Аспірантський семінар

Семінар 8 - 1.12.2015

Білоконенко Аліна Ігорівна,

бібліотекар дитячого відділення Богданівської бібліотечної філії 

Попередній захист дисертації

на тему «Архаїчні граматичні форми іменних частин мови

в українській фразеології» на здобуття наукового ступеня

кандидата  філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови
Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка Ковтюх Світлана Леонідівна.

 

Доповідь А.І. Білоконенко 

Проблеми фразеології, зокрема дослідження семантики, етимології, історії становленнялітературних і діалектних фразеологічних одиниць (ФО), їхніх стилістичних функцій вивчали відомі вітчизняні та зарубіжні лінгвісти: О. О. Потебня, В. В. Виноградов, В. Л. Архангельський, В. М. Телія, В. П. Жуков, І. І. Чернишова, О. В. Кунін, Л. Г. Скрипник,С. Г. Гаврін, В. С. Калашник, Ф. П. Медведєв, М. Т. Демський, Р. П. Зорівчак, В. А. Чабаненко, М. Ф. Алефіренко, Л. Г. Авксентьєв, В. Д. Ужченко, В. М. Білоноженко, І. С. Гнатюк, А. О. Івченко, Ю. Ф. Прадід, Я. А. Баран, Л. В. Самойлович, О. О. Селіванова, М. В. Жуйкова та ін.

Інтенсивний розвиток фразеології потребує все більшої диференціації предмета дослідження, а також залучення до сфери наукового пошуку нових проблем.

Особливої уваги заслуговують фразеологізми, у структурі яких засвідчено різні застарілі лексико-граматичні факти. До сьогодні відчутно бракує праць, у яких розглядалися б граматичні особливості ФО з погляду діахронії, зокрема фіксація архаїчних словоформ у їхньому складі.

Актуальність дисертації зумовлена, по-перше, браком системних лінгвістичних досліджень, присвячених концептуальній природі архаїчних граматичних форм у структурі ФО на українському мовному ґрунті;
по-друге, необхідністю вивчення основних характеристик давніх форм, причин їх збереження, стилістичних функцій фразеологізмів із застарілими словоформами; по-третє, особливою увагою в сучасному мовознавстві до вивчення компонентного складу діалектних стійких одиниць як консерваторів граматичної архаїки, зокрема іменних частин мови.

Мета роботи – виявити й дослідити давні граматичні форми іменних частин мови в складі ФО, зафіксованих у літературних та діалектних джерелах української мови.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

1. З’ясувати теоретичні основи вивчення архаїчних граматичних форм іменних частин мови в складі українських фразеологізмів другої половини ХІХ – початку ХХІ ст.

2. Розмежувати поняття ,,граматичний діалектизмˮ та ,,граматичний архаїзмˮ.

3. Дослідити застарілі відмінкові форми іменників, прикметників, займенників та числівників, зафіксованих у літературних та діалектних ФО.

4. Описати відмінкові форми іменників з архаїчними прийменниками в складі стійких одиниць.

5. Виявити давні тенденції у сфері прикметникового, займенникового, числівникового формотворення.

6. Установити причини, які впливають на збереження архаїчних словоформ у ФО.

Об’єктом дослідження є ФО української національної мови, до яких належать власне фразеологізми, прислів’я, приказки та крилаті вислови.

Предмет вивчення – архаїчні граматичні форми іменника, прикметника, числівника та займенника в складі літературної та діалектної фразеології.

Джерельною базою пропонованої праці слугували фразеологічні словники, збірники прислів’їв, приказок, крилатих виразів другої половини ХІХ – початку ХХІ ст., літературні, публіцистичні твори та інтернет-видання. Діалектні джерела представлені різними лексикографічними працями, матеріалами до них та додатками до дисертацій, у яких опрацьовано фразеологію українських говорів.

Матеріалом дисертаційної роботи є фразеологізми, дібрані методом суцільної вибірки з вищезазначених джерел. Загалом картотека фактичного матеріалу налічує 2411 ФО.

Методи дослідження. Специфіка об’єкта й окреслені в науковій роботі завдання вимагають використання методу аналізу й синтезу (для визначення істотних ознак граматичних архаїзмів); описового методу (для характеристики процесу збереження давніх граматичних форм іменних частин мови, основних поглядів на ФО у вітчизняному та зарубіжному мовознавстві); методу вибірки (при формуванні джерельного корпусу дослідження); методу ідентифікації (для розпізнавання й виокремлення архаїчних граматичних явищ з-поміж інших нелітературних форм, поширених здебільшого в складі діалектної мови); методу компонентного аналізу(для характеристики граматичних архаїзмів в українських ФО); методу кількісних підрахунків(для встановлення ступеня поширення ФО з тими чи тими архаїчними формами).

Структура та обсяг роботи визначені метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (279 позицій), джерел фактичного матеріалу (218 позицій), додатка. Загальний обсяг роботи – 326 сторінок, з них 177 сторінок основного тексту. У додатку подано покажчик ФО з архаїчними граматичними формами іменних частин мови.

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету й завдання роботи, визначено об’єкт і предмет вивчення, названо джерела фактичного матеріалу, окреслено методику дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне значення й практичну цінність одержаних результатів, указано на особистий внесок автора, подано відомості про апробацію та кількість публікацій, з’ясовано структуру дисертації.

У першому розділі Теоретичні засади вивчення застарілих граматичних форм у складі фразеології української мовивикладено основні теоретичні аспекти роботи, описано думки мовознавців щодо критеріїв у визначенні сутності ФО та розуміння обсягу українського фраземікону, подано погляди дослідників на природу архаїчних граматичних форм у сучасній українській мові та в структурі фразеологізмів зокрема, з’ясовано функції, ознаки граматичних архаїзмів, умови збереження застарілих форм у складі стійких одиниць, а також проаналізовано особливості діалектних фразеологізмів з метою дослідження граматичної архаїки.

Фразеологія як розділ мовознавства вивчає стійкі мовні звороти у вузькому і широкому аспектах на сучасному етапі та в процесі історичного розвитку. Фразеологізми – це складні лінгвістичні одиниці, які характеризуються такими категоріальними ознаками: відтворюваністю в готовому вигляді; стійкістю; зазвичай неможливістю покомпонентного перекладу іншими мовами без зміни стилістичного забарвлення; здатністю зберігати застарілі слова й форми різних лексико-граматичних класів, утрачені сучасною мовою синтаксичні зв’язки; образністю й метафоричністю; зв’язаністю компонентів; семантичною немотивованістю цілого виразу тощо.

У дослідженні використано терміни ,,фразеологізм”, ,,фразеологічна одиниця”, ,,стійке сполучення слів”, „стійка одиниця” як взаємозамінні та синонімічні з метою запобігання тавтології.

Крім того, уживається термін ,,паремія”, який потрактовано як стійке, відтворюване сполучення слів, тотожне прислів’ю, що виражає закінчене судження, яке узагальнює й типізує суспільні та природні явища. Підтримуючи погляди В. Л. Архангельського, Я. А. Барана, Л. А. Булаховського, С. Г. Гавріна, О. В. Куніна, Ф. П. Медведєва, В. М. Мокієнка, Л. Г. Cкрипник, М. М. Шанського та інших, у дисертації прислів’я та приказки зараховано до різновидів ФО.

Архаїчним визначаємо таке явище, яке випадає із системних зв’язків і відношень на тому чи тому рівні сучасної мови (літературна мова, діалекти, просторіччя) і сприймається як застаріле. У пропонованому дослідженні всі зафіксовані граматичні форми в складі ФО порівняно із сучасним станом української літературної мови на кінець ХХ – початок ХХІ ст.

