Аспірантський семінар

Семінар 3 - 25.02.2015

Ольга Левічева

аспірант кафедри української мови та прикладної лінгвістики ДонНУ

Науковий керівник - д.філол.н., проф. Загнітко А.П.

 

КОМПОНЕНТНА СТРУКТУРА СИСТЕМИ СУЧАСНОЇ КОМУНІКАЦІЇ: ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПОНЯТЬ

 Сучасні лінгвістичні дослідження звертаються до прагматичного аспекту мовної діяльності. Але й сьогодні постійно уточнюється термінологічний апарат. Одним з актуальних питань у комунікативній теорії можна вважати проблему закономірності й співвідношення комунікативного й мовного актів, дискурсу й комунікації, що й визначає пропоновану наукову статтю.

Об'єкт дослідження – комунікація як категорія організації мовлення в її традиційному трактуванні. Предмет аналізу– комунікативні ознаки й характеристики, структурні особливості й співвідношення понять у комунікації.

 

Основні завдання наукового аналізу:

1)                      диференціація понять мовний акт, комунікативний акт, комунікативна ситуація, дискурс, комунікація;

2)                      визначення їхнього місця й статусу в комунікативній системі, конкретизація ознак і відмінностей.

Тлумаченням понять комунікативної системи тривалий час займаються Т. ван Дейк, Дж. Ліч, Е. Клюєв, А. Кібрик, В. Красних. Серед українських дослідників – це А. Загнітко, Ф. Бацевич, Е. Селіванова, Г. Почєпцов та інші.

Усупереч різним визначенням поняття комунікації, у більшості з них знаходимо спільні риси.

Комунікація (від лат. сommunicatio – роблю загальним, зв'язую, спілкуюся) – спілкування, обмін думками, відомостями, ідеями тощо, специфічна форма взаємодії людей у процесі їх пізнавально-трудової діяльності. Комунікація має структури – глибинні (універсально-предметний код мислення, національно-мовна картина світу) і поверхневі (висловлення (текст)) + екстралінгвістичні фактори (ситуативна конкретність, пресуппозиція, національно-культурна позиція) + невербальні компоненти. Синонімом комунікації є спілкування [ЛЭС 2002: 233].

За визначенням Ф. Бацевича, комунікація – це 1. Один із модусів існування явищ мови. 2. Смисловий та ідеально-змістовний аспекти соціальної взаємодії, спілкування; складник спілкування поруч із перцепцією та інтеракцією; складний, символічний, особистісний, трансакційний, часто неусвідомлюваний процес обміну знаками, під час якого транслюється певна інформація зовнішнього або внутрішнього характеру, а також демонструються статусні ролі, у яких перебувають учасники спілкування відносно один одного. Комунікацію як тип процесу взаємозв'язку дослідник розглядає в межах спілкування – сукупності зв'язків і взаємодій людей, суспільства, суб'єктів, у яких відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями, звичками й результатами діяльності [Бацевич 2004:104-105].

О. Селіванова називає комунікацією цілеспрямований процес інформаційного обміну між двома й більше сутностями за допомогою певної семіотичної системи [Селіванова 2006: 243].

За твердженням О. Селіванової, комунікація є процесуальним явищем, у якому реалізується її характер як субстанції за рахунок комунікативної ситуації. У сучасних наукових розвідках знаходимо також і ототожнення дискурсу й комунікативної ситуації, розуміння яких слід уточнити.

Комунікативна ситуація – як лінгвосинергетичне явище, складна нерівнозначна система, яка функціонує шляхом взаємодії її складників як окремих систем під впливом зовнішнього середовища. Основні параметри самоорганізації упорядковують нерівнозначність системної організації й протистоять різним деструктивним внутрішнім і зовнішнім факторам. Характеризується замкнутістю, цілісністю, системністю, діяльнісною динамічністю.

У Лінгвістичному енциклопедичному словнику зазначається, що комунікація складається з комунікативних актів (одиниць комунікації), у яких беруть участь комуніканти, які продукують висловлення (тексти) і інтерпретують їх [ЛЭС 2002: 233].

На думку О. Селіванової, комунікативна ситуація як процес діяльнісної комунікативної взаємодії базується на комунікативному акті [Селіванова 2001: 39-41]. Отже, комунікативна ситуація є ширшим поняттям за комунікативний акт, адже містить разом із вербальним повідомленням (текстом) інші складники (мовний фонд знань, екстралінгвістичні чинники, умови спілкування тощо).

Співвідношення комунікативної ситуації, комунікативного акту, дискурсу по-різному розглядають у теорії мовної комунікації.

