Аспірантський семінар

Семінар 4 - 25.03.2015

Лілія Федорюк

аспірант кафедри української мови та прикладної лінгвістики ДонНУ

Науковий керівник ‒ д. філол. н., проф. Загнітко А.П.

 

ТИПОЛОГІЙНІ ВИЯВИ КОНЦЕПТУ  СМЕРТЬ В УКРАЇНСЬКОМУ ПРОЗОВОМУ ДИСКУРСІ

Концепти ‒ засоби сприйняття навколишнього світу людиною. Процес мислення відбувається шляхом парадигмального зв’язку концептів, що формують концептосферу як окремого індивіда, так і певної нації.

Метою розгляду є виявлення типологійних виявів концепту СМЕРТЬ в українському прозовому дискурсі.

Новизна дослідження мотивована суцільним дослідженням вербальних засобів вираження концепту СМЕРТЬ; визначенням специфіки концептуальних ознак імені концепту.

Теоретична значущість роботи полягає у моделюванні одного з основних сегментів української концептуальної картини світу – концепту СМЕРТЬ, у виявленні основних механізмів і закономірностей його мовної концептуалізації.

На сьогодні у концептуальних дослідженнях простежується кілька вже усталених підходів: психологічний (Д. Ліхачов, який вважає, що виникнення концепту бачиться у зіткненні словникового значення з особистим і народним досвідом); логічний (Н. Арутюнова та ін., які протиставляють наукове та «наївне» знання); філософський (В. Колесов та інші лінгвісти, які розглядають концепти як основні одиниці національної ментальності, представленій у мові); лінгвокультурологічний (Ю.Степанов, який стверджує, що концепт – це «основна ланка культури в ментальному світі людини», він має складну структуру, і ключові концепти є константами культури); лінгвоантропологічний (представлений у роботах М. Одінцової, Л.Нікітіної та ін., які у центр дослідження ставлять людину); когнітивний (представлений у студіюваннях О. Кубрякової, І.Стерніна, Н. Болдирєва та ін., які вважають основною метою шляхом пізнання мови збагнути форми різних структур знання й описати існуючі між ними й мовою залежності).

Концепти відображають й узагальнюють досвід людини, підводячи інформацію під певні вироблені суспільством категорії та класи. Ознаки концепту – неізольованість, тобто зв’язаність з іншими концептами, відкритість як невичерпність їхнього змісту, наявність їх у межах структурованих концептуальних сфер, що є фоном концепту, цілісність і нежорстка структурованість як здатність змінюватися, поповнюватися новим знанням, уточнюватися [6: 141]. Ж.Краснобаєва-Чорна, узагальнюючи можливі ознаки концепту, зазначає, що «концепт – багатовимірне утворення, що характеризується такими диференційними ознаками: зв’язок з мовою, мисленням, пам’яттю та психікою, абстрагування, етнокультурне забарвлення, момент  переживання, специфікація, узагальнення, автореферентність, безтілесність, відкритість, вічність, динамічний характер, гнучкість, множинність складників, потенційна суб’єктивність, тривалість і складність формування, стереотипність і константність, кодованість у чуттєво-образних уявленнях, відображення ментальної дійсності, і виконує пізнавальну функцію, функції збереження знань про світ, структурування знання, орієнтування у світі» [4: 41].

В. Карасік характеризує концепти як культурні первинні утворення, які виражають об’єктивний зміст слів і які мають смисл [1: 202]. Дослідник розглядає концепт як багатовимірне ментальне утворення і виділяє в ньому три виміри – образний («зорові, слухові, тактильні, смакові, характеристики предметів, явищ, подій, відображені в нашій пам’яті, що сприймаються нюхом»), поняттєвий («мовна фіксація концепту, його позначення, опис, ознакова структура, дефініція, зіставні характеристики певного концепту щодо тієї чи тієї низки концептів, які ніколи не існують ізольовано») та ціннісний (важливість цього психічного утворення і для індивіда і для колективу) [2: 8].

Структурно концепти організовані за польовим принципом: містять ядро, периферію, що виражаються певними лексемами. Про структурну організацію концепту читаємо в З. Попової та І. Стерніна: «Концепт, як одиниця структурованого знання, має визначену, але не жорстку організацію: він складається з компонентів (концептуальних ознак), які утворюють різноманітні концептуальні шари. Шари знаходяться один до одного у відношенні похідності, зростання абстрактності кожного наступного рівня. Периферія складається зі слабо структурованих предикацій, що відображають інтерпретацію окремих концептуальних ознак та їхніх поєднань у вигляді тверджень, настанов свідомості, що є похідними менталітету різних людей» [5: 61].

