Наукові проекти

Наукові проекти

Кущ Наталія. Еволюція поглядів на еквівалентність слова

Кущ Наталія. Еволюція поглядів на еквівалентність слова (на матеріалі  прийменникової еквівалентності) // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Випуск 13 / Укл.: Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. — Донецьк: ДонНУ, 2005. — С. 75-78.

 

 

  Наталія Кущ

ББК Ш12=411.4*212.71

УДК 81’367.633

 

ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ НА ЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ СЛОВА

(на матеріалі прийменникової еквівалентності)

 

     Стаття продовжує ряд публікацій, присвячених проблемі еквівалентності слова. Увага зосереджується на еквівалентності слів в історичному аспекті, а також на лексичному значенні прийменникових еквівалентів.

     Ключові слова: еквівалентність, еквіваленти слова, прийменник, прийменниковий еквівалент.  

   

     Проблема еквівалентності слова посідає чільне місце у загальному переліку сучасних мовознавчих проблем.  Посилюється тенденція аналітизму –– просування української мови з її синтетичною будовою в напрямку до аналітичної, що й викликає інтерес мовознавців до еквівалентів слів. Наша стаття продовжує ряд публікацій, присвячених проблемі еквівалентності  прийменникової системи сучасної української мови.         

     Актуальність порушеної теми полягає не лише в невеликій кількості досліджень з тієї теми, у неоднозначності поглядів на явище еквівалентності взагалі та на еквівалентність окремих частин мови. Особливої уваги заслуговують аналітичні засоби зв’язку –– еквіваленти службових слів, статус яких до сьогодні залишається без чіткого визначення, критеріїв виділення, основних підходів дослідження.

     За мету нашої роботи ми ставимо відстеження  й аналіз основних поглядів на еквіваленти слів загалом та  прийменникові еквіваленти  сучасної української літературної мови. Завдання роботи: 1) представити перебіг думок на явище еквівалентності; 2) виявити спільні та відмінні риси у поглядах на еквівалентність слів; 3) визначити статус прийменникових еквівалентів серед інших частин мови; 4) з’ясувати наявність/відсутність у прийменникових еквівалентів (взагалі службових слів) лексичного значення.

     Матеріалом для дослідження послужили окремі наукові праці вітчизняних та російських мовознавців ХІХ– початку ХХІ століття.

     Постановка питання про поповнення, а таким чином і про формування лексичного фонду української мови, можлива з погляду дослідження еквівалентів слова. Словниковий склад швидше, ніж інші сторони мовної структури, реагує на різного роду зміни. Причини появи нових слів і нових значень старих тісно пов’язані із змінами суспільного життя, а значить і мислення. Розвиток семантичної структури слова в бік розширення абстрактних віддалених значень здійснюється паралельно з процесом закріплення цих значень за певним функціональним стилем. Отже, основний підхід полягає у вивченні історичного процесу, звідки видно, що в будь–який момент мова являє собою закономірний (у зв’язку з розвитком суспільних відносин, потребою у виникненні нових засобів передачі думок) процес змін і перетворень (зокрема переходу повнозначних слів у службові).                                                                

     Повернення до статусу прийменникових еквівалентів зумовлене останніми дослідженнями еквівалентів слова сучасних російських мовознавців (А.Мустайокі,  Н.Копотєв) та українських (А.А.Лучик). Нам здавалось, що у своїх попередніх розвідках ми дали досить чітке визначення еквівалентам, сформулювали критерії виділення й основні шляхи їх аналізу. Проте стаття “К вопросу о статусе эквивалентов слова типа потому что, в зависимости от, к сожалению” змусила переглянути наші уявлення на порушену проблему. Зокрема, для нас залишилося незрозумілим статус, лексичне значення еквівалентів слів (йдеться про службові частини мови). Тому, у зв’язку з цим ми вирішили ще раз, враховуючи новітні дослідження, звернутися до  еквівалентів слова.

     Перехід прислівників (або лише їх тимчасове, позиційне функціонування) у прийменники помітив ще М.Ломоносов (один із перших дослідників граматики російської мови). Отже, поняття так званого еквівалента слова бере свій початок з найдавніших часів (можемо припустити, що явище еквівалентності починає свою історію разом із розвитком прийменникової системи взагалі), однак більш-менш ґрунтовні дослідження цього явища, а спочатку – усвідомлення, починаються значно пізніше. Лише наприкінці XІX ст. сформувалося розуміння перехідності як трансформації одного мовного явища в інше.   