У книзі «Основи теорії мовної комунікації» О. Селіванова наводиться твердження В. Красних про широке тлумачення комунікативного акту: від обміну думками, вимовленими усно або написаними у певній мовній системі, до рольової ситуації, у якій ролі регламентовані соціальним і національно-культурним середовищем, яке регулює за допомогою мовних і немовних стереотипів ієрархію мотивів відповідно до особистісних смислів комунікантів [Селіванова 2011: 40].

У сучасній теорії мовної комунікації немає однозначного визначення комунікативного акту. Є. Клюєв комунікативним актом називає акт мовної взаємодії між носіями мови, у межах якого вони вирішують комунікативні завдання: спілкуються, обмінюються інформацією і т.д. [Клюєв 2002: 254].

За визначенням В. Красних, комунікативний процес як загальне поняття теорії мовної комунікації актуалізується у вигляді комунікативного акту – концептуально й структурно організованому обміні комунікативною діяльністю адресантом і адресатом у межах вербального контакту, у якому предметно-знаковим носієм є дискурс, який спирається на певну ситуацію [Красных 2001: 201]. На думку В.В. Красних, комунікативний акт має 2 складники: ситуацію як фрагмент об’єктивно наявної дійсності, частиною якої є і вербальний акт, і дискурс – вербалізовану мовно-мисленнєву діяльність, що містить не лише власне-лінгвістичні, а й екстралінгвістичні компоненти. У комунікативному акті вона виокремлює:

1)      екстралінгвістичний аспект; конситуацію – умови спілкування та його учасників;

2)      семантичний аспект; контекст – імпліцитно чи експліцитно виражені смисли, реальні, що є частиною ситуації, відображені в дискурсі, й актуальні для поданого комунікативного акту;

3)      когнітивний аспект; пресупозицію – зону перетину індивідуальних когнітивних просторів комунікантів разом з уявленнями про конситуацію;

4)      власне-лінгвістичний аспект; мовлення – продукт безпосереднього продукування мовлення комунікантами.

Як вважає авторка цієї моделі комунікативного акту, два компоненти комунікативного акту – конситуація й мовлення — є «поверхневими елементами» його структури, які відіграють визначальну роль у встановленні меж та специфіки комунікативного акту. Контекст і пресупозиція, що імпліцитно представлені в структурі акту, утворюють макрокогнітивний пласт [Красных 2001].

У «Словнику сучасної лінгвістики» А.П. Загнітка комунікативний акт – це однократне здійснення комунікації в межах певної комунікативної ситуації. У комунікативній лінгвістиці – це процес, що відбувається у відповідних часово-просторових координатах між адресантом та адресатом як носіями психосоціокогнітичних рис за тим чи за тим мовленнєвим жанром, його результатом постає дискурс, текст; акт мовленнєвої взаємодії між суб’єктами спілкування. У процесі якого вирішуються комунікативні завдання; сукупність мовленнєвих актів, що здійснюються комунікантами назустріч один одному; інтеракція [Загнітко 2012: 23].

Як будь-який процес, мовна комунікація піддається членуванню. Зважаючи на те, що найтиповішою формою вербальної комунікації виступає процес взаємодії двох або більше комунікантів – адресанта й адресата, функціонально цілісним є той фрагмент, який охоплює обмін мовленнєвими діями (мовними актами), здійснюваними на перетині векторів простору й часу (у певному місці й у певний час). Такий обмін називають комунікативним актом.

Комунікативні процеси відбуваються у певних знакових системних умовах, які сьогодні називають дискурсом. Кожне значення дискурсу зумовлюється певним розумінням і відношеннями понятійних потреб і модифікацій уявлень про мову й мовлення, текст, діалог і стиль тощо.

Одним із перших, хто описав механізми й закони дискурсивної діяльності, був М. Фуко. Класичними можна назвати роботи З. Харріса, Е. Бенвеніста (дискурс як мовлення); Т. ван Дейка (прагматична природа дискурсу); Ю. Хабермаса (дискурс як форма повсякденної взаємодії). Концептуальними є дослідження комунікативно-когнітивної природи дискурсу Н. Миронової, Н. Арутюнової, Ю. Степанова, В. Дем’янкова; структури дискурсу, його диференційних ознак, специфіки функціонування й типології дискурсів у роботах М. Макарова, В. Карасика, В. Дем’янкова, М. Бахтіна та інших.

У лінгвістичній науці поняття дискурсу зустрічається тільки наприкінці 50-х рр. ХХ ст. Термін « дискурс-аналіз» пов'язують із іменемЗ. Харріса, який використовував його як один із дистрибутивних методів, що застосовується у зв'язному тексті з урахуванням соціокультурної ситуації.

Власне поняття дискурсу  виникло у 60-70-рр. ХХ ст., коли такі дослідники як Б. Палек, Т.ван Дейк і В. Дресслер розглядали дискурс як гіперсинтаксис, макросинтаксис і синтаксис тексту відповідно [ЛЭС 1990: 136].