Концепт СМЕРТЬ (поряд з концептом ЖИТТЯ) є одним з основних концептів у мовній картині світу чи не всіх народів. Виходячи з тлумачення слова «смерть» – «припинення життєдіяльності організму й загибель його; припинення біологічного обміну речовин в організмі або його частині; припинення існування людини, тварини» – вважаємо, що ядром концепту СМЕРТЬ є такі смислові атрибути, як припинення й руйнування. Смислові атрибути, що становлять ядерну площину, систематично використовуються для виконання функцій поля й виконують їх найбільш однозначно, тобто найбільш конкретно передають зміст концепту. Саме ядерні атрибути зумовлюють внутрішню структуру конкретного поля і типи відношень між його елементами. Периферію становлять маргінальні смислові атрибути, ускладнені додатковими смислами й здатні виконувати не єдину функцію. Периферійні елементи кількісно домінують над ядерними. За рахунок периферії відбувається якісне і кількісне розширення поля.

Поле концепту СМЕРТЬ відносимо до типу комплексних полів, що мають концентричну структуру. На основі дефініцій лінгвістичних, психологічних, філософських, медичних словників сформовано ядро концепту СМЕРТЬ: 1) припинення життєдіяльності організму; 2) загибель; 3) припинення біологічного обміну речовин в організмі або його частині; 4) припинення існування людини, тварини; 5) неминучий природний кінець; 6) дуже погане, небажане; 7) абсолютний кінець.

Дослідження художніх творів письменників є важливим не тільки для аналізу індивідуально-авторського процесу пізнання світу й відбиття отриманої інформації в тексті, але й для вивчення всієї концептосфери української мови, у якій фіксується індивідуальний когнітивний досвід окремого письменника. Методом контекстуального аналізу були виявлені фрагменти-сценарії концепту СМЕРТЬ:

1) природна / неприродна смерть: вбивство: «Я все життя лікував тварин…присипляв їх» – безпорадність» (Таня Малярчук «Говорити»);  «Дівчина померла. Я нічого не міг зробити» (Таня Малярчук «Говорити»); розплата: «А тут за годину — ґвалт із третього поверху: «Смерть за опозорєну Родіну приймеш, гнида підгузна» (Олесь Ульяненко «Сталінка»); «…убив комара – бац! і батько мені вмер – так швидко відновлюється його справедливість…» (Юрій Іздрик «Таке»); «…так от це мужик потім ніяк вмерти не міг, бо через очі широко заплющені він гріха за все життя так і не побачив (навіть у кіно долонькою прикривався), і організм його баланси звести не міг: душа-шо-кристал, а розхід лайна через цю душу зашкалює і так це працює…» (Юрій Іздрик «Таке»); «Бог з необережної любові наділив нас своїм всевладдям, от ми й створили собі смерть, як і первородний гріх, як і яблуко розтрати, камінь сподівання та інші винаходи» (Юрій Іздрик «Таке»); обов’язковість: «…того кінця осені, забарвленої коханням та смертю, сірої під моросінням мжички й туманом, що клубочився Васильківською й, визміюючись, чіплявся шматтям між ошатними будиночками, обгородженими парканом у три зрости, — пощез Васька Гліцерин…» (Олесь Ульяненко «Сталінка»); «Він здох від старості, і його смерть нікого не вразила, навіть його самого» (Таня Малярчук «Говорити»); припинення існування: «Коли хтось прокидався десь або думав залізти за огорожу, то доносилося Халямові, і той дубасив гумовим шлангом бідолаху ледь не до смерті» (Олесь Ульяненко «Сталінка»); «Михайла засудомило. Гребонув руками. «Помер», — почув голос маленького чоловічка у брудному халаті» (Олесь Ульяненко «Сталінка»); «Папери на тумбочцi. Вона мертва. Лiкарняний кримiналiст констатував смерть вiд зупинки серця» (Олесь Ульяненко «Серафима»); «Лише момент біологічної смерті має всі ознаки абсолюту, незворотності й остаточності, що й дозволяє з повним правом визнати його точкою відліку, ба навіть Точкою Відліку» (Юрій Іздрик «Таке»); насильство: «Якщо по правді, то Султанової смерті він добре не пам'ятав. Забивали його кілками, як майора Сироватка, і в голові знай тримався майор Сироватко…» (Олесь Ульяненко «Сталінка»); самогубство: «Вона потягнула до себе два роздвоєні кінці оголеного дроту ‒ подумки Лада вирішила, що це зміїне жало зради, ‒ і поклала до рота. Зараз він увійде, ввімкне і все − вона розтане тихо, тихо, як її ніжна і печальна любов. Лада була мертвою (Олесь Ульяненко «Жінка його мрії»); звичайність: «Вона багато чула про смерть, як і кожен у цій країні, але саме зараз це їй нічого не говорило» (Олесь Ульяненко «Жінка його мрії»); «Люди мають умирати. Така їхня природа (Таня Малярчук «Говорити»);  Міліціонерів не цікавить, хто такий Джоні і чого він помер» (Таня Малярчук «Говорити»);