Застарілі граматичні форми не становлять окремої системи в мові. Їх уживання випадкове, вони ніяк не пов’язані між собою. Досліджуючи історію становлення певних словоформ, можна виявити ці морфологічні ,,уламки” на тлі регулярних, закономірних утворень мовної системи. Випадкові для сучасної мови, історично вони є важливим доповненням до регулярних парадигм.

Умови збереження архаїчних форм у структурі ФО визначаються не тільки специфікою значення фразеологізмів, вони багато в чому залежать і від особливостей їхньої форми, і від стійкості складу, що виражається у фіксованому порядку слів і відносній незмінності компонентів.

Наявність граматичних архаїзмів у складі ФО української літературної мови є живим свідченням і наслідком постійного взаємозв’язку фразеології літературної та діалектної, прикладом складних процесів у фраземіці та лексиці. Однак поповнення цієї групи фразеологізмів зараз неінтенсивне й нерегулярне.

Жива народна мова зберігає в діалектах такі мовні явища, які давно втрачені літературною мовою або не зовсім виразно віддзеркалені в писемних пам’ятках, що дійшли до нас. Особливо багатий, зокрема й граматичний, матеріал мають діалекти, які, через різні причини, дистанціювавшись від найвищої форми загальнонародної мови – літературної, зберегли велику кількість застарілих явищ. Такі давні елементи, зокрема граматичні, зафіксовані в основному окраїнними говорами – лемківським, бойківським, гуцульським, покутсько-буковинським та поліськими.

Різниця між фразеологізмами літературної мови з архаїчними словоформами і діалектними граматичними елементами в стійких сполученнях слів окремого говору є відчутною. Якщо в ареальних фразеологічних одиницях (АФО) застарілі форми є живим говірковим явищем жителів окремих територій або законсервовані на певному проміжному етапі розвитку діалектів, то в літературній мові ці явища найчастіше мали продовження, зумовлені загальною перебудовою в межах граматичної системи або аналогією.

У другому розділіФункціонування архаїчних іменникових форм у сучасній українській фразеологіїдосліджено залишки давніх типів словозміни та формотворення іменника, а також визначено відмінкові форми з давніми прийменниками. Аналіз субстантивної архаїки здійснено відповідно до традиційного поділу іменників за родами та числами. Окремо описано залишки давньої форми числа – двоїни.

Особливості іменникового формотворення визначає розгалужена флексійна система, позначена наслідками активної взаємодії в процесі становлення словозмінних норм між давніми типами відмін іменників, які розрізнялися кінцевими звуками основ. Варіантність відмінкових закінчень іменників у формі однини і множини зумовлена передусім міжпарадигматичними взаємовпливами, дією граматичної аналогії, а також типовими для говірок фонетичними закономірностями.

Архаїчні іменникові форми, зафіксовані в складі стійких сполучень слів, здебільшого мають неоднотипне вираження. Результати дослідження свідчать про те, що найпродуктивнішими в складі ФО є давні форми Д. в. одн. іменників ч. та с. р. з флексією -ови (-еви) – 96 ФО (лемк. Як Петро Богови, так Бог Петрови (Верхр., с. 49; ФСЛГ, с. 462); буков. Богаче́ви ґі́дько заду́рно дити́ну коли́ше, а бі́дному й за гро́ші ни хо́чи (Гуйванюк, с. 96); закарп. указати псови дорогу ,,виконати яку-небудь мінімальну роботу зранку” (Сабадош, с. 228); наддністр. піти як богачови по смерть ,,піти за чимось і довго не повертатися” (НРС, с. 206); в’ідда́ти Бо́гови ду́шу (Гринчишин, с. 89); зх.-поліс. Шоб до Миколи було сіно бикови (Аркушин, с. 16) тощо); форми Р. в. одн. іменників ж. р колишніх -ĭ-основ на -и – 89 ФО (Від (без) напасти не пропасти (Номис, с. 37, 116; УНПП 1963, с. 185; Н. ск. 1976, с. 49; ГРНП 2, с. 580; ПП 1991, с. 162); гуцул. урвати чести ,,прилюдно образити, зганьбити (когось)” (ГГ, с. 193; Неґрич, с. 173); Поправився з печи на лоб (Номис, с. 117); лемк. До ничого и соли не треба (ФСЛГ, с. 454); наддністр. то́пка со́ли ,,грудка солі” (НРС, с. 254); зх.-поліс. Гр’ішний париш сʹім раз вариш, сʹім раз солиш і без соли йіси (Аркушин, с. 49) тощо); форми Н. в. одн. іменників ж. р колишніх -ĭ-основ з нульовою флексією – 45 ФО (Не шастай, як миш по пастках (Зін., с. 263; Номис, с. 63; УНПП 1963, с. 515; Пазяк 2001, с. 210); Причепився (Оце пристав), як (наче) вош до кожуха (Плавюк, с. 56; Фр. 2, с. 268; Номис, с. 55; Пазяк 2001, с. 160, 195) тощо); форми Н. і З. в. одн. іменників с. р. з флексією -іє – 27 ФО (Утішеніє, коли в кишені (гроші) є (Тогді утішеніє, як що у кишені є)(Номис, с. 30, 102; Гонч. ІІ, с. 304; УНПП 1963, с. 296; Н. ск. 1973, с. 42; ПП 1991, с. 121; Пазяк 2001, с. 326); Почав за здравіє, а звів за упокій (а кінчив за упокій) (Зачали за здравіє, а кінчимо за упокій) (Номис, c. 599; Гол. І, с. 264; Бєлєнькова, с. 24; Міщенко 1998, с. 507; Пазяк 2001, с. 361; Доброльожа 2010, с. 73) тощо).Ці та інші граматичні архаїзми, уживаючись у складі стійких одиниць, ілюструють особливості певних говорів або ж виконують функцію одного із засобів мовностилістичної виразності.

Занепад однієї із числових парадигм іменників – категорії двоїни – зумовив формування чіткого протиставлення грамем однини і множини. У фразеологізмах флексії дуальних форм збережено насамперед у Н.–З.–Кл. в. іменників ж. р.– 17 ФО (Лиш дві челядині (покут. ,,жінка”) були добрі, та одна умерла, а друга дес пропала, шо ни мож найти (ГРНП 3, с. 402); Одна біда – не біда; от – коли дві, або три разом біді! (Номис, c. 132) тощо), тільки зрідка – давні форми Р.–М. в. дв. іменників с. р. – 12 ФО (потемніло в очу кому (РУССВ, с. 92); лящати в ушу ,,дратувати одноманітною, неприємною розмовою кого-небудьˮ (ФПМЛ, с. 61) тощо).

Система відмінкових форм множини іменників в українській мові протягом свого існування зазнала суттєвих змін, які відбувалися переважно в результаті дії тенденції до уніфікації й витворення єдиної множинної відмінкової парадигми. Основні етапи цих змін уже охарактеризовано в спеціальній науковій літературі. Крім цього, у різних джерелах указано й застарілі форми іменників у множині, більшість яких продовжує функціонувати в діалектній мові.