Сьогодні дискурс інтерпретується в різних наукових парадигмах. Існуючі лінгвістичні концепції, на наш погляд, вдало поєднує Т. Ширяєва, яка розглядає визначення терміну «дискурс» через низку напрямків: лінгвістичний, семіотичний, соціальний, стилістичний, ідеальний, діяльнісний, інституційний й когнітивний. Усі підходи поєднуються загальними властивостями, які так чи так репрезентують дискурс, це – динамічність, взаємопроникнення через семіотичну систему й мовленнєва діяльність носіїв. Багатовимірність дискурсу пояснюється його джерелами, автори яких інтерпретують це явище в досить різних мовних системах [Ширяева 2006].

Серед основних джерел дискурсного аналізу А. Загнітко називає такі:

-       структуралізм, семіотика, аналіз наративів(структурна лінгвістика К. Леві-Строса) – це аналіз текстів різного типу у роботах Р. Барта, А. Греймаса, У. Екота ін., де об’єднувальним елементом постала семіотика;

-       етнографія (Д. Хаймс, Дж. Гамперц) усного мовлення й етнографія комунікації, де досліджувався етнографічний контекст текстів, способи їхньої комунікативної реалізації, а також соціальні та культурні умови вживання;

-       аналіз мовленнєвого спілкування, де, на думку науковця, варто стверджувати про мікросоціологію і мікросоціолінгвістику як парадигми діалогійної єдності;

-       прагматика, аналіз мовленнєвих актів (Дж. Остін, Дж. Сьорль, Г.П. Грайс) – розгляд прагматичних зв’язків між лінгвістичними структурами і соціальними діями під час аналізу тексту як послідовності мовленнєвих актів;

-       соціолінгвістика як абстрактне, позаконтекстне вивчення мови як системи знаків емпіричними дослідженням мови в конкретному соціальному контексті (за Т.ван Дейком);

-       опрацювання тексту з погляду психології та штучного інтелектуопрацювання тексту як результату процесів сприйняття, запам’ятовування, репрезентації у пам’яті, відтворення текстової інформації;

-       лінгвістика тексту, що під впливом структуралізму почала цікавитися одиницями більшими за речення, закономірностями поєднання речень, зв’язності тексту [Загнітко2008: 15-17].

Найбільш авторитетними визначеннями дискурсу вважаємо думки декількох дослідників, які представлено в таблиці 1.

 Таблиця 1.

Концептуальні визначення дискурсу

 

Е. Бенвеніст

Дискурс – «мовлення, яке привласнює мовець» у межах дихотомії «мова-мовлення». Дискурс протиставляється об'єктивній розповіді як процес системі.

А. Кібрик

Дискурс – комунікативна ситуація, що включає свідомість комунікантів і текст, який створюється в процесі спілкування

Г. Почєпцов

Дискурс повинен відповідати нормам мовленнєвої, комунікативної й соціальної ситуацій.

Т. ван Дейк.

У широкому розумінні – дискурс – це складне комунікативне явище, що відбувається між мовцем і слухачем у певному соціальному просторі, включає тексти й екстралінгвістичні фактори (знання про світ, думки, настанови, мету адресата) необхідні для розуміння тексту. У вузькому розумінні – дискурс має тільки вербальний складник (комунікативну дію) як текст або розмова, тобто дискурс тут позначає завершений або тривалий «продукт» комунікативної дії, його письмовий або мовний результат, інтерпретований реципієнтами.

Г. Стаббс

Дискурс має три основні характеристики: 1) у формальному плані – це одиниці мовлення, які за своїм обсягом домінують над пропозицією; 2) у змістовному – дискурс пов'язаний із використанням мови в соціальному контексті; 3) за своєю організацією дискурс – інтерактивний.

Г. Серіо

Виділяє вісім значень терміну «дискурс»: 1) еквівалент поняття «мовлення» (за Ф. де Соссюром); 2) одиниця, яка своїми розмірами перевищує фразу; 3) вплив висловлення на його одержувача з урахуванням ситуації висловлення; 4) бесіда як основний тип висловлення; 5) мовлення з позиції мовця на противагу розповіді (за Е. Бенвеністом); 6) уживання одиниць мови, їх мовленнєва актуалізація; 7) соціально або ідеологійно обмежений тип висловлень (типу феміністський дискурс); 8) теоретичний конструкт, призначений для досліджень умов створення тексту.

Ю. Степанов

Дискурс – це «мова в мові», але представлений як особлива соціальна даність. Дискурс реально існує у вигляді своєї «граматики» і свого «лексикону», у текстах, у яких виникає особлива граматика, особливий лексикон, особливі правила слововживання й синтаксису, особлива семантика, нарешті – особливий світ.