2) стосується / не стосується емоцій: пристрасть: «…а смерть – це найбільша людська пристрасть» (Таня Малярчук «Говорити»); цікавість: «Рудiй Лiзцi причудилося, що до пивницi зайшла сама смерть. Десь воно так i було: з п'ятнадцяти рокiв Север'яна цiкавила смерть, точнiше те, що викликає смерть» (Олесь Ульяненко «Серафима»); печаль: «Він таки обернувся, наткнувся на двоє блискучих очей, з безкінечною печаллю, яку, напевне, у жінки можуть вичитати убивці і ті, котрі працюють поруч зі смертю» (Олесь Ульяненко «Жінка його мрії»); порожнеча: «Потім ви заглянете у дзеркало і побачите, що там порожнеча, там смерть, − розважливо проказав незнайомець» (Олесь Ульяненко «Жінка його мрії»); жадання: «Ти живеш, а потім починаєш мріяти про смерть. Ось так: закрити очі і не прокинутися. Все воно вчасно приходить: втома і думки про смерть. Але не сама смерть» (Олесь Ульяненко «Жінка його мрії»); «Зараз мені хочеться померти. Раптово. Впасти на землю, і більше не встати» (Євгенія Кононенко «Повії теж виходять заміж»); подразник: «Смерть збуджує?– Так. Саме це я хотів сказати» (Олесь Ульяненко «Жінка його мрії»); страх: «Хазяїн перехрестився. – Ти що, такий віруючий! ‒ визвірився капітан. – Так. Смерть завжди викликає подібне. Принаймні у мене» (Олесь Ульяненко «Жінка його мрії»); «Доки дістанешся ліфта, відчуєш себе тричі мертвим»  (Олесь Ульяненко «Жінка його мрії»); «Матусю мучили страшні думки про смерть» (Євгенія Кононенко «Повії теж виходять заміж»); «…де не буде жодних земних марнот, і жодних виїздів на буряки, і – що найприємніше – самої смерті теж не буде» (Юрій Іздрик «Флешка»); радість: Я тримав збиту дівчину за руку, поки вона не померла… в якийсь момент мені здалося, що вона радіє (Таня Малярчук «Говорити»);

3)                      смерть як початок / кінець: початок: «Уявіть собі рулезну растаманську байку про хлопчика, який виріс, став просвітленим, згодом – гуру, а після смерті – буддою» (Юрій Іздрик «Таке»); «Якщо смерть звичайного ідіота – полегкість, то смерть ідіота пафосного (нудна, як звуки H.I.M. навесні) перетворюється на загальнонародну трагедію, бо ж народи складаються зі звичайних ідіотів…» (Юрій Іздрик «Таке»); «Кожна трансгресія вела у віддзеркалення. Кожна смерть – у безліч інших смертей, життів, народжень» (Юрій Іздрик «Таке»); кінець: «З роками вiн зрозумiв: усе, властиве людинi, минає, навiть пристрасть, коли приходить смерть. Iнакшого чинника не могло бути» (Олесь Ульяненко «Серафима»); «Чи передбачаються зміни – на ліпше, на гірше, куди вже гірше, втім, завжди є куди. Наприклад, можна померти» (Євгенія Кононенко «Повії теж виходять заміж»); «А ми ж бо чекаємо воскресіння мертвих!» (Юрій Іздрик «Таке»); «Не варто мати звичку жити в горах і згорда дивитися на балачки про політику чи смерть сусідської Віри»; точка відліку: «…коли я все це зрозумів, то зрозумів і те, що найкращою точкою відліку є смерть. Адже саме смерть є початком нового, безсмертного існування» (Юрій Іздрик «Флешка»); небуття: «Так вiдiйшла у небуття та, яка хотiла мати бiльше, нiж їй дала доля» (Олесь Ульяненко «Серафима»); заціпеніння: «…блідо, мертво зціпивши уста, що аж біліли од напруги, переконливо — година в годину — роз'яснював, що буде, якщо вони звернуться по допомогу» (Олесь Ульяненко «Сталінка»); несподіванка: «Звістка про батькову смерть застала його на вулиці Ломоносова, де він із ватагою «чистив» студентські гуртожитки» (Олесь Ульяненко «Сталінка»); «Смерть може прийти несподівано!» (Євгенія Кононенко «Повії теж виходять заміж»); «Можу померти кожного дня» (Таня Малярчук «Говорити»); вічність: «Іва померла на початку квітня о третій годині ночі. Більше про неї дізнатися було і годі. І йому видавалося, що вона помирає кожного разу, коли він повертається додому не сам. Вона вічно мертва, і цього не перемінити» (Олесь Ульяненко «Жінка його мрії»); кінець життя: «Його дід і бабуся по батьківській лінії не пішли до будинку для старих, до останніх днів топтали ці рипучі сходи й обидва померли якщо не одного дня, то, здається, одного місяця» (Євгенія Кононенко «Повії теж виходять заміж»); «Просто якщо вже ціною Створення світу є вся його архітектоніка як така – з верхом і низом, зі стартом і фінішем, із життям і смертю – то чому б не спробувати рухатися не до кінця, а навспак, до початку» (Юрій Іздрик «Таке»); «Людина вмирає і її кістки зогнивають і все. Крапка. Кінець. Нічого далі нема» (Таня Малярчук «Говорити»);