     Спираючись на фундаментальні праці російських та українських мовознавців ХІХ–ХХІ століття, ми виявили ряд розбіжностей у поглядах на явище еквівалентності. Приблизна спільність думок простежується у тому, що еквівалентами визнають конструкції з кількох слів, які позначають одне синтаксичне ціле. В основному увага зосереджується на фразеологічних одиницях [Виноградов 1947]. Якщо брати прийменникові еквіваленти, то постає питання, чи є поєднання прийменника з іменником (іншою повнозначною частиною мови у службовій функції) поєднанням двох слів чи формою одного слова, тобто, чи є похідний прийменник словом чи частиною форми самостійного компонента. Якщо це форма слова, то не можна вважати її фразеологічним зворотом, оскільки фразеологічний зворот –– це завжди поєднання слів, де кожен компонент –– носій певної граматичної форми. Що ж до прийменниково–іменникових комплексів типу в напрямку, в ім’я, в інтересах та ін., то їх ми вважаємо одним словом, яке має цілісну семантику, структурну й інтонаційну завершеність і служить для вираження відношень між двома членами словосполучення, однак не належить жодному з них. 

     Поступово еквіваленти слів починають розглядати й з–поміж службових частин мови, окремі зауваження знаходимо в І.К. Кучеренка, який особливу увагу приділяє семантиці еквівалентів слова, однак не виділяє еквівалент як окреме поняття, відносить багатокомпонентні службові слова до вторинних складних.

     Дослідження О.М.Фінкеля “Производные причинные предлоги в современном русском литературном языке. Их возникновение, развитие, значение, употребление” (Харків, 1962) є спробою осмислення переходу повнозначних частин мови в прийменникові конструкції. Автор намагається узагальнити шляхи переходу, ступінь завершеності цього явища, семантику, структуру, проте знову ж таки  про еквівалентність не йдеться.

     З історичного погляду  перехід повнозначних слів у прийменники представлений у праці Є.Т.Черкасової “Переход полнозначных слов в предлоги” (Москва, 1967). Дослідження стосується граматичного й лексичного значення похідних прийменників, процесу  творення й функціонування, історичного розвитку, їх специфіки як окремого класу слів. У роботі виділено основні розряди прийменників зважаючи на їх частиномовну приналежність: відіменникові, відад’єктивні, відприслівникові та віддієслівні. Однак поняття еквівалента не згадується.

      В обох вищезазначених працях досліджуються як аналітичні (в силу, по причине, по случаю), так і синтетичні (вдоль, внутри, вокруг) похідні прийменники російської мови. А ось у дисертаційному дослідженні Ф.Алієвої, де вже безпосередньо фігурує поняття відіменникового прийменникового еквівалента української мови, до цих одиниць зараховуються лише прийменники, побудовані за моделлю –– простий непохідний прийменник + повнозначна частина мови (зокрема іменник) + простий непохідний прийменник: у зв’язку з, в (у) напрямку до тощо. З чим ми ніяк не можемо погодитись, оскільки еквівалентами прийменників є й інші прийменникові комплекси, які зовсім не обов’язково складаються саме з трьох компонентів: порівняно з, осторонь від (двокомпонентні), не далі як на, об’ємом не більше ніж (чотирикомпонентні), шляхом, слідом (однокомпонентні). Причому до їх складу, як бачимо, не завжди входять прості непохідні прийменники.     

