для опису ситуації. У реальному висловленні, яке становить одну із можливих інтерпретацій типової ситуації мовцем, факультативний поширювач може набувати статусу обов’язкового, тому у цьому розрізі всі реченнєві компоненти виявляються значущими (див. моделі 3-5). “У пропозиції як такій немає стратифікації аргументів за рангом… Всі вони однаково суттєві і важливі у плані відображуваної події” [Кацнельсон 1974, с. 109].

З-поміж біномінативних речень із предикатами партитивного відношення виділяємо п’ять основних моделей (див. схему 1). Під моделлю речення розуміємо “структуру (конфігурацію) пов’язаних відношеннями предикації синтаксем, що включає до свого складу значущі факультативні компоненти і має певне типове значення” [Всеволодова 2000, с. 234].

Модель 1. Власне-партитивні речення. До моделі 1 належать речення, які є власне-партитивними, тобто виражають тільки партитивне відношення і не ускладнюються додатковими значеннями, напр.: Політика – важливий компонент життєдіяльності суспільства (Філософія: Навчальний посібник / За ред. І.Ф.Надольного. – К.: Вікар, 1997. – С. 477) /далі (Філософія 1997)/.

Як показали дослідження, виконані на матеріалі англійської [Панченко 1977] і російської мов [Глобина 1995], спектр партитивних імен, тобто іменників на позначення “частин предметів матеріального і тваринного світу, що становлять закріплений у свідомості і мові результат розчленування об’єктів реальної дійсності на складники” [Панченко 1977, с. 3] є досить ємним, кількість виділених підтипів таких іменників варіюється від 12 до 15 груп (зокрема, власне-партитиви, частини тіла людини або тварини, частини зброї, інструментів, частини рослин, математичні терміни, частини споруд, частини засобів пересування, частини літературних творів і документів і под.). Проте аналіз речень із іменниками партитивного значення у предикатній функції засвідчує, що з усіх перерахованих різновидів у цій функції використовуються тільки власне-партитиви, оскільки в їхніх словникових дефініціях позиція конкретизатора залишається вільною, що уможливлює її заповнення у реченні. При цьому спостерігається така закономірність: чим більше диференційних сем містить семантична структура іменника, тим рідше він заповнює предикатну позицію або взагалі не може її заповнювати (напр., такі партитиви, як домішка, уламок, шматок та ін.). "Партитив має здатність до предикативного використання у тій мірі, в якій його семантика залишає невизначеною різновид партитивного відношення, клас позначуваної ним речі і клас цілого, до якого він відсилає" [Никитин 1988, с. 93]. {mospagebreak}

У ролі предиката біномінативних речень моделі 1 зафіксовано: 1) абстрактні партитиви, які не мають диференційних сем на позначення типу відношення частини і цілого, його якісних або кількісних параметрів і характеризуються максимальною абстрактністю, загальновідомістю, широкими можливостями сполучуваності, високою частотністю: елемент, компонент, ланка, складник, сторона, частина, частка. Напр.: Багато таємничого і загадкового є в історії розвитку життя на Землі, але незаперечним є те, що людина – частина природи (Філософія 1997, с. 348); 2) іменники, які вказують на значущість частини для цілого; всі партитиви цього типу є метафоричними: кістяк, основа, серцевина, стрижень, ядро та ін.: Ядро цих загальнодержавних компаній – провідні комерційні банки країни… (Урядовий кур'єр. - 1999.– 16 вересня). Закони – кістяк теоретичних побудов, а відкриття закону – одне з головних завдань будь-якого наукового дослідження (Філософія 1997, с. 550); 3) партитивні іменники, значення яких ускладнене семою ‘розмір’: дещиця, частинка, напр.: Ця книжечка лише дещиця з обширу тем сучасного етикету, куди входять і манери поведінки вдома, на роботі, у гостині, театрі, кіно, музеї, бібліотеці, готелі, санаторії, магазині, ресторані, літаку, поїзді, метро, таксі й просто на вулиці, і мистецтво одягатися, користуватися косметикою, дарувати тощо (Корніяка О. Мистецтво гречності. – К.: Либідь, 1995. – С. 4); 4) іменники, які характеризують частину за її місцем щодо цілого: центр, середина, периферія, напр.: Називний і знахідний відмінки – центр відмінкової системи української мови та ін.; 5) партитивні іменники із темпоральним значенням (стосуються переважно певного процесу): період, етап, стадія, ступінь, напр.: Інші дослідники, в основному представники спеціальних суспільних наук (історії, археології, економіки, соціологічних дисциплін), стверджують, що суспільно-економічні формації – це реальні ступені розвитку людського суспільства (Філософія 1997. – С. 391) та ін.