4)                      бажана / небажана смерть: полегшення: «Швидше, Лорду полегшало від того, що Лопати вже немає» (Олесь Ульяненко «Сталінка»); «Та йому завжди було затишно у "Хамері", і зараз з мертвою жінкою через три кімнати йому було дуже чудово і легко» (Олесь Ульяненко «Жінка його мрії»); «Відмучився, а головне: відмучив бідне дитя, – зітхали під час похорону» (Євгенія Кононенко «Повії теж виходять заміж»); бажання: «…бринить сльоза; холоне піт; сніг; а він хотів жити й хотів померти; пекучий подих на мочці вуха…» (Олесь Ульяненко «Сталінка»);  «Хіба не варте таке життя в очах тих, хто упинається кожного дня в синій екран телевізора? Навіть смерті заздрять» (Олесь Ульяненко «Жінка його мрії»); страждання: «Але чому вона вибрала таку дурнувату смерть, хіба мало всіляких пігулок, розкиданих по шафах? Вона вибрала досить страшну смерть (Олесь Ульяненко «Жінка його мрії»); звільнення: «Він був задоволений життям, навіть смертю Лади, яка вивільняла його від безлічі дріб’язкових обов’язків, котрим він уже не вірив, не надавав того значення» (Олесь Ульяненко «Жінка його мрії»); відсутність стимулу до життя: «Скоро прийде їхній час, але його час ніколи не прийде, допоки він знає, чим жити» (Олесь Ульяненко «Жінка його мрії»); «Без нього я би померла. Точно би померла» (Таня Малярчук «Говорити»); трагедія: «Бо ти не конче мусиш вмерти біологічною смертю, зате померти для інших – приречений» (Юрій Іздрик «Таке»).

Отже, серед найважливіших концептів у структурі української концептуальної картини світу виділяється концепт СМЕРТЬ, що концентрує інформацію про смерть, кінець, припинення існування та способи й засоби її вербальної репрезентації. До типологійних виявів досліджуваного концепту в українському прозовому дискурсі належать  природна / неприродна смерть; стосується / не стосується емоцій; смерть як початок / кінець; бажана / небажана смерть.

У подальшому планується аналіз української фразеології та художньої літератури ХІХ-ХХІ ст., зокрема фразем та лексем, що відбивають фрагменти концепту СМЕРТЬ в українській мовній картині світу.

 

Література

1) Карасик В.И. Культурные доминанты в языке / В. И. Карасик // Карасик В.И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. − Волгоград: Перемена, 2002. − С.166-205.

2) Карасик В.И. О категориях лингвокультурологии / В. И.  Карасик // Языковая личность: проблемы коммуникативной деятельности. − Волгоград: Перемена, 2001. − С. 3-16.

3) Колесов В.В., Пименова М.В., Теркулов В.И. Гедонизм как явление русской лингвокультуры (на примере концепта удовольствие): коллективная монография. К.: Издательский Дом Д. Бураго, 2012. ‒ 208 с. (Серия «Концептуальные исследования». Вып. 19).

4) Краснобаєва-Чорна Ж.В. Концептуальний аналіз як метод концептивістики (на матеріалі концепту ЖИТТЯ в українській фраземіці) / Ж. В. Краснобаєва-Чорна // Українська мова. − № 1. – 2009. – С. 41-52.

5) Попова З.Д. Очерки по когнитивной лингвистике / З.Д. Попова, И.А. Стернин. – Воронеж: Изд-во Истоки, 2001. – 191 с.

6) Українська мова. Енциклопедія / НАН України ім. О.О. Потебні. – К.: Українська енциклопедія, 2000. – 587 с.