    З питань прийменникової системи сучасної української мови останніх років найгрунтовнішою є праця І.Р.Вихованця. Прийменникові еквіваленти (у нашому розумінні) у цій роботі не вказані, мова йде про похідні прийменники. Зазначено їх точно встановлену кількість, походження. Автор категорично заперечує наявність лексичного значення у прийменників загалом і відносить їх до морфемних утворень. Ця думка не є новою, так, свого часу Курилович Є., Пєшковський О.М., Потебня О.О. не розмежовували префікси і прийменники.  Подібної думки дотримуються і сучасні російські мовознавці, зокрема Бертагаєв Т. зазначає, що службові слова – це  “слова с ущербным лексическим, но полновесным грамматическим значением” [Бертагаєв 1965, с.122]. О.П.Суник також вважає, що службові слова структурно набувають ознак слова, функціонально – морфеми [Суник 1965, с.73].  Проте посилення уваги до еквівалентів слів зумовлено саме тим, що іноді вони не лише допомагають виразити відношення між повнозначними словами, але й самі несуть основний зміст, створюють цілісне сприйняття значення, в якому розчинилися значення компонентів. Відмінність прийменникових еквівалентів від повнозначних слів полягає в тому, що вони не несуть номінативної функції самостійно, а лише у складі словосполучення, однак це не відкидає наявності у них лексичного значення. Ми розглядаємо прийменникові еквіваленти, первинні непохідні прийменники у тому числі, як особливі лексико-граматичні одиниці. Прихильниками такої концепції є Бондаренко В.С., Пашківський А.М., Чередниченко І.Г., Мельничук А.С., Іваненко З.І. та ін. І на користь прийменника  як лексичної одиниці свідчить той факт, що прийменники можуть вступати в синонімічні, антонімічні відношення, мають способи словотвору (із-за, з-поміж, посеред тощо),  власне лексичне значення, особливо що стосується вторинних прийменників або прийменникових еквівалентів, поява яких і зумовлена сучасними потребами спілкування: тенденція до точнішого, конкретнішого вираження думки.

       Поглянемо на лексичне значення прийменникових еквівалентів з іншого боку. Компоненти аналітичної форми слова як словосполучення, еквівалентного граматичній формі слова, містять у собі послаблене, абстрактне лексичне значення. У той же час наявність лексичного значення  окремих компонентів аналітичної форми  ще не гарантує зарахування їх до частин мови, оскільки морфеми також мають лексичне значення, наприклад, корінь слова (наявність вільного чи зв’язного лексичного значення), префікс (морфема, наближена за призначенням до первинного прийменника): підійти –– відійти (морфема під– вказує на наближення до чогось або когось, від– –– утворює антонімічну пару префіксу під– і вказує на віддалення від чогось або когось).   Проте І.Р.Вихованець, зараховуючи прийменники до морфемних утворень, відкидає наявність у них навіть послабленого лексичного значення. На нашу думку, передача певних семантичних відношень може розглядатись як лексичне значення (послаблене у первинних прийменників і посилене у вторинних, особливо пізнішого походження). У службових словах досить часто семантичне і лексичне значення співпадають, іноді лексичне значення  прийменника містить у собі і його семантичне навантаження: з метою, (мети), в (у) міру (міри і ступеня).

      Отже,  на користь такого тлумачення прийменника свідчить те, що прийменник (більшою мірою прийменниковий еквівалент) у складі словосполучення, речення точно вказує на смислові відношення між повнозначними компонентами: йти до лісу ––йти в напрямку до лісу (у першому випадку простий непохідний прийменник до не досить чітко вказує на кінцевий результат руху –– зайти в ліс чи зупинитися, не доходячи до нього, прийменниковий еквівалент в напрямку до однозначно вказує на те, що в ліс заходити не будуть; справа, напевне, у тому, що прийменник до може виражати, крім просторових, часові, кількісні, об’єктні відношення, у той час як прийменниковий еквівалент в напрямку до –– лише просторові, його семантика залишається вужчою, проте точнішою. Однак і в першому, і в другому випадку прийменники виражають просторову семантику (напрямок руху). За відсутності прийменника чи то прийменникового еквівалента смисл словосполучення втрачається, а значить – не помічати того, що прийменник є службовим словом з притаманним йому лексичним значенням, нам  видається неприпустимим.

      У сучасному російському мовознавстві прийменниками займається група лінгвістів під керівництвом проф. М.В.Всеволодової, яка виділяє ряд особливостей розрізнення власне–прийменників, слів у значенні прийменника, у функції прийменника, слів, ужитих за аналогією до прийменника,  оказіонально як прийменники. За цією класифікацією останні чотири частково можна віднести до прийменникових еквівалентів (однак сама М.В.Всеволодова еквівалентів не визнає). Автори наведеної вище статті “К вопросу о…” не  поділяють такого розрізнення прийменників.