Крім іменників із значенням ‘частина цілого’, у позиції предиката часто використовуються: а) субстантивовані прикметники складова, складові: Сімейні відносини – це складова суспільних відносин, і розвиток сім’ї – одна із найважливіших складових розвитку суспільства, його культури (Філософія 1997, с. 376); б) поєднання елемента один з і партитивного іменника у родовому відмінку множини (такі конструкції становлять цілісне словосполучення із значенням вибірковості), напр.: Лінгвістичний аналіз тексту на лексико-семантичному рівні – лише один з етапів всебічного вивчення художнього твору, перший крок до розуміння авторської концепції… (Пац Л. Лінгвістичний аналіз тексту на лексико-семантичному рівні // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Випуск 7.– Донецьк: ДонНУ, 2001. – С. 212) /далі (Лінгвістичні 2001)/. Позитивне поняття про cпільноту cвого походження, зокрема її іcторію — один із головних елементів ідентичности (Всеволод Ісаїв. Альтернативи діяспорної ідентичности // Критика. – 2002. – № 1-2).

У позиції суб’єкта, який характеризується як частина цілого, частотними виявились: 1) назви предметів: Підручники і посібники з історії рідного краю – необхідний елемент навчальної літератури [з історії] (Концепція безперервної історичної освіти в Україні // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. – К.: Освіта, 1995. – квітень (№ 8). – С. 15); 2) іменники на позначення речовин, хімічних елементів, напр.: Сірководень – один із елементів газу; 3) назви осіб: Багато таємничого і загадкового є в історії розвитку життя на Землі, але незаперечним є те, що людина – частина природи (Філософія 1997, с. 348); 4) найменування груп людей, об’єднаних за певною спільною ознакою (за віком, заняттям, національністю, місцем проживання та ін.), напр.: Бойки – частина українських горян; 5) назви різноманітних процесів, напр.: Формування ціннісних орієнтацій – складова частина соціалізації людини, процесів виховання і самовиховання особистості (Філософія 1997, с. 441); 6) назви наук, навчальних дисциплін, напр.: Теорія редагування – це складова частина едитології; 7) абстрактні найменування характеристик дії, напр.: Прийом – це частка методу, бо кожен метод (спосіб) складається з ряду дій (Степанишин Б.І. Викладання української літератури в школі. – К.: РВЦ “Проза”, 1995. – С. 132) та ін.

Ці ж тематичні групи іменників (крім 3)) здатні заповнювати позицію холоніма – денотативної ролі на позначення цілого.

Факультативними поширювачами у біномінативних реченнях першої моделі виступають атрибутивні компоненти, які конкретизують значення лексеми, що перебуває у ролі партитива. Вони можуть позначати: 1) сутнісну характеристику частини: Кількість її [рідкої фази] залежить виключно від елементного складу вугільної речовини: H / O+S+N, де O, S та N – масова частка  елементів, які входять до складу органічної частини вугілля, %. (Сидорович Я.Й., Тарабалка Б.Р., Козлова Л.П., Павлюк Л.Ф. Особливості знесірчення коксівного вугілля Донбасу в пароповітряній суміші // Уголь Украины.– 1999.– № 10.– С. 48) (характеристика елемента за масою, кількістю); 2) порядок розташування частини, напр.: А там Климушняк обіцяє вже мені першого секретаря [обласної ради], бо нинішній перший іде до Києва. Для мене відкривається така сама перспектива. Область – це тільки перший етап [кар’єри], трамплін. А далі: Київ, Москва (Загребельний П.А. Тисячолітній Миколай: Роман. – К.: Фірма "Довіра", 1994.– С. 598) /далі (Загребельний 1994)/; 3) іноді атрибут може виражати оцінку за значущістю, при цьому він підсилює сему, яка міститься у партитиві. Таке означення можна опустити без відчутних втрат для семантики висловлення, пор.: …Донедавна п’єси писали видатні літератори, що нині майже витіснені з театру, бо на зміну їм прийшли "текстовики" (здебільшого актори і режисери), для яких текст – службовий додаток до вистави (Надія Мірошниченко. Потойбіч паузи (Епілог) // У чеканні театру. – К.: Смолоскип, 1998. – С. 353) і Для акторів і режисерів текст – додаток до вистави. В інших випадках компонент із оцінним значенням типу важливий, головний є семантично обов’язковим, а речення належить до характеризаційно-партитивних (див. одель 4), напр.: Грамотне вживання і написання іменникових форм – це вагомий складник загального високого рівня орфографічних знань і умінь (Омельченко Зоя, Казакова Наталія. Робота з орфографії під час вивчення іменника // Лінгвістичні 2001, с. 290) (≈Грамотне вживання і написання іменникових форм вагоме для загального високого рівня орфографічних знань і умінь). {mospagebreak}