7) Colm Hogan P. Cognitive science, literature, and the arts: A guide for humanists / P. Colm Hogan. ‒  New York: Routledge, 2003. ‒ 272 p.

 

 

Матеріал опубліковано:

Тищенко Л.В. Типологійні вияви концепту  СМЕРТЬ в українському прозовому дискурсі [Текст] / Л.В. Тищенко // Наукові записки. ‒ Випуск 127. ‒ Серія: Філологічні науки (мовознавство). ‒ Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В.Винниченка, 2014. ‒ С.332-336.

Коментарі  

 
#14 Тищенко Лілія 31.03.2015, 19:12
Ольго Ігорівно, дякую за увагу до доповіді!
1) Слово представляє концепт не повністю ¬¬¬– воно своїм значенням передає кілька основних концептуальних ознак, релевантних для повідомлення. Увесь концепт у всьому багатстві свого змісту теоретично може бути виражений тільки сукупністю засобів мови, кожен з яких розкриває лише його частину.
Отже, мовні засоби необхідні не для існування, а для повідомлення концепту. Концепт як одиниця мовної картини світу може мати словесне вираження, а може й не мати його. Коли концепт отримує мовне вираження, то використані для цього мовні засоби виступають засобами вербалізації (мовної репрезентації, мовного уявлення, мовної об’єктивації) концепту.
2) Будь-який концепт, незалежно від типу, може бути представлений як польова структура, адже усі концепти мають базовий шар.
Базовий шар концепту – це чуттєвий образ, який кодує концепт як мисленнєву одиницю в універсальний предметний код, плюс деякі додаткові концептуальні ознаки. Когнітивні шари, що відображають розвиток концепту, його відношення до інших концептів доповнюють базовий когнітивний шар. Когнітивними ці шари називаються тому, що вони відображають певний результат пізнання зовнішнього світу, тобто результат когніції. Сукупність базового шару й додаткових когнітивних ознак і когнітивних шарів складають обсяг концепту.
 
 
#13 Сухова Ольга 31.03.2015, 18:36
Шановна Ліліє Владиславівно! Дякую за цікаву доповідь! Маю такі питання: 1. У статті Ви говорите про концепт як одиницю мовної картини світу. Як співвідноситься концепт і слово? Чи вичерпується одне поняття іншим? 2. Чи будь-який концепт може мати польову організацію?
Дякую!
 
 
#12 Тищенко Лілія 28.03.2015, 12:50
Дякую за питання, пані Ірино!
1) У нашому дослідженні ми розглядаємо усі відомі нам фразеологічні одиниці та художні твори різних авторів, тому про ареальну закріпленість певних мовних одиниць не йдеться. Отже, дослідження концепту СМЕРТЬ, який є не тільки загальнонаціона льним, а й загальнолюдськи м, вважаємо перспективним.
2) На сьогодні у концептуальних дослідженнях чітко виділяється багато підходів. Найбільш перспективними, окрім когнітивного, вважаємо наступні: психологічний (Д. Ліхачов, який вважає, що виникнення концепту бачиться у зіткненні словарного значення з особистим і народним досвідом); логічний (Н. Арутюнова та ін., які протиставляють наукове та «наївне» знання); філософський (В. Колесов та інші лінгвісти, які розглядають концепти як основні одиниці національної ментальності, представленій у мові); лінгвокультурол огічний (Ю. Степанов, який стверджує, що концепт – це «основна ланка культури в ментальному світі людини», він має складну структуру, і ключові концепти є константами культури); лінгвоантрополо гічний (представлений в роботах М. Одінцової, Л. Нікітіної та ін., які у центр дослідження ставлять людину в її різних іпостасях).
3) Зазначені у статті типологійні вияви концепту СМЕРТЬ не є вичерпними. Вони, без сумніву, залежать від предмету дослідження. Зазначений концепт актуалізується у фраземіці, народній та художній прозі по-різному. Це підтверджують наступні статті: 1. Тыщенко Л.В. Вербализация концепта СМЕРТЬ в украинском фольклоре (на материале украинской народной прозы) [Текст] / Л.В. Тыщенко // Новые парадигмы и нове решения современной лингвистики / отв. ред. М.В. Пименова.. ‒ Выпуск 3. ‒ Кемерово, 2013. ‒ С. 51-54; 2. Тищенко Л.В. Типологійні вияви концепту СМЕРТЬ в українському прозовому дискурсі [Текст] / Л.В. Тищенко // Наукові записки. ‒ Випуск 127. ‒ Серія: Філологічні науки (мовознавство). ‒ Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В.Винниченка, 2014. ‒ С. 332-336; 3. Тищенко Л.В. Ядерні засоби вербалізації концепту СМЕРТЬ в українській мовній картині світу (на матеріалі казкової народної прози і фразеології)[Те кст] / Л.В. Тищенко // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка (Мовознавство). ‒ Том 39. ‒ Донецьк : Український культурологічни й центр, Східний видавничий дім, 2014. – С. 304-315.
 