Н. Арутюнова

«Дискурс – зв'язний текст у сукупності з екстралінгвістичними – прагматичними, соціокультурними, психологічними й іншими факторами; текст узятий у подійному аспекті; мовлення, розглянуте як спрямована дія, компонент, який бере участь у взаємодії людей і механізмів їхньої свідомості. Дискурс – це мовлення, «занурене в життя.

В. Дем’янков

Дискурс – довільний фрагмент тексту, що складається більше ніж з одного речення, сконцентрований навколо опорного концепту; загальний контекст описує дійових осіб, об'єкти, обставини, час, вчинки тощо, визначаючись не стільки послідовністю речень, а скільки тим спільним для того, хто створює цей дискурс і для світу інтерпретатора, що «будується» під час розгортання дискурсу.

М. Макаров

Виділяє три інтерпретанти дискурсу: формальну (надреченнєвий вимір ), функціональну (використання мови), ситуативну (соціальні, психологічні, культурні умови спілкування).

В. Карасик

Дискурс – текст у ситуації реального спілкування, що передбачає різні виміри. Дискурс – це проміжна ланка між мовою, спілкуванням, мовленнєвою поведінкою й фіксованим текстом. Виділена схема функціонування дискурсу, у якій повинна бути також текстова координата – від мовлення як духовної діяльності до конкретної мовної дії, що переходить до культурно-ситуативного мовного утворення, тобто дискурсу. У ньому також накопичується досвід людства.

А. Загнітко

Дискурс – це комунікативна подія, описана або як послідовність зв'язаних один з одним мовних актів (або висловлень), або як певна послідовність речень, що становлять основу такого опису ( тобто предикацій).

Ф. Бацевич

Дискурс – тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище, мовний потік, що має різні форми вияву, відбувається в межах конкретного каналу спілкування, регулюється стратегіями й тактиками учасників; синтез когнітивних, мовних і позамовних факторів, які визначаються конкретним колом «форм життя», залежних від тематики спілкування, є результатом формування різних мовних жанрів; сукупність мовленнєво-мисленнєвих дій комунікантів, пов'язаних із пізнанням, осмисленням і презентацією світу мовцем і осмисленням мовної картини світу адресанта слухачем (адресатом).

І. Шевченко

Дискурс в аспекті когнітивно-комунікативної парадигми як «інтегральний феномен, мисленнєво-комунікативна діяльність, яка є сукупністю процесу й результату й включає як екстралінгвістичний, так і власне лінгвістичний аспект, у якому крім тексту виділяються пресупозиція й контекст (прагматичний, соціальний, когнітивний), що визначають вибір мовних засобів».

На думку В. Карасика, сучасні дослідження дискурсу базуються на таких основних принципах:

1) простота статичної моделі мови, що не відповідає її природі;

2) залежність динамічної моделі мови від процесу комунікації (спільної діяльності комунікантів, обміну думками, досвідом тощо);

3) розгляд комунікативних ситуацій спілкування у культурному контексті;

4) належність центральної ролі комунікантам, а не засобам спілкування;

5) докомунікативна та посткомунікатвина стадії комунікації;

6) породження та інтерпретація тексту – це головні виміри тексту як продукту комунікації [Карасик 2002: 188-200].

Для визначення нашого розуміння дискурсу, слід узагальнити типові підходи, які можна звести до таких:

1)     дискурс визначається у системі «мова → дискурс → текст»;

2)     за відношенням до дискурсу як процесу, тексту є його результатом (усним або письмовим);

3)     дискурс тлумачать як мовленнєве культурно-ситуативне утворення, що є одиницею більшою за речення;

4)     аналіз дискурсу постає через текст і навпаки;

5)     дискурс – це когнітивний процес, що полягає у творенні мовленнєвої поведінки;

6)     дискурс розглядається як взаємопов’язана послідовність мовленнєвих актів (висловлень), що об’єднуються під «девізом» комунікативної мети та мають певний вплив на адресата;

7)     дискурс визначають як засіб мовленнєво-мисленнєвої поведінки, що може поставати як ритуалізована форма;

8)     дискурс вважають формою міжособистісної діяльності;

9)     дискурс розуміють як складну комунікативну подію, що відбувається у конкретних комунікативних, соціальних та прагматичних ситуаціях;

10) дискурс – це засіб актуалізації мовних елементів для досягнення комунікативної мети;

11)  дискурс – це мовленнєвий конструкт, що витворюється у когнітивно-зумовленому просторі;

12)  дискурс – це особлива підмова соціальної діяльності, що спирається на принцип антропоцентризму.

