Аспірантський семінар

Семінар 2 - 28.01.2015

Тетяна Кітаєва

аспірант кафедри української мови та прикладної лінгвістики ДонНУ

Науковий керівник - д.філол.н., проф. Загнітко А.П.

 

 

КОМУНІКАТИВНІ СТРАТЕГІЇ І ТАКТИКИ МОВЛЕННЄВОЇ ПОВЕДІНКИ АДРЕСАНТА

 

 Одним з пріоритетних наукових напрямів антропоцентричної лінгвістики є дослідження комунікативної поведінки. Науковці звертають увагу не тільки на мову як на систему комунікативних засобів, а й на використання мови людиною. Це стосується низки напрямів сучасної лінгвістики – комунікативної, прагмалінгвістики, гендерної, соціо- та психолінгвістики. Завданням таких досліджень є практичний опис комунікативної поведінки особистості, різних вікових, соціальних, професійних і гендерних груп, територіальних спільнот [Анохина 2008: 64].

 

   У процесі спілкування, вербального або письмового, кожна людина намагається досягти максимального результату та ефективності. Мовна репрезентація комунікації зумовлена комунікативною спрямованістю, соціально-рольовою належністю, психологічними чинниками. Лексичне наповнення, синтаксичні структури, послідовність фраз та ін. можуть обиратися неусвідомлено або ж детально продумуватися учасниками комунікації, залежно від того, які поставлені перед ними мета та завдання. Найчастіше головну роль у досягненні ефективності повідомлення відіграють його суб’єктивні компоненти, експліцитно або імпліцитно виражені у висловленні [Формановская 2000].

   Спілкування людей зумовлюється взаємною необхідністю (потребою). Усвідомлено чи неусвідомлено комунікативні потреби мовців утілюються в комунікативні інтенції. Загальна інтенція мовця становить підґрунтя стратегії мовленнєвого спілкування, або комунікативної стратегії.

   Створюючи певний текст, адресант, у першу чергу, думає про необхідний йому результат, про ефективність повідомлення і, відповідно, про те, які підходи йому необхідно обрати для того щоб, отримати цей результат. Варіантом реалізації комунікативної поведінки є мовленнєві стратегії і тактики. Саме тому ми зупинимось на розгляді комунікативно-стратегічного чинника спілкування.

   Розуміння понять «комунікативна стратегія» і «комунікативна тактика». Призначення комунікативно-мовленнєвого акту в житті суспільства, в житті людини, етика спілкування, умови його ефективності давно привертають увагу науковців. Цій проблемі присвячені наукові праці А. Загнітка, І. Данилюка [Загнітко, Данилюк 2004], Л. Зубенко, В. Нємцова [Зубенко, Нємцов 2002] та ін. Проте питання культури міжособистісного спілкування, професійного спілкування, залучених стратегій і тактик мовленнєвого спілкування, питання комунікативної компетентності ще потребують подальшого наукового дослідження.

   Кожний носій мови знає, що мовленнєві дії можна планувати, а в окремих випадках це робити необхідно. Поняття комунікативної стратегії і тактики не є відкриттям останнього десятиріччя. Активне використання цих термінів почалося з середини 80-х рр., що відбило посилення комунікативно-прагматичного підходу до аналізу мовних фактів.

   Поняття «стратегія» не є лінгвістичним, а запозичене з військової науки. У військовій справі стратегія визначається як «сфера військового мистецтва, що включає теорію і практику ведення війни, військових кампаній і великих бойових операцій», у ширшому розумінні – це «мистецтво планування чи керівництва, що ґрунтується на правильних далекоглядних прогнозах».

   Незважаючи на те, що комунікативні стратегії є предметом багатьох лінгвістичних досліджень, їхнього однозначного визначення досі не існує. У сучасній науці є декілька різних підходів щодо визначення понять комунікативної стратегії і комунікативної тактики. Проаналізуємо деякі з них.

  Так, Є. Клюєв говорить про те, що введення поняття комунікативної стратегії призводить до необхідності звернення до інших понять – комунікативна мета, комунікативний намір, комунікативна задача, комунікативна інтенція, комунікативна тактика, комунікативна перспектива, комунікативний досвід і комунікативна компетенція.  

   Розглянемо сутність цих понять у розумінні Є. Клюєва.

   Під комунікативною стратегією дослідник розуміє сукупність запланованих мовцем дій і реалізованих у ході комунікативного акту теоретичних ходів, спрямованих на досягнення комунікативної мети. Уявлення про спосіб об’єднання цих теоретичних ходів у єдине ціле (комунікативну стратегію) називається комунікативною інтенцією, що і є рушійною силою комунікативної стратегії.

   Комунікативна мета – стратегічний результат, на який спрямований комунікативний акт.

   Комунікативна компетенція – це набір комунікативних стратегій, властивих індивіду або групі індивідів.

  Комунікативна тактика – сукупність практичних ходів у реальному процесі мовленнєвої взаємодії, тобто комунікативна тактика, на відміну від комунікативної стратегії, перш за все співвіднесена не з комунікативною метою, а з набором комунікативних намірів.

   Комунікативний намір – тактичний хід, що є практичним засобом досягнення відповідної комунікативної мети. Уся сукупність таких практичних засобів у реальному процесі мовленнєвої взаємодії створює комунікативну тактику.

   Комунікативний досвід – сукупність уявлень про успішні та неуспішні комунікативні тактики, що призводять чи не призводять до реалізації відповідних комунікативних стратегій.

   Отже, процес спілкування, на думку Є. Клюєва, виглядає так: використовуючи комунікативну компетенцію, мовець ставить перед собою комунікативну мету і, дотримуючись відповідної певної комунікативної інтенції, виробляє комунікативну стратегію, що перетворюється (або не перетворюється) на комунікативну тактику як сукупність комунікативних намірів (комунікативних завдань), поповнюючи комунікативний досвід мовця [Клюев 2002: 17-20].