З-поміж архаїчних граматичних явищ множини у складі ФО переважають форми Н. в. мн. іменників pluralia tantum із флексією – 84 ФО (На кого Бог, на того й люде (то нехай вже і так буде) (Ільк., с. 57; Номис, с. 139; Фр. І, 1, с. 82; Плав’юк, с. 23; ПП 1991, с. 297) тощо), М. в. мн. з флексією -ох (-ех, -іх) – 57 ФО (бойк. бити у биваличох,,бути на возі і під возом, в бувальцях” (СБГ 1, с. 51); гуцул. на тих дн'ох ,,бути щасливою” (Олійник, с. 78); притча во язицех ,,предмет загального осуду”, ,,об’єкт глузування”, ,,те, про що всі говорять”; темна вода во облаціх ,,щось незрозуміле”; на землі мир, і во человіцех благоволєніє (СБС, с. 80, 110, 155) тощо) та Р. в. мн. з флексією -ий (< -ии) іменників усіх родів та pluralia tantum – 29 ФО (Втепепив сі, що му й очий не видно ,,заляпався, забризкався, особливо лице” (ГРНП 1, с. 415); Богач – одних вуший не перелічити (ГРНП 1, с. 389); зійшло як гора з плечий ,,у кого-небудь відпали проблеми, турботи, не стало важких переживань” (Коваленко 2011, с. 24); Ані до Бога, ані до людий(ГРНП 1, с. 107) тощо).

Прийменники, як і відмінкові форми, мають здатність виражати відношення слова до інших слів у реченні, а тому можуть сприяти збереженню архаїчних відмінкових форм змінюваних частин мови. У ході історичного розвитку прийменники зазнавали різних перетворень, серед яких: зміна будови, обсягу значення, звуження сфери вживання. Серед продуктивних у ФО відмінкових форм іменника з архаїчними прийменниками – форми ,,прийменник к (ік, г) + іменник у Д. в. одн.ˮ – 70 ФО (Дороге яєчко к Великодню (к великому дню) (Номис,c. 351; ВНС, с. 6; ПП 1989, с. 359, 389); К нашому берегу ніщо добреє не припливе (Зін., с. 230; ПП 1990, с. 279); Совіт падає, як горох к стіні (ПП 1991, с. 85);
К слову йде і прислів’я (Номис, с. 574; УНПП 1963, с. 13; ПП 1990, с. 303); тощо), ,,прийменник о (об) + іменник у М. в. одн.ˮ – 36 ФО (Бодай ти не знав о собі та о білому дні! (Номис, с. 191); Об Миколі та й ніколи (О Николі та й ніколи)(УНПП 1963, с. 775; ГРНП 2, с. 600; Пазяк 2001, с. 255); Хоч без зубів і о єднім оку, аби сього року (Номис, c. 396) тощо), ,,прийменник о (об) + іменник у З. в. одн.ˮ – 25 ФО (Коли (Як) цвіте біб, тогді тяжко о хліб; а як (коли) мак, то не так (Номис, c. 451; Н. ск. 1973, c. 29; Міщенко 1998, с. 146, 255, 447); Сядьмо на колоді, поговорім о пригоді (Зін., с. 245; ГРНП 2, с. 375; ГРНП 3, с. 136; ПП 1989, с. 251; ПП 1990, с. 456) тощо).

Застарілі граматичні форми іменника в структурі ФО підсилюють експресивність їхнього значення, збільшують стабільність лексико-граматичного складу. Вони сприяють стійкості порядку слів і їх словоформ, оскільки останні ізолюються від сучасної граматичної системи.

Третій розділ,,Архаїчні прикметникові, займенникові та числівникові форми в складі фразеологічних одиниць української мови присвячений дослідженню стійких сполучень слів із застарілими відмінковими формами прикметника, займенника та числівника, а також визначенню давніх тенденцій у сфері формотворення цих лексико-граматичних класів.

Залишки прикметникового формотворення (короткі, повні нестягнені прикметники, форми компаратива тощо) зафіксовано здебільшого в складі паремій, що зумовлено художньо-виражальними та інтонаційно-ритмічними особливостями цих одиниць. Прислів’я та приказки оформлені оригінальними римами, ритмом, завдяки чому легко запам’ятовуються й відтворюються в процесі мовлення в готовому вигляді разом з архаїчними елементами.

Серед коротких прикметників (240 ФО) найбільшою продуктивністю позначені атрибутивні форми, які вказують на фізичні якості людини й інших істот –72 ФО (Стар, як котюга, а бреше, як щеня (Номис, c. 319; ПП 1990, с. 384) тощо) та на ознаки предметів за кольором, розміром, вагою й зовнішніми особливостями, що сприймаються органом зору – 29 ФО (Кулик – невелик, а все-таки птиця (Номис, с. 331; УНПП 1955, с. 284; Н. ск. 1971, с. 145; УПП 1984, с. 63; ПП 1989, с. 219; Міщенко 1998, с. 388) тощо).

Аналіз зафіксованих прикладів повних нестягнених форм прикметників (244 ФО) свідчить, що кількісно переважають такі, семантика яких ґрунтується на кількох джерелах сприйняття: зовнішні ознаки, риси характеру, поведінка, дії, результати дії та ін. – 60 ФО (Ходить, як блудная вівця (Ільк., с. 99; Закр., с. 215; Фр. І, 1, с. 200; Пазяк 2001, с. 175) тощо). Крім того, зафіксовано й деякі інші застарілі форми прикметника, які істотно відрізняються від сучасних нормативних варіантів: відмінкові форми прикметників м’якої групи з депалаталізованою кінцевою приголосною фонемою (бідний аж си́ний ,,збідований, убогий” (НРС, с. 53); Хліб жи́тний, али́ пожи́тний (Гуйванюк, с. 116) тощо); форма Р. в. одн. ж. р. на
-еjі (Маємо сі з ласки божеї і з вашого стараня (ГРНП 2, с. 513) тощо); форма О. в. одн. ж. р. на -ом (носи́ти ся як з мальова́ном то́рбом ,,занадто піклуватись про когось” (Ступінська, с. 37) тощо); застарілі форми вищого ступеня порівняння прикметників із суфіксом -ійш- (Нема меча острійшого понад хлопа сильнійшого (УНПП 1955, с. 205; ПП 1991, с. 271) тощо).

Займенникова система української мови не зазнала таких кардинальних змін, як іменникова, через це застарілі прономінативні форми не настільки поширені в мові художніх творів та діалектному слововжитку. В ареальних фразеологізмах та паремійних одиницях виявлено тільки різні фонетичні варіанти займенників та аналогійні до прикметникових – короткі та повні нестягнені форми. У зафіксованих ФО переважають: а) застарілі форми Д., З. в. одн. особових та зворотного займенників – 279 ФО (Не жаль би ми й воза, коби дівка гожа (Фр. І, 1, с. 215; ПП 1989, с. 239); Не знав ти мене в біді, то не знай мі і в добрі (ГРНП 2, с. 272); іще мя гадина не їла ,,не маю чого попадати в розпуку” (ГС, с. 174; ГРНП 1, с. 307); І волос ти з голови не спаде (Фр. І, 2, с. 254; ПП 1990, с. 226); Так ті треба, як псові п’яту лапу (Н. ск. 1964, с. 263; Пазяк 2001, с. 107); Де тя просять, не вчащай, де не просять, не бувай (Ільк., с. 27; Закр., с. 157; ПП 1991, с. 39); Хто по ночі ходить, біди си шукає (Фр. ІІ, 2, с. 454; ПП 1990, с. 273); Вже сі з тої калюжі не видобуду (Фр. ІІ, 1, с. 238; ПП 1989, с. 56) тощо); б) форми вказівного займенника сей (ся, се, сі) – 104 ФО (Прости, Боже, сей раз та ще десять разів: а там – побачимо(Номис, с. 44; УНПП 1963, с. 218; ПП 1991, с. 340); Не про тебе річ ся говориться (Номис, c. 568); при (по) тім (цім, сім) слові; при цих (тих) словах ,,кажучи (щось)” (ФСУМ 1993, с. 828) тощо); в) повні нестягнені форми вказівних та означальних займенників – 141 ФО (Нехай теє лихо буде тихо (сидить в лісі тихо)! (Номис, с. 241; УНП 1936, с. 137; УНПП 1963, с. 31; ПП 1990, с. 424; ПП 1991, с. 161); Наше діло такеє: підкрути да й сядь (Шиш.-Іл., с. 47; ПП 1989, с. 295) тощо). У складі фразеологізмів трапляються відмінкові форми займенників з архаїчними прийменниками, серед яких найпродуктивніша структура ,,прийменник о (об) + займенник у М. в. одн.ˮ – 21 ФО (На другого примова, а о собі ні слова (Закр., с. 181; ПП 1990, с. 386); Таке кожний о тім знає, що молодість своє право має (Фр. ІІІ, 2, с. 490; ПП 1990, с. 164) тощо).