Підсумовуючи різні тлумачення й підходи до визначення дискурсу, його значення можна представити так: дискурс – це усталена концептуальна ієрархічна модель етнокультурної мисленнєво-комунікативної поведінки комунікантів у соціально-зумовленому просторі, результатом якого постає текст як інтерактивний конструкт типологійної мовленнєвої діяльності, що регулюється позамовними чинниками, антропоцентричністю, інформацією про учасників комунікативної події, соціумом, ментальністю, і має на меті виконання комунікативного завдання.

Узагальнене тлумачення схематичного процесу комунікації подає В. Красних, яке, на наш погляд, недостатньо завершене. Пропонована структура комунікативного процесу не уточнює, на якому рівні будуть перебувати мовні дії (мовні акти) або вони ототожнюються з вербальним контактом? До того ж, можна погодитися з О. Селівановою, що поняття комунікативної ситуації ширше, ніж комунікативний акт, хоча в схемі представлена інша ієрархія [див. Красных 2001: 201].

Для визначення місця мовленнєвих актів у системі комунікації слід розглянути їхнє тлумачення й основні характеристики. У теорії мовленнєвих актів Дж. Остіна, висловлення дорівнюють мовному вчинку, тобто вони є діями, які здійснюються словами (наприклад, констатація, питання, вибачення, вітання) і називаються мовленнєвими актами.

Мовний акт – це мінімальна одиниця мовленнєвої комунікації, комбінація мовленнєвих дій, що має трирівневу структуру (локуція, ілокуція, перлокуція), цілеспрямована (інтенційно зумовлена) мовленнєва дія, що відбувається згідно з принципами та правилами мовленнєвої поведінки, прийнятими у певному суспільстві; одиниця нормативної соціомовленнєвої поведінки, яка розглядається у межах прагматичної ситуації; найпростіший мовленнєвий крок правильно організований граматично та семантично, що має здатність розвиватися у діалозі (як репліка).

Головною особливістю теорії мовленнєвих актів вважається підхід до них як до способу досягнення мовцем певної мети та розгляд реалізованих ним мовних (граматичних, лексичних, фонетичних) засобів.

До кінця нерозв’язаними та суперечливими залишаються питання сутності, структури, форм та типології мовленнєвих актів, що постійно зазнають змін та варіацій. Але чіткішими є ознаки мовленнєвих актів, що постає суттєвим для з’ясування їхнього місця в компонентній структурі комунікативної системи, основними з яких виступають:

-        центральна позиція висловлення під час взаємодії комунікантів;

-        інтенційність;

-        цілеспрямованість;

-        конвенційність;

-        стратегічний підхід комунікантів;

-        прогностичний аспект;

-        ситуативний контекст і функційна орієнтація;

-        досягнення комунікативної мети у мінімальній комунікативній ситуації;

-        спрямованість на побудову конкретної комунікативної ситуації.

У класичному розумінні мовленнєві акти зорієнтовані на окремі репліки та вплив, який здійснює ними мовець на слухача, власне за що і критикують теорію мовленнєвих актів як однобічну концепцію, що не враховує взаємодії двох мовців. Водночас сучасні класифікації мовленнєвих актів досліджують їхню послідовність (порядок реплік, мовленнєві акти стимул-реакція), що можуть пояснювати не тільки їхній парадигматичний, але й синтагматичний аспект як елементів структурно більших одиниць. Сьогодні в лінгвістичній літературі використовують терміни макро-мовленнєві акти (Т. ван Дейка), набір / серія мовленнєвих актів (speech act set) [Olshtain 1990], комплексні мовленнєві акти [Кабакова 2000], які називають послідовність висловлювань, об’єднаних загальною інтенцією учасників реального ситуації спілкування, набір реплік, що пов’язані спільною темою за умови взаєморозуміння. Комплекс таких мовленнєвих актів є частиною структури комунікативного акту.

Зважаючи на визначення понять комунікативного та мовленнєвого актів, характеристику основних складників, та виділення ознак, вважаємо за необхідне уточнити компоненту структуру комунікації, за основу якої взято структурну схему складників комунікації В.В. Красних (див. Схему 1).

 Схема 1. Компонентна структура комунікації

 

Поданий матеріал не вичерпує проблематики, адже запропонована схема є узагальненою моделлю комунікативного процесу, що у подальшому розгляді вимагає також уточнення таких понять як дискурс, глибинні та поверхневі структури. Проведений аналіз створює передумови для подальшого комунікативно-прагматичного аналізу мовленнєвих дій (мовленнєвих актів) їхньої типології та класифікації.

 Література

Dijk van T.A. Discourse as Social Interaction / T.A. van Dijk. – L., 1997. – 342 p.

Olshtain Е. The Learning of Complex Speech Act Behaviour / E. Olshtain, A. Cohen // TESL Canada Journal / Revue TESL DuCanada. – 1990. – Vol. 7, No. 2. – P. 45–65.

Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник / Ф.С. Бацевич. – К. : Видавничий центр «Академія», 2004. – 344 с.

Демьянков В.З. «Теория речевых актов» в контексте современной лингвистической литературы (обзор направлений) / В.З. Демьянков // Новое в зарубежной лингвистике. – Вып. 17: Теория речевых актов. М., 1986. С. 223 – 235.

Загнітко А.П. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни / А.П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2012. – Т.2. – 402 c.

Кабакова Ю А. Убеждение как сложный комплексный речевой акт / Ю.А. Кабакова // Теория и практика германских и романских языков: мат.-лы Всеросс. науч.-практ. конф. – Ульяновск, 2000. – С. 96–98.

Карасик В.И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. – Волгоград: Перемена, 2002. – 477 с.

Клюев Е.В. Речевая коммуникация: Учебное пособие для университетов и институтов / Е. В. Клюев. ­– М. : РИПОЛ КЛАССИК, 2002 – 320 с.

Красных В.В. Основы психолингвистики и теории коммуникации / В.В. Красных –М. : ИТДГК «Гнозис», 2001. — 270 с.

ЛЭС 2002: Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н. Ярцева. – 2-е изд. дополн. – М. : Большая Российская Энциклопедия, 2002. – 709 с.

Почепцов Г.Г. Прагматика текста / Г.Г. Почепцов / Коммуникативно-прагматические и семантические функции речевых единств. – Калинин : Калининский гос. ун-т. – 1980. – 283 с.

Селіванова О.О. Основи теорії мовної комунікації: Підручник / О.О. Селіванова. – Черкаси : Видавництво Чабаненко Ю.А., 2011. – 350 с.

Ширяева Т.А. Когнитивная модель делового дискурса: монографія / Т.А. Ширяева. – Пятигорск : Пятигорский гос.лингв.ун-т, 2006. – 256 с.

 

Матеріал опубліковано:

Левичева О.С.Компонентная структура системы современной коммуникации: дифференциация понятий [Текст] / О.С. Левичева // Коммуникативные исследования / гл.ред. О.С. Иссерс. – Омск, Россия, 2014, Вип. 1. – С.28-41.

 

Коментарі  

 
#9 Левічева Ольга 27.02.2015, 10:52
Шановна пані Юліє! Дякую за питання.

1. Поняття комунікативного контексту є важливим у межах дослідження у зв’язку із впливом його чинників на вибір мовленнєвих засобів, що конструюються учасниками дискурсу. Комунікативний контекст – одна з невід’ємних частин комунікації, що впливають на продукування та інтерпретацію мовленнєвих дій. Він визначає прагматику всієї комунікації.

2.У дослідженні інституційного дискурсу використовуємо такі категорії:

1) конститутивні: оформленість, тематична, стилістична та структурна єдність, смислова завершеність;

2) жанрово-стилістичні: стильова належність, жанрові канони;

3) змістовні (семантико-праг матичні): повнота / неповнота, референційність , інтерактивність , інформативність , модальність, інтерпретативні сть (точність), інтертекстуальн а орієнтація, інтерсеміотичні сть, інтенційність, ретроспекція, антропоцентричність;

4) формально-структурні: композиційність , безперервність / дискретність, когезія, когерентність, континуум.

3. У лінгвістиці термін «метакомунікаці я» з’явився у 1950-х роках ХХ ст. (пов’язують з ім’ям дослідника Г. Бейтсона). У сучасній лінгвістичній науці визначення можна подати так: метакомунікація – це особливий тип спілкування, специфіка якого полягає у її зворотному характері – спрямування комунікації на себе.
Метакомунікація це – особливий код, що супроводжує власне-комуніка цію, є невід’ємною її частиною, у якій способи і засоби власне-комуніка ції намагаються пояснити її, тим самим прагнучи до переосмислення комунікації. Основні функції: забезпечення розуміння між партнерами комунікації; організація та регулювання процесу комунікації; оцінка комунікативних дій.
Сьогодні метакомунікацію досліджують у межах дискурсу, зокрема: його мовне тло, стратегічну динаміку, структуру змін комунікативних ролей.
 
 
#8 Левічева Ольга 27.02.2015, 08:21
Шановна Інно Володимирівно! Дякую за цікаві питання.

1. Поняття «мовленнєвий акт» та «мовленнєва дія» вживаємо синонімічно. Поняттям мовний акт як лінгвістичним терміном не апелюємо (вибачаюсь за таке представлення матеріалу).