Модель 2. Речення включення (класифікації). Питання про нетотожність відношень “частина – ціле” і “вид – рід” поставлене досить давно. В історії філософії і логіки відомі кілька спроб його розв’язання. Не зупиняючись докладно на їх аналізі, зазначимо, що спираємося на підхід Е.К.Войшвілло, за яким родо-видове відношення кваліфікується як окремий випадок відношень частини і цілого, специфіка якого полягає у  тому, що “воно [відношення “вид – рід”] становить відношення між класами предметів певного типу (якості) і тому принципово відрізняється від відношення “частина – ціле” між предметами /підкреслення наше – Г.С./. Земля є частиною Сонячної системи, але не є її видом; атоми – це частини молекул” [Войшвилло 1989, с.134].

  Біномінативні речення із типовим значенням ‘реалія та її відношення до класу’ об’єднуємо у модель 2. Неоднорідність висловлень цієї семантики знайшла відображення у розмежуванні логіками понять включення і належності: відношення включення при цьому стосується входження одного класу до іншого, а входження елемента до відповідного класу трактується як відношення належності. Відштовхуючись від цього, у межах моделі 2 розглядаємо дві групи речень:

2.1. Біномінативні речення із значенням ‘підклас і його відношення до класу’, напр.: Телефонна розмова – це один із різновидів діалогічного мовлення, до того ж невізуального (Корніяка О. Мистецтво гречності. – К.: Либідь, 1995. – С. 30). Лев – вид хижака. Ці речення окреслюють родо-видові відношення, тому у ролі суб’єкта (елемента множини) і об’єкта (множини) вживаються видові і родові назви відповідно: Малярія – різновид інфекційного захворювання. Як предикати у реченнях типу 2.1. функціонують іменники із значенням частини цілого, які вказують на один із сукупності однорідних об’єктів: вид, галузь, ділянка, жанр, область, порода, різновид, тип і под., напр.: Основні галузі інформації – політична, економічна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна. Байка – один із наймобільніших і найпопулярніших в історії світової літератури епічних жанрів (Ткаченко А.О. Мистецтво слова (Вступ до літературознавства).– К.: Правда Ярославичів, 1997.– С.89).

2.2. Біномінативні речення із значенням ‘істота як представник певної сукупності’, напр.: Я – член цієї родини; Петренко – член соціал-демократичної партії. Цей чоловік – представник компанії “Світоч”. Предикатами у цих реченнях типу є іменники член, представник і под., позицію суб’єкта заповнюють найменування істоти (найчастіше власні назви й особові займенники як еквіваленти іменника), а у ролі назви класу використовуються назви суспільних об’єднань людей, об’єднань на підставі спільної виробничої діяльності та інших угруповань, напр.:

– […] Та хай він їм сказиться! І сама не піду на вибори й десятому закажу!

– Мамо! – вигукнув я. – Що ви ото кажете! Я ж член партії, хіба можна таке про вибори? (Загребельний 1994, с. 297) (пор. два типи речень класифікації у Т.Д.Мокришевої: "особово-суб’єктні" і "предметно-суб’єктні" [Мокрышева 1986, с.10]).

Біномінативні речення включення можна також диференціювати за об’єктивністю / суб’єктивністю існування відношення. За цією ознакою В.М.Брицин виділяє об’єктивне і суб’єктивне включення [Брицын 1983, с. 114-115]. Речення об’єктивного включення окреслюють родо-видову належність одного класу предметів до іншого. Іноді найменування роду може поєднуватися із атрибутивними компонентами, які вказують на важливі властивості підкласу і виражають параметри його виділення у межах класу, напр.: Манго – рід тропічних рослин.