Числівники в складі ФО остаточно не втрачають основне лексичне навантаження, а навпаки сприяють утворенню нових відтінків у значенні фразеологізму. Використання того самого числівника в різних ФО сприяє семантизації різних смислів. Серед фразеологізмів з архаїчними нумеральними формами більшість складають ФО: а) з формами числівника єдин (єдна, єдно, єдні) – 221 ФО (Єдин кіл плота не вдержить (Ільк., с. 31; Номис, с. 102, 253; Висл., с. 261; ПП 1989, с. 146); Єден отець десять синів вигодує, а десять синів єдного вітця не можуть (Фр. ІІ, 1, с. 89; ПП 1990, с. 104); Газдиня: три загородки – єдна диня (Н. ск. 1964, с. 55; ПП 1989, с. 129); Єдно око має більше віри, ніж два (Номис, с. 282; ГРНП 2, с. 633) тощо); б) з формами числівника штири (штирі) – 41 ФО (За кавалок кишки біг штири милі пішки (Чуб., с. 261; ПП 1989, с. 328); Іди на штирі вітри, а на п’ятий шум (Номис, c. 396) тощо); в) із залишками двоїни – 20 ФО (Нахватився до моці, та обі оці (Номис, c. 578); Єдним миром оба вимазані (ГРНП 2, с. 121) тощо).

Сучасна система словозміни та формотворення іменника, прикметника, займенника, числівника – результат тривалого історичного розвитку мови. Проте й дотепер збережено окремі архаїчні граматичні форми іменних частин мови. Причому характер застарілих форм різний: частина давніх словоформ вийшла з ужитку, деякі – стали нормою сучасної літературної мови, окремі – зберігаються в діалектах. Значна кількість архаїчних граматичних форм засвідчена в складі стійких одиниць української мови.

Незважаючи на різницю в поглядах мовознавців на природу фразеологізмів, спільними є такі: 1) виділення як категоріальних кількох ознак ФО; 2) розуміння відносності виокремлених ознак; 3) усвідомлення природи ФО залежно від синхронного чи діахронного аспектів дослідження; 4) інтерпретування властивостей ФО як протилежних, діалектичних: наявність константних і варіантних, лінгвістично абстрактних і конкретних. Вітчизняні лінгвісти, досліджуючи одиниці фразеологічного рівня мови, послуговуються здебільшого структурно-семантичною парадигмою, яку змінюють нові аспекти вивчення стійких сполучень слів.

Фразеологізми з архаїчними граматичними формами засвідчено здебільшого в діалектах, що ілюструють лексикографічні видання різних територій. Для кожного говору характерні діалектизми, тобто такі лінгвістичні одиниці, які відрізняються від літературної мови наявністю певних територіальних варіантів: акцентуаційних, фонетичних, словотвірних, граматичних, лексичних, семантичних, фразеологічних. У різних діалектах окремі граматичні явища, які були чи є нормативними для регіональних варіантів національної мови, не зазнали впливу загальних тенденцій граматичної макросистеми, тому й не стали нормою для сучасної української літературної мови. Серед граматичних діалектизмів розрізняємо застарілі та нові форми, які утворились у результаті фонетичних причин чи внаслідок дії граматичної аналогії. Однак наявність різних застарілих форм, флексій, віднесеність до інших граматичних підкласів, парадигм, з одного боку, свідчить про здатність говорів зберігати архаїзми, а з другого – характеризує певний етап їхньої еволюції. Те, що для літературної мови є архаїзмом, у діалектах може бути живим граматичним явищем.

Історія словозміни та формотворення іменних лексико-граматичних класів в українській мові – це історія уніфікації форм різних за походженням груп слів. У літературній мові вони формують струнку, чітко окреслену систему, а в народній мові граматичні форми набагато різноманітніші й зберігають наслідки розвитку та становлення іменника, прикметника, займенника і числівника протягом багатьох століть, що дозволяє реконструювати, проаналізувати й пояснити еволюцію того чи того граматичного факту, явища в галузі словозміни чи формотворення.

Одна з основних причин збереження архаїчних словоформ у складі стійких сполучень слів полягає в особливостях ФО, зокрема в їхній відтворюваності, яку більшість дослідників кваліфікує як основну характеристику фразеологізмів. Збереження архаїчних граматичних форм іменних частин мови в складі ФО також свідчить про здатність фразеологізмів бути семантично неподільними, невивідними. Семантична неподільність у фразеологізмах, крім наявності застарілих словоформ та синтаксичних конструкцій, може підтримуватись уживанням лексичних чи семантичних архаїзмів.

Використання архаїчних граматичних форм у складі українських ФО зумовлене давністю існування таких утворень, фонетичними особливостями, вузькотериторіальним поширенням. Аналіз джерельної бази свідчить про те, що найбільшу кількість застарілих форм іменних частин мови фіксують саме діалектні фразеологізми, поширені в ареалах окремих говірок галицько-буковинської та карпатської груп говорів пд.-зх. наріччя, що зумовлено особливостями названих говорів. Прикметними рисами є, наприклад, уживання закінчень -ови в Д. в. одн. іменників ч. р., -ом в О. в. одн. іменників і займенників ж. р., -ох, -іх у М. в. одн., форм Д. і З. в. одн. особових та зворотного займенників тощо, що характерні для наддністрянських, гуцульських, бойківських, лемківських говірок пд.-зх. наріччя.

Незважаючи на те що фразеологія є одним з особливих мовних пластів, який здатний зберігати архаїчні форми, нормативна граматика впливає на розвиток та утворення нових граматичних елементів у складі фразеологічних конструкцій. Стійкість структури фразеологізму й властива йому тенденція до консервації давніх граматичних форм, опиняючись під тиском мовної системи, яка виявляє тенденцію до усунення рідковживаних унікальних словоформ, може спричинити утворення різних варіантів ФО. Явище заміни застарілих елементів нормативними формами в структурі стійких одиниць не набуло поширення через втрату оригінальної семантики, специфічної знакової репрезентації, емоційно-експресивної конотації тощо внаслідок появи подібної варіантності.

Скачати автореферат у форматі .zip

Коментарі  

 
#16 Білоконенко Аліна 01.12.2015, 21:48
Шановна Світлано Леонідівно! Щиро дякуємо Вам за схвальний відгук на дисертацію!
 