   А. Загнітко у «Словнику сучасної лінгвістики: поняття і терміни» наводить таке визначення мовленнєвої стратегії: «Стратегія мовленнєва – певні лінії побудови мовленнєвих актів для досягнення поставленої мети та реалізації відповідних завдань. Стратегію мовленнєву визначає макроінтенція одного або усіх учасників діалогу, зумовлена соціальними і психологічними ситуаціями…» [Загнітко 2012, Т. 3: 397].

   Відповідно, мовленнєва тактика, на думку А. Загнітка, це: «Тактика мовленнєва – спосіб реалізації мовленнєвої стратегії; формує частини діалогу, групуючи і чергуючи модальні відтінки розмови (оцінки, думки, радості тощо)» [Загнітко 2012, Т. 4: 13].

   Основу лексичного значення стратегії становить ідея планування дій. У психологічній інтерпретації цього поняття також зберігається ідея прогнозу поведінки комунікантів. Усі види стратегій поєднувані тим, що вони репрезентують щось на кшталт гіпотези прогнозування щодо майбутньої ситуації та мають більший чи менший ступінь імовірності.

   На думку О. Іссерс, для того, щоб планувати мовленнєві дії, мовці повинні мати уявлення про звичайні ситуації спілкування, а також володіти хоча б елементарним досвідом їхнього аналізу [Иссерс 2011].

   Прогноз майбутньої вербальної комунікації будується на основі уявлень про мовленнєвий акт (або серії мовленнєвих актів), комунікативної взаємодії (з урахуванням мотивів і умов мовця та слухача, їхніх вербальних і невербальних дій) та усієї ситуації в цілому. Ці уявлення зумовлюють стратегічний вибір значущих одиниць різних рівнів та способів їхньої організації, тобто створення тексту, оптимального для вирішення комунікативного завдання мовця. Водночас варто враховувати, що планування мовленнєвої поведінки – це частина інтерактивного процесу, в якому слухач не пасивно сприймає текст-повідомлення мовця, а активно інтерпретує його мовленнєві дії, реалізуючи власну стратегічну лінію [Иссерс 2011: 183].

   О. Сковородников говорить про те, що поняття «мовленнєва тактика» (відповідно – комунікативна тактика) і «мовленнєва стратегія» (відповідно – комунікативна стратегія) системно пов’язані як частина і ціле, отже, визначати їх треба у співвідношенні один з одним. Виходячи з цих положень та узагальнюючи судження, висловлені про ці поняття іншими авторами, О. Сковородников визначає поняття «мовленнєва (комунікативна) стратегія» та «мовленнєва (комунікативна) тактика» так:

   «Мовленнєва (комунікативна) стратегія – це загальний план, або «вектор», мовленнєвої поведінки, що виражається у виборі системи продуманих мовцем ... поетапних мовленнєвих дій; лінія мовленнєвої поведінки, усталена на основі комунікативної ситуації загалом та спрямована на досягнення кінцевої комунікативної мети (цілей) у процесі мовленнєвого спілкування. Кожна мовленнєва (комунікативна) стратегія характеризується певним набором мовленнєвих тактик.

   Мовленнєва (комунікативна) тактика – це конкретний мовленнєвий хід (крок, поворот, етап) у процесі здійснення мовленнєвої стратегії; мовленнєва дія (мовленнєвий акт або сукупність декількох мовленнєвих актів), що відповідає тому чи іншому етапу в реалізації мовленнєвої стратегії та спрямований на вирішення комунікативного завдання цього етапу. [Сковородников 2004: 6].

   І. Борисова вважає, що комунікативна стратегія – «це результат організації мовленнєвої поведінки мовця відповідно до прагматичної настанови, інтенції. У широкому смислі комунікативна стратегія розуміється як загальний намір, завдання у глобальному масштабі..., що диктується практичною метою продуцента». На її думку, комунікативна стратегія передбачає відбір фактів та їхню певну подачу, змушує мовця організовувати своє мовлення, зумовлює підбір і використання мовних засобів [Борисова 1996: 22].

   Комунікативну тактику І. Борисова розглядає в межах діалогу: «Тактику спілкування ми розуміємо як динамічне використання комунікантами мовленнєвих умінь побудови реплік діалогу, що конструюють ту чи іншу стратегію діалогознавства» [Борисова 1996: 23].

   І. Труфанова формулює власний погляд на поняття мовленнєвої тактики: «Тактика покликана забезпечити здійснення обраної комунікативної стратегії та розгортання обраного жанру. З погляду членування мовленнєвого потоку, розгортання мовленнєвого жанру, вона є мовленнєвою дією – мінімальною його одиницею. З погляду її ролі як засобу здійснення комунікативної стратегії, вона є прийомом мовленнєвої поведінки» [Труфанова 2001: 60-61]. Ця думка подібна погляду О. Сковородникова.

   Різні стратегії охоплюють усю сферу побудови процесу комунікації та спрямовуються на досягнення певних результатів. «У загальному смислі мовленнєва стратегія включає в себе планування процесу мовленнєвої комунікації залежно від конкретних умов спілкування та особистостей комунікантів, а також реалізацію цього плану. Іншими словами, мовленнєва стратегія являє собою комплекс мовленнєвих дій, спрямованих на досягнення комунікативної мети» [Иссерс 2008: 54].

   Дослідниця, крім комунікативних стратегій і тактик, виділяє комунікативний хід, який можна назвати «мінімальною стратегічною одиницею, що пов’язує репліку мовця та репліку слухача за принципом ілокутивного примусу (або самопримусу). Комунікативний хід визначається щодо передбаченої реакції партнера та з урахуванням попередніх мовленнєвих дій» [Иссерс 1999: 17].

   Щодо мовленнєвої тактики О. Іссерс говорить лаконічно: «Мовленнєвою тактикою варто вважати одну або кілька дій, що сприяють реалізації стратегії» [Иссерс 1999: 16].