Речення із семантикою об’єктивної класифікації використовуються переважно у науковій і навчальній літературі, частотність цих конструкцій є невисокою, очевидно, у силу двох чинників: а) їх малоінформативності [Мокрышева 1986, с. 10]: вони містять тільки інформацію про включення предмета, явища або особи до певного класу, напр.: Йод – вид галогену; Кобра – різновид змії; б) досить широкого застосування синонімічних дієслівних речень із предикатами включення (входити до, включатися до, відноситися до, належати до) й активного використання біномінативних конструкцій, в яких лексеми на позначення відношення частини і цілого відсутні, а характеристика суб’єкта як представника певної сукупності відбувається через родове слово, пор.: Йод входить до складу галогенів; Кобра належить до змій і Йод – галоген; Кобра – змія, які успішно конкурують із біномінативними реченнями з предикатами на позначення сукупності однорідних об’єктів.

У конструкціях із значенням суб’єктивного (умовного) включення віднесення певного явища до відповідного типу залежить від мовця, його уявлення про структурування світу, напр.: Хотів здійснити навколосвітню подорож, але мені не вистачило грошей навіть для того, аби доїхати кораблем до Венеції. Тому я задовольнявся снами, коханнями і міцними напоями. Бо пияцтво – також різновид подорожі! Це подорож по звільнених півкулях свідомості, а значить, і буття (Юрій Андрухович. Московіада // Андрухович Ю.І. Рекреації. Романи. – К.: Час, 1996. – С. 213). Суб’єктивне включення, як правило, не збігається із науковою класифікацією (пияцтво належить до класу хронічних захворювань). Такі конструкції вживаються переважно у художніх текстах:

Вождь і геній? – звернувся він до мене. – Не заперечую. Але майте на увазі, що всі вожді – тирани, а тиран, в свою чергу – це один з різновидів генія (Загребельний 1994, с. 177). {mospagebreak}

Серед висловлень включення особливе місце посідають випадки, які становлять площину перетину семантики власне-партитивності і класифікації, оскільки певний клас реалій і відповідний елемент цього класу можуть бути покваліфіковані як ціле і частина відповідно. Це стосується переважно речень, які позначають належність предметів фізичної або інтелектуальної діяльності людини до відповідного класу, напр.: Журнали – різновид періодичних видань; Pentium ІІ –  це тип процесора фірми "Іntel". "…Можливі і такі цілі, структура яких слугує моделлю роду, а партитивне членування на частини збігається із гіпонімічним членуванням на види. Прикладом можуть слугувати меблі, де види меблів становлять одночасно і частини необхідного гарнітура меблів. Інші приклади дає посуд, кухонне начиння, інвентарі знарядь, процесів та операцій певного виробництва і т.д." [Никитин 1988, с. 93].

Модель 3. Кількісно-партитивні речення. Відношення “частина → ціле” може виражатися кількісно, позначаючи, яку (у кількісному плані) частину від цілого складає той чи той об’єкт. Модель 3 утворюють кількісно-партитивні біномінативні конструкції, типове значення яких можна сформулювати так: ‘предмет / явище і його кількісна характеристика щодо цілого’.

В історії філософської думки відомою є теза про логічну близькість понять “частина” і “кількість”, можливість їх поєднання і перетину, подібна думка висловлювалася і лінгвістами (див. зокрема: [Панченко 1977, с. 14]). Від власне-кількісних конструкцій досліджувані речення відрізняються тим, що подають відносну кількісну характеристику частини.

За особливостями кількісної характеристики частини щодо цілого розмежовуємо дві групи біномінативних речень.

3.1. Група речень, які репрезентують відносну кількісну характеристику частини у відсотках. У їх складі обов’язково наявна кількісно-іменна конструкція на позначення відсоткового співвідношення, яка сполучається з іменником-назвою цілого у родовому відмінку без прийменника або з прийменником від, пор.: Маса біосфери – близько 0,05% маси Землі (Філософія 1997, с. 350) і Маса біосфери – близько 0,05% від маси Землі. При цьому кількісна характеристика може бути точною:  2,5% населення України – члени різних партій або приблизною, що досягається введенням компонентів понад, близько, приблизно: Понад 90 % всіх ліків – органічні речовини (С.М.Баранов. Органічна хімія. – К.: Вища школа, 1970.– С. 7). Територія України займає площу 60355 тис. га. Близько 95% її території – рівнинна частина, а на долю гірських систем Карпат та Криму припадає лише 5% (Філософія 1997, с. 361).