 
#15 Білоконенко Аліна 01.12.2015, 21:47
Шановна Ірино Романівно! Дякуємо за поставлені питання!
1. Оскільки одне із основних завдань дисертації – виявити та описати архаїчні граматичні форми іменних частин мови в складі фразеологічних одиниць, які зафіксовані в різних лексикографічни х виданнях другої половини ХІХ – початку ХХІ ст., тому серед методів дослідження використовували здебільшого описовий та метод компонентного аналізу. Застосування дистрибутивного методу для визначення функціонування фразеологізмів із архаїчними граматичними формами в текстах української мови є перспективою для подальших досліджень.
Загалом поняття ,,фразеологічні архаїзмиˮ пояснюємо в роботі як давні вирази, які вийшли з активного вжитку через витіснення їх іншими стійкими сполученнями слів. Ці одиниці збереглися в українській мові з попередніх, зокрема найдавніших, періодів розвитку (наприклад, во врем’я оно ,,колись, дуже давно; у давнину”, нічтоже сумняшеся ,,без сумніву”, ситник берднику не товариш). Компоненти таких архаїзмів, які віддзеркалюють не тільки особливості давнього граматичного оформлення, а й лексичного складу (що не було предметом дослідження), повністю втрачені сучасною мовою. Предметом нашого розгляду слугували граматичні архаїзми, зафіксовані в складі української фразеології, які є застарілими морфологічними формами та синтаксичними конструкціями та можуть поширюватись і в складі стійких сполук, і в мові фольклору, поезії тощо, де вони вживаються з певними стилістичними настановами
2. У роботі вказано, що як один з різновидів паремій народні порівняння найбільше схожі на приказки, тому їх часто зараховують до збірок разом з прислів’ями та приказками. З останніми, як указує М.М.Пазяк, їх єднає незакінченість думки, тип незамкненого кліше, властивість приєднуватися до різних фраз, збагачуючи їхній зміст, колоритність вислову певної думки. Переважна більшість порівняльних фразеологізмів близька, за класифікацією В.В.Виноградова , до фразеологічних єдностей, тому що ,,переносне значення певною мірою мотивоване значеннями слів, які входять до складу фразеологічної одиниці”.
У дослідженні підтримуємо концепцію Н.М.Амосової, М.Ф.Алефіренка, К.І.Мізіна та ін., а тому уважаємо стійкі порівняння різновидом ФО, адже вони є сполученнями слів із чітко визначеним компонентним складом і єдиним, цілісним значенням, яке в більшості випадків має емоційне забарвлення.
Значна кількість порівнянь має фольклорні корені, тому невипадковою є назва ,,народні порівнянняˮ. Глибоко змістовні й образні стійкі народні порівняння почасти формують суспільну думку нації (А.М.Найда).
3. У вступі до дисертації вказано, що об’єктом дослідження є фразеологічні одиниці української національної мови, до яких належать власне фразеологізми, прислів’я, приказки, крилаті вислови тощо. У теоретичному розділі мали на меті визначити, які одиниці будуть братись до розгляду (доведено фразеологічний статус прислів’їв, приказок, порівнянь, крилатих виразів), а які, на наш погляд, не уважаються фразеологізмами (штампи, кліше, терміни).
Синтезувавши різні погляди дослідників, уважаємо, що основними категорійними ознаками для виділення фразеологізмів є такі: відтворюваність , відносна постійність компонентного складу та структури, відносна семантична цілісність, експресивність. Це дає змогу трактувати ФО як лексико-грамати чну єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення.
4. Термін „застарілі елементи” використовуємо як синонімічний до понять „архаїчні форми”, ,,застарілі граматичні формиˮ, „граматичні архаїзми”. Мається на увазі ,,застарілі граматичні елементиˮ, які були предметом дослідження. Звісно, в українській мові функціонують поняття і ,,застаріла лексикаˮ, і ,,застарілі лексемиˮ, які використовують для позначення слів, а також їхні окремих значень та номінативних словосполучень, що на даному етапі розвитку мови вийшли із загального вжитку.
5. Глибоке й усебічне розуміння структури сучасної української мови неможливе без досліджень з проекцією на діалектні джерела, які складають основу літературної мови й живлять її в процесі історичного розвитку.
У дисертації уважаємо за доцільне з’ясовувати особливості ФО різних ареалів, при цьому акцентуючи увагу на відмінностях від літературної мови на морфологічному й синтаксичному рівнях, зокрема фіксації архаїчних форм у їхньому складі, що було предметом нашого дослідження.
Для кожного говору характерні діалектизми, тобто такі лінгвістичні одиниці, які відрізняються від літературної мови наявністю певних територіальних варіантів: акцентуаційних, фонетичних, словотвірних, граматичних, лексичних, семантичних, фразеологічних. Серед граматичних діалектизмів розрізняємо застарілі та нові форми, які утворились у результаті фонетичних причин чи внаслідок дії граматичної аналогії. Однак наявність різних застарілих форм, флексій, віднесеність до інших граматичних підкласів, парадигм, з одного боку, свідчить про здатність говорів зберігати архаїзми, а з другого – характеризує певний етап їхньої еволюції. Те, що для літературної мови є архаїзмом, у діалектах може бути живим граматичним явищем.
Діалектне мовлення – локальне, територіально обмежене, а тому краще зберігає риси, властиві різним еволюційним етапам лінгвальних явищ. Під час дослідження зосереджували увагу здебільшого на відмінних від літературної мови граматичних явищах і перш за все брали до уваги ті діалекти, які фіксують найбільше архаїчних форм.
 