   Мовленнєві стратегії виявляються на основі аналізу ходу діалогової взаємодії протягом усієї розмови. Найменша одиниця дослідження – діалоговий «крок», фрагмент діалогу, що характеризується смисловою вичерпністю. Число таких «кроків» у діалозі може бути різним залежно від теми, відношень між учасниками спілкування та від усіх прагматичних чинників. Стратегію визначає макроінтенція одного або усіх учасників діалогу. Стратегія пов’язана з пошуками спільної мови та напрацюванням основ діалогійного співробітництва: це вибір тональності спілкування, вибір мовного способу подання реального стану справ.

   Реалізація плану спілкування (мовленнєвої стратегії) припускає способи його здійснення. Якщо мовленнєву стратегію розуміти як сукупність мовленнєвих дій, спрямованих на вирішення загального комунікативного завдання мовця, то мовленнєвою тактикою варто вважати одну або декілька дій, які сприяють реалізації стратегії.

   У реальному спілкуванні люди часто мають не одну мету. Мета спілкування програмує загальну стратегію ініціатора діалогу, відповідні стратегії співрозмовника, визначає тактичні ходи співрозмовників, характер їхніх мовленнєвих дій. На різних етапах взаємодії комунікантів залежно від кількості цілей або їхньої приорітетності партнери за комунікацією корегують свої мовленнєві дії. Це стає можливим у силу того, що кожна мовленнєва стратегія характеризується набором певних тактик.

   Отже, попри широке використання терміна «стратегія», у лінгвістиці не існує його загальноприйнятої інтерпретації.

   Під комунікативною стратегією розуміють вибір певної лінії мовленнєвої поведінки у конкретній ситуації в інтересах досягнення мети комунікації. Реалізуються стратегії за допомогою тактик – конкретних мовленнєвих ходів, послідовності мовленнєвих актів на певному етапі інтеракції. Стратегічний задум визначає вибір засобів і прийомів його реалізації, відповідно, мовленнєва стратегія та мовленнєва тактика пов’язані як рід і вид [Анохина 2008: 65-66].

   Отже, на поняття «комунікативна тактика», «комунікативна стратегія» в лінгвістиці існує чимало поглядів (О. Іссерс, О. Романов, І. Борисова, І. Труфанова, Є. Клюєв, В. Костомаров, О. Паршина, Я. Ритникова). Узагальнення різноманітних поглядів дозволяє визначити комунікативну стратегію як планування мовленнєво-мисленнєвого процесу залежно від конкретних умов спілкування та особистостей комунікантів, сукупність мовленнєвих дій, що співвідносяться з планом досягнення глобального комунікативного завдання і локальної комунікативної мети; план комплексного мовленнєвого впливу на реципієнта; а тактику – як конкретні шляхи й способи досягнення поставленої комунікативно-прагматичної мети, що сприяє реалізації стратегії [Богачева 2010].

   Комунікативна компетентність як складник успішної реалізації комунікативної тактики і стратегії адресанта. Однією з головних проблем, з якою часто стикається суспільство, зокрема люди різних вікових груп у професійній і міжособистісній взаємодії, полягає в їхній нездатності, неготовності встановлювати й підтримувати один з одним особистісні й ділові взаємини. Така проблема виникає через недостатній рівень комунікативної компетенції особистості, через що досить часто виникають комунікативні бар’єри, що іноді важко розв’язуються на міжособистісному рівні.

   Проблемі вивчення комунікативної компетентності присвятили свої роботи психологи та педагоги: П. Грайс, Ю. Жукова, Г. Ковальова, Л. Петровська, І. Родигіна, О. Сидоренко, Т. Яценко та ін. Дослідження комунікативної компетентності частіше пов’язані з вивченням комунікативної культури як складника психологічної культури (Р. Воронова, Л. Дьоміна, Л. Колмогорова, З. Лук’янова, В. Семікін та ін.). Комунікативну компетентність іноді розглядають як ознаку комунікативної культури (В. Андрюханова, Т. Вольфовська, Р. Воронова, Р. Чернишова).

   Аналіз різних наукових праць засвідчує, що поняття комунікативної компетенції однозначно й досить точно не визначено. Це поняття розуміється різними авторами по-різному й містить у собі безліч не цілком сумісних одна з одною речей. Так, Л. Петровська визначає комунікативну компетентність як сукупність навичок і вмінь, необхідних для ефективного спілкування [Петровская 1989], Ю. Ємельянов розглядає комунікативну компетентність як ситуативну адаптивність та вільне володіння вербальними та невербальними засобами соціальної поведінки [Емельянов 1985].

   Отже, комунікативна компетентність – це самостійно реалізована здатність особистості застосовувати в конкретному спілкуванні знання мови, ефективно взаємодіяти в різних соціальних групах, використовуючи достатні та необхідні вербальні й невербальні ресурси, що виступає як інструмент для точних дій під час передачі та прийому інформації; це майстерність у виборі стратегій і тактик.

   Наявність у людини комунікативної компетентності розкриває перед нею широкий спектр можливостей для активної взаємодії з іншими людьми в різних сферах життєдіяльності: навчальної, професійної, культурної й ін.

   Як відомо, у житті кожного з нас процес спілкування відіграє чималу роль: спілкуючись, людина не тільки обмінюється інформацією з іншими людьми. Вона звертається до них із проханням, запитанням чи вимогою, ставить собі за мету вплинути на співрозмовника, добитися потрібної відповіді чи виконання доручення. У таких випадках спілкування виступає як інтеракція – сукупність зв’язків і взаємовпливів людей, що витворюється у спільній діяльності. Комунікація виникає в ситуації, коли необхідно зрозуміти іншого й побудувати продуктивну спільну дію. Відповідно, усе наше життя – це безпосередня комунікація одного з одним, людина – це учасник цієї комунікації. Щоб успішно виконувати роль комуніканта, адресант повинен багато знати і вміти. На думку Т. Вольфовської, «зміст прийомів взаєморозуміння між сторонами, які протистоять у конфлікті, полягає насамперед у розвитку комунікативної компетентності, що охоплює: 1) знання норм поведінки, характерних для спілкування; 2) вміння підпорядковувати свою поведінку; 3) здатність слухати співрозмовника, виражати своє розуміння» [Вольфовська 2001: 14].