 
#11 Тищенко Лілія 26.03.2015, 18:46
Шановна Жанно Володимирівно, дякую за увагу до доповіді та питання!
1. У статті концепт і дискурс співвідносяться як об’єкт і предмет дослідження відповідно. Об’єктом дослідження є фрагмент мовної та когнітивної картини світу, представлений концептом СМЕРТЬ; предмет дослідження ‒ сучасна художня українська проза.
2. Поле (смислове, семантичне, асоціативне) концепту ‒ поле, сформоване сукупністю виокремлених смислових атрибутів, що має центральну й периферійну частини. При встановленні семантичних полів свідомо використовуютьс я слово-стимул і його асоціати. Ви звернули увагу, що замість термінів «семантичне поле концепту», «смислове поле концепту» ми вжили термін «поле концепту». Я згодна, що доцільніше було б оперувати традиційними поняттям «семантичне поле».
3. Концепт СМЕРТЬ ми розглядаємо як фрейм (багатокомпонен тний концепт, який мислиться в цілісності його складників, об’ємне уявлення, певна сукупність стандартних знань про певне явище), що складаєтся з наступних семантичних вузлів:
1) учасники процесу (об’єкт, суб’єкт, споглядальник дії);
2) модифікатор (змінність, яка виявляється у переході об’єкта з одного стану в інший);
3) процес переходу об’єкта зі стану буття у стан небуття, який може мати природній або неприродній характер;
4) тривалість процесу в часі (стадії);
5) причини смерті;
6) характеристики смерті;
7) емоції та оцінка смерті;
8) результатив (результат смерті, що оцінюється споглядачем).
Без сумніву, до обсягу концепту СМЕРТЬ входить значення «кінець життя», і є елементом ядерної зони семантичного поля концепту, але не вичерпується ним. Тільки до ядра досліджуваного концепту залучаємо наступні значення «загибель живої істоти; припинення біологічного обміну речовин в організмі або його частині; припинення існування істоти / неістоти; щось дуже погане, неприємне, небажане; абсолютний кінець будь-чого». Формуючи периферію концепту СМЕРТЬ, ми отримали низку різнопланових атрибутів, які також підтверджують багатокомпонент ність цього концепту (Небезпека, Згубність, Жадібність, Гниль, Безодня, Знищення, Вбивство, Самогубство, Жах, Безвихідь, Страх, Зникнення, Безнадійність, Самотність, Божа кара, Відчай, Неминучість, Приреченість, Спокій, Домовина, Церква, Тиша, Сон, Байдужість, Могила, Умиротворення, Невідомість, Небуття, Темрява, Забуття, Холод, Потойбіччя, Морок, Квіти, Полегшення, Янгол, Каяття, Рай, Спокута, Благо, Слава, Душа, Вічність, Порожнеча, Кінець, Завершеність, Розлука, Горе, Застиглість).
 
 
#10 Тищенко Лілія 26.03.2015, 17:56
Шановна Ганно Василівно, дякую за питання!

1) У відомих нам роботах, які розглядають дихотомію концептів ЖИТТЯ / СМЕРТЬ, акцент зроблений саме на першому, концепті ЖИТТЯ. На нашу думку, ці концепти варті особливої уваги, адже вони посідають чільне місце серед когнітивних концептів у зв’язку з тим, що наявні в них уявлення мають екзистенційне значення як для окремо взятої людини, так і для всієї нації в цілому.
Тому для повного й ґрунтовного аналізу вважаємо необхідним розгляд концепту СМЕРТЬ як окремої когнітивної одиниці (як аналізується концепт ЖИТТЯ у дослідженні Краснобаєвої-Чо рної Ж.В. «Концеппт ЖИТТЯ в українській фраземіці»).

2) З метою виявлення особливостей змісту та структури концепту СМЕРТЬ, які, на нашу думку, обумовлені світоглядом, світовідчуттям та базисними уявленнями індивідів, було проведено лінгвокоґнітивн ий аналіз мовних реакцій реципієнтів.
За умовами експерименту, респондентам було запропоновано записати слова-реакції, які спадають на думку, на слово-стимул «смерть». В експерименті взяли участь 458 осіб (студенти Донецького національного університету філологічного факультету; студенти Донецького вищого училища олімпійського резерву ім. С.Бубки). Для отримання найбільш точних результатів шляхом N-вибірки було обрано асоціації кожного третього респондента. До уваги було взято перші 2 реакції, всього отримано 305 слів-реакцій.
 