2. Дискурс вважаємо ієрархічною моделлю, адже його структуру варто представляти як піраміду з надбудованих рівнів та відгалужень.
Дискурс з усіма його характеристикам и зводять до єдиної моделі, яка об’єднує 3 рівні: системний (інтенційний), стратегічний, тактичний. Відповідно до рівнів варто розрізняти усну та письмову реалізацію, де відповідно виявлятимуться такі одиниці: мовленнєвий акт, висловлення, репліка / мовленнєвий крок, діалог / монолог, комунікативна подія; мовленнєвий акт, речення, надфразова єдність, текст.
Системний рівень є визначальним щодо комунікативних намірів. На стратегічному рівні дискурс сегментований на складники. Сегментація може відбуватися як тематично, так і функційно (мовленнєві та мовленнєво-орга нізувальні дії). Тут виявлятимуться дискурсивні зв’язки: дискурсивно-син таксичні та морфологічні: порядок слів, граматичні форми, сполучники тощо. На цьому рівні спостерігатимем о діалогійний / монологійний вияв дискурсу. У діалозі, у свою чергу, подільними постають мовленнєві кроки (репліка-стимул , репліка-реакція , репліка-відпові дь тощо), що об’єднуються у мовленнєві ланцюги, з яких також витворюються дискурсивні фази: встановлення, підтримки, завершення бесіди тощо. У діалогійному вимірі структура дискурсу ускладнюється, з’являється додатковий організаційний аспект: зміна комунікативних ролей, структурування мовленнєвих кроків тощо.
Монологійна форма є також ієрархізованою дискурсивною єдністю, що базується на інституційному, ритуалізованому та риторичному вимірах (якщо інституційний комунікація).

3. Комунікативний акт – це мовленнєва взаємодія, де обов’язковим компонентом виступатиме дискурс (інституційний / неінституційний ), який об’єднує як вербальні, так і невербальні складники.
На нашу думку, текст як результат дискурсу у більшості випадків виступатиме як інтерактивний конструкт. Під інтеракцією ми розуміємо процес взаємодії у процесах спілкування. Основна мета будь-якого тексту – це вплив на адресата. Рекламний текст на стовпі також прагне знайти зацікавлену людину, і вияв інтерактивності може бути різний: або пасивний, опосередкований , або це буде негайна реакція адресата. Навіть у монолозі (публічній промові) знаходимо вияви діалогійності (інтерактивност і): звернення до слухача, інформування. Тут реакція-відпові дь не є яскраво вираженою. Неінтерактивніс ть тексту можлива, але, гадаю, що такі випадки поодинокі, і вимагають свого дослідження.
 
 
#7 Левічева Ольга 26.02.2015, 18:53
Вживання терміну "мовний акт" у доповіді прошу вважати помилковим. Правильно "мовленнєвий акт".
 
 
#6 Левічева Ольга 26.02.2015, 18:46
Шановна Ганно Василівно!
Дякую за питання.

1. Так, у межах дослідження заплановано розмежування прямих і непрямих реалізацій структивних мовленнєвих виявів. В інституційній комунікації використання непрямих мовленнєвих форм сприяє підвищенню статусу адресанта перед адресатом, свідчить про освіченість мовця. Нам видається цікавою непряма комунікація своєю інтенційністю, визначенням відповідності / невідповідності реально вживаного висловлення.
На цьому етапі досліджень поки що детально таке явище не аналізуємо. Напевно, у цьому розрізі дослідження сконцентрується на прагматичних імплікатурах.

2. У дослідженні аналізуємо декілька, на наш погляд, авторитетних і ґрунтовних класифікацій мовленнєвих актів, зокрема: Дж. Остіна, Дж. Сьорля, Д. Вундерліха, Дж. Ліча, Г. Почєпцова, К. Баха, В. Богданова. З погляду семантики, опертям є класифікація структурних компонентів мовленнєвого акту Дж. Остіна (локутивний, ілокутивний, перлокутвиний компоненти). Але перспективною та цікавою для інтерпретації структивів постає класифікація українських мовознавців П. Зернецького та Г. Рябоконь, які класифікують мовленнєві акти на такі типи: адресантно орієнтовані, адресато орієнтовані, міжособистісно орієнтовані, когнітивно орієнтовані та метакомунікатив ні.
 
 
+1 #5 Мала Юлія 26.02.2015, 08:02
Шановна Ольго Сергіївно! Дякую Вам за цікавий матеріал! Скажіть, будь ласка, якого значення Ви надаєте комунікативному контексту? Які основні категорії дискурсу Ви використовуєте? Як трактується термін "метакомунікаці я" у сучасній лінгвістиці?
 