   Успішна реалізація адресантом запланованих комунікативних тактик і стратегій призводить до отримання необхідних позитивних результатів. У нашому випадку таким результатом буде опубліковане інтерв’ю. Елементарним прикладом реалізації комунікативних тактик і стратегій є процес спілкування під час інтерв’ю у вигляді «питання – відповідь». Навіть дотримання простих правил під час інтерв’ю вже говорить про те, що адресант перебуває на шляху успішного досягнення комунікативного завдання завдяки реалізованим тактикам і стратегіям.

   Інтерв’ю має свої правила: щоб отримати гарну, а головне – потрібну відповідь, – треба вміти запитати. Класики журналістики вчать: запитувати можна про все і всіх, незалежно від рангів і посад, але – запитувати розумно. Інтерв’ю – це спільна творчість. Дуже багато залежить від того, яку людину обрав адресант для розмови, як зможе знайти підхід і розговорити її. Запитання мають бути продуманими заздалегідь і вибудуваними в певну схему, що дозволить розкрити тему повністю. Саме тому адресант повинен заздалегідь підготуватись до інтерв’ю. Не вийде розмови з людиною, яка побачить, що адресант навіть приблизно не уявляє, про що хоче запитати. Адресант повинен встановити контакт з адресатом; повинен викликати повагу до себе своїми запитаннями, аби людина захотіла розмовляти не формально, а відкрито; розговорити її, викликавши інтерес до розмови; вибудувати цю розмову так, аби був найбільший ефект для читачів – тобто треба розпитати людину максимально повно про те, що становить для них інтерес.

   Досвідчені журналісти радять починати із загальних питань, можливо, дещо «ознайомлювальних», які допомагають більше дізнатися про співрозмовника. Далі вже можуть іти запитання по суті розмови, специфічні, можливо, гострі. Запитання гострі чи складні радять чергувати з простішими й «комфортнішими», аби дати співрозмовнику час розслабитися, а потім знову перейти до складнішого [Федорина 2006]. Треба стежити за тим, аби запитання відповідали меті матеріалу. Ставити їх так, щоб не отримати односкладну відповідь «так» чи «ні». Уміти бути тактовним, здатним співпереживати ситуації, в якій знаходиться співрозмовник. 

А. Яковець виділяє десять «смертних гріхів» адресанта (журналіста) під час інтерв’ю:

1. Запитання, що допускають односкладні відповіді («так» − «ні»).

2. Стверджувальне запитання замість запитального.

3. Два запитання в одному.

4. Перевантажені запитання.

5. Запитання, що підштовхують до відповіді.

6. Коментарі й особисті оцінки в запитанні.

7. Припущення й домисли в запитанні.

8. Навішування ярликів у запитанні.

9. Перебільшення в запитанні.

10. Занадто складні для розуміння питання [Яковець 2007: 79].

   Дотримання таких елементарних правил під час інтерв’ю і є прикладом реалізації комунікативних тактик і стратегій адресанта, результатом якого буде успішне інтерв’ю.

   Висновки. Повідомляючи щось, адресант, насамперед, думає про результативність свого повідомлення, тобто про його ефективність, проте водночас враховує різні підходи, які більшою чи меншою мірою відповідають конкретній ситуації спілкування. Саме тому ефективна комунікація передбачає постійний вибір комунікантом певної моделі поведінки (комунікативних стратегій), яка в конкретній ситуації буде найбільш сприятливою в досягненні поставленої мети. Механізмами реалізації комунікативної стратегії є комунікативні тактики – сукупності практичних кроків у реальному процесі мовленнєвої взаємодії.

   Отже, якщо комунікативну стратегію розуміти як сукупність мовленнєвих дій, спрямованих на вирішення спільної комунікативної задачі мовця, то комунікативною тактикою необхідно вважати одну або кілька дій (комунікативних ходів), які сприяють реалізації стратегії. Проте реалізація комунікативного завдання безпосередньо залежить від комунікативної компетентності адресанта. Можна сміливо стверджувати, що комунікативна компетентність, об’єктивність та оперативність в оцінці інформації, інформованість і професійна компетентність, «відчуття часу» й уміння бачити перспективу подій, що розвиваються, уміння володіти своїми емоціями, підвищена увага, чудова пам’ять на все, що стосується іншого тощо – це певні особистісно-професійні якості адресанта (інтерв’юера, журналіста, автора), що відіграють чималу роль на шляху до реалізації комунікативних тактик і стратегій.

   Перспективним вважаємо подальше ґрунтовне дослідження мовленнєвої поведінки адресанта в аспекті комунікативних стратегій, задіяних автором, а також використання результатів дослідження в начально-науковій діяльності.

 References

Анохина 2008: Анохина, В.С. Стратегии и тактики коммуникативного поведения в малой социальной группе (семье) [Текст] / В. С. Анохина // Вестник Ставропольского государственного университета. – 2008. – № 56. – C. 64-71.

Богачева 2010: Богачева, М.В. Аргументативная коммуникативная стратегия и тактические приемы ее реализации в русском языке [Электронный ресурс] / [Текст] М. В. Богачева // Вестник Днепропетровского национального университета имени Олеся Гончара. – 2010 – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/vdpu/Movozn/2010_16/article/9.pdf – Название с экрана.

Борисова 1996: Борисова, И.Н. Дискурсивные стратегии в разговорном диалоге [Текст] / И. Н. Борисова // Русская разговорная речь как явление городской культуры / под ред. Т. В. Матвеевой. – Екатеринбург : АРГО, 1996. – С. 21-48.