 
+1 #9 Гарбера Ірина 26.03.2015, 17:21
Шановна Ліліє Владиславівно!
Дякую за надзвичайно цікаву інформацію!
Прошу відповісти на такі запитання:
1. У майбутньому Ви плануєте дослідити процес вербалізації концепту СМЕРТЬ на основі фразеологічних одиниць та художньої літератури іншого періоду: «У подальшому планується аналіз української фразеології та художньої літератури ХІХ-ХХІ ст., зокрема фразем та лексем, що відбивають фрагменти концепту СМЕРТЬ в українській мовній картині світу». Чи вважаєте Ви перспективним дослідження вищезазначеного концепту, яке базуватиметься на аналізі ареальних лексичних та фразеологічних одиниць – таких, що побутують лише на певній території України?
2. При дослідженні концепту СМЕРТЬ Ви спираєтеся на когнітивний підхід: «Ми розглядаємо концепт з огляду когнітивної лінгвістики, який є «оперативною змістовною одиницею пам’яті, ментального лексикону… всієї картини світу, відбитої у психіці людини» (Кубрякова Е.С. Концепт [Текст] // Краткий словарь когнитивных терминов. ‒ М.: Изд-во Моск. ун-та, 1997. ‒ С.90-93.)». Які ще підходи для вивчення, на Вашу думку, є важливими і перспективними і чому саме?
3. Чи вичерпними є зазначені Вами типологійні вияви досліджуваного концепту СМЕРТЬ («природна / неприродна смерть; стосується / не стосується емоцій; смерть як початок / кінець; бажана / небажана смерть»)? За рахунок чого їх кількість може поповнитися (звузитися)? Чи залежить це від обраного джерела аналізу (фразеологізмів , поетичного чи прозового дискурсу)?
З повагою, Гарбера Ірина
 
 
+1 #8 Краснобаєва-Чорна Жанна Володимирівна 25.03.2015, 14:34
Ліліє!
Ваша доповідь викликала такі питання.
1. У роботі Ви розглядаєте типологійні вияви концепту СМЕРТЬ в українському прозовому дискурсі. Як у Вашому дослідженні співвідносяться терміни «концепт» і «дискурс»?
2. У роботі Ви оперуєте терміном «поле» («Поле концепту СМЕРТЬ відносимо до типу комплексних полів, що мають концентричну структуру»). Подайте, будь ласка, дефініцію терміна «поле концепту».
3. Назвіть, будь ласка, аргументи на користь того, що концепт СМЕРТЬ є самостійним концептом, а не складником концепту ЖИТТЯ, оскільки смерть – це кінець життя.
 
 
+1 #7 Ситар Ганна Василівна 25.03.2015, 07:56
Ліліє!
Дякую за цікаву та виважену доповідь.
Маю до Вас кілька питань:
1. У лінгвістиці сформувався підхід, за яким концепт СМЕРТЬ досліджують у дихотомії з концептом ЖИТТЯ (Н.Новікова, В.Гольдберг, І.Іванова та ін.). Чи підтримуєте Ви цей погляд, чи зіставляєте або плануєте зіставляти ознаки та особливості вияву цих двох концептів?
2. Ви цілком слушно визначили периферію концепту СМЕРТЬ шляхом проведення асоціативного експерименту. Розкрийте, будь ласка, методику його проведення. Скільки інформантів було опитано та як Ви їх добирали?
Дякую!
 
 
#6 Тищенко Лілія 24.03.2015, 16:25
Пані Тетяно, дякую за поставлені питання!
1) На сьогодні у концептуальних дослідженнях чітко виділяється кілька підходів: психологічний (Д. Ліхачов, який вважає, що виникнення концепту бачиться у зіткненні словарного значення з особистим і народним досвідом); логічний (Н. Арутюнова та ін., які протиставляють наукове та «наївне» знання); філософський (В. Колесов та інші лінгвісти, які розглядають концепти як основні одиниці національної ментальності, представленій у мові); лінгвокультурол огічний (Ю. Степанов, який стверджує, що концепт – це «основна ланка культури в ментальному світі людини», він має складну структуру, і ключові концепти є константами культури); лінгвоантрополо гічний (представлений в роботах М. Одінцової, Л. Нікітіної та ін., які у центр дослідження ставлять людину в її різних іпостасях); когнітивний (представлений в роботах О. Кубрякової, І. Стерніна, Н. Болдирєва та ін., які вважають основною метою шляхом пізнання мови збагнути форми різних структур знання й описати існуючі між ними й мовою залежності).
Кожен з підходів покладає в основу тлумачення концепту різні суттєві ознаки, що і є основним критерієм їхнього розмежування: «1) поняттєві складники; 2) образні складники; 3) ціннісні складники (ширше – аксіологійні); 4) дискурсивну зумовленість і мотивованість; 5) статичність; 6) динамічність; 7) варіативність; 8) інваріантність; 9) тематичне закріплення; 10) регулятивність; 11) значущість; 12) національно-кул ьтурне навантаження; 13) інтерпретативні сть і под.» (Загнітко А. Сучасні типології концептів: когнітивний, лінгвокультурол огійний, прагматичний аспекти [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://linguistics.kspu.edu/webfm_send/1455)