 
#14 Білоконенко Аліна 01.12.2015, 21:44
Шановний Михайле Олексійовичу! Дякуємо Вам за поставлені питання.
1. У мовознавців різні погляди щодо історико-етимол огічного підґрунтя терміна ,,фраземаˮ. М.Ф.Алефіренко, досліджуючи власне фразеологію, подає таку дефініцію фраземи: ,,аналітичний за формою, але семантично цілісний і синтаксично неподільний мовний знак, який своїм виникненням і функціонуванням зобов’язаний комбінаторній взаємодії значень лексичних і граматичних компонентів свого вільносинтаксич ного генотипуˮ. О.О.Селіванова кваліфікує фразему як інваріантну одиницю фраземного рівня. Визначаючи сутність фраземи, М.Т.Демський одним з перших надає фраземі статусу базової одиниці фраземного рівня, ,,що має фраземне значення, компонентний склад і граматичне значення – інтегранти відповідних граматичних категорій та виконує номінативно-кон отативну функціюˮ. Н.Я.Стрілець доводить, що ,,фразема – це непредикативна двовершинна фразеологічна одиниця, що складається як мінімум із двох самостійних слів і яка в семантичному плані може мати односторонню (фразеологічні єдності) або двосторонню (фразеологічні зрощення або ідіоми) смислову залежністьˮ.
В.Л.Архангельсь кий подає класифікацію фразеологічних одиниць за семантичними ознаками та граматичною формою. Учений пропонує фразеологічні одиниці поділити на стійкі фрази та фраземи. Термін ,,стійка фразаˮ охоплює фразеологічні одиниці зі структурою речень, а термін ,,фраземаˮ – фразеологічні одиниці зі структурою словосполучень. У пропонованій роботі поділяємо погляди дослідника, а тому фраземою називаємо позначаємо фразеологічні одиниці, що за будовою збігаються зі словосполучення ми.
Термін ,,фразеологізмˮ , з одного боку, уважаємо гіперонімом щодо гіпонімів: прислів’я, приказки, крилаті вислови тощо, а з іншого, – це надслівна, семантично цілісна, відносно стійка (з допущенням варіантності), відтворювана й переважно експресивна одиниця, яка виконує характеризуваль но-номінативну функцію (В.Д.Ужченко, Д.В.Ужченко).
2. І лексема, і фразема виражають певне поняття й позначають предмети, ознаки, дії. Як доводить М.Т.Демський, головна відмінність між лексемою і фраземою полягає саме в структурі цих одиниць. Якщо лексема – це цільнооформлена одиниця, значення якої детермінується значенням її морфологічних компонентів, то фразема – нарізнооформлен а одиниця, що складається з двох чи більше окремих лексем.
3. Вислів ,,Трістан та Ізольдаˮ належить до конотонімів; за структурно-сема нтичними особливостями є двочленним іменуванням літературних героїв, яке уживається в значенні ,,люди, охоплені високим, незборимим почуттямˮ. Термін ,,конотонімˮ уперше був запропонований Є.С.Отіним для позначення різновиду власних назв, які, на відміну від денотативних власних назв, що є носіями власне онімного, нейтрального значення, наділені вторинними емоційно-експре сивними та змістовими нашаруваннями на власне онімні значення, що дає їм можливість виконувати функцію своєрідних онімних метафор з метою створення мовної експресії.
Конотоніми на українському ґрунті досліджує Г.П.Лукаш, яка уважає, що однією з передумов появи конотоніма є наявність в ньому смислового контексту, який уможливлює ідеальність повторення його нового значення.
4. Проблемами встановлення етимології фразеологізмів займалися такі українські дослідники: О.О.Потебня, Б.О.Ларін, О.Т.Горбач, М.Т.Демський, А.О.Івченко, С.Й.Караванськи й, А.П.Коваль, В.В.Коптілов, Л.І.Коломієць, О.А.Майборода, Ф.П.Медведєв, О.С.Мельничук, Я.Б.Рудницький, В.Г.Скляренко, Л.Г.Скрипник, О.Б.Ткаченко, В.Д.Ужченко та ін.
5. Вивчення фразеологічної системи українських діалектів здійснювали В.І.Лавер (фразеологія діалектів карпатського регіону), А.О.Івченко, Г.Ф.Ступінська (лемківська фразеологія), М.Я.Олійник (фразеологія гуцульських говірок), М.Т.Доленко (діалектна фразеологія Поділля), Н.Д.Коваленко (фраземи західноподільсь кого діалекту), Н.В.Романюк (фразеологія верхньонаддніст рянських говірок), Й.О.Дзендзелівс ький, Д.Г.Гринчишин, З.М.Бичко (фразеологізми наддністрянськи х говірок), М.Б.Яким, М.Т.Демський, Ю.Ф.Прадід (фразеологія бойківського говору), Г.М.Доброльожа (ФО північних говірок), В.І.Хоменко (стійкі одиниці говірок Полтавщини), О.О.Тараненко (сталі сполуки говірок Дніпропетровщин и), В.Д.Ужченко, Д.В.Ужченко, Р.В.Міняйло (ФО східнослобожанс ьких і степових говірок Донбасу), О.Л.Плетнєва (фразеологія говірок центральної Слобожанщини), Т.Г.Грица, В.А.Чабаненко (фразеологія наддніпрянськог о діалекту) та ін.
Серед актуальних аспектів вивчення діалектної фразеології: її ідеографічний аналіз (Т.Г.Грица, Г.М.Доброльожа) , генезис (Г.М.Доброльожа , А.О.Івченко, В.Д.Ужченко), способи структурної трансформації говіркових фразеологізмів (Н.В.Романюк).
6. У дослідженні послуговуємося загальноприйнят ою класифікацією частин мови, в основу якої покладено морфологічний принцип, що доповнюється синтаксичним і лексико-семанти чним. Ця класифікація закріпилася в європейській традиції і, по суті, стала універсальною.
Крім того, використовуємо в роботі й окремі положення семантичної класифікації В.В.Виноградова .
 
 
#13 Білоконенко Аліна 01.12.2015, 21:19
Шановна Ольго Сергіївно, дякую Вам за питання.
1. По-перше, зазначимо, що архаїчні фразеологічні одиниці не були предметом нашого дослідження. Фразеологічні архаїзми – це давні вирази, які вийшли з активного вжитку через витіснення їх іншими стійкими сполученнями слів. У дисертації розглядали застарілі граматичні форми іменних частин мови в складі літературної та діалектної фразеології.
Щодо специфіки використання граматичної архаїки в компонентному складі фразеологізмів, то вона полягає в тому, що застарілі форми не роблять абсолютно іншою структуру ФО, не обмежують її можливості до розвитку варіантності й змін у стилістичній сфері використання. Однак застарілі граматичні форми в структурі ФО підсилюють експресивність їхнього значення, збільшують стабільність лексико-грамати чного складу. Вони сприяюють стійкості порядку слів і їхніх словоформ, оскільки останні ізолюються від сучасної граматичної системи.
2. Одна з основних причин збереження архаїчних словоформ у складі стійких сполучень слів полягає в особливостях ФО, зокрема в їхній відтворюваності , яку більшість учених кваліфікує як основну характеристику фразеологізмів. Збереження архаїчних граматичних форм іменних частин мови в складі ФО також свідчить про здатність фразеологізмів бути семантично неподільними, невивідними. Семантична неподільність у фразеологізмах, крім наявності застарілих словоформ та синтаксичних конструкцій, може підтримуватись уживанням лексичних чи семантичних архаїзмів.
Використання архаїчних граматичних форм у складі українських ФО зумовлене давністю існування таких утворень, фонетичними особливостями, вузькотериторіа льним поширенням. Аналіз джерельної бази свідчить про те, що найбільшу кількість застарілих форм іменних частин мови фіксують саме діалектні фразеологізми, поширені в ареалах окремих говірок галицько-букови нської та карпатської груп говорів пд.-зх. наріччя, що зумовлено особливостями названих говорів. Прикметними рисами є, наприклад, уживання закінчень -ови в Д. в. одн. іменників ч. р., -ом в О. в. одн. іменників і займенників ж. р., -ох, -іх у М. в. одн., форм Д. і З. в. одн. особових та зворотного займенників та ін., що характерні для наддністрянськи х, гуцульських, бойківських, лемківських говірок пд.-зх. наріччя.
 