Вольфовська 2001:Вольфовська, Т. Комунікативна компетентність молоді як одна з передумов досягнення життєвої мети [Текст] / Т. Вольфовська // Шлях освіти. – 2001 – № 3. – С. 13-16.

Емельянов 1985: Емельянов, Ю.Н.Активное социально-психологическое обучение. [Текст] / Ю. Н. Емельянов. – Л. Изд-во ЛГУ, 1985. – 167 с.

Загнітко, Данилюк 2004: Загнітко, А.П., Данилюк, І.Г. Українське ділове мовлення : професійне і непрофесійне спілкування [Текст] / А. П. Загнітко, І. Г. Данилюк. – Донецьк : ТОВ ВКФ «БАО», 2004. – 480 с.

Загнітко 2012: Загнітко, А. Словник сучасної лінгвістики : поняття і терміни : у 4 т. [Текст] / А. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2012. – Том 3 : П – С. – 426 с. ; Том 4 : Т – Я. – 388 с.  

Зубенко, Нємцов 2002: Зубенко, Л.Г., Нємцов, В.Д. Культура ділового спілкування : Навчальний посібник [Текст] / Л. Г. Зубенко, В. Д. Нємцов. – К. : «ЕксОб», 2002. – 200 с.

Иссерс 1999: Иссерс, О.С. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи : автореф. дис. … д-ра филол. наук / О. С. Иссерс. – Екатеринбург, 1999. – 29 с.

Иссерс 2008: Иссерс, О.С. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи [Текст] / О. С. Иссерс. – Изд. 5-е. – М. : Издательство ЛКИ, 2008. – 288 с.

Иссерс 2011: Иссерс, О.С. Речевое воздействие : учеб. пособие для студентов, обучающихся по специальности «Связи с общественностью» [Текст] / О. С. Иссерс. – 2-е изд. – М. : Флинта : Наука, 2011. – 224 с.

Клюев 2002: Клюев, Е.В. Речевая коммуникация : Учебное пособие для университетов и институтов [Текст] / Е. В. Клюев. – М. : РИПОЛ КЛАССИК, 2002. – 320с.

Петровская 1989: Петровская, Л.А.Компетентность в общении. Социально-психологический тренинг [Текст] / Л. А. Петровская. – М. : Изд-во МГУ, 1989. – 216 с.

Сковородников 2004: Сковородников, А.П. О необходимости разграничения понятий «риторический прием», «стилистическая фигура», «речевая тактика», «речевой жанр» в практике терминологической лексикографии [Текст] / А. П. Сковородников // Риторика – Лингвистика. – Вып. 5 : Сб. статей. – Смоленск : СГПУ, 2004. – С. 5-11.

Труфанова 2001: Труфанова, И.В. О разграничении понятий : речевой акт, речевой жанр, речевая стратегия, речевая тактика [Текст] / И. В. Труфанова // Филологические науки. – 2001. – № 3. – С. 56-65.

Федорина 2006: Федорина, А.О. Хочеш стати журналістом? Практичні поради для тих, хто хоче спробувати [Текст] / А. О. Федорина. – Суми : СОГО «Сумський прес-клуб», 2006. – 72 с.

Формановская 2000: Формановская, Н.И. Размышления о единицах общения [Текст] / Н. И. Формановская // Русский язык за рубежом. – 2000. – № 1. – С. 56-63.

Яковець 2007: Яковець, А.В. Телевізійна журналістика : теорія і практика : Підручник [Текст] / А. В. Яковець. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 240 с.

 

Матеріал опубліковано:

Kitayeva T. Communicative Strategies and Tactics of Speech Behavior of Addresser // Лінгвістичні студії: зб. наук. праць / Донецький нац. ун-т; гол. ред. А.П. Загнітко. - ДонНУ, 2014. - Вип. 28. - С. 110 - 117 (Kitayeva, T. Communicative Strategies and Tactics of Speech Behavior of Addresser [Text] // Linguistic Studies: collection of scientific papers / Donetsk National University ; Ed. by A. P. Zahnitko. – Donetsk : DonNU, 2014. – Vol. 28. – Pp.110-117. – ISBN 966-7277-88-7).

Коментарі  

 
#12 Кітаєва Тетяна 05.04.2015, 18:51
Шановна пані Ольго! Дякую за питання!
1. Так, у сучасній науці поряд із терміном «комунікативна компетентність» зустрічається термін «комунікативна компетенція».
Поняття компетенція, прийняте науковим співтовариством завдяки роботам американського лінгвіста Н. Хомського, використовуєтьс я в методиці викладання мови при визначенні загальних і часткових цілей і змісту навчання. Словник подає таке визначення слова компетенція: «компетенція (від лат. Competo – добиваюся; відповідаю, підходжу), 1) коло повноважень, наданих законом, статутом або іншим актом конкретному органу або посадовій особі, 2) знання, досвід у тій чи іншій області» (Бибик С. П. Словник іншомовних слів: тлумачення, словотворення та слововживання / Бибик С. П., Сюта Г. М.; за ред. С. Я. Єрмоленко. – Харків: Фоліо, 2006. – 623 с. – С. 302). У сучасній методичній науці під компетенцією розуміють сукупність знань, умінь і навичок з мови. Поряд з терміном компетенція використовуєтьс я термін компетентність. Ці поняття диференціюють таким чином: компетенція – це «комплекс знань, навичок, умінь, набутий у ході занять та становить змістовний компонент навчання», компетентність – це «властивості особистості, що визначають її здатність до виконання діяльності на основі сформованої компетенції» (Щукин А. Н. Методика преподавания русского языка как иностранного: учеб. пособие для вузов / А. Н. Щукин. – М.: Высш. шк., 2003. – 332 с. − С. 142).
2. На нашу думку, комунікативну компетентність можна простежувати не тільки в інституційній формі мовленнєвої взаємодії (наприклад, політичний, діловий, науковий дискурси тощо), але й частково у персональній формі мовлення. Проте значну кількість прикладів вияву комунікативної компетентності можна дослідити саме в інституційному дискурсі (наприклад, політичний, дипломатичний, адміністративни й, юридичний, військовий, педагогічний, релігійний, містичний, медичний, діловий, рекламний, спортивний, науковий, сценічний і масово-інформац ійний). У інституційному дискурсі спілкування відбувається в певних рамках статусно-рольов их відносин і виділяється на підставі двох ознак: мета та учасники спілкування. Залежно від комунікативної ситуації, компетентність можна кваліфікувати як ознаку комунікативної культури та здатність до ситуативної адаптації. Адже, комунікативна компетентність – це самостійно реалізована здатність особистості застосовувати в конкретному спілкуванні знання мови, ефективно взаємодіяти в різних соціальних групах, використовуючи достатні та необхідні вербальні й невербальні ресурси, що виступає як інструмент для точних дій під час передачі та прийому інформації.
 