У деяких випадках позиція цілого може не заповнюватися, але його назва легко відновлюється слухачем або читачем: Прибуток фірми – 20% (тобто Прибуток фірми склав 20% від вкладеної суми) (докладніше на матеріалі російських конструкцій із дієсловом складатися див.: [Персиянова 1999, с. 55 і далі]).

3.2. Група речень із значенням дробового відношення, які передають точну або приблизну кількісну характеристику через партитивні іменники із диференційною семою ‘кількість’ типу половина, третина, напр.: Випускники фізико-математичної школи – це приблизно третина всіх програмістів міста. Це ж значення передають конструкції із зв’язками становити, складатися, які значно ширше використовуються у наукових, ділових і художніх текстах, напр.: Агрофак, власне, становив половину інституту, а наш перший курс, відповідно, – мало не половину факультету. Сто сорок сім чоловік! (Загребельний 1994, с. 327).

Факультативними компонентами у кількісно-партитивних висловленнях є темпоральний і локативний поширювачі, що становить ще одну особливість речень цього типу (пор.: речення власне-партитивного відношення є універсальними і не мають часових і просторових параметрів), напр.: Викиди автотранспорту в 90-ті роки становлять 38,5% від усього обсягу викидів забруднених речовин в Україні (Філософія 1997, с. 365). Заздрю всім фронтовикам. Сьогодні – це краща половина людства (Загребельний 1994, с. 171). 

Модель 4. Характеризаційно-партитивні речення. Поліпропозитивні конструкції моделі 4 передають типову ситуацію ‘якісна характеристика частини у складі цілого’. Передумовою поєднання значень відношення частини і цілого (класифікаційного або власне-партитивного) і характеризації є поява у висловленні атрибутивного поширювача як його обов’язкового компонента (на відміну від біномінативних речень моделей 1 і 2, де означення є факультативним), напр.: На жаль, так склалося життя, що це Оленина перша друкована п’єса, а написано ж їх чимало. І це ще одне свідчення того, що драматургія – і складний, і невдячний, а нерідко й жорстокий і безжальний жанр (Ярослав Стельмах. Переднє слово // У чеканні театру. – К.: Смолоскип, 1998. – С. 5). У цьому висловленні активізується значення характеризації, а значення класифікації відсувається на другий план: головне, що хотів сказати автор зводиться до наступного: Драматургія – складна,  невдячна, а нерідко й жорстока і безжальна. {mospagebreak}

У ролі предикатів речень моделі 4 можуть бути всі різновиди партитивних найменувань, описані у моделях 1 і 2, проте найчастіше використовуються абстрактні партитиви (частина, елемент, складник та ін.) та іменники із значенням включення (рід, різновид, підтип і под.). Предикати у цих реченнях виявляються семантично спустошеними, що уможливлює їх опущення без зміни семантики речення. При цьому атрибут виступає інформативним центром висловлення й у переважній більшості випадків передає оцінне значення, напр.: Духовне відродження – невід’ємна складова відродження державного (Урядовий кур’єр. – 1999. – 26 серпня). ≈ Духовне відродження невід’ємне від відродження державного. Аналогічно у прикладах: Життя матері і батька ­­­– істотна частка життя дітей (Філософія 1997, с.376). Така безмірна влада не може звеличувати душу, вона розчавлює її, і людина неминуче божеволіє. Холодний безум, найнебезпечніший різновид шаленства – шаленство державне (Загребельний 1994, с.573).

Відмінність між атрибутивними поширювачами у партитивних і партитивно-характеризаційних реченнях лежить у площині об’єктивності / суб’єктивності, відсутності / наявності оцінки предмета або явища, тобто у тому, реальний стан речей чи думку мовця про ситуацію позамовної дійсності відображено у реченні.

Модель 5. Речення визначення. Найбільш численними серед біномінативних речень із предикатами частини і цілого є речення-дефініції – універсальні висловлення, в яких окреслюється ситуація тлумачення мовцем (переважно науковцем) певного предмета або явища об’єктивної дійсності через вказівку на його суттєві ознаки і характеристику як складової частини відповідного цілого, напр.: Дітородний період – це та частина життя жінки, протягом якої вона здатна народжувати дітей (Філософія 1997, с. 365-367). Типове значення речень дефініції можна сформулювати так: ‘поняття і його визначення як частини цілого’.