 
#4 Левічева Ольга 24.02.2015, 13:36
Шановна Жанно Володимирівно! Дякую за цікаві питання. Відповідаю.
1. Дискурс вважаємо комунікативним процесом, адже він займає посередницьку позицію між мовним досвідом (мовою) та текстом-констру ктом. Дискурс – це модель комунікативної поведінки учасників спілкування, які володіють знаннями і правилами такої взаємодії, що приводить до успішності / неуспішності. Комуніканти вміють застосовувати свої знання на практиці, можуть орієнтуватися у дискурсивному процесі. Говоримо про циклічність, повторюваність, ритуалізовану форму дискурсу, що дозволяє вчитися комунікації, за рахунок чого задовольняти соціальні потреби.
Досить складно відокремити дискурс від певної мовної галузі, і я також не наважуся цього робити. Дискурс вважаю поняттям міждисциплінарн им і комплексним. Його повноцінна характеристика можлива тільки через низку специфікацій, адже й походження дискурсу не є одноманітним явищем. Щодо пропонованого дослідження, то, все-таки, тут дискурс розглядаємо у межах комунікативної лінгвістики, бо цікавою для нас є саме мовленнєва взаємодія.

2.Конститутивними ознаками дискурсу є: мета; учасники, їхній соціальний статус; хронотоп; умови; цінності; засоби спілкування; стратегії і тактики; тематика; дискурсивні формули; розгортання / членування спілкування; канал тощо (класифікації В.І. Карасика, М. Макарова). Такі характеристики зумовлюють жанрову специфіку тексту, що постає у результаті процесу (дискурсу). Названі ознаки характерні для інституційних типів дискурсу і слугують його основою, фундаментом. Комунікативний акт виступатиме тут найбілішим компонентом, що об’єднуватиме усі ланки: дискурс як процес комунікації і текст, що утвориться.

3. Пропоноване дослідження спрямоване на аналіз мовлення представників політичної комунікації, зокрема виявлення структивних конструкцій у політичних виступах (промовах). Але визначення структивів, їхня прагматична інтерпретація та адаптація отриманих результатів у сучасній лінгвістиці залежать від аналізу накопиченого мовного досвіду, що постає в основі дослідження.
 
 
+1 #3 Сахарук Інна 24.02.2015, 13:10
Шановна Ольго Сергіївно!
Дякую за ґрунтовний аналіз матеріалу.
Виникли такі питання до Вас:
1. Чи розмежовуєте Ви поняття "мовний акт", "мовленнєвий акт" і "мовленнєва дія"? Чи Ви вживаєте їх синонімічно?
2. Що означає поняття "ієрархічна модель" у визначенні дискурсу? Якою є ієрархія дискурсу?
3. Чи завжди дискурс виникає під час комунікативного акту? І чи завжди текст як результат дискурсу є інтерактивним конструктом?
Дякую!
 
 
+1 #2 Ситар Ганна Василівна 23.02.2015, 21:57
Ольго!
Дякую за цікавий матеріал.
Маю до Вас такі питання.
Чи розмежовуєте Ви пряму та непряму комунікацію?
Якими компонентами чи властивостями компонентів відрізняються структура прямої комунікації і структура непрямої комунікації?
На яку класифікацію мовленнєвих актів Ви спираєтесь?
Дякую.
 
 
+1 #1 Краснобаєва-Чорна Жанна Володимирівна 23.02.2015, 21:32
Ольго Сергіївно!
На Вашу думку, дискурс, все ж таки, – це комунікативний процес чи когнітивний? Відповідно, дискурс є об’єктом дослідження лінгвістики тексту, комунікативної лінгвістики, дискурсології, когнітивістики? Відповідь обґрунтуйте.
Назвіть, будь ласка, конститутивні ознаки дискурсу, які чітко диференціюють його від тексту і комунікативного акту.
Дискурс у Вашому дослідженні пов'язаний з мовою чи мовленням?
 

You have no rights to post comments

Новые комментарии

  • Семінар 10 - 9.03.2016

    Гарбера Ірина 09.03.2016 21:40
    Шановна Ліліє Владиславівно! Дякую за питання! Під час опитування ставилися питання такого типу: 1. Як ...
     
  • Семінар 10 - 9.03.2016

    Гарбера Ірина 09.03.2016 21:11
    Шановна пані Аліно! Дякую за питання! Серед поданих нами прикладів ад’єктиви є стрижневими компонентами ...
     
  • Семінар 10 - 9.03.2016

    Гарбера Ірина 09.03.2016 21:01
    Шановна Тетяно Миколаївно! Дякую за питання! Окрім пропонованого, перспективним видається дослідження ...
     
  • Семінар 10 - 9.03.2016

    Гарбера Ірина 05.03.2016 16:58
    Шановна Жанно Володимирівно! Дякую за питання та зауваження! Специфіка етнокультурного забарвлення ...
     
  • Семінар 10 - 9.03.2016

    Гарбера Ірина 05.03.2016 12:46
    Шановна Каріно Олександрівно! Дякую за питання! Серед семантичних особливостей функціонування ареальних ...