 
#11 Кітаєва Тетяна 05.04.2015, 18:50
Шановна пані Ліліє! Дякую за питання!
Ні, питання динаміки становлення комунікативної стратегії на різних етапах становлення суспільства у нашому дослідженні не простежувалось.
Так, як зазначає Красик В.І., на сучасному етапі розвитку суспільства спостерігається системне зниження мовних регістрів, примітивізація понять, збільшення ігрового компонента у різних типах дискурсу та розширення сфери масової інформації.
Системне зниження мовних регістрів представляє собою зміну стилів спілкування у типових комунікативних ситуаціях за рахунок скорочення дистанції. Як висловився В.Г. Костомаров, «літературний стандарт стає менш стандартним» (Костомаров В.Г. Языковой вкус эпохи. Из наблюдений над речевой практикой масс-медиа. − М.: Педагогика-Прес с, 1994. − 248 с. − С. 5). Спостерігається тенденція поступового скорочення території високого стильового регістру за рахунок уникнення зайвого пафосу, зниження офіційно-урочис тої манери мовлення, зниження стилістики тексту, усунення патетики з різних сфер спілкування, тобто відбувається розчинення високого стильового регістру. Поступово з'являються вульгаризми, жаргонізми.
У нашому випадку лінгвокультурни й типаж − це узагальнений образ особистості (інтерв'ювовано го), чия поведінка, ціннісні орієнтації істотно впливають на свідомість певної аудиторії українських читачів. Опис лінгвокультурно го типажу, загальне уявлення про конкретний лінгвокультурни й типаж (упізнаваного представника суспільства) створює передумови для формування і розвитку комунікативної компетентності учасників комунікації.
 
 
#10 Кітаєва Тетяна 30.03.2015, 13:26
Шановна пані Ірино! Дякую за питання!
1. Метою запропонованого дослідження не був аналіз рівня володіння комунікативної компетентності конкретних відомих особистостей сучасності (діячів культури, науки, політики). Будь-яка людина відзначається достатнім чи не недостатнім рівнем комунікативної компетентності. Рівень компетентності людини можна простежити у процесі комунікації.
2. Так, якщо людина достатньо комунікативно компетентна, вона здатна успішно досягати поставленої комунікативної мети у процесі спілкування з представниками абсолютно різних вікових груп, професій, інтересів.
3. Ідеальність інтерв'ю залежить від міри розкриття поставленої мети та передбачуваного впливу на читацьку аудиторію. Якщо інтерв'ю відбулось, було опубліковане, його вже можна назвати успішним. Отже, будь-яке надруковане інтерв'ю можна назвати ідеальним, але у кожному випадку критерії «ідеальності» будуть різні.
4. Реалізацію комунікативних тактик і стратегій можна простежити на прикладі будь-якого процесу комунікації, наприклад, бліц-опитування , батьківські збори, бесіда пацієнта з лікарем, засідання кафедри, захист наукової роботи тощо.
 
 
#9 Кітаєва Тетяна 29.03.2015, 22:13
Шановна пані Ольго! Дякую за питання!.
1. Емотивність — це передбачувана, усвідомлювана властивість мовлення, пов’язана з пошуком мовних засобів, які цілеспрямовано надають йому емоційності для впливу на адресата. Емотивність — це мовне вираження емоцій.
Поняття емотивності відіграє чималу роль у розвитку комунікативної тактики і стратегії, оскільки емотивність надає емоційності спілкуванню адресанта з адресатом, виражає емоційне ставлення адресанта, дійових осіб, імовірність емоцій комунікантів щодо описуваних подій, явищ, персонажів, їхньої поведінки.
2. На цьому етапі дослідження поки що увага не зосереджувалась на вивченні запропонованих понять на гендерному рівні. Дякую за слушну пропозицію. Напевно, у подальших міркуваннях цікавим було б дослідити питання комунікативної тактики і стратегії на гендерному рівні.
 