     Дослідження українських прийменників на синхронічному і діахронічному рівнях здійснено науково–пошуковою групою ДонНУ під керівництвом проф. А.П.Загнітка. Результатом роботи є пробний зошит (словник) сучасних українських прийменників. Автори дотримуються класифікації прийменників за М.В.Всеволодовою і не згадують про існування прийменникових еквівалентів.

     Не можна не згадати монографію А.А.Лучик, присвячену порівняльній характеристиці прислівникових еквівалентів російської та української мов. У роботі приділяється увага схемам утворення еквівалентів прислівників, їх семантиці, сформульовано визначення еквівалентів слів, якого загалом дотримуємося і ми. Одна з останніх статей А.А.Лучик скерована на вивчення еквівалентів прийменника. За аналогією до прислівникових еквівалентів науковець досліджує семантику зазначених вище одиниць, практично ігноруючи їх структуру й стилістичне забарвлення, через що дослідження, на нашу думку, є недостатньо повним.

     Незначна кількість наукових розвідок стосується міжмовної еквівалентності, зокрема російської та англійської мов на рівні синтаксису простого речення, а також безеквівалентної лексики.

     Рамки статті обмежують наші можливості, проте представлені наукові праці, їх основні положення дають можливість більш–менш чітко уявити картину розуміння еквівалентності слів. Наше дослідження уможливлює зробити наступні висновки: проблема переходу повнозначних слів у службові, зокрема у прийменники, є вагомою часткою розвитку сучасної мовознавчої науки. У різні історичні періоди погляди на еквівалентність слів змінювались від зарахування цих одиниць до фразеологічних зворотів до виділення в окремий клас слів, які мають власні критерії виділення: лексичне і семантичне значення, синтаксичні функції, уживання лише у зафіксованому значенні, відсутність супровідних експресивних значень, тенденція до однозначності, стилістично обмежене функціонування.

                                      

Література

1.         Алієва 1998: Алієва В.М. Семантика та особливості функціонування відіменних прийменників у російській мові. ––Дніпропетровськ, 1998. ––15 с.

2.         Бертагаев 1965: Бертагаев Т.А. Сочетание слов и аналитическая конструкция // Аналитические конструкции в языках различных типов. – М.–Л.: Наука, 1965. – С.121-128.

3.          Виноградов 1947: Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. ––М.: Учпедгиз, 1947. ––770 с.

4.         Вихованець 1980: Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. –– К.: Наук. думка, 1980. ––288 с.

5.         Кучеренко 1961: Кучеренко І.К. Теоретичні питання граматики української мови. Морфологія. –– К.: Вид–во Київського ун–ту, 1964. ––167 с.

6.         Лучик 2001: Лучик А.А. Семантика прислівникових еквівалентів слова української і російської мов. ––К.: Довіра, 2001. ––218 с.

7.         Суник 1965: Суник О.П. О понятиях “аналитическая форма слова” и “аналитический строй языка” // Аналитические конструкции в языках различных типов. – М.–Л.: Наука, 1965. – С.70-79.

8.         Мустайоки 2004: Мустайоки, А. Копотев М. К вопросу о статусе эквивалентов слова типа потому что, в зависимости от, к сожалению // Вопросы языкознания. –– 2004. ––№ 3. ––С.88-107.

9.         Українські прийменники: Синхронія і діахронія: пробний зошит / За ред. проф. А.П.Загнітка. ––Донецьк: ДонНУ, 2003. ––162с.

10.      Финкель 1962: Финкель А.М. Производные причинные предлоги в современном русском литературном языке. Их возникновение, развитие, значение, употребление. –– Харьков: Изд-во Харьковского ун-та, 1962. ––236 с.

11.      Черкасова 1967: Черкасова Е.Т. Переход полнозначных слов в предлоги. –– М.: Наука, 1967. ––279с.

 

The article is the continuation of the publications’ row dedicated to the problem of the word’s equivalency. The attention is concentrated on the words’ equivalency in the historical aspect and on the lexical meaning of the prepositional equivalents.

Keywords: the equivalency, the equivalents of the word, the preposition, the prepositional equivalents.

Надійшла до редакції 5 серпня  2004 року