 
#12 Білоконенко Аліна 01.12.2015, 21:17
Шановна Ганно Василівно! Дякуємо Вам за поставлені питання.
1. Граматичні архаїзми – це форми слів, що не входять у систему сучасної мови, що збереглися тільки в певних стійких виразах (притча во язицех, темна вода в облацех і т. д.). Один з авторів енциклопедії ,,Українська мова” О.О.Тараненко вказує на здатність граматичних архаїзмів зберігатися тільки в стійких сполученнях слів, наприклад: святая святих, многая літа, де зафіксовано повні нестягнені форми прикметника.
Беззаперечним є й той факт, що найбільше граматичних архаїзмів поширено в складі діалектної мови, яка характеризуєтьс я значною кількістю територіальних варіантів. Літературна ж мова виникає на основі народнорозмовно ї, змінюється залежно від її розвитку й весь час поповнюється різними елементами. Саме тому діалектні особливості є матеріалом для пояснення змін, що відбуваються на окремих етапах розвитку загальномовних явищ.
Архаїзми характеризують попередній етап розвитку мовної системи на морфологічному або синтаксичному рівнях. Наприклад, розрізнення флексій Д.–М. в. одн. ІІ відміни -ови у пд.-зх. говорах та -ові в пд.-сх. пояснюються певними історичними змінами: пд.-зх. флексія -ови (братови, в’ікнови, конʹови) походить від давньої флексії -ови, а пд.-сх. -ові (братов’і, вікнов’і, конев’і) виникла під впливом давнього ҍ, який поширився на флексію -ови, витіснивши кінцеве -и.
Граматичні діалектизми не тільки зберігають давні типи відмінювання (наприклад, любови, радости; сей, сього, сего) та синтаксичні конструкції (як-от, з прийменниками к, ік [берегу], о, об [світі] тощо), а й відрізняються від літературних варіантів віднесеністю до інших граматичних підкласів, парадигм (баче, просе замість бачить, просить; їсиш, дасиш замість їси, даси; межою замість межею), а також відбиттям наслідків аналогійних змін (наприклад: його, Р. в. одн. > до його; їх, Р. в. мн. > до їх).
Граматичні діалектизми виникають як у результаті традиції вживання, так і шляхом аналогії до окремих форм або породжуються спонтанно. Із цього випливає, що поняття граматичного діалектизму суттєво відрізняється від поняття архаїзму.
Для виділення граматичних архаїзмів (і, відповідно, розмежування з граматичними діалектизмами) уважаємо визначальними такі диференційні ознаки: давність існування морфологічних та синтаксичних форм (можливість пояснення різними історичними причинами), відтворюваність , лексична обмеженість, непродуктивніст ь, низька частотність у вживанні на сучасному етапі розвитку літературної та діалектної мов.
2. Пояснимо вплив фонетичних особливостей на вживання та збереження архаїчних граматичних форм на прикладі числівника.
Числівник один успадкований українською мовою з давньоукраїнськ ої. Форми цього числівника в давньоукраїнськ ій мові становили закономірний розвиток спільнослов’янс ьких форм jединъ, jедина, jедино. Форми один, єдин, оден, єден, їден; одна, єдна, їдна; одно (одне), єдно, їдне в українській мові, на думку М.П.Івченка, є живими свідками тих фонетичних і морфологічних змін, які відбулися в складному процесі еволюційного розвитку старих числівникових форм једина, једино, једьна, једьно. Під час аналізу ми не могли не зважали на фонетичне оформлення цього граматичного архаїзму.
Незважаючи на те що виникнення форм штири, штирі з давнього числівника четыри пояснюється фонетичними причинами, уважаємо їх граматичними архаїзмами на тій підставі, що вони зберігають таке оформлення й у словозмінній парадигмі, при цьому засвідчені також застарілі відмінкові флексії: в штири (чтири, чотири) очи (очі) ,,віч-на-віч, конфіденційно” (ЛЛ, с. 400); І штирма кіньми го не догониш (ГРНП 2, с. 341); Лазив би-с на штирьох ногах (Фр. ІІ, 2, с. 333; ПП 1991, с. 331); Гнав на штирох коньох ,,біг швидко” (ГРНП 1, с. 494).
3. У дисертації визначено, що окремі конструкції із застарілими прийменниками або нетиповими для сучасної мови значеннями продовжують функціонувати в мові, зокрема в складі фразеологічних одиниць. До таких конструкцій, які є застарілими в мові, належать структури ,,прийменник о (об) + іменник (займенник) у З. в.ˮ, ,,прийменник о (об) + іменник (займенник) у М. в.ˮ. У складі ФО конструкція ,,прийменник о (об) + іменник (займенник) у З. в.ˮ означає: 1) об’єктні відношення (уживається при означенні предмета чиїх-небудь турбот, прохань, переживань і т. ін.): Коли (Як) цвіте біб, тогді тяжко о хліб; а як (коли) мак, то не так (Номис, c. 451; Н. ск. 1973, c. 29; Міщенко 1998, с. 146, 255, 447); Кождий своє май і о себе дбай (Фр. ІІІ, 1, с. 65; ПП 1991, с. 103); 2) кількісні відношення (уживаються при вказуванні на кількість або міру чого-небудь): перерости (перевищати) о ціле небо (голову) [когось] ,,незмірно переважати когось у чомусь (зазвичай про моральні та розумові якості людини)ˮ тощо. Структура ,,прийменник о (об) + іменник (займенник) у М. в.ˮ має дещо відмінну семантику, а тому виражає: 1) об’єктні відношення (уживається на позначення: а) предмета, на який спрямована думка, який є об’єктом чиїх-небудь почуттів, розмов (змісту, напрямку чиїх-небудь думок) і т. ін.; б) предмета чиїх-небудь турбот, прохань, переживань і т. ін.): Судить, як сліпий о цвітах (Не сліпому о фарбах говорити) (Висл., с. 337; Фр. ІІІ, 1, с. 186; Фр. ІІІ, 2, с. 52; ПП 1990, с. 183; Пазяк 2001, с. 143); І муха-говоруха об мені не буркне (УНПП 1963, с. 450; ПП 1989, с. 228); Коли сіно в стозі, то забудь о Бозі (Номис, с. 42; Плав’юк, с. 305; Фр. ІІІ, 1, с. 100; ГРНП 3, с. 135; УНПП 1963, с. 215; ПП 1989, с. 106; ПП 1991, с. 297); Що знаєш, о тім не питай, а свій розум май (Чуб., с. 289; ПП 1990, с. 335); 2) часові відношення (уживається на позначення: а) приблизних часових меж певної дії; б) відрізка часу, коли відбувається дія (переважно з назвами релігійних свят)): На Юрія о цій порі (…як рак свисне на оборі) (Номис, с. 262; УНПП 1963, с. 775; ПП 1989, с. 234, 391; Пазяк 2001, с. 255); Об Миколі та й ніколи (О Николі та й ніколи) (УНПП 1963, с. 775; ГРНП 2, с. 600; Пазяк 2001, с. 255); 3) означальні відношення (уживається при вказуванні на постійну ознаку предмета, особи за їхнім кількісним або якісним виявом): Хоч без зубів і о єднім оку, аби сього року (Номис, c. 396).
 
 
#11 Ковтюх Світлана Леонідівна 01.12.2015, 17:50
Науковий керівник: кандидат філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови
Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка Ковтюх Світлана Леонідівна