 
#8 Кітаєва Тетяна 29.03.2015, 22:03
Шановна Ганно Василівно! Дякую за питання!
1. У дослідженні ми спираємось на класифікацію О. С. Іссерс, яка пропонує виділяти основні (семантичні, когнітивні) та допоміжні стратегії. Основною можна назвати стратегію, яка на певному етапі комунікативної взаємодії є найбільш значущою з погляду ієрархії мотивів і цілей.
У більшості випадків до основних стратегій належать ті, які безпосередньо пов'язані із впливом на адресата, його модель світу, систему цінностей, його поведінку (як фізичну, так і інтелектуальну) . Допоміжні стратегії сприяють ефективній організації діалогової взаємодії, оптимальному впливові на адресата. Допоміжні стратегії включають: прагматичні (комунікативно- ситуативні) стратегії, які охоплюють стратегію самопрезентації , статусні і рольові стратегії, стратегії емоційного налаштування тощо; діалогові (конверсаційні) стратегії, які використовуютьс я для контролю над темою, ініціативою, ступенем розуміння в процесі спілкування; риторичні стратегії, в межах яких використовуютьс я різноманітні прийоми ораторського мистецтва і риторичні техніки ефективного впливу на адресата [Иссерс 2002: 106–108].
О.С. Іссерс виділяє основні тактики (кооперативні та конфронтанційні ) та допоміжні (тактика самопрезентації , діалогічна тактика, погроза тощо). Така класифікація ґрунтується на функціональному підході.
2. У процесі спілкування мовець повинен постійно здійснювати відбір мовних засобів у відповідності із вибраною стилістичною тональністю, орієнтуючись на комунікативну ситуацію, характер адресата, офіційність – неофіційність обстановки. Усвідомлено чи неусвідомлено комунікативні потреби мовців утілюються в комунікативні інтенції, від яких залежить ефективність повідомлення. У лінгвістиці під інтенцією, як правило, розуміють комунікативний мовленнєвий намір, мету висловлювання комунікантів.
Мовленнєвий намір виникає у повідомленні і формується як стратегічний задум ще до реалізації висловлення. Мовленнєві дії пов’язані із впливом, маніпулюванням та інформуванням співбесідника, вмовлянням, спонуканням, отриманням інформації тощо. У процесі спілкування мовець, який переважно виступає ініціатором спілкування, завчасно планує і організовує хід мовленнєвої взаємодії з адресатом. Він цілеспрямовано вибирає такі мовні засоби, які з максимальною точністю виразили б його інтенцію. У свою чергу, мовний досвід адресата, його комунікативна компетентність допомагають йому правильно дешифрувати той інтенційний компонент, що схований у мовних засобах.
Інтенція висловлювання може бути експліцитною (явною), або імпліцитною (завуальованою) . Експліцитність/ імпліцитність мовленнєвого наміру залежить певною мірою він постановки цілей і мотивів мовця, від його відвертості та щирості висловлювання задумів і мовних стратегій та від запланованого перлокутивного ефекту. Під експліцитністю ми розуміємо формальне вираження елементів мови і зв’язків між ними. Про імпліцитне вираження інтенції можна говорити тоді, коли комунікативна мета не має спеціальних засобів для свого вираження і проглядається крізь зміст висловлення, загальної мовленнєвої ситуації, загальних фонових знань учасників комунікації.
3. Ми вважаємо, що наявність певного мовленнєвого наміру є одним із параметрів, за яким комунікативні тактики і стратегії адресанта та адресата будуть подібними чи відмінними. Якщо мовленнєві дії учасників спілкування спрямовані на досягнення однієї мети, то тактики і стратегії адресанта та адресата будуть певною мірою подібними. У процесі спілкування можна простежити зміну тактики, наприклад, тактика кооперативного типу може змінюватись тактикою конфронтації та навпаки.
У реальному спілкуванні люди часто мають не одну мету. Мета спілкування програмує загальну стратегію ініціатора діалогу, відповідні стратегії співрозмовника, визначає тактичні ходи співрозмовників , характер їхніх мовленнєвих дій. На різних етапах взаємодії комунікантів залежно від кількості цілей або їхньої приорітетності партнери за комунікацією корегують свої мовленнєві дії.
 
 
#7 Кітаєва Тетяна 29.03.2015, 21:56
Шановна Інно Володимирівно! Дякую за питання!
1. У процесі спілкування кожна людина намагається досягти максимального результату та ефективності. Створюючи певний текст, адресант думає про необхідний йому результат, про ефективність повідомлення і, відповідно, про те, які підходи йому необхідно обрати для того щоб, отримати цей результат. Відповідно, у кожній комунікативній ситуації використовуєтьс я своя комунікативна тактика і стратегія, яка сприяє досягненню цілей спілкування.
Мета спілкування програмує загальну стратегію ініціатора діалогу, відповідні стратегії співрозмовника, визначає тактичні ходи співрозмовників , характер їхніх мовленнєвих дій. Мовленнєві стратегії виявляються на основі аналізу ходу діалогової взаємодії протягом усієї розмови. Реалізація плану спілкування (мовленнєвої стратегії) припускає способи його здійснення. Якщо мовленнєву стратегію розуміти як сукупність мовленнєвих дій, спрямованих на вирішення загального комунікативного завдання мовця, то мовленнєвою тактикою варто вважати одну або декілька дій, які сприяють реалізації стратегії.
На різних етапах взаємодії комунікантів залежно від кількості цілей або їхньої приорітетності партнери за комунікацією корегують свої мовленнєві дії. Це стає можливим у силу того, що кожна мовленнєва стратегія характеризуєтьс я набором певних тактик. Іншими словами, у будь-якій комунікації відбувається процес реалізації комунікативних тактик і стратегій адресанта й адресата.
2. Комунікація — це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами, спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів із метою передавання та одержання інформації. Інтерв'ю — це жанр публіцистики, під яким мається на увазі розмова журналіста з соціально значущою особистістю з актуальних питань, це форма опитування, в основі якої лежить безпосередній або опосередкований контакт інтерв'юера з респондентом.
Від того, як інтерв’юер знайде підхід до інтерв'ювованог о, як зуміє викликати довіру, зацікавити, розговорити людину, переконати, що її знання потрібні іншим і ними треба поділитися, залежить успіх інтерв’ю. Запитання мають бути продуманими заздалегідь і вибудуваними у певну схему, що дозволить розкрити тему повністю. Інтерв’юер повинен встановити контакт з інтерв’ювованим ; повинен викликати повагу до себе своїми запитаннями, аби людина захотіла розмовляти не формально, а відкрито, розговорити її, викликавши інтерес до розмови; вибудувати цю розмову так, аби був найбільший ефект для читачів. Якщо процес спілкування не відбувся або відбувся, але інформацію не передали або не отримали, тобто жодна із запланованих тактик і стратегій не буде реалізована, то таку комунікацію можна трактувати як неуспішну. Відповідно, можна казати про неуспішне інтерв'ю тоді, коли у процесі спілкування інтерв'юер не встановив контакт із інтерв'ювованим , не викликав повагу до себе своїми запитаннями. Безуспішне інтерв'ю може бути тоді, коли під час спілкування журналіст робить певні помилки, які А. Яковець назвав «смертними гріхами» журналіста:
1. Запитання, що допускають односкладові відповіді («так» – «ні»).
2. Стверджувальне запитання замість запитального.
3. Два запитання в одному.
4. Перевантажені запитання.
5. Запитання, що підштовхують до відповіді.
6. Коментарі й особисті оцінки у запитанні.
7. Припущення й домисли у запитанні.
8. Навішування ярликів у запитанні.
9. Перебільшення у запитанні.
10. Занадто складні для розуміння питання.
У процесі спілкування неуспішну комунікацію можна перетворити на успішну, якщо адресант вчасно помітить свої помилки під час інтерв'ю та уникатиме їх у подальшому. Так, наприклад, якщо інтерв'ювований почне нервувати, змінить інтонацію, не захоче відповідати на якесь питання тощо, то це буде першою ознакою того, що може бути комунікативна невдача. Відповідно, успішну комунікацію легко перетворити на неуспішну. Наприклад, якщо інтерв'юер прагне вплинути на респондента, нав'язати йому свою думку, а респондент, у свою чергу, намагається уникнути відповіді, приховати деякі факти, то можна сказати, що така комунікація дуже швидко може стати неуспішної. Для цього достатньо не дотримуватись зазначених аспектів, зокрема не дотримуватись стратегії запитання під час інтерв'ю.
 