На відміну від власне-партитивних і класифікаційних речень, які не подають визначення, проте можуть окреслювати одну чи кілька властивостей частини, конструкції моделі 5 тяжіють до об’єктивності у тлумаченні об’єкта як частини певного цілого, точності і вичерпності щодо встановлення його диференційних ознак, напр.: Манго – рід тропічних рослин (речення включення) і Манго – рід південноазіатських тропічних вічнозелених рослин родини сумахових (речення визначення). Інколи у реченнях-дефініціях може бути наявним оцінний компонент, але він при цьому є другорядним, що дає можливість розмежовувати конструкції визначення і речення моделі 4, в яких оцінне значення домінує.

Висока інформативність речень моделі 5 забезпечується їх поліпропозитивністю: першу пропозицію, як правило, оформлює партитивний предикат, а друга частина речення служить для пояснення, конкретизації значення абстрактної лексеми у позиції предиката першої пропозиції. Отже, речення визначення характеризуються поліпропозитивністю (на семантичному рівні) і/або складністю (на формальному рівні). Функцію тлумачення виконують, як правило, підрядні означальні і дієприкметникові звороти, напр.: Інтелігенція – це та частина службовців, яка зайнята висококваліфікованою розумовою працею і має відповідно високий рівень освіти (Філософія 1997, с. 413); Шкідники – види тварин (комахи, кліщі, мікроорганізми), здатні заподіяти шкоду рослинам, чагарникам, деревам, продукції рослинного походження, збитки від якої економічно доцільно відвернути […] (Про захист рослин. Закон України від 14 жовтня 1998 року № 180-XIV // Екологічне законодавство України: Збірник нормативних актів. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 309) /далі (Екологічне законодавство 2001)/. Значно рідше  дефініції можуть бути оформлені як прості поліпропозитивні речення, напр.: Суспільно необхідні видання – пріоритетні види видань для забезпечення загальнодержавних потреб (Про видавничу справу. Закон України від 5 червня 1997 року № 318/97-ВР).

Позицію предиката у реченнях визначення заповнюють субстантиви із значенням включення і будь-які підтипи власне-партитивів (їх семантичну класифікацію див. у моделях 1 і 2), напр.: Квота спеціального використання водних живих ресурсів – частка ліміту [тобто дозволеного обсягу вилучення водних живих ресурсів з природного середовища], яка виділяється користувачу (Інструкція про порядок спеціального використання водних живих ресурсів від 10 лютого 2000 року № 34/13 // Екологічне законодавство 2001, с. 279). Екологічна експертиза в Україні – вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація і дія яких може негативно вплинути або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої або здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки (Про екологічну експертизу. Закон України від 9 лютого 1995 року № 45/95-ВР // Там само, с. 323). Крім цього, у ролі предиката зафіксовані іменники, у семантичній структурі яких, крім архісеми ‘частина цілого’ міститься інші (ніж у предикатів моделі 1) додаткові семи, зокрема, семи ‘відокремленість від цілого’, ‘самостійність’: відділ, галузь, ділянка, залишок, одиниця, секція, фрагмент, сектор, напр.: Секція відділ або підвідділ установи, організації, товариства і т. ін., що має певну спеціалізацію. Прикладна лінгвістика – галузь мовознавства, об’єктом якої є розробка засобів застосування у соціальній практиці людини результатів фундаментальних лінгвістичних досліджень, спрямованих на пізнання онтологічних властивостей мови (Українська мова. Енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія, 2000.– С. 488).{mospagebreak}