2) Ми розглядаємо прозові твори новітньої української літератури, беручи до уваги її тематичну різноплановість.
3) У статті подано 52 речення з фрагментами досліджуваного концепту. У розширеному дослідженні на сьогодні виявлено сімдесят фрагментів концепту СМЕРТЬ: 213 речень з лексемами смерть, мертвий, 174 речення з евфемістичним називанням смерті.
 
 
#5 Тищенко Лілія 24.03.2015, 15:34
Шановна Ольго Сергіївно, дякую за ґрунтовні питання.
1) На сьогодні концепт і поняття досить чітко розмежовані.. Концепт – одиниця когнітивного рівня, отже, він вбирає в себе все, що належить природі поняття й значення. Але концепт – це й факт культури, отже, він увібрав у себе й те, що робить його таким: вихідна форма (етимологія), аксіологічна оцінка, асоціації, абстракції, ментальні ізоглоси. Поняття ж ‒ один з модусів концепту. Наприклад, І. Карасік, розмежовуючи поняття і концепт, говорить, що «поняття ‒ це думка про предмети та явища, що відбиває загальній й суттєві ознаки, а концепт ‒ це ідея, яка вбирає не тільки абстрактні, але й конкретно-асоці ативні й емоційно-оцінні ознаки» (Карасик В.И. Языковые ключи [Текст]. – Волгоград: Парадигма, 2007. – С. 25).
2) Переважно це пряма номінація смерті й процесу вмирання лексемами смерть, мертвий, мерлий, померлий, також частотними є мовні засоби, притаманні художньому стилю: метафори (спить тихенька смерть; смерть наближається; смерть прийшла); евфемізми (вже нема; відлетів до праотців; попрощався з цим світом, відмучився тощо); фразеологізми на позначення смерті та з лексемою смерть (смерть як подався; п’яні у смерть; витяг ноги; вирушив в останню путь тощо).
3) У нашому дослідженні ми говоримо про лексико-семанти чні відношення мовних одиниць, формуючи семантичне поле концепту СМЕРТЬ. Побудову такого поля доцільно здійснювати на основі послідовного аналізу різних типів спільності між елементами поля. Найближчий до ядра сегмент формується тематичними мікрополями «страх» та «спокій», ідентифікатори яких пов'язані з ядром семантичним зв'язком тотожності / ідентичності. Другий шар утворюють тематичні мікрополя «Рай», «кінець», «невідомість», ідентифікатори яких пов'язані з ядром причинно-наслід ковими відношеннями, відношеннями результату та відношеннями часової послідовності відповідно. Третій сегмент формується тематичними мікрополями «душа» і «безнадійність» , ідентифікатори яких пов'язані з ядром відношенням протиставлення.
 

You have no rights to post comments

Новые комментарии

  • Семінар 10 - 9.03.2016

    Гарбера Ірина 09.03.2016 21:40
    Шановна Ліліє Владиславівно! Дякую за питання! Під час опитування ставилися питання такого типу: 1. Як ...
     
  • Семінар 10 - 9.03.2016

    Гарбера Ірина 09.03.2016 21:11
    Шановна пані Аліно! Дякую за питання! Серед поданих нами прикладів ад’єктиви є стрижневими компонентами ...
     
  • Семінар 10 - 9.03.2016

    Гарбера Ірина 09.03.2016 21:01
    Шановна Тетяно Миколаївно! Дякую за питання! Окрім пропонованого, перспективним видається дослідження ...
     
  • Семінар 10 - 9.03.2016

    Гарбера Ірина 05.03.2016 16:58
    Шановна Жанно Володимирівно! Дякую за питання та зауваження! Специфіка етнокультурного забарвлення ...
     
  • Семінар 10 - 9.03.2016

    Гарбера Ірина 05.03.2016 12:46
    Шановна Каріно Олександрівно! Дякую за питання! Серед семантичних особливостей функціонування ареальних ...