 
#6 Гарбера Ірина 29.01.2015, 00:24
Шановна Тетяно Миколаївно!
Дякую за надзвичайно цікаву інформацію!
Прошу відповісти на такі запитання:
1. Хто, на Вашу думку, з відомих особистостей сучасності (діячів культури, науки, політики) відзначається комунікативною компетентністю і чому саме?
2. Чи означає факт володіння людиною достатньою комунікативною компетентністю те, що вона здатна виявити себе «універсальним» мовцем, здатним однаково успішно досягати поставленої комунікативної мети у процесі спілкування з представниками абсолютно різних вікових груп, професій, інтересів? («Наявність у людини комунікативної компетентності розкриває перед нею широкий спектр можливостей для активної взаємодії з іншими людьми в різних сферах життєдіяльності : навчальної, професійної, культурної й ін.»)
3. Чи не могли б Ви навести приклад «ідеального» інтерв’ю?
4. Що, окрім інтерв’ю, можна вважати за приклад успішної реалізації комунікативних тактик і стратегій адресанта та адресата повідомлення?
З повагою, Гарбера Ірина
 
 
#5 Тищенко Лілія 28.01.2015, 18:14
Пані Тетяно, дякую за ємну доповідь, насичену вичерпним термінологічним матеріалом. Чи простежували Ви динаміку комунікативної стратегії на різних етапах становлення суспільства? Скажіть, будь ласка, чи згодні Ви з твердженням Карасіка В.І. про те, що на сучасному етапі розвитку суспільства спостерігається зниження «мовних регістрів» (Карасик В.И. «Языковая матрица культуры») та збільшення ігрового компонента в різних дискурсах?
Яку роль у формуванні комунікативної компетентності Ви відводите лінгвокультурни м типажам.
З повагою, Федорюк Лілія.
 
 
#4 Сухова Ольга 28.01.2015, 15:40
Шановна Тетяно МИколаївно!
Дякую за цікавий матеріал.
Маю до Вас кілька питань:1. Яку роль відіграє поняття емотивності у розвитку комунікативної стратегії і тактики? 2. Чи не розглядали ви питання комунікативної стратегії і тактики на гендерному рівні?
Дякую!
 
 
#3 Левічева Ольга 28.01.2015, 13:53
Шановна Тетяно Миколаївно!
Дякую за цікаву доповідь.
Маю такі питання:
1. У науковій термінології зустрічається термін "комунікативна компетенція". Чи є це поняття тотожним щодо комунікативної компетентності?
2.Як Ви вважаєете, чи можна стверджувати, що комунікативна компетентність простежувана тільки в інституційній формі мовленнєвої взаємодії (наприклад, політичний, науковий, діловий дискурси тощо)? Як тоді кваліфікувати компетентність: як ознаку комунікативної культури чи здатність до ситуативної адаптації (вільної соціальної поведінки)? Дякую.
 

You have no rights to post comments

Новые комментарии

  • Семінар 10 - 9.03.2016

    Гарбера Ірина 09.03.2016 21:40
    Шановна Ліліє Владиславівно! Дякую за питання! Під час опитування ставилися питання такого типу: 1. Як ...
     
  • Семінар 10 - 9.03.2016

    Гарбера Ірина 09.03.2016 21:11
    Шановна пані Аліно! Дякую за питання! Серед поданих нами прикладів ад’єктиви є стрижневими компонентами ...
     
  • Семінар 10 - 9.03.2016

    Гарбера Ірина 09.03.2016 21:01
    Шановна Тетяно Миколаївно! Дякую за питання! Окрім пропонованого, перспективним видається дослідження ...
     
  • Семінар 10 - 9.03.2016

    Гарбера Ірина 05.03.2016 16:58
    Шановна Жанно Володимирівно! Дякую за питання та зауваження! Специфіка етнокультурного забарвлення ...
     
  • Семінар 10 - 9.03.2016

    Гарбера Ірина 05.03.2016 12:46
    Шановна Каріно Олександрівно! Дякую за питання! Серед семантичних особливостей функціонування ареальних ...