У позиції суб’єкта використовуються іменники: 1) на позначення об’єднань осіб за різними ознаками, напр.: ... Кадар нагрянув неждано-негадано, застав нас з Марсель у озері, щоправда, плавати з нами не став, через свою перекладачку попросив пробачення за вторгнення, а тоді запропонував поїхати з ним пообідати в ресторанчику "Куманський двір", тобто "Половецький двір", бо кумани – це частина половецької орди, яка втекла від Батия і там змішалася з угорцями (Загребельний 1994. – С. 65); 2) найменування результатів фізичної або інтелектуальної діяльності людини, напр.: Суспільно необхідні видання – пріоритетні види видань для забезпечення загальнодержавних потреб (Про видавничу справу. Закон України від 5 червня 1997 року № 318/97-ВР); 3) назви наук, навчальних дисциплін: Комп’ютерна лінгвістика – частина мовознавства, яка вивчає моделювання мови на комп’ютері (Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи: Навчальний посібник. – Л.: Афіша, 2001.– С. 176); 4) найменування політичних, економічних, соціальних та ін. органів і утворень: Наслідуючи цю типологію [типологію центрів відповідальності], зауважимо,  що центр витрат – це найбільш поширений тип децентралізації, що може варіюватися від підрозділу з кількома працівниками до цілого підприємства (Попова Н.І. Облік по центрах відповідальності і місцях формування витрат – сучасна гармонійна система управлінського обліку // Финансы, учет, банки.– Донецк: ДонНУ, УкрНТЭК, 2000. – С. 295); 5) назви проміжків часу (пір року, частин доби, вікових періодів), напр.: Юність, студентські роки – це така пора людського життя, коли схильність до філософського осмислення людського буття виявляється найбільш виразно (Філософія 1997, с. 4); 6) назви процесів різного типу, напр.: Промисловий лов (надалі – промисел) – вид спеціального використання водних живих ресурсів, які перебувають у стані природної волі, шляхом їх вилучення з природного середовища (Інструкція про порядок спеціального використання водних живих ресурсів від 10 лютого 2000 року № 34/13 // Екологічне законодавство 2001, с. 279) та ін.

Отже, аналіз фактичного матеріалу засвідчує, що біномінативні речення із предикатами відношення частини і цілого структурно і семантично неоднорідні. Вони не завжди виражають суто партитивне значення. У мовленні факультативні компоненти типової ситуації можуть набувати статусу обов’язкових, що приводить до розмивання партитивної семантики, її видозміни й ускладнення квалітативним або квантитативним значеннями.

Див. схему 1.

Література

 

1.      Боркун, Тхор 1991: Боркун М.Н., Тхор Н.М. Именной предикат: типология и функциональные характеристики элементов // Коммуникативный аспект языка: процессы и единицы. – Л., 1991. – С. 3-15.

2.      Брицын 1983: Брицын В.М. Структурно-семантические разновидности предложений модели N1 – N1 в русском языке // Исследования лексической и грамматической семантики современного русского языка.– Симферополь, 1983. – С. 112-121.

3.      Войшвилло 1989: Войшвилло Е.К. Понятие. – М.: Изд-во МГУ, 1989. – 239 с.

4.       Всеволодова 2000: Всеволодова М.В. Теория функционально-коммуникативного синтаксиса: Фрагмент прикладной (педагогической) модели языка: Учебник.– М.: Изд-во МГУ, 2000. – 502 с.

5.      Глобина 1995: Глобина Л.В. Лексико-семантическое поле партитивной лексики в современном русском языке. Дисс. … канд. филол. наук.– Воронеж, 1995. – 205 с.

6.      Кацнельсон  1972: Кацнельсон  С.Д. Типология  языка и речевое мышление. – Л.: Наука, 1972. –  216 с.

7.      Мокрышева 1986: Мокрышева Т.Д. Структурно-семантические особенности биноминативных предложений. Автореф. дисс. … канд. филол. наук. – М., 1986. – 16 с.

8.      Никитин 1988: Никитин М.В. Основы лингвистической теории значения. Учебное пособие.– М.: Высш. шк., 1988. – 168 с.

9.      Падучева, Успенский 1979: Падучева Е.В., Успенский В.А. Подлежащее или сказуемое? // Известия АН СССР. Серия языка и литературы, 1979. – Т. 38. – №4. – С. 349-360.

10.  Падучева 1987: Падучева Е.В. Предложения тождества: семантика и коммуникативная структура // Язык и логическая теория. – М., 1987. – С. 152-163.

11.  Панченко 1977: Панченко Н.И. Партитивы в современном английском языке. Автореф. … канд. филол. наук. – Л., 1977. – 22 с.

12.  Персиянова 1999: Персиянова С.Г. Связочные разновидности биноминативных предложений. Дисс. … канд. филол. наук.– М., 1999. – 153 с.

 

 

 

This article is devoted to consideration binominative sentences with predicates of the partitive relation. Structural and semantic features of five basic models of these sentences are established, conditions at which partitive significance can become complicated other significances come to light.

Keywords: binominative sentence, predicate of the partitive relation.

Надійшла до редакції 21 серпня 2002 року.

 



1 Термін “холо-партитивні відношення” (від гр. holos – весь, цілий і лат. pars, partis – частина) або просто “партитивні відношення” запропоновано М.В.Нікітіним [Никитин 1988, с.88]