Багатовекторне та комплексне дослідження фразеологічного рівня мови охоплює різні аспекти: психокогнітивни й, ареальний (діалектний), культурологічни й, антропоцентричн ий, ономасіологічни й (ідеографічний, тематико-ідеогр афічний) тощо. Фразеологізми (за О. О. Селівановою) є своєрідною етнокультурною рефлексією мовця в комунікативній ситуації, вони репрезентують власні парадигматику і синтагматику. Від інших мовних одиниць стійкі звороти відрізняються низкою ознак, зокрема й здатністю зберігати у своєму складі застарілі лексеми й форми слів. Ця властивість фразеологізмів уже привертала увагу науковців, однак збережені архаїзми в складі стійких одиниць ще не були предметом окремого аналізу у вітчизняній лінгвістиці.
Актуальність теми дисертаційної праці А. І. Білоконенко не викликає сумнівів, адже вперше в українському мовознавстві здійснено аналіз граматичних особливостей фразеологічних одиниць з погляду діахронії, зокрема описано архаїчні граматичні форми іменників, прикметників, займенників та числівників, зафіксованих у літературних та діалектних фразеологізмах; виявлено давні тенденції у сфері прикметникового , займенникового, числівникового формотворення; описано архаїчні прийменники як компоненти іменникових форм у складі української фразеології.
Дисертантка з’ясувала, що фразеологізми вживаються в процесі
мовлення як сталі одиниці й, утворившись у різні історичні періоди розвитку мови, зберігають серед інших і давні морфологічні форми різних лексико-грамати чних класів. Застарілі словоформи засвідчено переважно в прислів’ях та приказках, спорадично – в ідіомах. Фразеологізми, що містять у своєму компонентному складі граматичні архаїзми, характеризуютьс я широким спектром уживання: від книжного до розмовного.
Варто відзначити високий рівень теоретичної підготовки А. І. Білоконенко (у процесі роботи опрацьовано значний обсяг наукових праць та джерел фактичного матеріалу), уміння аналізувати різні погляди дослідників стосовно того чи того питання, оперувати сучасною термінологією, обирати й обґрунтовувати власну позицію. Про високу наукову вартість роботи свідчать самостійність спостережень, аргументованіст ь основних положень і висновків, якісний системний опис мовних явищ. Виклад є ясним, логічним, послідовним, підтвердженим необхідними узагальненнями.
Дисертаційна робота належно оформлена, добре структурована: у першому розділі розглянуто теоретичні напрацювання в галузі фразеології, історичної граматики, діалектології та ін., необхідні для подальшого аналізу архаїчних граматичних форм, зроблено переконливі висновки; у другому – визначено залишки давніх типів словозміни іменника: форми однини, двоїни, множини, а також застарілі прийменники як компоненти відмінкових словоформ у складі фразеологізмів; третій розділ присвячено дослідженню стійких виразів з архаїчними формами прикметника, займенника та числівника. Загальні висновки віддзеркалюють основні здобутки дисертантки, переконливо підтверджують виконання поставлених завдань.
Наукова праця достатнім чином апробована, про що свідчать виголошені доповіді на шести міжнародних та п’яти всеукраїнських конференціях, а також 12 публікацій, 9 з яких надруковано в наукових виданнях, затверджених Міністерством освіти і науки України як фахові, одна – за кордоном у збірнику матеріалів конференції (м. Москва), дві – у збірнику тез доповідей.
Дисертація А. І. Білоконенко „Архаїчні граматичні форми іменних частин мови в українській фразеології” відповідає вимогам до робіт такого типу, Аліна Ігорівна Білоконенко заслуговує присудження наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01. – українська мова.
 
 
#10 Домрачева Ірина Романівна 01.12.2015, 10:02
Шановна Аліно Ігорівно!
Ваше дослідження викликало кілька питань.
1. Чи послуговуєтеся Ви дистрибутивним методом, визначаючи функціонування фразеологічних архаїзмів у тексті? Якщо так, то як саме?
2. Хотілося б побачити більше доказів схожості «народних порівнянь» та «фразеологізмів ». Звідки походить термін «народні порівняння»?
3. На с.20 Ви пишете: «До складу ФО зараховуємо прислів’я, приказки, крилаті вирази, компаративні фразеологізми». А інші (не компаративні) куди Ви зараховуєте?
4. Якщо (с.25) «архаїчні форми» – це те саме, що й «застарілі елементи», тоді: чи є в українській мові взагалі поняття (термін) «застарілі лексеми» («застаріла лексика»)?
5. Складається враження, що всі закінчення слів у діалектах є архаїчними, що «не архаїчних» частин діалектних лексем не існує, і діалект є тоді діалектом, якщо в нього є архаїчний компонент. Чи так це? Тобто потрібен ґрунтовніший коментар саме Вашої позиції.
Дякую за відповіді.
 
 
#9 Вінтонів Михайло Олексійович 01.12.2015, 09:52
Шановна Аліно Ігорівно! Виникли такі питання.
1. Чи розмежовуєте Ви поняття фразеологізм і фразема?
2. Чи відрізняється значення фраземи від значення лексеми? Якщо так, то чим?
3. "Трістан та Ізольда" – це фразеологізм чи ні? Прокоментуйте свою відповідь.
4. Хто з українських фразеологів досліджував етимологізацію фразеологізмів?
5. Хто з українських фразеологів досліджував діалектну фразеологію?
6. Чию класифікацію частин мови Вами взято за основу?
 
 
#8 Левічева Ольга 01.12.2015, 09:13
Шановна Аліно Ігорівно! Дякую за цікаву доповідь. Виникли такі питання:
1. Чи є суттева різниця у структурно-сема нтичній організації архаїчних фразеологічних одиниць та новоутворених? Як саме виявлювана?

2. Поясніть причини фіксації архаїчних граматичних форм у сучасній українській фразеології.
 
 
#7 Ситар Ганна Василівна 01.12.2015, 07:29
Шановна Аліно Ігорівно!
Дякую за цікаву доповідь. Маю до Вас кілька запитань.
1. На с. 14 автореферату Ви цілком слушно зазначаєте, що "Фразеологізми з архаїчними граматичними формами засвідчено здебільшого в діалектах, що ілюструють лексикографічні видання різних територій". Відповідно постає питання про розмежувати понять ,,граматичний діалектизмˮ та ,,граматичний архаїзмˮ, що було одним із завдань Вашого дослідження. Які критерії їхнього розмежування Ви пропонуєте?
2. Серед причин, які впливають на збереження архаїчних словоформ у ФО, Ви виділяєте відтворюваність ФО, давність існування таких утворень, фонетичні особливості, вузькотериторіа льне поширення. Уточніть, будь ласка, які саме фонетичні особливості підтримують існування давніх граматичних форм у складі певних ФО? Наведіть, будь ласка, приклади.
3. На с. 15 автореферату виділено положення про "функціонування частини відмінкових форм із застарілими прийменниками". Проте у випадку з наведеними ,,прийменник
о (об) + іменник (займенник) у З.в.ˮ, ,,прийменник о (об) + іменник (займенник) у М.в.ˮ йдеться не про застарілий прийменник, оскільки "о" та "об" цілком нормативні на сучасному етапі розвитку української мови. Очевидно, мова йде про застарілу сполучуваність прийменників. Чи розмежовували Ви при цьому значення (семантико-синт аксичні відношення), у яких вживаються відповідні прийменниково-в ідмінкові конструкції? Цілком очевидно, що застарілими будуть тільки певні форми у певних значеннях. Напр., прийменник о+М.В.імені в об'єктному значенні: То така людина, що не думає о собі (Г.Хоткевич) приклад за (Словник української мови: в 11 томах. — Т.5, 1974. — С.461)) і под.
Дякую за відповіді.
 

You have no rights to post comments

Новые комментарии

  • Семінар 10 - 9.03.2016

    Гарбера Ірина 09.03.2016 21:40
    Шановна Ліліє Владиславівно! Дякую за питання! Під час опитування ставилися питання такого типу: 1. Як ...
     
  • Семінар 10 - 9.03.2016

    Гарбера Ірина 09.03.2016 21:11
    Шановна пані Аліно! Дякую за питання! Серед поданих нами прикладів ад’єктиви є стрижневими компонентами ...
     
  • Семінар 10 - 9.03.2016

    Гарбера Ірина 09.03.2016 21:01
    Шановна Тетяно Миколаївно! Дякую за питання! Окрім пропонованого, перспективним видається дослідження ...
     
  • Семінар 10 - 9.03.2016

    Гарбера Ірина 05.03.2016 16:58
    Шановна Жанно Володимирівно! Дякую за питання та зауваження! Специфіка етнокультурного забарвлення ...
     
  • Семінар 10 - 9.03.2016

    Гарбера Ірина 05.03.2016 12:46
    Шановна Каріно Олександрівно! Дякую за питання! Серед семантичних особливостей функціонування ареальних ...